15 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/1155/19 пров. № 857/13181/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Бруновської Н.В., Кузьмича С.М.,
при секретарі судового засідання: Гнатик А.З.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року у справі №500/1155/19 (склад суду першої інстанції: головуючий суддя Хрущ В.Л., судді Подлісна І.М., Осташ А.В., рішення проголошене о 15.58 год у м. Тернополі, повний текст складений - 28.10.2019р.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна», Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій Кабінету Міністрів України щодо спрямування запиту за вих. №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року в орган, який не володів запитуваною інформацією; визнання неправомірними дій Міністерства енергетики та вугільної промисловості України щодо порушення вимог частини 3 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», у формі невиконання свого обов'язку та ненаправлення запиту за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року розпоряднику інформації; визнання незаконною бездіяльності Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» щодо умисного приховання запитуваної інформації по запиту за вих. №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року; зобов'язання Кабінету Міністрів України передати запит за вих. №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року органу, який володіє запитуваною інформацією; зобов'язання Міністерства енергетики та вугільної промисловості України виконати свій обов'язок та передати запит за вих. №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року органу, який володіє запитуваною інформацією; зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надати відповідь на запит за вих. №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року; відшкодування за рахунок держави завданої моральної шкоди в розмірі 57000100,00грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 14.02.2019 року він звернувся до Кабінету Міністрів України із запитом №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 про направлення на його адресу усіх без винятку завірених копій газових контрактів з усіма додатками по кожному контракту за участі України, на підставі яких в Україну постачався газ за період з 01.01.1992 року по 14.02.2019 року. Даний запит Кабінетом Міністрів України було направлено до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, а також до ПАТ «НАК «Нафтогаз України», як до органів які володіють запитуваною інформацією. Однак, від Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до позивача надійшов лист у якому зазначено, що запитуваною інформацією не володіють та надати не можуть. При цьому, від ПАТ «НАК «Нафтогаз України» жодної відповіді щодо запитуваної інформації до позивача не надійшло. Не погоджуючись із наданими йому відмовами та відсутністю будь-якої відповіді від ПАТ «НАК «Нафтогаз України», позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, у якому також заявив вимогу про відшкодування йому моральної шкоди.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» щодо ненадання ОСОБА_1 повної та достовірної інформації на його запит на інформацію за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надати ОСОБА_1 повну та достовірну інформацію, яка була запитувана ОСОБА_1 у запиті на інформацію за вих. №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року, щодо надіслання на безкоштовній основі копій всіх без винятку газових контрактів за участі України з додатками по кожному з них, на підставі яких в Україну постачався газ за період з 01.01.1992 року по 14.02.2019 року. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції відповідачем, Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що вважає рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим при неповному з'ясуванні всіх обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Доводи апелянта зводяться до того, що в оскаржуваному рішенні, суд, приймаючи рішення про протиправність дій Компанії, цитує та тлумачить положення ст.20, 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI, якими встановлено обов'язок розпорядника інформації та порядок надання відповіді на інформаційний запит, однак повністю ігнорує норму цього Закону, якою визначено хто та стосовно якої інформації є розпорядником інформації, а саме статтю 13 Закону №2939-VI. Тобто, обставини, стосовно того, чи є Компанія розпорядником запитуваної інформації, в розумінні ст.13 Закону №2939-VI, і як наслідок, чи настала в даному випадку, диспозиція ч. 3 ст. 22 Закону №2939-VI щодо обов'язку надати відповідь на Запит, взагалі не були предметом дослідження у цій справі, що безумовно вказує на необґрунтованість висновків суду, а відтак прийняття рішення при неповному з'ясуванні всіх обставин справи.
Вважає висновок суду про те, що Компанія є розпорядником запитуваної інформації помилковим, оскільки такий судом робиться не на підставі положень Закону №2939-VI, а на підставі тверджень Кабінету Міністрів України, Міненерго та наданої Позивачем копії газового контракту №КП від 19.01.09, укладеного між Компанією та ВАТ «Газпром».
Також суд не досліджував обставини, які би вказували на те, що запитувана інформація (копії контрактів) становить суспільний інтерес та чому Компанія може бути прирівняна до розпорядника інформації відповідно до п.4 ч.2 ст. 13 Закону № 2939-VI. Проте, навіть якщо суд, приймаючи оскаржуване рішення, виходив з міркувань суспільної необхідності інформації, яка міститься контрактах, він усе рівно мав би керуватися ч.3 ст.13 Закону №2939-VI, яка прямо зазначає, що обов'язки з надання і оприлюднення інформації суб'єктами господарювання, які прирівняні до розпорядників інформації, обмежені за обсягом і стосуються не будь-якої інформації про діяльність цих суб'єктів, а лише тієї, яка є суспільно необхідною, та є очевидним, що контракти суб'єктів господарювання не можуть складатися виключно з суспільно необхідної інформації.
Крім цього, апелянт вказує на те, що Компанія розглянула та за результатами розгляду, листом від 27.02.19 №5-2410/1.25-19, надала необхідну інформацію Секретаріату Кабінету Міністрів України та Міненерго для врахування при підготовці відповіді на запит Позивача (копія листа знаходиться в матеріалах справи), проте, цим доводам Компанії, суд оцінки не надав. З урахуванням наведеного просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки відповідач ПАТ «НАК «Нафтогаз України» є розпорядником запитуваної позивачем інформації, тому відповідно зобов'язане було надати відповідь. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Крім цього, просить постановити окрему ухвалу, оскільки надання адвокатом Куницьким В.В. безоплатної правової допомоги у формі представництва в судах інтересів Компанії, суперечить вимогам чинного законодавства, не ґрунтується на законі, і може свідчити про фінансування Адвоката в тіньовому режимі з боку Компанії.
Сторони в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 14.02.2019 року, ОСОБА_1 звернувся до Кабінету Міністрів України із запитом №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019, у якому, посилаючись на положення Загальної Декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України та Закону України «Про доступ до публічної інформації», - просив надіслати на його адресу завірені копії адресу усіх без винятку газових контрактів з усіма додатками по кожному контракту за участі України, на підставі яких в Україну постачався газ за період з 01.01.1992 року по 14.02.2019 року. Також, у даному запиті позивач просив, у разі відсутності у володінні Кабінету Міністрів України запитуваної інформації, невідкладно передати даний запит органу, який нею володіє.
У відповідь із Секретаріату Кабінету Міністрів України, позивач отримав лист №17-19/387 від 20.02.2019 року, у якому ОСОБА_1 повідомлено про те, що даний запит було направлено до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та ПАТ «НАК «Нафтогаз України», як до володільців запитуваної інформації.
Листом №03/31-2328 від 07.03.2019 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості України повідомило позивача про те, що Міністерство не володіє запитуваною інформацією і запитувана інформація, щодо контрактів господарюючих суб'єктів щодо постачання в Україну природного газу у період з 1992 року по 2019 рік, - відсутня.
Також, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України у вказаному вище листі, повідомило позивачу інформацію про ціни на газ за період з 1992 року по 2019 рік.
Від ПАТ «НАК «Нафтогаз України» відповіді, за наслідками розгляду запиту №ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року позивачу не надіслало.
Не погоджуючись із наданими йому відповідями та відсутністю будь-якої відповіді від ПАТ «НАК «Нафтогаз України», позивач звернувся до суду із даним позовом.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що відповідачем ПАТ «НАК «Нафтогаз України» не надано позивачу відповідь на його інформаційний запит.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач ПАТ «НАК «Нафтогаз України» в частині задоволених позовних вимог та просить його в цій частині скасувати і відмовити позивачу у задоволенні позову.
Відповідно до частини 3 статті 32 Конституції України, кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Частиною 1 статті 5 Закону України «Про інформацію» передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Згідно із частиною другою статті 7 Закону України «Про інформацію» ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Частиною 2 статті 11 Закону України «Про інформацію» передбачено, що кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
У відповідності до статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (зі змінами та доповненнями).
Відповідно до статті першої цього Закону, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації», встановлені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, згідно якої, право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Окрім цього, доступ до публічної інформації, відповідно до статті 4 цього Закону, здійснюється на принципах, зокрема, прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом.
Відповідно до положень статті 5 цього ж Закону, доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі ( стаття 19 Закону )
Відповідно до статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, тобто обов'язок розпорядника інформації щодо надання відповіді на отриманий запит - має імперативний характер, незалежно від того, до яких висновків дійде суб'єкт владних повноважень чи інший розпорядник публічної інформації.
Відповідно до положень частини 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Отже, наведеною нормою Закону встановлено виключні випадки надання відмови в задоволенні запиту на інформацію. При цьому, їх перелік - є вичерпним та розширеному і довільному тлумаченню- не підлягає.
Крім цього, у випадку відмови в задоволенні запиту на інформацію, у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис ( частина 4 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», отримавши від Кабінету Міністрів України перенаправлений запит ОСОБА_1 за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року, не розглянуло даний запит та позивачу жодної відповіді щодо вказаного запиту - не надало.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», такими своїми діями порушив приписи статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», у якій в обов'язковому порядку встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, і в яку законодавцем в імперативному порядку покладено обов'язок на суб'єкта владних повноважень, до якого надійшов запит на публічну інформацію, у незалежності від того, який висновок буде за наслідками розгляду запиту (задоволено/відмовлено), - надати відповідь про результати розгляду такого запиту.
Також вірним є висновок суду першої інстанції про те, що Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є розпорядником і володільцем інформації щодо газових контрактів, на підставі яких відбувалось постачання природного газу в Україну, оскільки за участю ПАТ «НАК «Нафтогаз України» здійснювалось підписання таких контрактів, а, відтак, - ненадання ОСОБА_1 інформації на запит за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року - призвело до порушення його прав вказаним відповідачем як розпорядником відповідної інформації.
Статтею 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» забезпечено право запитувача інформації на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації.
Відповідно до частини 2 наведеної статті встановлено, що запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.
Отже, з урахуванням наведених вище норм законодавства та обставин справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем - Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» під час розгляду запиту за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року порушено права позивача як фізичної особи на доступ до публічної інформації, яке відбулось саме у формі ненадання у встановленому законом порядку будь-якої відповіді на запит.
Посилання апелянта на ту обставину, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» розглянуто та за результатами розгляду, листом від 27.02.19 №5-2410/1.25-19, надана необхідна інформацію Секретаріату Кабінету Міністрів України та Міненерго для врахування при підготовці відповіді на запит Позивача, то апеляційний суд вважає такі невірними з урахуванням наведених вище норм Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема статей 20 та 22 Закону, які містять імперативну норма щодо обов'язку надання відповіді у випадку відмови в задоволенні запиту на формацію.
Відповідно до пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7, у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.
З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції також дійшов вірного висновку про наявність підстав для обрання належного способу захисту порушених прав позивача, - шляхом зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надати ОСОБА_1 повну та достовірну інформацію, яка була запитувана ним у запиті на інформацію за вих.№ВСВ-1961-09-29/28-К/2019 від 14.02.2019 року, щодо надіслання на безкоштовній основі копій всіх без винятку газових контрактів за участі України з додатками по кожному з них, на підставі яких в Україну постачався газ за період з 01.01.1992 року по 14.02.2019 року, то колегія суддів також з такими погоджується з огляду на наступне.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «НАТ «Нафтогаз України» є правомірними, документально підтвердженими та обґрунтованими, базуються на положеннях чинного законодавства, тому в цій частині підлягають задоволенню.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Щодо клопотання позивача ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали про надання адвокатом Куницьким В.В. безоплатної правової допомоги у формі представництва в судах інтересів Компанії, що суперечить вимогам чинного законодавства, не ґрунтується на законі, і може свідчити про фінансування Адвоката в тіньовому режимі з боку Компанії, то апеляційний суд зазначає, що таке задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Отже, окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому. При цьому, суд має право, але не зобов'язаний постановляти окрему ухвалу.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» - залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року у справі №500/1155/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді Н. В. Бруновська
С. М. Кузьмич
Повне судове рішення складено 23.01.2020р.