Іменем України
20 грудня 2019 року
м. Харків
Справа № 635/5108/19
Провадження № 22-ц/818/5494/19
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого: Пилипчук Н.П.,
суддів: Кругової С.С., Бровченка І.О.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», в особі представника Крилової Олени Леонідівни, на рішення Харківського районного суду Харківської області від 05 вересня 2019 року, постановлене під головуванням судді Шинкарчука Я.А., в залі суду в місті Харків, -
У липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № б / н від 19 листопада 2010 року у розмірі 12 608, 64 гривень, а також судові витрати по справі.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги посилалось на те, що ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківський послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву б/н від 19.11.2010 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 3 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www. privatbank.ua складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Банк зобов'язання за договором виконав у повному обсязі. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 03.06.2019 року має заборгованість у розмірі 12 608, 64 грн., яка складається згідно з наступного: 2 316, 83 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2 821, 57 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0 - заборгованість за нарахованими відсотками; 5 143, 64 грн. - пеня за прострочене зобов'язання; 1 250 грн. - пеня за несвоєчасну сплату боргу на суму від 100 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 576, 60 грн. - штраф (процентна складова). У зв'язку з чим позивач вимушений був звернутися до суду із вказаним позовом.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 05 вересня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АК КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 19.11.2010 року, яка складається з тіла кредиту у розмірі 2316,83 грн. та судовий збір у розмірі 352,98 грн. В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та неправильне застосування процесуального права. Вказує, що підписавши анкету-заяву ОСОБА_1 прийняв та погодився із запропонованими кредитором умовами, які викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, оскільки вони є складовою частиною договору. Зазначає, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладення договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Наголошує, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Вказує, що підписана відповідачем довідка про умови кредитування підтверджує той факт, що відповідач був ознайомлений з відповідними умовами щодо сплати відсотків за користування кредитом, пені та штрафів. Вважає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, суд не має правових підстав відмовити у стягнення неустойки по кредиту. У зв'язку з цим Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» вважає, що з відповідача підлягає стягненню вся сума заборгованості за кредитом у тому числі за простроченим тілом кредиту, штраф та пеня, які є окремими видами неустойки.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи, на підставі яких Банк просить стягнути з відповідача пеню та штраф, відповідачем не підписані. Доказів того, що саме ці Умови та Правила були надані відповідачу на ознайомлення при підписанні анкети-заяви, - позивачем суду не надано. Тому стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає лише заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2316,83 грн.
Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 19 листопада 2010 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 3500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.11-26).
Згідно з наданим банком розрахунком вбачається, що станом на 03 червня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 19.11.2010 року становить 12608,64 грн., з яких: -2316,83 грн. - заборгованість за тілом кредиту, - 2821,57 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, - 5143,64 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання, - 1250 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500 грн. - штраф (фіксована частина); - 576,60 грн. - штраф (процентна складова).
Як на підставу позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що зобов'язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконує, тому наявні підстави для стягнення з нього заборгованості у розмірі 12608,64 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Матеріали справи свідчать про те, що за кредитним договором від 19.11.2019 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позичальником використовувалися кредитні кошти, проте в добровільному порядку у строки, передбачені договором, АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті.
При цьому у анкеті-заяві позичальника від 19.11.2010 року, яка підписана сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
Довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов і правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: встановлення кредитного ліміту за рішенням Банку, право Банку змінити (зменшити , збільшити або анулювати) кредитний ліміт (пункт 2.1.1.2.3 загальних умов про кредитні картки), пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання (п. 1.1.7.12 загальних Умов), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 загальних Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови кредитування та Витяг з Умов і правил надання банківських послуг розуміла відповідачка, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Витяг з Умов і правил надання банківських послуг, належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Судова колегія вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим позивачем в період - з часу виникнення спірних правовідносин (листопад 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (липень 2019 року).
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Довідка про умови кредитування та Витяг з Умов і правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19.11.2010 шляхом підписання анкети - заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ліміт кредитування, строк повернення кредиту (користування ним), ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача пеню та штрафів за кредитним договором від 19.11.2010 року, - відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи, на підставі яких Банк просить стягнути з відповідача пеню та штраф, відповідачем не підписані. Доказів того, що саме ці Умови та Правила були надані відповідачу на ознайомлення при підписанні анкети-заяви, - позивачем суду не надано.
Разом з тим колегія суддів вважає, що стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає заборгованість за тілом кредиту у загальному розмірі 5 138,40 грн., з огляду на таке.
Згідно ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З матеріалів справи вбачається, що станом на 03 червня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту становить 5 138,40 грн., з яких: 2316,83 грн. - заборгованість за тілом кредиту (поточна заборгованість) та 2821,57 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту.
Зазначена заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 5 138,40 грн. є сукупною вартістю тіла кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості, наданим позивачем. Зазначена сума заборгованості за тілом кредиту ОСОБА_1 не спростована.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково прийшов до висновку про стягнення заборгованості за тілом кредиту лише у розмірі 2316,83 грн., не врахувавши, що заборгованість за простроченим тілом кредиту є складовою його частиною.
Вимоги апеляційної скарги в частині наявності підстав для стягнення пені та штрафів за кредитним договором від 19.11.2010 року є безпідставними, такими, що задоволенню не підлягають.
Посилання апелянта на те, що підписавши анкету-заяву відповідач прийняв та погодився із запропонованими кредитором умовами, які викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, оскільки вони є складовою частиною договору, - спростовуються фактичними обставинами справи, оскільки позивачем суду не надано належних та допустимих доказів того, що сторони погодили розмір штрафу та пені за кредитним договором від 19.11.2010 року.
При цьому колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що у кредитних правовідносинах обов'язковим для боржника є сплата неустойки за користування кредитними коштами.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій позивач, в силу ст. 12 ЦПК України, зобов'язана довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Доводи апеляційної скарги в частині наявності підстав для стягнення з відповідача пені та штрафів за кредитним договором не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням вищевказаного, рішення Харківського районного суду Харківської області від 05 вересня 2019 року в частині розміру стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині стягнення суми судового збору слід змінити. Стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає заборгованість за кредитним договором б/н від 19.11.2010 року у розмірі 5 138,40 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Матеріали справи свідчать про те, що позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» задоволені на 40,7% (з 12608,64 грн. до 5138,40 грн.). При подачі позовної заяви позивачем було сплачено 1921 грн. судового збору, при подачі апеляційної скарги - 2 881,50 грн. З урахуванням зміни рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої суми заборгованості з відповідача, зміні також підлягає і розмір стягнутого судового збору. З ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути судовий збір за подачу позову у розмірі 781,84 грн. (40,7% від 1921 грн.). Оскільки частковому задоволенню підлягає і апеляційна скарга, з відповідача на користь позивача також слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 172,77 грн. (40,7% від 2 881,50 грн.).
Таким чином з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1954,61 грн. (781,84 грн. + 1172,77 грн.).
Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 05 вересня 2019 року в частині розміру стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині стягнення суми судового збору - змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 19.11.2010 року у розмірі 5138,40 грн.
Перерозподілити судові витрати, рішення в цій частині змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви - 781,84 грн. та за подання апеляційної скарги - 1172,77 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: Н.П. Пилипчук
Судді: С.С. Кругова
І.О. Бровченко