нп 2-к/490/1/2020 Справа № 490/5140/19
Центральний районний суд м. Миколаєва
Іменем України
20.01.2020 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі
головуючого судді -Гуденко О. А.,
при секретарі - Дудник Г. С.,
без участі представників сторін ,
розглянувши у відкритому судовому засідання клопотання ВАТ «Промагролізинг» про надання дозволу на примусове виконання рішення Економічного суду м. Мінськ від 26.03.2015 р.,
10 червня 2019 року ВАТ «Промагролізинг» звернувся до суду з клопотанням про поновлення строку та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду від 26.03.2015 р. по справі №196-17/2014.
В обґрунтування своєї заяви вказує на те, що 26.03.2015 року Економічним судом м. Мінськ було прийнято рішення, відповідно до якого з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Авто» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон» в солідарному порядку на користь ВАТ «Промагролізинг» підлягає стягненню: 3 446 744,45 російських рублів, у тому числі: 446 861,18 російських рублів - пеня за несплату лізингового платежу в строк сплати 01.03.2014 року станом на 27.05.2014 року; 93 096,08 російських рублів - проценти за несплату лізингового платежу в строк сплати 01.03.2014 року станом на 27.05.2014 року; 2 716 300,00 російських рублів за невиконання майнового страхування за договором №UA-004/13 від 13.08.2013 року станом на 27.05.2014 року; 4800,00 деномінованих білоруських рублів (еквівалентно 190 487,19 російським рублям) судових витрат по сплаті державного мита.
Наполягає на поновленні строку для подання зазначеного клопотання у зв'язку з наступним.
ВАТ «Промагролізинг» було подано аналогічне клопотання 29.11.2016 року. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва ВАТ було відмовлено у задоволенні клопотання у зв'язку з необхідністю подачі клопотання через Міністерство юстиції України.
При повторному розгляді клопотання 27.04.2017 року Центральним районним судом м. Миколаєва в задоволенні клопотання було відмовлено у зв'язку з відсутністю документа, який підтверджує факт належного повідомлення Відповідача при розгляді справи в Економічному суді міста Мінськ. ВАТ «Промагролізинг» оскаржило вказану ухвалу доАпеляційного суду Миколаївської області, ухвалою суду апеляційної інстанції від 15.06.2018 року провадження у справі було закрито.
ВАТ «Промагролізинг» вказує, що оригінали документів, які були направлені на територію України, не були повернуті ВАТ, що призвело до значної втрати часу. Наполягає на тому, що ВАТ, добросовісно користуючись своїми правами, протягом значного часу намагається отримати дозвіл на примусове виконання рішення суду, вважає, що це є достатньою підставою для поновлення строку і розгляду клопотання.
ТОВ «Техноторг-Авто» у запереченні на клопотання від 05.09.2019 року та додатковому запереченні від 10.01.2020 року вказує на пропущення строку, передбаченого ст. 463 ЦПК України, та на те, що у справі між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав вже було постановлено ухвалу від 21.11.2017 року, яка набрала законної сили 27.11.2017, в якій у задоволенні клопотання було відмовлено.
20.01.2020 року від представника ТОВ «Техноторг-Авто» надійшло клопотання, в якому він просить розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення Економічного суду м. Мінська від 26.03.2015 року у справі № 196-17/2014, провести без його участі, просив відмовити в задоволенні клопотання з урахуванням позиції боржника, викладеної у запереченнях.
Суд, дослідивши доводи сторін та матеріали справи, доходить висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку для подання клопотання.
Визнання та виконання зазначеного судового рішення передбачено ст. 7 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992, підписаної Урядами держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав та ратифіковано Постановою ВР N 2889-XII від 19.12.1992.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч. 1 ст. 463 ЦПК України, рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
Згідно з п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» N 12 від 24.12.99, встановивши, що аналогічне клопотання вже вирішувалось компетентним судом України, суд відмовляє з цих підстав у його задоволенні, крім випадків, коли раніше така відмова вже мала місце або провадження в справі було закрито внаслідок відсутності необхідних умов, які у зв'язку з наступними змінами стали відповідати вимогам міжнародних договорів (рішення набрало законної сили, місцем проживання чи перебування боржника стала Україна тощо).
Таким чином, ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.11.2017 року у справі за №490/3856/17, яка набрала законної сили вже встановлено факти, які не підлягають доказуванню.
Відповідно до п. п. в), е) ст. 55 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 року, у визнанні передбачених статтею 52 рішень і у видачі дозволу на примусове виконання може бути відмовлено у випадках, якщо:
в) у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і по тій же підставі на території Договірної Сторони, де повинно бути визнане і виконане рішення, було вже раніше винесене рішення, що вступило в законну силу, або мається визнане рішення суду третьої держави, або якщо установою цієї Договірної Сторони було раніше порушено провадження по даній справі;
е) минув термін давності примусового виконання, передбачений законодавством Договірної Сторони, суд якої виконує доручення.
Європейський суд з прав людини у справі «Христов проти України» (рішення від 19.02.2009 року, заява №24465/04) наголошує, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу resjudicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), N 52854/39, п. 52, ECHR 2003-IX).
Європейський суд в ряді рішень зазначає: якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata (рішення у справах «Устименко проти України», «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії» та ін.). На важливості дотримання принципу стабільності судових рішень наголошує і Верховний Суд, зокрема, в постанові Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року №552/137/15-ц, в ухвалах від 01 жовтня 2018 року у справі № 757/21408/17-ц, від 19 листопада 2018 року у справі № 753/23587/16-ц, від 14 січня 2019 року у справі № 1805/4363/2012 та ін.
Таким чином, суд доходить висновку, що клопотання про поновлення строку на примусове виконання рішення іноземного суду у даній справі не підлягає задоволенню, оскільки неналежне оформлення двох попередніх клопотань ( що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили) юридичною особою, яка здійснює міжнародну приватно-правову діяльність ( що також, в свою чергу , поза розумним сумнівом, передбачає належний рівень діяльності її працівників чи можливість скористатися належною професійною правничою допомогою) не може бути розцінено як поважна причини для пропуску встановленого законом строку та може порушити встановлені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод принципи верховенства права та правової визначеності.
Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» N 12 від 24.12.99, у мотивувальній частині ухвали мають бути наведені встановлені судом обставини, які відповідно до міжнародного договору є підставою для визнання і надання дозволу на виконання рішення або для відмови в цьому (щодо правомочності суду, набрання рішенням законної сили, повідомлення належним чином і своєчасно боржника, який не брав участі у процесі, про час і місце розгляду справи, наявності або відсутності інших умов, від яких залежать наслідки вирішення клопотання), мотиви, з яких суд відхиляє доводи боржника про наявність обставин, що виключають можливість дати згоду на примусове виконання рішення на території України, а також повну назву міжнародного договору й законодавчого акту України (із посиланням на їх статті, частини, пункти тощо), якими керувався суд, постановлюючи ухвалу.
Відповідно до ч. 6 ст. 467 ЦПК України розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом сторонам у триденний строк з дня постановлення ухвали.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82, 260, 462-468 ЦПК України, Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписаною від імені України у м. Мінську 22.01.1993 та ратифікованою із застереженнями Законом № 240/94-ВР від 10.11.1994, Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», -
У задоволенні клопотання Відкритого акціонерного товариства «Промагролізинг» про поновлення строку та надання дозволу на примусове виконання судового рішення економічного суду м. Мінськ Республіки Білорусь від 26.03.2015 у справі № 196-17/2014 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду складено 21 січня 20120 року.
Суддя Гуденко О.А.