19 грудня 2019 року
м. Харків
справа № 639/4215/19
провадження № 22-ц/818/5900/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Тичкової О.Ю.,
суддів - Котелевець А.В., Піддубного Р.М.,
за участю секретаря судового засідання - Сидорчук М.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 8 жовтня 2019 року у складі судді Рубіжного С.О.,
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила зобов'язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 усунути їй порушення у користуванні колодязем та вентиляційною трубою в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що у 2010 році відповідач ОСОБА_2 без попередження перекрив доступ до колодязя, який знаходиться на території домоволодіння. Відповідачі відмовляються відновити доступ до колодязя, вимагаючи грошову компенсацію за користування майном. Також відповідач ОСОБА_2 незаконно перекрив вентиляційну трубу у спільному будинку, в наслідок чого позивач не має можливості обігріватися та готувати їжу. ОСОБА_1 вже зверталася до суду із зазначеними вимогами за захистом порушеного права (справа № 2-863/2010), за результатами розгляду якої судом було ухвалене рішення на її користь. Станом на 2019 рік ОСОБА_2 і ОСОБА_3 продовжують порушувати право позивача на користування майном.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 8 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні майном ОСОБА_1 , а саме відновити доступ до колодязя № 5, що розташований на земельній ділянці домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 384 грн 20 коп.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач має право на користування колодязем № 5, оскільки рішенням суду від 27.07.1987 здійснений перерозподіл часток будинку АДРЕСА_2 а в Гуківському АДРЕСА_1 між співвласниками, за яким ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як кожному зі співвласників окремо до визначених часток належить відповідна частина надвірних будівель, зокрема, колодязь № 5. Стосовно порушень у користуванні димоходом суд зазначив, що позивачем не надано доказів порушення свого права на користування вказаним майном. Крім того, позивачу було роз'яснено право щодо проведення судової експертизи для встановлення обставин по справі, проте позивач таким правом не скористалася.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено й неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, просив рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що колодязь № 5 ніколи не належав ОСОБА_1 та нею ніколи не використовувався, оскільки побудований в 1961 році ОСОБА_2 та ОСОБА_4 і знаходиться на межі земельних ділянок, що перебувають у користуванні ОСОБА_3 (в'їзд Гуківський 1-А) та ОСОБА_4 (в'їзд ОСОБА_5 , 4). Надвірні будівлі та споруди, зазначені в рішенні суду від 27.07.1987, знаходяться на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_3 , межі якої були визначені в 1964 році. Крім того, земельна ділянка позивача та ОСОБА_6 (інший співвласник будинку АДРЕСА_2 ) відділена парканом. Вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення свого права на користування колодязем.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін у справі, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як установлено судовим розглядом і вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, реєстр. № 4-1631 від 27.12.2006, на праві власності належить 172/2400 часток АДРЕСА_2 з відповідною частиною надвірних будівель (а.с. 10, 11). У свідоцтві вказано, що на земельній ділянці пл. 500 кв.м. розташований житловий будинок літ. А-1 з прибудовами цегла/дерево, житлова площа 49,5 кв.м. та надвірні будівлі: літня кухня-сарай «В», сарай літ. «Г», льох літ. «Б», 3 вбиральні літ. «И,Е,Д», огорожа 1-4, 6,7, колодязь 5.
ОСОБА_3 на праві власності володіє 57/100 частинами жилого будинку АДРЕСА_2 з відповідною частиною надвірних будівель. Право власності набуте ним на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 19.04.1988 реєстр. № 4-767, посвідченого П'ятою Харківською державною нотаріальною конторою (а.с. 45). Згідно з договором на земельній ділянці пл. 500 кв.м. розташований житловий будинок літ. А-2 з прибудовою цегляний, житлова площа 49,5 кв.м. та надвірні будівлі при ньому: сарай - літня кухня «В», вбиральня літ. «Д», вбиральня літ. «Е», огорожа 1, 3, 6,7, колодязь №5, приступки «в». Подарована частина жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель належали ОСОБА_2 на підставі Договору на право забудови земельного вчастку від 3 лютого 1960 року за реєстр. № 1-419 та рішення народного суду Жовтневого району м. Харкова від 27.07.1987 (справа № 2-943/87).
Тобто ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є співвласниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних споруд. При цьому, кожний зі співвласників відповідно до правовстановлюючих документів має у своєму розпорядженні визначені надвірні споруди, зокрема, й колодязь 5.
Двадцять третього січня 2009 року і 31 січня 2009 року ОСОБА_1 зверталась до Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області із заявами про перешкоджання їй ОСОБА_2 у користуванні колодязем та димоходом. Згідно з поясненням останнього з 1987 року колодязь визнано його власністю, який він огородив парканом. Після пошкодження паркана пожежею, ОСОБА_1 самовільно без дозволу почала використовувати колодязь. Також пояснив, що в нього була окрема вентиляційна труба, а у ОСОБА_1 окрема вентиляційна труба. Але у 2007 році за його відсутності ОСОБА_1 самовільно переробила свою вентиляційну трубу і пустила дим через його трубу, через що його приміщення на 2-му поверсі задимлювалося. На зауваження ОСОБА_2 ОСОБА_1 не відреагувала, у зв'язку з чим він і заклав трубу (а.с. 84, 85).
ОСОБА_1 вже зверталася до суду з позовом до попереднього власника будинку - ОСОБА_2 з вимогами про усунення їй перешкод у користуванні колодязем та відновлення попереднього стану димовентиляційної труби. Заочним рішенням Жовтневого районного суду від 13 вересня 2010 року по справі № 2-863/2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 були задоволені. Зобов'язано ОСОБА_2 відновити попередній стан димовентиляційної труби в будинку за адресою АДРЕСА_1 . Зобов'язано ОСОБА_2 ОСОБА_7 доступ до колодязя, який знаходиться на території домоволодіння за вищевказаною адресою (а.с. 58-61).
Вказане заочне рішення суду ОСОБА_8 не виконане, після його ухвалення між ОСОБА_1 та новим власником будинку - ОСОБА_3 продовжує існувати спір щодо користування спільним майном, що ними не заперечується.
Частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу (надалі ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушеним.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про наявність підстав для захисту права позивачки на користування колодязем № 5 тому, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є співвласниками колодязя № 5 в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується правовстановлюючими документами кожного. ОСОБА_3 не заперечує, що чинить ОСОБА_1 перешкоди у користуванні колодязем, тому остання має право на захист свого порушеного права й усунення перешкод у користуванні власністю.
Посилання апелянта на рішення Жовтневого районного народного суду м. Харкова від 27 липня 1987 року, яким, на його думку, колодязь виділений в одноосібну власність ОСОБА_2 , не спростовують висновків суду. Зазначеним рішенням суду вирішено питання перерозподілу ідеальних часток співвласників домоволодіння АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 визнано право власності на 57/100 частин домоволодіння замість раніше належних йому 42/100 частин домоволодіння з надвірними побудовами. Перерозподіляючи частки співвласників, суд виходив із того, що ОСОБА_2 здійснив реконструкцію належних йому приміщень в домоволодінні. При цьому судом не вирішувалось питання поділу будинку в натурі або визначення порядку користування спільним майном.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції. Тому в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 належить відмовити. Рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369,375, 381- 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 8 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 23 грудня 2019 року.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді А.В.Котелевець
Р.М.Піддубний