вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"13" січня 2020 р. Cправа № 902/537/18
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю:
секретаря судового засідання Німенко О.І.,
представників:
позивача - Іоннікової Ю.В.,
відповідача - Приданчука В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001)
до: Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" (пров. Костя Широцького, 24, м. Вінниця, 21012)
про стягнення 27 776 189 грн 41 коп.,
В провадженні судді Банаська О.О. перебувала справа №902/537/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" до Публічного акціонерного товариства "ВІННИЦЯГАЗ" про стягнення 27 776 189,41 грн заборгованості, з яких: 3 144 882,11 грн - 3% річних, 24 631 307,30 грн - інфляційних втрат за договором купівлі-продажу природного газу № 13-110-ВТВ від 04.01.2013.
Ухвалою суду від 31.08.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/538/18 в порядку загального позовного провадження та призначено у ній підготовче засідання.
20.11.2018 відповідачем до суду подано клопотання про відстрочку виконання рішення суду.
Відповідно до ухвали суду від 21.11.2018 провадження у справі зупинено до вирішення та набрання законної сили рішенням у справі № 902/368/16.
Указом Президента України від 07.05.2019 за №195/2019 суддю Банаська О.О. призначено на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 08.05.2019 здійснено повторний автоматичний розподіл справи № 902/537/18 за результатами якого клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду та справу розподілено судді Тварковському А.А.
Ухвалою суду від 13.05.2019 справу № 902/368/16 прийнято до свого провадження новим складом суду.
14.11.2019 через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивача (вих. №39/1-559-19 від 08.11.2019) про поновлення провадження у справі з додатком копії постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 у справі №902/368/16, відповідно до якої рішення суду першої інстанції у вказаній справі залишено в силі.
Таким чином, рішення суду у справі №902/368/16 набрало законної сили 28.10.2019 відповідно до постанови Північно-західного апеляційного господарського суду, отже, обставини, що слугували підставою для зупинення провадження у справі №902/537/18 відпали.
Ухвалою суду від 20.11.2019 провадження у справі №902/537/18 поновлено, призначено підготовче засідання на 12.12.2019 та встановлено сторонам строк для надання пояснень з актуалізацією власної процесуальної позиції у даному спорі.
10.12.2019 через канцелярію суду надійшли письмові пояснення відповідача по суті спору (вих. №210007-Ск-7297-1219 від 09.12.2019) та клопотання останнього про зупинення провадження у даній справі до прийняття Верховним Судом остаточного рішення у справі №902/368/16, у зв'язку з поданням касаційної скарги на постанову суду апеляційної та рішення суду першої інстанцій у зазначеній справі (вих. №210007-Ск-7298-1219 від 09.12.2019).
Також, 10.12.2019 через канцелярію суду надійшло заперечення позивача на клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення (вих. №39/1-636-19 від 06.12.2019).
У судове засідання 12.12.2019 з'явилися усі учасники справи.
Суд, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до прийняття Верховним Судом остаточного рішення у справі №902/368/16, дійшов висновку про відмову у його задоволенні, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.
За результатами слухання справи 12.12.2019 суд у протокольній формі ухвалив відкласти підготовче засідання до 13.01.2020.
27.12.2019 через канцелярію суду надійшли заперечення позивача на письмові пояснення відповідача (вих. №39/1-671-19 від 24.12.2019).
У судове засідання 13.01.2020 з'явилися усі учасники справи.
На підставі обопільно підписаної представниками сторін заяви від 13.01.2020 про початок розгляду справи по суті в цей же день після закінчення підготовчого судового засідання згідно з приписами ч.6 ст.183 ГПК України суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі та розпочав розгляд справи по суті, про що зафіксовано у протоколі судового засідання.
Представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі, з підстав та обставин, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та письмових поясненнях, які містяться у матеріалах справи.
Представник відповідача підтримав викладене у відзиві на позовну заяву, запереченні щодо відповіді на відзив та письмових поясненнях, які містяться у матеріалах справи, проти позову заперечив. Останній вказав, що відповідачем вжито всіх заходів, спрямованих на проведення повних та своєчасних розрахунків за договором купівлі-продажу природного газу № 13-110-ВТВ від 04.01.2013 та просив відстрочити виконання рішення суду в разі задоволення позову.
В якості підстави заявлених позовних вимог позивач посилається на укладення між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством "ВІННИЦЯГАЗ" (Покупець) договору купівлі-продажу природного газу № 13-110-ВТВ від 04.01.2013 (Договір), відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах вищезазначеного договору.
В зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 13-110-ВТВ від 04.01.2013 у відповідача утворилась заборгованість в сумі 27 776 189,41 грн.
З огляду на вказане, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 144 882,11 грн 3% річних, 24 631 307,30 грн інфляційних втрат за вказаним договором.
В якості правової підстави позову позивач зазначає положення ст.ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264, 265 ГК України, ст.ст. 525, 526, 530, 625, 670, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 4, 20, 42, 46, 162-164,171, 172 ГПК України.
Суть заперечень відповідача зводиться до таких обставин:
- відсутність економічно - обґрунтованого тарифу для ПАТ "Вінницягаз" внаслідок бездіяльності третіх осіб - органів державної влади (Міненерго та НКРЕКП), а можливість відповідача розрахуватись за природний газ для потреб ВТВ перед позивачем прямо чи опосередковано залежить лише від затвердженого гранично допустимого розміру ВТВ, а також від наявності та суми передбаченої в тарифі на розподіл природного газу відповідної складової;
- дії/бездіяльність таких третіх осіб призвели до неможливості оплати ПАТ "Вінницягаз" придбаного протягом 2014-2015р.р. природного газу в частині обсягів ВТВ та нормованих втрат, які не були враховані при встановлені тарифів на розподіл природного газу, у розмірі 41,305 млн.куб.м за Договором №13-110-ВТВ на купівлю-продаж природного газу, укладеного 04.01.2013 між ПАТ "Вінницягаз" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України";
- зазначені обставини сторони не могли передбачити при укладенні договору, оскільки виходили з презумпції правомірності рішень та актів органів державної влади. Дотримання вимог вищезазначених нормативних актів Міненерго та НКРЕКП дозволило б уникнути настання обставин непереборної сили - форс-мажорних обставин. На підтвердження настання форс-мажорних обставин, які настали з 01.05.2014 Торгово-промисловою палатою України було видано сертифікат № 5838 від 16.02.2016;
- через дію форс-мажорних обставин, а саме починаючи з 01.05.2014 відсутній обов'язок зі сплати заборгованості за Договором, а також інших санкцій, нарахованих позивачем;
- постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2015 у справі № 826/15132/15 скасовано Додаток до Наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.03.2015 № 122 "Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік" та зобов'язано Міністерство енергетики та вугільної промисловості України затвердити на 2015 рік розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах ПАТ "Вінницягаз" на підставі Методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 № 264, та Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі не приведення об'єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21.10.2003 № 595. Вказана постанова не виконана.
Окрім того, відповідач заперечує щодо здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, вказує, що останній здійснено без врахування рішення Господарського суду Вінницької області у справі №902/368/16.
Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
04.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 13-110 - ВТВ (Договір).
Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах Договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат покупця.
Умовами Договору передбачено, що продавець передає покупцеві у період з 01.01.2013 по 31.12.2013 газ обсягом до 43 695,142 тис. куб.м. Обсяги газу, що планується передати за договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (п. 2.1., 2.1.1. Договору).
Відповідно до п.п. 3.3., 3.4. Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акту приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Сторонами погоджено ціну за 1 000 куб.м газу на момент укладення договору, що становить 3509 грн без ПДВ (п. 5.2. Договору).
Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2 Договору (п. 6.1. Договору).
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання-передачі.
Відповідно до п. 7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.
Додатковими угодами № 1 від 04.04.2013, № 2 від 10.07.2013, № 3 від 08.08.2013, № 4 від 31.12.2013, № 5 від 28.04.2014, № 6 від 15.05.2014, № 7 від 10.06.2014, № 8 від 05.09.2014, № 9 від 10.11.2014, № 10 від 08.12.2014, № 11 від 22.12.2014, № 12 від 05.02.2015, № 13 від 10.03.2015, № 14 від 03.04.2015, № 15 від 07.05.2015, № 16 від 03.06.2015, № 17 від 10.07.2015, № 18 від 12.10.2015, № 19 від 28.10.2015 до Договору сторони внесли зміни, зокрема на за ціну газу за 1000 куб.м., обсягів поставки газу, порядку обліку газу, оплати газу, строку дії договору.
Водночас, Додатковою угодою № 11 від 22.12.2014 до Договору сторонами викладено п. 6.1 Договору в наступній редакції: "Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної вартості планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2. Договору.
Остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за Договором здійснюється Покупцем після отримання повних розрахунків за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими Продавцю в попередньому місяці, відповідно до договорів на розподіл природного газу, укладеними між продавцем і Покупцем.
У разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки природного газу за цим договором Продавець повністю розрахувався за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими Продавцю в попередньому місяці, остаточний розрахунок за використаний природний газ здійснюється Покупцем на підставі акту приймання-передачі до 20-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
У будь-якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим Договором здійснюється Покупцем не пізніше 20 числа місяця наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині поставки газу".
Також, Додатковою угодою № 11 від 22.12.2014 сторони виклали статтю 11 "Строк дії Договору" в такій редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення".
На виконання умов Договору, позивачем в період з січня 2013 року по грудень 2015 року поставлено відповідачу 95 856,49 тис. куб.м. природного газу на загальну суму 572210781,75 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу. При цьому між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькій області, Департаментом фінансів Вінницької обласної державної адміністрації, Публічним акціонерним товариством "Вінницягаз" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" у період лютого 2013 року - лютого 2016 року підписано ряд Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету (Спільні протокольні рішення).
Відповідно до вказаних Спільних протокольних рішень ПАТ "Вінницягаз" сплачено ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в рахунок погашення заборгованості за природний газ 359621980, 78 грн.
Однак, відповідач за отриманий газ розрахувався не в повному обсязі, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем.
Несвоєчасне проведення відповідачем розрахунків за отриманий природний газ, стало підставою для звернення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 27 776 189,41 грн заборгованості внаслідок прострочення виконання зобов'язання, з яких: 3 144 882,11 грн - 3% річних, 24 631 307,30 грн - інфляційних втрат.
Станом на дату розгляду справи найменування сторін змінено, що підтверджується відомостями, які містяться в ЄДРЮОФОПГФ.
Так, позивачем у даній справі виступає Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", відповідачем - Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз".
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Беручи до уваги зміст укладеного між сторонами Договору, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини із договору купівлі-продажу.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладені норми законодавства, для застосування відповідальності за прострочку виконання грошового зобов'язання необхідною умовою є факт невиконання або прострочки виконання зобов'язання.
Як слідує з матеріалів справи, розрахунки за поставлений природний газ за Договором відповідачем здійснювалося кількома способами: шляхом укладення спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету, здійснення розрахунку власними коштами та шляхом зарахування зустрічних зобов'язань.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз". Наведене регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (далі за текстом - Порядок).
З Порядку від 11.01.2005 №20 вбачається, що відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється з Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому такі кошти не є коштами суб'єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок, в даному випадку - ПАТ "Нафтогаз України" (позивачу).
Аналіз змісту Порядку вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулятивного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.
А тому на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти: Постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсовує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.
На виконання зазначеного вище Порядку за участю як позивача так і відповідача укладались Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України.
Так, спільними протокольними рішеннями, які були прийняті у період лютого 2013 року - лютого 2016 року, погашено заборгованість відповідача перед позивачем за договором від 04.01.2013 № 13-110-ВТВ на загальну суму 131223634,87 грн.
Суд враховує, що підписання Спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. Держава, шляхом запровадження спеціалізованих нормативних актів, виконання яких поклала на свої інститути влади, запровадила новий механізм взаєморозрахунків між сторонами даного спору, чим внесла в господарські правовідносини відповідача та позивача елементи адміністративного та бюджетного права.
Покладення обов'язків щодо оформлення та підписання відповідних документів, у даному випадку Спільних протокольних рішень, на органи державної влади, позбавило відповідача можливості самостійно впливати в повній мірі на правовідносини за договором купівлі-продажу природного газу стосовно виконання обов'язку з оплати обсягів природного газу.
Таким чином, підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків, при цьому у відповідача відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ.
Аналогічні правові висновки містяться в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №924/296/18 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2019 №906/278/18.
Отже, позивач, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, у такий спосіб виявив своє бажання здійснити розрахунки відповідно до Порядку і тим самим погодився із зміною порядку та строків проведення розрахунків за поставлений відповідачу природний газ, з огляду на визначені у спільних протокольних рішеннях призначення платежів щодо сплати коштів за природний газ за рахунок відшкодування державою наданих у цей період населенню пільг та субсидії.
Враховуючи, що державою визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005, що фактично, усуває відповідача від процесу розподілу грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні уповноваженим банком зі спеціальних рахунків відповідача грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами, у зв'язку з чим змінюються періоди та сума заборгованості нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Суд, перевіривши обчислення розміру заявлених грошових вимог за допомогою програми "Ліга.Закон" відповідно до вказаних позивачем періодів та сум заборгованості та оцінивши зібрані докази в сукупності, дійшов висновку, що обґрунтованими є вимоги позивача в частині 3 144 882,11 грн - 3% річних та 24 159 157, 4 грн - інфляційних втрат. У задоволенні заявлених до стягнення 472149,9 грн - інфляційних втрат слід відмовити.
Разом з тим, при розрахунку заборгованості суд враховує додатковий розрахунок до висновку експерта № 3/3/2017 від 08.09.2017 (а.с.26-34, том 3), складений за результатами проведення додаткової судово-технічної експертизи документів у справі №902/368/16, яким проведено розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язань ПАТ "Вінницягаз" за спожитий природний газ у 2013-2015 р.р. за Договором № 13/110-ВТВ від 04.01.2013 з урахуванням відсутності заборгованості на суму Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків з моменту укладення договору.
Також, суд враховує, що Північно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 28.10.2019, прийнятої за наслідками перегляду рішення Господарського суду Вінницької області від 08.11.2017 у справі №902/368/16, встановлено, що розрахунок штрафних санкцій зроблений експертом є правильним, оскільки нарахування здійснені з урахуванням спільних протокольних рішень; вірно визначено початок прострочення виконання зобов'язання; розрахунок здійснено з урахуванням умов договору.
В силу приписів ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, з огляду на те, що у додатковому розрахунку до висновку експерта № 3/3/2017 від 08.09.2017 включено, у т.ч. розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за зобов'язаннями серпня, вересня, листопада і грудня 2015 року відповідно до Договору купівлі-продажу природного газу № 13-110-ВТВ від 04.01.2013 (заборгованість за вказані періоди є предметом розгляду у даній справі та не охоплена рішенням у справі №902/368/16) суд приймає вказаний розрахунок як належний доказ у даній справі, оскільки на підставі такого доказу можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. При цьому суд оцінює додатковий розрахунок експерта у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом ст. 86 ГПК України.
Заперечення відповідача щодо позову судом оцінюються критично, оскільки не спростовують правомірності та обґрунтованості заявленого позову.
Зокрема, доводи відповідача про наявність форс-мажорних обставин щодо затвердження розміру ВТВ та тарифу на розподіл природного газу, які на його думку, встановленні сертифікатом Торгово-промислової палати України № 5838 від 16.02.2016, спростовуються таким.
Частиною першою статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Зі змісту пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України слідує, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
У частині другій статті 218 Господарського кодексу України також міститься визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Таким чином, непереборна сила (форс-мажорні обставини) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності, однак встановлені Торгово-промисловою палатою у Сертифікаті від 16.02.2016 № 5838 обставини, а саме, дії/бездіяльність третіх осіб, які призвели до унеможливлення виконання ПАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" зобов'язання, визначеного пунктом 6.1 Договору по оплаті придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу, не мають ознак надзвичайності і невідворотності.
Крім того, зазначені обставини не відповідають розумінню непереборної сили, визначеної в статті 617 ЦК України, оскільки протягом дії Договору відповідач отримував природний газ та погоджувався на його ціну, у тому числі й шляхом укладання додаткових угод щодо ціни на природний газ і при цьому був обізнаний щодо встановлених тарифів.
Відтак, зазначені Торгово-промисловою палатою у сертифікаті від 16.02.2016 № 5338 обставини не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов'язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання.
Аналогічної позиції щодо відсутності підстав вважати наведенні відповідачем обставини зазначені Торгово-промисловою палатою у сертифікаті обставини форс-мажорними та відсутність підстав для звільнення відповідача як від виконання основного зобов'язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання дотримується Верховний Суд України у постанові від 11.10.2017 у справі № 3-961гс17.
Посилання відповідача на зміну порядку і строку проведення розрахунків за Договором в зв'язку з укладенням та виконанням сторонами Спільних протокольних рішень судом враховано з огляду на те, що при прийнятті рішення у даній справі застосувано додатковий розрахунок до висновку експерта №3/3/2017 від 08.09.2017. При цьому, як вже зазначалося судом, у висновку судової експертизи в сукупності із вказаним додатком враховано неодноразову зміну умов договору, в т.ч. і в частині порядку проведення розрахунку.
Посилання відповідача на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2015 у справі № 826/15132/15 судом також не береться до уваги, оскільки зазначена постанова на момент прийняття рішення у даній справі є не виконаною, що не заперечується сторонами.
Разом з тим визначені сторонами умови Договору та додаткових угод до Договору, на момент прийняття рішення у даній справі не визнані в установленому законом порядку недійсними. Водночас в силу ст.ст. 204, 629 ЦК України діє презумпція правомірності правочину та обов'язковість виконання договору для сторін.
Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню з мотивів наведених вище.
В силу приписів ст.129 ГПК України витрати на судовий збір підлягають віднесенню на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору в розмірі 409560,59 грн, натомість витрати в розмірі 7082,25 грн залишаються за позивачем.
Щодо клопотання відповідача вих. №Vi007-Cк-6773-1018 від 16.10.2018 про відстрочку виконання рішення строком на один рік з актуалізацією підстав для відстрочки, викладених у письмовому поясненні Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" вих. №210007-Ск-7297-1219 від 09.12.2019, суд враховує таке.
В якості підстав для відстрочення виконання рішення відповідач вказує, що продовжують існувати обставини, які роблять негайне виконання рішення неможливим без істотного погіршення і без того вкрай тяжкого фінансового стану АТ "Вінницягаз", що ставить під загрозу його подальшу діяльність та створює ризик банкрутства, що в свою чергу, може призвести до неможливості виконання функцій, покладених на АТ "Вінницягаз" як на оператора газорозподільних систем Вінницької області.
Даними обставинами за твердженням відповідача (боржника) є те, що АТ "Вінницягаз", як суб'єкт природної монополії, обмежений у своєму праві здійснення інших видів господарської діяльності (розділ 2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017 №201), а тому тариф на розподіл природного газу є основним джерелом фінансування діяльності відповідача. При цьому чинним тарифом не передбачені окремі статті витрат, за рахунок яких було б можливим швидко розрахуватися із заборгованістю згідно рішень судів, а тарифи встановлені НКРЕКП завдають товариству виключно збитки.
Разом з тим відповідач зазначає про неможливість звернення стягнення на належне йому майно, оскільки таким майном є лише газорозподільна система, яка являє собою технологічний комплекс, що складається з організаційно і технологічно пов'язаних між собою об'єктів, призначених для розподілу природного газу від газорозподільних станцій безпосередньо споживачам. Звернення стягнення на зазначене майно створить загрозу безпечності, безаварійності, надійності та безперебійності газопостачання.
Як стверджує відповідач, при розгляді Окружним адміністративним судом м. Києва справи №826/15132/15 встановлено той факт, що для АТ "Вінницягаз" діє економічно необґрунтований тариф, який не покриває усіх витрат відповідача, отже, підтверджує відсутність дій АТ "Вінницягаз", спрямованих на умисне невиконання умов Договору, що виключає вину відповідача в частині непроведення повних та своєчасних розрахунків за Договором.
Окрім того, в обґрунтування обставин, які свідчать про можливість виконання рішення суду у справі №902/537/18 у майбутньому, АТ "Вінницягаз" вказує на ухвалення 29.11.2019 на відкритому обговоренні проектів постанов НКРЕКП проекту постанови НКРЕКП "Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ "Вінницягаз". Зазначеним проектом постанови передбачено установити відповідачу тариф на послуги розподілу природного газу з 01.01.2020, в т.ч. передбачивши в структурі тарифу з 01.07.2020 компенсації витрат за попередні періоди (рядок 2.2.2. структури тарифу).
Також АТ "Вінницягаз" передбачає відшкодування майнової шкоди, завданої останньому неправомірними діями Міненерговугілля та НКРЕКП, яка є предметом розгляду у справі №910/18570/17, що перебуває у провадженні Господарського суду м. Києва.
Таким чином, на думку відповідача (боржника), після встановлення НКРЕКП економічно обґрунтованого тарифу на розподіл природного газу та/або відшкодування завданої майнової шкоди, АТ "Вінницягаз" отримає змогу виконати рішення Господарського суду Вінницької області у даній справі без завдання істотної шкоди майновому стану відповідача та без доведення його до банкрутства. При цьому АТ "Вінницягаз" вважає, що відстрочення даного рішення суду не призведе до погіршення фінансового стану позивача, оскільки відповідно до інформації опублікованої на офіційному сайті позивача АТ "НАК "Нафтогаз України" від господарської діяльності має прибуток за результатами 2018 року в розмірі 13,6 млрд. грн (чистий прибуток) та за результатами першого півріччя 2019 року у розмірі 24,7 млрд. грн.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
За приписами статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).
У п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Право на судовий розгляд, гарантований ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі за текстом - Конвенція), захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (п.35 рішення Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 в справі "Півень проти України").
Відповідно до п.4.2 рішення Європейського суду від 27.07.2004 у справі "Ромашов проти України" невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.
Таким чином, основною ідеєю (аксіомою) права на судовий захист (права на суд) є не лише прийняття судом рішення про захист прав та інтересів особи, а й виконання зазначеного судового рішення, яке в країні, що поважає верховенство права, не може залишатися невиконаним та є складовою частиною судового розгляду.
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
За приписами ч.ч.3,4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Суд зазначає, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.
Тобто, можливість відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про відстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника, позаяк остання не може надаватися виключно в інтересах боржника, із посиланням на необхідність поліпшення його фінансового стану. Відстрочка, надана за відсутності виняткових обставин, негативно впливає на охоронюваний законом інтерес стягувача.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Відсутність у боржника необхідних коштів не може бути обставиною, що звільняє від господарсько-правової відповідальності за невиконання господарських зобов'язань. При цьому, дослідивши подані АТ "Вінницягаз" документи на підтвердження збиткової діяльності підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності відповідачем, як самостійним суб'єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочки та/або розстрочки виконання судового рішення.
Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у прийнятій постанові від 27.06.2018 у справі №813/8842/13-а.
Водночас, оскільки п.1 ст.6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").
Враховуючи тривалість спору у даній справі, у контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що наведені відповідачем обставини не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають поточну господарську діяльність відповідача, отже, не є обставинами, з якими закон пов'язує можливість відстрочення виконання судового рішення.
Зазначені АТ "Вінницягаз" обставини вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв'язку з цим. При цьому скрутне фінансове становище підприємства є наслідком діяльності роботи підприємства та не є винятковими підставами для надання відстрочки або розстрочки в розумінні ст. 331 ГПК України.
Окремо слід зазначити, що надання відстрочки у виконанні цього рішення в один рік, на думку суду, не відповідає (суперечить) принципу правової визначеності та остаточності судового рішення, який є невід'ємною складовою принципу верховенства права.
Суд, при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення, повинен враховувати можливі негативні наслідки як для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, так і для стягувача при затримці виконання рішення суду та не допускати настання таких наслідків.
Таким чином, дослідивши клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, оскільки заявником не доведено належними доказами виключності обставин, що спричинили неможливість виконання судового рішення у даній справі.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" (пров. Костя Широцького, 24, м. Вінниця, 21012; код ЄДРПОУ 03338649) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 20077720) 3 144 882,11 грн - 3% річних, 24 159 157, 4 грн - інфляційних втрат та 409 560,59 грн - судового збору.
3. У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" в частині стягнення 472 149,9 грн - інфляційних втрат відмовити.
4. У задоволенні клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду відмовити.
5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Відповідно до положень ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 23 січня 2020 р.
Суддя Тварковський А.А.
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи.
2 - позивачу - вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001.
3 - відповідачу - пров. Костя Широцького (Щорса), 24, м. Вінниця, 21012.