Справа № 240/3862/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
23 січня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення,
в березні 2019 року позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Житомирської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.
10 грудня 2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Частиною 1 ст. 124 КАС України визначено, що судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками - повідомленнями.
Відповідно до ч. 3ст. 126 КАС України, повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.
З матеріалів справи встановлено, що як в адміністративному позові, так і у апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив адресу для листування АДРЕСА_1 .
З метою належного та своєчасного повідомлення позивача у справі, секретарем судового засідання 24 грудня 2019 року було надіслано судову повістку про виклик на судове засідання та копію ухвали про призначення справи до апеляційного розгляду на 14 січня 2020 року, за вказаною у адміністративній справі адресою.
Однак, до суду повернувся конверт з відміткою причини повернення "З інших причин".
Крім того, положеннями статті 129 КАС України передбачено, що виклик (повідомлення) сторін про час, день та місце розгляду справи можливий шляхом надсилання тексту повістки електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Проте, судом апеляційної інстанції було встановлено, що будь які засоби зв'язку ( телефон, електронна адреса), крім поштової адреси: АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 , м. АДРЕСА_4 , 10003, матеріали справи не містять.
Таким чином, суд вжив усіх можливих заходів для вчасного та належного повідомлення позивача про розгляд справи, однак по незалежних від суду причин судова повістка ОСОБА_2 І.В. не була вручена.
Разом з тим, положеннями ч.3 ст. 296 КАС України визначено, що апеляційна скарга може містити клопотання особи про розгляд справи за її участі. За відсутності такого клопотання вважається, що особа не бажає брати участі у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Однак, як вбачається із змісту апеляційної скарги, позивач не заявляв клопотання про розгляд справи за його участю, а відтак за відсутності такого клопотання, суд прийшов до висновку, що позивач не бажає приймати участь в розгляді справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Про час, день та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином. Причини неявка суду не відомі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, про що 14 січня 2020 року було прийнято протокольну ухвалу.
За таких умов, згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 06.03.2019 року позивач придбав легковий автомобіль марки Opel INSIGNIA 1,6 CDTI Sports Tourer, номер кузова НОМЕР_1 , 2015 року випуску за 8800 Євро.
12 березня 2019 року з метою переміщення зазначеного автомобіля через митний кордон України, позивачем подано попередню митну декларацію №UA101070/2019/016244.
Разом з митною декларацією представником позивача були подані наступні документи: рахунок-фактура (інвойс) від 06.03.2019; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA205160/2019/002365 від 10.03.2019; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 10.12.2015; документ, що підтверджує вартість перевезення від 12.03.2019; договір про надання послуг митного брокера від 07.03.2019 № 2917405453; довідка № Д-19-0312-40 від 12.03.2019; довіреність від 06.03.2019; паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні НОМЕР_3 від 08.04.1996.
Після реєстрації митної декларації в електронній базі даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДФС спрацювали ризики, в т.ч. і ті, що стосуються митної вартості, а саме: 105-2 "Контроль правильності визначення митної вартості товарів", 106-2 "Витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів".
Після спрацювання ризиків АСАУР посадовою особою митного посту "Житомир-центральний" було направлено запит до Управління адміністрування митних платежів Житомирської митниці ДФС з метою визначення митної вартості.
14.03.2019 Житомирською митницею ДФС винесено рішення про коригування митної вартості №UA101000/2019/200095/2 відповідно до якого митну вартість даного автомобіля скориговано та визначено на підставі ст.64 МК України за резервним методом визначення митної вартості (а.с.10).
Не погодившись із такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не містили всі реквізити, необхідні для ідентифікації придбаного позивачем транспортного засобу і факт сплати вартості придбаного транспортного засобу за ціною 8800 Євро не підтверджується наданими документами, що вказує на не відповідність таких документів вимогам ч. 2 ст. 53 МК України. Натомість, відповідач надав докази того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, а відтак правомірність винесення рішення про коригування митної вартості товарів №UA101070/2019/016244 останнім доведена.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, зважаючи на таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір по суті, суд ураховує, що згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб'єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб'єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України, Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.
Відповідно до частини першої статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно з частиною першою статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Частиною першою статті 257 МК України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.
Частиною шостою вказаної статті визначено, що умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Відповідно до ч.4,5 ст.58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з частиною першою статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Частинами першою та другою статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно з ч.1 ст.68 Митного кодексу України для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів.
Таким чином Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Частиною першою статті 54 МК України встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Згідно з частиною шостою статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до частини першої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина друга статті 54 МК України).
Аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
У випадках незгоди з задекларованою митною вартістю існує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
Суд зауважує, що законом чітко визначено умови, за яких у контролюючого органу виникає право на витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Вищевикладене відповідає правовим висновкам Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладеній в постанові від 20 лютого 2018 року в справі №809/1884/16, які відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, а також у постановах Верховного Суду України від 31 березня 2015 року в справі № 21-127а15 та від 02 червня 2015 року в справі № 21-498а15.
Частиною першою статті 58 МК України встановлено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частиною другою статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Методичні рекомендації щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України затверджено наказом ДФС України від 11 вересня 2015 року № 689 (далі - Методичні рекомендації).
Пунктом 114 розділу 2 Методичних рекомендацій визначено, що робота з аналізу, виявлення та оцінки ризиків здійснюється посадовою особою органу доходів і зборів, що провадить контроль за правильністю визначення митної вартості товарів (далі - посадова особа).
Виявлення та оцінки ризиків здійснюється шляхом: вивчення характеристик товарів, які впливають на рівень їх митної вартості; перевірки документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, вивчення маршруту транспортування товарів та перевірки достовірності декларування витрат на транспортування; перевірки включення/невключення складових митної вартості, у тому числі, на підставі наявної в органу доходів і зборів інформації щодо наявності таких складових митної вартості (результати документальних перевірок, відповіді на запити для встановлення автентичності тощо); порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з наявною в органу доходів і зборів інформацією про рівень цін на такі товари або вартість прямих витрат на їх виробництво, у тому числі сировини, матеріалів та/або комплектувальних виробів, які входять до складу товарів; порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено; перевірки наявності взаємозв'язку продавця та покупця; перевірки інформації, наданої декларантом або уповноваженою особою, при продажу товарів між пов'язаними особами щодо наближеності митної вартості товарів, визначеної основним методом до однієї з операцій, які наведені у частині 18 статті 58 Кодексу; перевірки особливостей формування вартості окремих видів товарів відповідно до розділу 3 Методичних рекомендацій; перевірки рівня заявленої митної вартості товарів при наявності знижок/нарахувань з/до ціни оцінюваних товарів та їх обґрунтування і документальне підтвердження; перевірки наявності продажу оцінюваних товарів на експорт в Україну; перевірки наявності ознак підробки документів, які підтверджують митну вартість товарів; перевірки наявності прийнятих іншими митницями рішень про коригування митної вартості товарів, що ввозились на виконання того ж зовнішньоекономічного договору (контракту) або документа, який його замінює, що й оцінювані товари за результатами спрацювання критерію автоматизованої системи аналізу та управління ризиками; перевірки та аналізу документів, додатково поданих органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою відповідно до статті 53 Кодексу.
За результатами роботи з аналізу, виявлення та оцінки ризиків посадова особа здійснює заходи, передбачені статтею 54 Кодексу.
Пунктом 6 розділу 2 Методичних рекомендацій визначено, що при перевірці розрахунку, здійсненого декларантом або уповноваженою ним особою при визначенні митної вартості товарів за основним методом, та чисельного значення заявленої митної вартості, зокрема, аналізується: включення всіх витрат (складових митної вартості), зазначених у частині 10 статті 58 Кодексу; включення всіх платежів, які відповідають вимогам, встановленим частинами 5-8 статті 58 Кодексу, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті; наявність помилок при перенесенні відомостей з документів, які підтверджують митну вартість товарів, до митної декларації та/або до декларації митної вартості (далі - ДМВ); наявність арифметичних помилок у митній декларації, ДМВ або документах, які підтверджують митну вартість товарів; наявність помилок при перерахунку сум в іноземній та/або національній валютах; наявність помилок при здійсненні нарахувань (наприклад, знижок); наявність помилок при перерахуванні одиниць виміру оцінюваного товару на одиниці виміру товару відповідно до Митного тарифу України.
Згідно з пунктом 8 розділу 2 Методичних рекомендацій у випадках спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками за напрямом перевірки правильності визначення митної вартості товарів у зв'язку з ризиком заниження митної вартості та декларуванням митної вартості нижчої, ніж вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, посадова особа, що здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, здійснює перевірку відомостей, що містяться в документах, що підтверджують заявлену митну вартість, та відповідно до частин 3-4 статті 53 Кодексу здійснює запит додаткових документів. У випадках, передбачених частиною 6 статті 54 Кодексу та частиною першою статті 55 Кодексу, посадова особа, що здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, приймає рішення про коригування митної вартості товарів.
Положеннями розділу 5 Методичних рекомендацій передбачено, що під час робіт з аналізу, виявлення та оцінки ризиків можуть використовуватися такі джерела інформації: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДФС; спеціалізовані видання, які містять інформацію про ціни, сформовані на світовому ринку; інформація, отримана від ДФС, про ціни на товари та/або сировину, матеріали, комплектуючі, які входять до складу товарів; інформація, отримана від митних органів іноземних держав за результатами перевірки автентичності документів, які подавалися під час митного контролю та митного оформлення товару; інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю, в тому числі, за результатами проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи; інформація, отримана від державних органів, установ та організацій на запити територіальних органів та/або ДФС; цінова інформація, отримана в рамках домовленостей, укладених між ДФС та асоціаціями, спілками та іншими об'єднаннями імпортерів та виробників; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; інформація отримана з мережі Інтернет.
Даючи правову оцінку доводам апеляційної скарги позивача щодо протиправності винесення оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
З матеріалів справи слідує, що позивачем до митного органу для підтвердження заявленої фактурної вартості транспортного засобу було надано: рахунок-фактура (інвойс) від 06.03.2019; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA205160/2019/002365 від 10.03.2019; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 10.12.2015; документ, що підтверджує вартість перевезення від 12.03.2019; договір про надання послуг митного брокера від 07.03.2019 № 2917405453; довідка № Д-19-0312-40 від 12.03.2019; довіреність від 06.03.2019; паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні НОМЕР_3 від 08.04.1996 року.
Здійснюючи контроль митний орган дослідив надані декларантом документи, в результаті чого було встановлено, що документи подані для митного оформлення містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, а саме: всупереч вищезазначених вимог чинного законодавства декларантом до митного оформлення не подано документ про витрати на транспортування транспортного засобу, як це передбачено ч.10 ст.58 Митного кодексу України, що позбавляє орган доходів і зборів можливості перевірити достовірність декларування витрат на транспортування, що є складовою митної вартості оцінюваного товару. У свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу від 10.12.15 власником зазначено особу, відмінну від тієї, що склала рахунок-фактуру, що викликає сумніви у достовірності правочину, у т.ч. у праві власності на оцінюваний товар та праві розпоряджатися оцінюваним товаром та визначати ціну продажу транспортного засобу.
З огляду на наведене, відповідачем на підставі норм чинного законодавства з метою встановлення всіх обставин та отримання додаткових документів направлено запит від 13.03.2019 (а.с.31).
На підтвердження митної вартості представником позивача додатково надано: копію митної декларації відправлення, документ про витрати на транспортування, підтвердження продавця від 14.03.2019 щодо вартості товару, фото-витяг з інтернету щодо вартості імпортованого товару, фото-копії сервісної книги, висновок про вартісні характеристики товару, лист від 14.03.2019 року.
Досліджуючи вказані документи, колегія судів вважає, що лист від 14.03.2019 жодним чином не може підтвердити вартість придбаного транспортного засобу, адже підписаний не попереднім власником автомобіля (а.с.12).
Крім того, докази витрат на транспортування були надані позивачем митному органу на письмову вимогу. Так, доказом транспортних витрат є довідка за підписом ОСОБА_1 про понесення ним за результатами транспортування витрат автомобіля по маршруту Німеччина-Житомир, Україна, в сумі 50 Євро (а.с.86).
Однак, вказана довідка не використана митним органом, у зв'язку з тим, що у ній відсутня інформація з приводу маршруту слідування, що позбавляє можливості перевірити достовірність декларування витрат на транспортування.
Суд звертає увагу, що витрати на транспортування товару є складовою митної вартості оцінюваного товару, тому така довідка мала бути перевірена митним органом на предмет достовірності та повноти зазначеної в ній інформації. У вказаній довідці відсутні відомості про пункт відправлення автомобіля, ким здійснено доставку транспортного засобу та в чому полягають транспортні витрати.
Також, надана позивачем сервісна книжка не може бути використана як документ, що підтверджує заявлену митну вартість оцінюваного товару, оскільки не містить інформації про ціну продажу транспортного засобу (а.с.94-98) .
Фото-витяги з мережі Інтернет не підтверджують митну вартість товару, оскільки вартість зазначеного в ньому транспортного засобу перевищує вартість оцінюваного автомобіля, що зазначена у рахунку-фактурі № 03/19/0396 від 06.03.2019 (а.с.11, 90-92).
За результатами розгляду додатково долучених документів митним інспектором направлено запит (повідомлення) від 14.03.2019 з пропозицією декларанту надати додаткові докази, які б підтвердили правильність визначення митної вартості автомобіля. Водночас на вказаному запиті представник декларанта ОСОБА_3 14.03.2019 власним підписом засвідчив факт проведення консультації та повідомив, що додаткових документів надати не може (а.с.29-30).
Таким чином, за результатами опрацювання митним органом документів, які подані декларантом, встановлено розбіжності в наданій інформації.
У відповідності з визначеною законом процедурою, після встановлення розбіжностей у поданих документах та при спрацюванні ризиків, що стосуються митної вартості задекларованого товару, митним органом була проведена процедура консультацій.
На вимогу митного органу декларантом надано висновок від 12.03.2019 №148526/29507817 (а.с.87-89).
Суд зазначає, що відповідно до Національного стандарту N1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2013, під час підготовки висновку оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел, їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов'язані із об'єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна та іншу істотну інформацію. Зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація повинні відображатися у звіті про оцінку майна з посиланням на джерело їх отримання та у додатках до нього.
Митний орган на підставі Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну діяльність в Україні" правомірно дійшов висновку, що вказаний документ не є висновком про вартісні характеристики товару, який підготовлений спеціалізованою експертною організацією. Крім того зазначено, що дані про ціну транспортного засобу зі змісту висновку від 12.03.2019 №148526/29507817 відрізняються від інформації в рахунку-фактурі № 03/19/0396 від 06.03.2019.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем правомірно не використано цей висновок як документ, що підтверджує митну вартість товару.
З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження митної вартості, що заявлена в декларації, зокрема відсутні дані з приводу сплаченої суми за товар, що був куплений.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Судова колегія вважає, що подані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують факт проведення оплати позивачем за придбаний транспортний засіб на суму 8800 Євро, в той час як відповідач як суб'єкт владних повноважень, належними та допустимими доказами довів правомірність коригування митної вартості товару згідно із оскаржуваним рішенням №UA101000/2019/200095/2 від 14.03.2019 року.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Курко О. П.