Справа №344/1133/19
22 січня 2020 року м. Надвірна
Надвірнянський районний суд Івано-Франківскої області
в складі головуючої-судді: Міськевич О.Я.
секретаря судового засідання: Скоблей О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Надвірна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користуваня житловим приміщеням,-
Короткий зміст позовних вимог:
ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користуваня житловим приміщеням.
Позовні заяви обґрунтовує тим, що 03.10.2001 року вона та відповідач ОСОБА_3 уклали між собою шлюб. В шлюбі у них народилась дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є неповнолітньою
ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно НОМЕР_3 від 26.02.2010 р., у якій проживають мати ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_4 .
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07.05.2018 р. року шлюб між нею та відповідачем розірвано. Неповнолітню дитину ОСОБА_4 залишено проживати з нею.
Відповідач ОСОБА_3 проживав у помешканні доньки ОСОБА_2 до травня 2018 року, однак у зв'язку з фактичним припиненням подружніх відносин припинив проживати у даному помешканні. ОСОБА_3 не бере участі у витратах по утриманню квартири, протягом тривалого часу у помешканні не проживає.
Окрім того, через особисті неприязні стосунки з нею відповідач систематично вчиняє фізичне та психологічне насильство у сім'ї щодо неї та неповнолітньої доньки. Відповідач погрожує їм розправою, поводить себе агресивно, ображає та принижує членів сім'ї, зокрема неповнолітню дитину.
Порушення відповідачем законних прав ОСОБА_2 підтверджуються фактами численних звернень до Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області.
Згідно відповіді Івано-Франківського ВП ГУНП № 18449 від 03.12.2018 року заява ОСОБА_1 зареєстрована у Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події за № 47756 від 23.11.2017 р., з ОСОБА_3 проведено профілактичну бесіду, винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї.
З 21.12.2018 р. на розгляді Івано-Франківського ВП ГУНП перебуває її заява з приводу неправомірних дій ОСОБА_3 відносно членів сім'ї, що мали місце 18.12.2018 року.
23.12.2018 року о 20:00 год., ОСОБА_3 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, увірвався до її помешкання, перебував там близько двох годин. Під час перебування у квартирі він лаявся нецензурними словами, принижував її та неповнолітню доньку, на зауваження не реагував.
Крім цього 11.01.2019 року ОСОБА_3 , перебуваючи у нетверезому стані, намагався потрапити у її квартиру, на що вона викликала поліцію. При цьому відповідач продовжував погрожувати їй фізичною розправою.
Спільне господарство з відповідачем вона не веде, спільне проживання з відповідачем є неможливим й таким, що суперечить інтересам її та доньки.
Дії відповідача порушують конституційні права і свободи неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , як людини та громадянина, чим наносять їй моральну шкоду, шкоду її фізичному і психічному здоров'ю.
Просить визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . Також просить стягнути з відповідача на користь позивача сплачені судові витрати.
Короткий зміст заперечень відповідача:
19.04.2019 р. від відповідача ОСОБА_3 через канцелярію суду поступила заява про закриття провадження у справі.
Заяву обґрунтовує тим, що відповідно до ст. 4 ЖК Української РСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.
Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям.
Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.
До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Главою 2 ЖК Української РСР визначено порядок користування жилими приміщенніями в будинках державного і громадського житлового фонду.
Зокрема, ст.ст. 71 та 72 ЖК Української РСР визачено порядок збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами та порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Однак вказані норми регулюлюють правовідносини виключно державного і громадського житлового фонду.
Таким чином позовні вимоги позивача що визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, грунтуються на нормах закону, що регулює правовідносини у сфері приватного житлового фонду.
Крім того власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 , що й підтверджує в своїй позовній заяві предавник позивача, що ним не заперечується.
Він в зазначеній квартирі не проживає і не користується житловою площею в даній квартирі.
З 09.06.2015 року місце мого проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .
Тому жодного відношення до квартири АДРЕСА_2 він не має.
Тому відсутній предмет спору про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
З урахуванням викладеного просить провадження по даній справі про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням закрити.
Стислий виклад позицій сторін:
Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак від нього поступила заява, в якій просить справу розглядати в його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги позивача підтримує повністю з підстав, зазначених в позовній заяві, та просить її задоволити. Від клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи Службу у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради відмовився.
Відповідач в судове засідання також не з'явився, однак від нього поступила заява, в якій просить справу розглядати в його відсутності, позовні вимоги позивача не визнає з підстав, зазначених в заяві про закриття провадження по справі. Просить провадження по справі закрити.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Процесуальні дії у справі:
Ухвалою судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06.02.2019 р. дану справу передано на розгляд Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області.
Ухвалою судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22.03.2019 р. по даній справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 13.08.2019 р. по даній справі закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
Суд, дослідивши письмові докази, представлені сторонами на виконання вимог ст.ст. 76, 81 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення позовних вимог та з'ясувавши фактичні обставини справи, дійшов наступних висновків.
Фактичні обставини, встановлені судом:
Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 03.10.2001 р. проживали в зареєстрованому шлюбі, за час якого у них народилась дочка ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 24.04.2003 р. (а.с. 8).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07.05.2018 р. шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, неповнолітню дочку ОСОБА_2 залишено проживати з матір'ю (а.с. 6-7).
Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.02.2010 р. неповнолітня ОСОБА_2 є власником двохкімнатної, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 4-5).
Як вбачається зі змісту позовної заяви відповідач ОСОБА_3 в квартирі, що є власністю ОСОБА_2 , та знаходиться в АДРЕСА_1 , не проживає з травня 2018 року, спільного господарства з позивачем не веде, не бере участі по утриманню квартири.
Як вбачається з копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого на ім'я ОСОБА_3 , ОСОБА_3 з 09.06.2015 р. зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 45).
Мотиви з яких виходить суд та застовані норми права:
Відповідно до ст.ст. 41, 47 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
У відповідності до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на свій розсуд.
Частиною першою статті 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно положень ст.ст. 64, 156 ЖК України до членів сім'ї власника житла належать дружина (чоловік) власника житла, їх діти і батьки, а також інші особи, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
За змістом ч. 1 ст. 116 ЖК України, на яку посилається позивач як на спосіб захисту порушеного права, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення .
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п. 10, 11, 17 Постанови № 2 від 12 квітня 1985 р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.
Відповідно до ст. 107 ЖК (5464-10) наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.
Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або ст.107 ЖК. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.
При вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 ЦК України), при цьому спосіб захисту визначається або законом або договором (ст. 16 ЦК України). Вибір способу захисту залежить від позивача.
З урахуванням вище зазначених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
При цьому, стаття 5 ЦПК України встановлює, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Окрім цього відповідно до п. 3, 34 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).
При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Однак як вбачається з даних, зазначених позивачем, які не спростовані відповідачем, відповідач ОСОБА_3 в квартирі, що є власністю ОСОБА_2 , та знаходиться в АДРЕСА_1 , не зареєстрований та не проживає з травня 2018 року, квартирою не користується, спільного господарства з позивачем не веде, не бере участі по утриманню квартири.
Згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого на ім'я ОСОБА_3 , ОСОБА_3 з 09.06.2015 р. зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Таким чином суд приходить до висновку, що звертаючись до суду з вимогами про усунення перешкод в користуванні правом власності шляхом визнання відповідача такими, що втратив право користування житловим приміщенням на підставі ст. 116 ЖК України, та ст. 405 ЦК України позивач не вірно обрала спосіб захисту, оскільки позивачем не доведено факту користування відповідачем спірною квартирою на умовах найму чи як члена сім'ї позивача.
Висновки суду:
На підставі наведеного суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог позивача про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням слід відмовити.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що в задоволенні позовної вимоги позивача про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням відмовлено, то відповідно і в задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача сплачених судових витрат також слід відмовити.
На підставі ст.ст. 319, 321, 346, 353, 383, 405 ЦК України, ст. 150 ЖК УРСР, керуючись ст.ст. 4, 19, 258, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користуваня житловим приміщеням - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Надвірнянський районний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Міськевич О.Я.