Постанова
Іменем України
Справа № 643/12702/2015
Провадження № 22-ц/818/4456/19
10 грудня 2019 року
м. Харків
Харківський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого - Сащенко І.С.
суддів: - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,
за участю секретаря - Іманвердізаде А.А.,
учасники справи :
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ПАТ КБ «ПриватБанк»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», Акціонерного товариства «Акцент Банк» на рішення Московського районного суду міста Харкова від 06 травня 2019 року (суддя Майстренко О.М.) по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Акцент Банк», третя особа - ОСОБА_2 про визнання порушеним прав споживача фінансових послуг банку та визнання недійсним договору споживчого кредиту, іпотечного договору, договору поруки, зобов'язання вчинити певні дії та застосування реституції до недійсного правочину, -
встановив:
У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», яке є правонаступником ЗАТ КБ «Приватбанк» про визнання порушеним прав споживача фінансових послуг банку, та визнання недійсними договору споживчого кредиту № HAH2GK16150029 від 28.03.2007 року, іпотечного договору № HAH2GK16150029 від 28.03.2007 року, договору поруки №HAH2GK16150029 від 28.03.2007 року, зобов'язання вчинити певні дії та застосування реституції до недійсного правочину.
В ході судового розгляду справи позивач уточнила позовні вимоги та просила визнати недійсним договір споживчого кредиту № HAH2GK16150029 від 28.03.2007 року, іпотечний договір №HAH2GK16150029 від 28.03.2007 року, договір поруки №HAH2GK16150029 від 28.03.2007 року, зупинити АТ КБ «Акцент Банк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за кредитним договором № HAH2GK16150029 від 28.03.2007 року, укладеним між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк» правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» з моменту останньої оплати за квитанціями, виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна іпотечним договором № HAH2GK16150029 від 28.03.2007 року, а саме на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване в реєстрі за №437, зобов'язати АТ КБ «Приватбанк» повернути ОСОБА_3 оригінали договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , від 28.03.2007 року, зареєстрований в реєстрі за №430; витяг з державного реєстру правочинів від 28.03.2007 року; заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про отримання коштів за продаж квартири від 28.03.2007 року; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, номер запису П-5-47705 в книзі 1 від 29.03.2007 року, застосувати до недійсного правочину - договору споживчого кредиту № HAH2GK16150029 від 28.03.2007 року наслідки реституції, шляхом приведення сторін у попередній стан.
Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що 28 березня 2007 року між нею та ЗАТ КБ «Приватбанк» був підписаний договір споживчого кредиту №HAH2GK16150029, згідно з умовами якого банк зобов'язався надати на споживчі цілі (придбання нерухомого майна) кредит в іноземній валюті у розмірі 39000,00 доларів США, сплату страхових платежів в розмірі 7846 доларів США 54 центи, а всього 46846 доларів США 54 цента зі сплатою відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк з 28.03.2007 року по 26.03.2027 року (240 місяців) та сплатою комісійної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми кредиту на момент його видачі і 0,20% щомісяця в період сплати заборгованості за кредитом. Кредит надавався позичальникові у вигляді невідновлювальної кредитної лінії.
У забезпечення грошових зобов'язань за Кредитним договором, позивач згідно договору №HAH2GK16150029 від 28 березня 2007 року передала в іпотеку Банку нерухоме майно у вигляді двокімнатної квартири загальною площею 45,3 кв.м. АДРЕСА_1 . Зазначений договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А.В., про що внесено запис в реєстр за №436.
Крім цього, в забезпечення виконання умов кредитного договору від 28 березня 2007 року, був укладений договір поруки № HAH2GK16150029 з ОСОБА_2 ..
Позивач вважала, що внаслідок недобросовісних дій Банку під час укладення спірного кредитного договору, які на її думку є нічим іншим як забороненою нечесною підприємницькою практикою, порушено її права та інтереси як споживача фінансової послуги, передбачені та охоронювані Законом України «Про захист прав споживачів», а відтак вважала, що ці права та інтереси можуть бути поновлені судом у спосіб, передбачений ст.ст. 18, 19 названого Закону, а саме визнання недійсним спірного кредитного договору.
Представник позивача позов підтримала.
Представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні проти позову заперечив.
Представник відповідача АТ «Акцент Банк» в судове засідання не з'явився.
Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 06 травня 2019 року позов ОСОБА_3 - задоволено частково. Постановлено визнати порушеним право ОСОБА_3 , як споживача фінансових послуг при укладенні з ПАТ КБ «Приватбанк» правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» договору споживчого кредиту № HAH2GK16150029 від 28.03.2007 року; визнати недійсним договір споживчого кредиту № HAH2GK16150029 від 28.03.2007 року укладений між ОСОБА_6 ОСОБА_7 та ПАТ КБ «Приватбанк» правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк»; визнати недійсним іпотечний договір № HAH2GK16150029 від 28.03.2007 року, зареєстрований у реєстрі за №436, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір поруки № HAH2GK16150029 від 28.03.2007 року, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись з вказаним рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк», АТ «Акцент Банк» подали апеляційні скарги, в яких просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Скарги мотивовані неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права.
АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Акцент Банк» зазначили, що позивачем було пропущено строк позовної давності, проте суд першої інстанції не звернув на зазначене уваги. Крім того, матеріали справи не містять доказів на спростування правомірності правочину вцілому.
У відзиві на апеляційні скарги позивач зазначила, що строк позовної давності нею не був пропущений, оскільки вона звернулась до суду з позовом у серпні 2015 року. Вимоги позову стосуються визнання недійсним кредитного договору від 28.03.2007 року , строк дії якого встановлено до 26.03.2027 року. Тому вважає, що строк позовної давності спливає після закінчення строку дії кредитного договору. Крім того зазначила, що в матеріалах справи достатньо доказів порушень допущених банком.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, вивчивши апеляційні скарги та матеріали справи, судова колегія вважає, що скарги підлягають задоволенню.
Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами або договором.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваний кредитний договір №HAН2GК16150029 від 28.03.2007 року є укладений з використанням банком нечесної підприємницької практики, а тому наявні підстави для визнання його недійсним у цілому. Також дійшов висновку про визнання недійсними договору іпотеки та договору поруки, оскільки вони є похідними від головного договору. В задоволенні решти позовних вимог вважав за необхідне відмовити у зв'язку із обранням позивачем неналежного способу захисту свого права.
Колегія суддів з такими висновками не погоджується, оскільки вони не відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Встановлено, що 28 березня 2007 року ЗАТ КБ «Приватбанк» правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» був підписаний споживчий кредитний договір №№HAН2GК16150029 з ОСОБА_3 , згідно умов якого Банк зобов'язався надати кредит в іноземній валюті в сумі 39000,00 доларів США на споживчі цілі, сплату страхових платежів в розмірі 7846 доларів США 54 центи, а всього 46846 доларів США 54 цента зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк з 28.03.2007 року по 26.03.2027 року та сплатою комісійної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми кредиту на момент його видачі і 0,20% щомісяця в період сплати заборгованості за кредитом. Кредит надавався позичальникові у вигляді невідновлювальної кредитної лінії.
Згідно з умовами п.1.1. Договору кредиту HAН2GК16150029 від 28.03.2007 року надання кредиту здійснюється шляхом видачі позичальнику готівкових коштів через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в п.7.1 Договору кредиту, а саме: №29097052304352. Кредит надається в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені даним договором строки.
Згідно п.7.1 Договору кредиту, банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку на строк з 28.03.2007 року по 26.03.2027 року включно, у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в розмірі 46846,54 доларів США: на придбання нерухомості в сумі 39000,00 доларів США, сплату страхових платежів у сумі 7846,54 доларів США у випадках та у порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 цього договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період оплати.
Відповідно до п.3.1. Договору кредиту за користування кредитом у період з дати списання коштів із кредитного рахунку до дати погашення кредиту позичальник щомісяця в період сплати сплачує відсотки в розмірі визначеному п.7.1 змінної частини Договорів кредиту.
Згідно п.3.2 Договору кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі зазначеному в п.7.4 цього договору на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Пунктом 7.4 Договору кредиту передбачено, що згідно ст. 212 ЦК України при порушенні позичальником зобов'язань з погашення кредиту, передбачених п.п. 1.1., 2.2.4., 2.3.3. цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 2,16% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Як передбачено п.3.4 Договору кредиту, нарахування відсотків здійснюється в останню дату сплати відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Відсотки рахуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми кредиту.
При укладенні договору кредиту 28 березня 2007 року сторонами підписано додаток №1 « Графік погашення кредиту», який є невід'ємною частиною основного договору кредиту.
28 березня 2007 року між Банком та позивачем для забезпечення кредитного договору укладено іпотечний договір №HAH2GK16150029.
Також 28 березня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 для забезпечення кредитного договору укладено договір поруки №HAH2GK16150029.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про; встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.
Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Даними про скупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні правовідносини.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.
Відповідно до статті 230 ЦК України у взаємозв'язку зі статтею 12 ЦПК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Таким чином, обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтею 230 ЦК України та статтями 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, позивач зобов'язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, статтями 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки укладаючи оспорюваний договір ОСОБА_3 була ознайомлена про: мету кредитування; тип відсоткової ставки; сукупну вартість кредиту; строк, на який одержано кредит; спосіб його повернення, тощо. Волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, вказаний договір укладено за ініціативи позивача, при цьому остання свідомо уклала договір на зазначених у ньому умовах, на час його укладення не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому тривалий час виконувала його умови.
При підписанні кредитного договору ОСОБА_3 погодилася з усіма умовами даного правочину і прийняла на себе зобов'язання щодо його виконання. В день підписання оспорюваного правочину позичальник отримала примірник кредитного договору, що дало їй додаткову можливість детально вивчити його умови.
Крім того, після укладення вказаного договору ОСОБА_3 не була позбавлена можливості скористатися своїм правом, визначеним частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Проте позивач таких дій не вчинила.
Посилання ОСОБА_3 на невідповідність умов договору вимогам ч. 2 ст.627 ЦК України, Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 є безпідставними, оскільки на час укладення кредитного договору вони не діяли.
Верховним Судом наголошено, що підстави недійсності правочину повинні існувати на час його укладення, наступна зміна законодавства не повинна впливати на чинність правочинів, укладених до набрання такими змінами чинності.
Не заслуговують на увагу і доводи ОСОБА_3 щодо неповідомлення її під час укладання договору про валютні ризики.
Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором унаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими, оскільки зазначене стосується обох сторін договору
Не може бути прийнятий до уваги в якості доказу приховування інформації та введення споживача в оману і висновок судової економічної експертизи, проведеної під час розгляду справи, оскільки питання, поставлені на вирішення експертам сформульовано таким чином, що відповідаючи на них, експерт керувався вимогами чинного законодавства, а не законодавства, яке діяло на час укладення договору.
Крім того, під час експертного дослідження було допущено низку арифметичних помилок, що було визнано самим експертом при допиті у суді першої інстанції.
Ненадання експертом відповідей на деякі питання через відсутність необхідної документації також не може тлумачитися на користь позивача, оскільки саме на останню покладено обов'язок доведення неправомірності дій банку при укладенні кредитного договору.
Відповідно до ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, встановлені судом апеляційної інстанції обставини і досліджені докази не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача та полягали у застосуванні нечесної підприємницької практики, а також про наявність у таких діях умислу з боку банку, який був спрямований на введення споживача в оману.
Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема, не спростовано, що під час укладення кредитного договору позивач діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши, при цьому характер правочину і всі його істотні умови.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, а також договорів іпотеки та поруки, як похідних від нього, недійсними.
В іншій частині рішення не оскаржувалось і судом апеляційної інстанції не переглядалось.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 5 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, №23, ЄСПЛ, від 18 липня 2007 року).
Згідно п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
постановив:
Апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», Акціонерного товариства «Акцент Банк» - задовольнити.
Рішення Московського районного суду міста Харкова від 06 травня 2019 року- скасувати.
Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Акцент Банк», третя особа - ОСОБА_2 про визнання порушеним прав споживача фінансових послуг банку та визнання недійсним договору споживчого кредиту, іпотечного договору, договору поруки, зобов'язання вчинити певні дії та застосування реституції до недійсного правочину - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 грудня 2019 року.
Головуючий І.С. Сащенко
Судді А.І.Овсяннікова
І.П. Коваленко