Справа №: 643/5296/19 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №:11-кп/818/2700/19 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.286 КК України
10 грудня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , з участю перекладача ОСОБА_9 , потерпілого ОСОБА_10 та його представника ОСОБА_11 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою прокурора на вирок Московського районного суду м. Харкова від 10 07 2019 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вироком вказаного суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гєгєм Ахсуінського району, Азербайджан, громадянина України, одруженого, який має неповнолітніх дітей, з середньою освітою, раніше не судимий, офіційно не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначено покарання у виді 2 років обмеження волі.
Відповідно до ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді обмеження волі з іспитовим строком на 1 рік, з покладенням частини обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Вирішено питання щодо речових доказів відповідно до ст.100 КПК України.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави судові витрати у розмірі 4862,00 грн. за проведення у справі експертиз.
Цивільний позов судом першої інстанції не розглянуто взагалі.
Вказаним вироком встановлено, що 29 11 2018 року, приблизно о 06:20 год. ОСОБА_7 керував технічно справним автомобілем «ДеуЛанос», д.н.з. НОМЕР_1 , та рухався по вул. Академіка Павлова у м. Харкові зі сторони пр. Московського у напрямку вул. Івана Камишева зі швидкістю приблизно 90 км/год.
Під час руху по вказаній вулиці в районі буд.44-Б ОСОБА_7 , наближаючись до ділянки проїзної частини, поза перехрестям, де трамвайні колії перетинають смугу нерейкових транспортних засобів, діючи необережно, проявив необачність, та при виникненні небезпеки для руху у вигляді трамваю «ТАТРА Т-3», д.н.з. НОМЕР_2 , не надав перевагу в русі зазначеному трамваю, чим порушив вимоги п. 17.3 Правил дорожнього руху України та допустив зіткнення з вказаним трамваєм, під керуванням ОСОБА_12 , який здійснював маневр повороту праворуч, перетинаючи проїжджу частину вул. Ак. Павлова в напрямку Салтівського провулку.
Внаслідок дорожньо-транспортної події пасажир автомобіля «ДеуЛанос» ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, які, згідно висновку судово-медичної експертизи, належать до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень за критерієм тривалості розладу здоров'я, а саме, закритий перелом на рівні нижньої третини діафіза правої плечової кістки із зсувом кісткових відламків.
Порушення п. 17.3 Правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_7 , згідно з висновком судової автотехнічної експертизи, знаходяться в причинному зв'язку з подією та наслідками дорожньо-транспортної пригоди.
Таким чином, дії ОСОБА_7 судом кваліфіковані за ч.1 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати винним ОСОБА_7 за ч.1 ст.286 КК України та призначити покарання у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, на підставі ст.75 КК України звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням, строком на 2 роки та вирішити питання щодо цивільного позову потерпілого.
Такі вимоги апелянт аргументував неправильним застосуванням судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, яке виразилося у тому, що суд, призначаючи основне покарання ОСОБА_7 не вирішив питання щодо призначення додаткового покарання у виді обмеження права керувати транспортними засобами або без такого. Крім того, посилався на істотне порушенням судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, оскільки судом не було вирішено питання щодо заявленого потерпілим цивільного позову (а.с.116-118).
Позиції учасників апеляційного провадження.
Прокурор просив вимоги його апеляційної скарги задовольнити у повному обсязі.
Обвинувачений та його захисник вважали, що підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора відсутні.
Потерпілий та його представник просили задовольнити апеляційну скаргу прокурора та дослідити документи на підтвердження цивільного позову.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, думку обвинуваченого та його захисника, потерпілого та його представника, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, дослідивши докази, що підтверджують цивільний позов потерпілого, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Дії обвинуваченого відповідають кваліфікації за інкримінованим йому злочином, а висновки суду відносно фактичних обставин справи, які в суді першої інстанції не заперечувались і відносно яких відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України докази не досліджувались, колегія суддів на підставі ч.2 ст.394 та ч.1 ст.404 КПК України не перевіряє.
Сам обвинувачений свою вину визнав повністю, пояснивши про обставини вчиненого, як зазначено в обвинувальному акті та вироку суду.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які можуть бути підставою для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Разом з тим, колегія суддів, приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного та необґрунтованого незастосування до ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, вважає такі доводи слушними.
Так, відповідно до вимог ст.65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації.
Санкцією ч.1 ст.286 КК передбачено альтернативні види основних покарань та надано можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи.
Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 12 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
Пунктом 20 зазначеної постанови визначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції встановив, що обвинувачений раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має на утриманні неповнолітніх дітей, за місцем мешкання характеризується позитивно.
Обставиною, яка пом'якшує покарання, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, встановленню об'єктивної істини по справі.
Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.
Суд першої інстанції, враховуючи вищенаведене, призначив обвинуваченому покарання у виді 2 років обмеження волі, без застосування додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами. При цьому, суд жодним чином не аргументував недоцільність призначення додаткового покарання та не навів мотивів такого рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, порушення ОСОБА_7 правил дорожнього руху призвело до тяжких наслідків - потерпілому ОСОБА_10 спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження за критерієм тривалості розладу здоров'я, а саме, закритий перелом на рівні нижньої третини діафіза правої плечової кістки із зсувом кісткових відламків.
З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги тяжкі наслідки,спричинені суспільно-небезпечним діянням обвинуваченого проти безпеки руху та життя і здоров'я особи внаслідок неуважності до дорожньої обстановки та її зміни, колегія суддів приходить до висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, не буде достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів.
У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді 2 років обмеження волі, із застосуванням додаткового покарання, яке безпідставно не було застосовано судом першої інстанції - позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, з ухваленням в цій частині судом апеляційної інстанції свого вироку на підставі п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України.
При призначенні ОСОБА_7 основного покарання за ч.1 ст.286 КК України колегія суддів враховує такі ж обставини, що були враховані судом першої інстанції, а також те, що в апеляційній скарзі прокурора не заперечуються висновки суду в частині призначення ОСОБА_7 виду та розміру основного покарання, і прокурор після скасування вироку в частині призначеного покарання пропонує призначити обвинуваченому таке ж основне покарання, як призначив суд першої інстанції, та призначає обвинуваченому той сам вид і розмір основного покарання, що призначений судом першої інстанції.
Заслуговують також на увагу доводи прокурора щодо необхідності вирішення питання щодо цивільного позову потерпілого ОСОБА_10 .
Вирішуючи питання про наявність підстав для відшкодування завданих злочином збитків, колегія суддів зазначає, що згідно з ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
При цьому, колегія суддів бере до уваги роз'яснення, що містяться в п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31 03 1989 року із змінами і доповненнями «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», суд має навести у вироку мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову, зазначити якими доказами це підтверджується, а також навести відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню, вказати матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов.
Відповідно до формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_10 середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Як вбачається зі звіту про госпіталізацію, 29 11 2018 року ОСОБА_10 став жертвою дорожньо-транспортної пригоди (права рука в пронації згиналася у лікті на 90 градусів з обертальним рухом), що викликало у нього біль і повне функціональне порушення правої верхньої кінцівки.
Згідно висновку судово-медичної експертизи потерпілому ОСОБА_10 спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження за критерієм тривалості розладу здоров'я, а саме, закритий перелом на рівні нижньої третини діафіза правої плечової кістки із зсувом кісткових відламків.
З рахунку №2018/D/8687, виданого лікарняним центром ім. Мохаммеда Ві Уджда, за вартість лікування ОСОБА_10 становила 15 095 дирхамів 35 сантимів (а.с.52).
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що наявні обґрунтовані та підтверджені доказами підстави для відшкодування обвинуваченим витрат, понесених потерпілим на лікування закритого перелому на рівні нижньої третини діафіза правої плечової кістки із зсувом кісткових відламків, оскільки його дії перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку саме з наслідками у вигляді спричинення потерпілому ОСОБА_10 саме такого тілесного ушкодження.
Щодо відшкодування потерпілому моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Зі змісту цивільного позову потерпілого ОСОБА_10 вбачається, що протиправними діями обвинуваченого йому було завдано також моральну шкоду, яка виразилася в тому, що йому психологічно важко було перенести перелом руки, а також те, що після операції в його руку встановили пластину DCP. Вказав, що він не міг звикнути до того факту, що в його руці знаходився чужорідний предмет, вночі це заважало йому засинати, його рука була в нерухомому стані. Зазначив, що від того, що він не міг нічого тримати в руці, він постійно був схвильований.
Згідно роз'яснень, що містяться в п.п.3 та 5 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зазначені роз'яснення кореспондуються із ст.1187 ЦК України.
З урахуванням стану здоров'я потерпілого ОСОБА_10 , його переживань, характеру та обсягу страждань, їх тривалості/часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, а також приймаючи до уваги пасивну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 з приводу добровільного відшкодування спричиненої ним шкоди, який протягом тривалого періоду часу жодних спроб для відшкодування заподіяної шкоди у добровільному порядку не вжив без будь-яких на те об'єктивних причин, апеляційний суд, враховуючи вимоги виваженості, розумності і справедливості, вважає, що вимоги щодо відшкодування моральної шкоди потерпілого у розмірі 10000,00 грн. підлягають задоволенню.
Наведене свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а також істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, як про це обґрунтовано йдеться у апеляційній скарзі прокурора, у зв'язку з чим вимоги апелянта підлягають задоволенню.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 420, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора, - задовольнити.
Вирок Московського районного суду м.Харкова від 10 07 2019 року щодо ОСОБА_7 - в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 , покарання за ч.1 ст.286 КК України у виді 2 (двох) років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання у вигляді обмеження волі з іспитовим строком на один рік та відповідно до ст.76 КК України покласти на нього наступні обов'язки:
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 в якості відшкодування матеріальної шкоди грошові кошти в розмірі 20000,00 (двадцяти тисяч) грн.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 в якості відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 10000,00 (десяти тисяч) грн.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на дане судове рішення, в порядку ч.1 ст.424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді :
___________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4