г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/4161/19
Номер провадження 2-о/213/12/20
15 січня 2020 року Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Нестеренко О.М.
секретар судового засідання - Шрам В.А.,
за участю представника заявника - адвоката Макаревич К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції між Інгулецьким районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області та Шостим апеляційним адміністративним судом цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,
ОСОБА_1 у жовтні 2019 року звернулася до суду з вищевказаною заявою і просить встановити юридичний факт ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час виконання бойового завдання по захисту України 17.08.2014 року в районі селища Піски Ясинуватського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який в зв'язку з початком бойових дій на Сході України в якості добровольця вступив до Добровольчого Українського корпусу «Правий сектор», та в період з 05.07.2014 по 17.08.2014, перебуваючи на посаді рядового 5 окремого батальйону безпосередньо брав участь в бойових діях, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі селища Піски Ясинуватського району Донецької області. Відповідно до наказу Керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 01.06.2016 за № 17 ОСОБА_2 вважався залученим до бойових дій в Донецькій та Луганській областях з 05.07.2014 по 17.08.2014.
17 серпня 2014 року її син бойове поранення, в результаті чого загинув. Свідоцтвом про смерть та лікарським свідоцтвом про смерть встановлено, що смерть ОСОБА_2 дійсно сталася 17.08.2014 в селі Піски Донецької області внаслідок травматичного шоку, травми інших уточнених органів грудної порожнини, наскрізне кульове поранення грудної клітини, ушкодження внаслідок військових дій від вогнепальної та іншої звичайної зброї.
Заявниця вказує, що статті, як і ціла низка іншої інформації, що міститься на сторінках Інтернет-видань, підтверджують участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей регулярних військ Російської Федерації в тому числі в районі с. Піски Ясинуватського району Донецької області, і те, що саме цим військам протистояли добровольці Добровольчого Українського корпусу «Правий сектор», в складі якого у бойових діях брав участь її син ОСОБА_2 . Отже, вважає,що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, він і загинув 17 серпня 2014 року в районі селища Піски Ясинуватського району Донецької області України, і через що було порушено невід'ємне право на життя її сина, передбачене ст.27 Конституції України.
Заявниця зазначила, що рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.04.2016 у справі № 213/572/16-ц встановлено факт отримання 17 серпня 2014 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поранення під час виконання бойового завдання по захисту України від незаконних збройних формувань в зоні бойових дій в районі селища Піски Ясинуватського району Донецької області. Метою встановлення вказаного факту було отримання батьками померлого ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , гарантій щодо захисту соціальних, майнових та інших громадянських прав, щоб вони мали можливість в подальшому застосування норми Закону України "Про статус ветеранів війн, гарантій їх соціального захисту".
Метою звернення до суду з даною заявою є визначення статусу сина заявника ОСОБА_2 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.
Ухвалою від 24.10.2019 відкрите провадження у справі, судове засідання призначене на 21.11.2019 та надалі продовжено.
Ухвалою від 12.12.2019 задоволено клопотання представника заявника про її участь у розгляді справи в дистанційному режимі відеоконференцзв'язку.
В судове засідання заявниця не з'явилася, на підставі ордеру її інтереси в суді представляє адвокат Макаревич К.В., яка у судовому засіданні заяву ОСОБА_1 підтримала в повному обсязі, просила задовольнити з обставин, викладених у заяві.
Представники заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України та Російської Федерації в судове засідання не з'явилася, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки не повідомили, будь-яких клопотань від них до суду не надходило.
Вислухавши представника заявника, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , виданого повторно Інгулецьким відділом ДРАЦС Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області 30.09.2014, заявниця ОСОБА_1 є матір'ю, а ОСОБА_3 -батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.27/.
В період з 01.07.2014 по 17.08.2014 ОСОБА_2 брав участь у бойових діях у зоні проведення антитерористичної операції у складі 5-го Окремого батальйону Добровольчого Українського корпусу «Правий сектор», 17.08.2014 загинув під час виконання бойових дій, що підтверджується довідкою начальника штабу 5-го ОБ ДУК «Правий сектор» від 18.04.2015 за № 1121 /а.с.28/. Безпосередня участь ОСОБА_2 в період часу з 05.07.2014 по 17.08.2014 в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі селища Піски Ясинуватського району Донецької області, та його загибель в ході виконання бойового завдання 17 серпня 2014 року підтверджується також довідкою Голови правління Громадської організації «Правий сектор» від 19.06.2015 за № 438 /а.с.29/.
Наказом № 17 дск від 01.06.2016 першого заступника Голови Служби - керівника Антитерористичного центру при СБУ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вважається залученим до проведення АТО в Донецькій та Луганській областях з 05 липня по 17 серпня 2014 року /а.с.30/.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть від 18.08.2014 № 1580, виданим КЗ «Дніпровське обласне бюро СМЕ» ДОР», відповідно до якої смерть настала внаслідок травматичного шоку, травми інших уточнених органів грудної порожнини, наскрізного кульового поранення грудної клітини, ушкодження внаслідок військових дій від вогнепальної та іншої звичайної зброї /а.с. 91-92/ та свідоцтвом про його смерть Серії НОМЕР_2 , виданим 18.07.2014 Інгулецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис про смерть № 445 від 25.03.2016 року /а.с.89/.
Про загибель рядового Добровольчого Українського корпусу «Правий сектор» Козюбчика Андрія Михайловича («Орест») 17.08.2014 під час виконання бойового завдання в районі с.Піски Ясинуватського району Донецької області свідчать засоби масової інформації, зокрема Інтернет-портал «Книга пам'яті полеглих за Україну», що є відкритим і загальнодоступним за посиланням http://memorybook.org.ua/14/kartashov.htm /а.с.82/.
Згідно наданих заявником доказів ОСОБА_2 нагороджений Громадськими організаціями пам'ятною медаллю «Захиснику батьківщини» та медаллю «За оборону рідної держави», а також нагрудним знаком «Гідність та честь» та нагрудним знаком Криворізького міського голови «За заслуги перед містом» /а.с.94-97/.
Таким чином, наданими суду доказами доведено, що в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, син заявниці - ОСОБА_2 загинув в районі селища Піски Ясинуватського району Донецької області України 17 серпня 2014 року.
Конституцією України визначено, що Президент України, як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (ст.106 Конституції України).
До повноважень Верховної ради України, відповідно до п.9 ч.1 ст.85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
Наведені положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України «Про оборону України», Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Зокрема, згідно зі ст.1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
Відповідно до статті 4 цього закону, у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, встановлення факту збройної агресії належить до компетенції конституційних, політичних органів (суб'єктів) Верховної Ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.
Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
Так, 15 квітня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
27 квітня 2015 року Верховна Рада України своєю постановою затвердила Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Ради Європи, Парламентської Ради НАТО, Парламентської Ради ОБСЄ, Парламентської Ради ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, в якому зазначено наступне: Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Асамблеї Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).
Верховна Рада України Постановою від 21.04.2015 року схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці 1 пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві також зазначено, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України; крім того, наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.
Крім того, Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року № 555 ввів в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, в якій визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
Верховною радою України прийнято постанову від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
Резолюцією Європарламенту (2014/2965 (RSP)) від 15 січня 2015 року щодо ситуації в Україні рішуче засуджено агресивну та експансіоністську політику Російської Федерації, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію АР Крим та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкреслює, що такі дії є порушенням міжнародного права.
Резолюція Парламентської ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації та вводить термін «окупований» по відношенню до АР Крим та м. Севастополь.
Статтею 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частин 1, 2 ст.124 Конституції України, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст.124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Згідно з ч.4 ст.10 ЦПК України і ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За змістом ст.1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою відповідно до за ст.1, включають два аспекти, а саме: з одного боку негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території.
У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом ст.1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ілієску та інші проти Молдови та Росії» від 08 липня 2004 року № 48787/99; рішення ЄСПЛ у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії» від 19 жовтня 2012 року № № 43370/04, 8252/05 та 18454/06; рішення ЄСПЛ у справі «Саргсян проти Азербайджану» від 16 червня 2015 року № 40167/06).
У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі «Ілієску та інші проти Молдови та Росії» від 08.07.2004 № 48787/9, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Саргсян проти Азербайджану» від 16.06.2015 № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму. Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі «Саргсян проти Азербайджану» від 16.06.2015 № 40167/06, § 132).
Згідно зі ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
Таким чином, як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав та свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до конституційних норм; право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
Встановлення юридичного факту загибелі сина внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України необхідно заявниці для визнання статусу ОСОБА_2 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами міжнародного права.
Наведене тлумачення та застосування норм законодавства України узгоджується з практикою Верховного Суду. Так, постановою Верховного суду від 14 березня 2018 року у цивільній справі № 363/632981/16-ц встановлено, що вимушене переселення з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.
При цьому суд враховує, що правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульована Верховним Судом у цивільній справі № 428/12368/16-ц.
Таким чином, оскільки обставини, які свідчать про факт збройної агресії Російської Федерації проти України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, і відповідно до ч.3 ст.82 ЦПК України, не потребують доказування, суд вважає встановленим, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації загинув син заявниці, а тому порушено його невід'ємне право на життя, і за таких обставин не може відмовити у встановленні факту, про який заявлено ОСОБА_1 у цій справі.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Оскільки іншого порядку встановлення факту, про який просить заявниця, чинним законодавством не передбачено, суд вважає, що є достатньо підстав для його встановлення в судовому порядку відповідно до положень з ч.2 ст.315 ЦПК України, оскільки у від нього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.
Отже, з урахуванням вищевказаних обставин, та наявних в матеріалах справи доказів, які досліджено судом і оцінено в їх сукупності, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що заявниця звільнена від сплати судового збору, доказів понесення інших витрат не надавала, тому вважає за можливе витрати по сплаті судового збору віднести на рахунок держави.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 228-229, 293, 315, 316, 319 ЦПК України, суд
Заявлені ОСОБА_1 вимоги задовольнити.
Встановити факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час виконання бойового завдання по захисту України 17.08.2014 року в районі селища Піски Ясинуватського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Дніпровського апеляційного суду через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Інформація щодо учасників справи:
Заявник: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 ;
Заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України - місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10;
Російська Федерація - адреса для листування: Посольство Російської Федерації в Україні, 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.
Вступну та резолютивну частину рішення проголошено в судовому засіданні 15 січня 2020 року.
Повний текст рішення складено 20 січня 2020 року.
Суддя О.М. Нестеренко