ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
21 січня 2020 року Справа № 906/741/18
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.
секретар судового засідання Кушнірук Р.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал", м.Київ
на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 25.11.19р. суддею Шніт А.В. о 12:30 год. у м.Житомирі, повний текст складено 04.12.19р.
у справі № 906/741/18
за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал", м.Київ
про зобов'язання повернути орендоване нерухоме майно та стягнення 1243,12 грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.11.2019р. у справі №906/741/18 позов Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" про зобов'язання повернути орендоване нерухоме майно та стягнення 1243,12грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном - задоволено.
Ухвалено Товариству з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" повернути Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" орендоване нерухоме майно, а саме: майданчик площею 3,2 м2, що знаходиться за адресою: Житомирська обл., м.Малин, станція Малин у смузі полоси відводу залізниці, у відповідності до п.п.10.7-10.10 договору оренди №1568 нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.09.2014р..
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця": 1243,12грн. - неустойки; 3524,00грн. - судового збору; 5286,00грн. - судового збору за подання апеляційної скарги; 7048,00грн. - судового збору за подання касаційної скарги.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:
- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;
- вказує на те, що 05.12.2017р. Виробничий підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень надіслало на адресу відповідача лист, в якому у зв'язку закінченням строку дії договору оренди нерухомого майна від 30.09.2016р. №1568 та не підписанням додаткових договорів, вимагав повернення орендованого майна згідно акту приймання-передавання. Проте, Господарський суд Житомирської області не прийняв до уваги та не врахував наявні в матеріалах справи докази (які мають суттєве значення для прийняття рішення) щодо причини не підписаних зі сторони відповідача додаткових договорів;
- покликається на те, що додатковим договором від 27.04.2017р. дія договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1568, продовжена з 01.04.2017р. до 30.06.2017р.. Відповідач неодноразово звертався до позивача з листами щодо питання продовження договору оренди нерухомого майна від 30.09.2016р. №1568;
- акцентує увагу суду, що тільки 08.11.2017р. відповідачем отриманий конверт без супровідного листа (відправник регіональна філія "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця") з додатковим договором до договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1569 в новій редакції, яка суттєво порушувала його права. Зокрема, у отриманому додатковому договорі вказаний термін його дії до 31.08.2017р., в той час як сам договір отримано лише 08.11.2017р. (тобто після його закінчення, і будь-яких дій зі сторони орендодавця з питання подальшого продовження договірних відносин між нашими підприємствами не було. Також, в новій редакції додаткового договору до договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1568 в п.1 вбачається одностороння зміна умов договору оренди зі сторони регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", а саме можливості його дострокового розірвання. Тобто, вказане суттєво порушує права відповідача як орендаря, порівняно з умовами основного договору оренди №1568, та є формою зловживання орендодавцем своїми правами в розумінні ч.3 ст.13 ЦК України;
- зазначає, що відповідач, для врегулювання договірних відносин підписав додатковий договір до договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1568 в новій редакції позивача разом з протоколом розбіжностей, в якому запропонував позивачу виключити певні пункти, що суперечать умовам основного договору оренди, одним з яких є пункт можливого одностороннього припинення договірних відносин зі сторони ПАТ "Укрзалізниця". 13.11.2017р. відповідач звернулося листом №13/11/17-1 до позивача щодо можливості розгляду вказаної пропозиції, а вразі незгоди з запропонованими умовами протоколів розбіжностей, передати спір на вирішення суду відповідно до ч.5 ст.181, ч.4 ст.188 ГК України. Оскільки, запропонована відповідачем пропозиція щодо вжиття заходів врегулювання розбіжностей так і не була виконана регіональною філією "Південно-Західна залізниця", запропоновані нашим підприємством пропозиції, які містяться в протоколі розбіжностей, згідно чинного законодавства України вважаються прийнятими ПАТ "Укрзалізниця", а від так спірний додатковий договір до договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1568, вважається діючим в запропонованій ТОВ "Локо Діджітал" редакції;
- також, зазначає, що після підписання додаткового договору до договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1568, відповідач продовжив користуватись майном, вчасно сплачувати оренду плату в повному розмірі згідно умов договору, а збоку позивача будь-яких претензій щодо прийняття орендної плати не було. На підтвердження цього, згідно з Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 14.07.2017р. сторони претензій одна до одної не мають;
- стосовно належного повідомлення відповідача про припинення дії договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1568 зазначає, що згідно ч.4 ст.284 ГК України, ч.ч.1, 2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які ним були передбачені. Позивач, який набув права повного господарського відання спірним нерухомим майном, фактично повідомив відповідача про свою незгоду продовжувати орендні відносини і необхідність повернути орендоване майно, однак суду першої інстанції не надано жодного надісланого відповідачу повідомлення про припинення дії договору оренди, яке мало бути вчинене протягом місяця після закінчення дії договору оренди, тобто протягом місяця після 31.03.2018р., чи 30.06.2018р., чи після 30.09.2018р.;
- звертає увагу на те, що позивачем не дотримано вимоги п.10.3 договору оренди та вимог чинного законодавства;
- зазначає, що позивачем не надано жодного надісланого відповідачу письмового повідомлення про його намір використовувати зазначене майно для власних потреб, згідно приписів ч.3 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна";
- покликається на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи не надано належної правової оцінки змісту листів позивача від 20.03.2018р., 23.03.2018р., 10.07.2018р.;
- вказує, що на сьогоднішній день відповідачем належним чином виконуються умови спірного договору оренди, вчасно, кожного місяця на рахунок позивача перераховуються кошти за оренду до договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1568. Заборгованості з орендної плати по договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014 № 1568 не має.
Листом Північно - західного апеляційного господарського суду №906/741/18/5827/19 від 20.12.2019р. матеріали справи №906/741/18 витребувано з Господарського суд Житомирської області.
27.12.2019р. до Північно - західного апеляційного господарського суду надійшли матеріли справи №906/741/18.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 28.12.2019р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.11.2019р. у справі №906/741/18, призначено справу №906/741/18 до розгляду на 21.01.2020р. об 14:30год., тощо.
15.01.2020р. на електронну адресу та 16.01.2020р. на поштову адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання від 14.01.2020р. про розгляд справи за його відсутності.
20.01.2020р. на поштову адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від позивача надійшов письмовий відзив від 16.01.2020р. на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 25.11.2019р. у справі №906/741/18 - без змін. Також, у відзиві позивач просить поновити строк на подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу у зв'язку із особливостями організації документообігу та закріплення за представниками позивача певних територій та виробничих підрозділів, а також враховуючи свята. Тому, відзив на апеляційну скаргу подано лише 16.01.2020р.. Крім того, просить розглядати справу за його відсутності.
Враховуючи викладене, з огляду на приписи ст.119 ГПК України, суд ухвалив задоволити вказане вище клопотання представника позивача, поновлює процесуальний строк для подання письмового відзиву на апеляційну скаргу та приймає його.
Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, сторони у справі наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили, відповідач про причину своєї неявки суд не повідомив.
Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю сторін.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 30.09.2014р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області (орендодавець) та ТОВ "Локо Діджітал" (орендар) укладено договір оренди №1568 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір), згідно п.1.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - майданчик пл.3,2кв.м. (реєстровий №04713033.35.БКТЦВК059), що перебуває на балансі Відокремленого підрозділу - "Коростенської дирекції залізничних перевезень" ДТГО "Південно - Західна залізниця", відноситься до сфери управління Міністерства інфраструктури України та знаходиться за адресою: м.Малин, ст.Малин, у смузі полоси відводу залізниці, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість за станом на 31.03.2014 і становить 2170,00грн.. Майно не підлягає приватизації та передачі в суборенду (а.с.16-18, т.1).
У відповідності до п.1.2 договору, майно передається в оренду для встановлення металевої щогли на залізобетонній опорі з метою надання послуг з доступу до Інтернет.
Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна (п.2.1 договору).
Пунктом 2.2 договору передбачено, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Згідно до п.3.1 договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - серпень 2014 року 79,28грн.. Орендна плата за перший місяць оренди - вересень 2014 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за вересень 2014 року.
Відповідно до п.3.6 договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
У відповідності до п.7.1 договору, орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором за актом приймання - передавання майна, який підписується одночасно з цим договором.
Договір укладено до 01.04.2015р. включно (п.10.1 договору).
Зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною (п.10.3 договору).
Відповідно до п.10.4 договору, продовження цього договору здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору.
У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю за участю балансоутримувача (п.10.9 договору).
Згідно п.10.10 договору, майно вважається поверненим орендодавцю та балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання - передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання - передавання при поверненні майна покладається на орендаря.
Пунктом 10.11 договору сторонами узгоджено, що якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.
Факт приймання-передачі майна в оренду підтверджується підписаним 30.09.2014р. між сторонами актом приймання-передавання орендованого нерухомого майна, що належить до державної власності (а.с.19, т.1).
В подальшому, 01.04.2015р. між РВ ФДМ України по Житомирській області та ТОВ "Локо Діджітал" укладено додатковий договір №1 (а.с.19 на звороті, т.1), відповідно до п.1 якого, продовжено дію договору до 01.08.2015р..
Також, 17.07.2015р. між РВ ФДМ України по Житомирській області та відповідачем укладено додатковий договір №2 (а.с.20, т.1), згідно п.1 якого, продовжено дію договору до 31.12.2015р. включно.
У зв'язку з утворенням Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" від 23.02.2012р. №4442-VI, постанови КМУ "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 25.06.2014р. №200 та керуючись ст.15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", 04.03.2016р. між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (позивач) та до Товариством з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" укладено додатковий договір до договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1568 (а.с.21, т.1), згідно з п.1 якого встановлено, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 30.09.2014р. №1568 є ПАТ "Укрзалізниця".
У тексті договору повне найменування - Відокремлений підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" та скорочене - Коростенська дирекція залізничних перевезень, зазначено замінити відповідно до наказу від 01.12.2015р. №001 на Виробничий підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" та скорочена назва - Виробничий підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень (п.2 додаткового договору).
Крім того, п.3 додаткового договору викладено в новій редакції пункти договору:
- пунктом 3.1. договору передбачено, що орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786, за базовий місяць розрахунку - листопад 2015 року становить 124,28грн. без ПДВ; орендна плата за перший місяць оренди - грудень 2015 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за наступний місяць;
- пунктом 3.6 договору визначено, що орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця. Одержувач коштів - Виробничий підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця";
- за п.10.1. договору він діє з 01.12.2015р. до 31.03.2016р. включно.
04.03.2016р. між Публічним акціонерного товариства "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" підписано Акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна (а.с.22 на звороті - 23, т.1), згідно п.1 якого, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - майданчик, що знаходиться за адресою: Житомирська область, м.Малин, ст.Малин, у смузі полоси відводу залізниці, площею 3,2кв.м., вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.03.2014р. і становить за незалежною оцінкою 2170,00грн..
Відповідно до п.2 вказаного Акту, об'єкт оренди обліковується на балансі Виробничого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця".
Крім того, між сторонами укладались додаткові договори, якими вносились зміни у п.10.1 договору розділу 10 "Строк чинності, умови зміни та припинення Договору", а також до п.3.1 розділу 3 "Орендна плата" (а.с.24 та на звороті, 25, 26, 27 та на звороті, т.1)
В подальшому, Регіональною філією "Південно-західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" направлено на адресу до Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" лист від 20.03.2018р. вих.№НЗР-5/277 (а.с.28, т.1), про що свідчить фіскальний чек та опис вкладення (а.с.30, т.1), в якому повідомлено, що відповідно до ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строк дії договору закінчується 31.03.2018р.; вважає договір таким, що припиняє свою дію (є розірваним) з 01.04.2018р.; відповідно до п.п.10.9, 10.10 договору вимагає повернення нерухомого майна за підписаним актом приймання-передачі.
У відповідності до відстеження за штрих кодом Укрпошти відправлення до ТОВ "Локо Діджітал" отримано 23.03.2018р. (а.с.31, т.1).
Виробничим підрозділом Коростенська дирекція залізничних перевезень направлено на адресу відповідача лист від 23.03.2018р. вих.№ДН-4/01-4/456 (а.с.32, т.1), про що свідчить фіскальний чек та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.33,т.1), в якому також зазначено, що відповідно до ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у зв'язку з закінченням 31.03.2018р. строку дії договору, відповідно до п.п.10.9, 10.10 договору вимагає повернення нерухомого майна за підписаним актом приймання-передачі.
Згідно відстеження за штрих кодом Укрпошти відправлення ТОВ "Локо Діджітал" отримано 26.03.2018р. (а.с.34 на звороті, т.1).
Також, матеріали справи містять акти від 11.04.2018р. та від 02.07.2018р. (а.с.35,36, т.1), відповідно до яких, спірне майно орендарем не вивільнено та відповідно до акту приймання - передавання не повернуто.
Виробничим підрозділом Коростенська дирекція залізничних перевезень направлено на адресу відповідача лист від 10.07.2018, вих.№ДН-4-01-4/108 (а.с.46, т.1), про що свідчить фіскальний чек та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.47, 48, т.1), в якому повторно викладено вимогу про повернення нерухомого майна за підписаним актом приймання-передачі; додатково попереджено, що в разі не повернення виникне необхідність звернутися до суду з позовом про спонукання до повернення майна.
Згідно відстеження за штрих кодом Укрпошти відправлення ТОВ "Локо Діджітал" отримано 12.07.2018р. (а.с.49 на звороті, т.1).
За вказаних обставин, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" про зобов'язання повернути орендоване нерухоме майно та стягнення 1243,12грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" посилається на закінчення 31.03.2018р. терміну дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1568 від 30.09.2014р. (з врахуванням додаткових договорів до нього), неповерненням орендованого майна позивачу всупереч п.10.9 та п.10.10 вказаного договору, ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та наявністю у зв'язку з цим, в порядку ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, підстав для нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.01.2019р. по справі №906/741/18 у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал"" про зобов'язання повернути орендоване нерухоме майно - відмовлено. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" про стягнення 1243,12грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном - відмовлено.
Постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019р. апеляційну скаргу ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.01.2019р. у справі №906/741/18 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області від 22.01.2019р. у справі №906/741/18 - без змін.
Постановою Верховного Суду від 29.05.2019р. скасовано рішення Господарського суду Житомирської області від 22.01.2019р. та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019р., справу передано на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.
Зокрема, скасовуючи судові рішення суду першої та апеляційної інстанції у своїй постанові Верховним Судом зазначено, що в порушення зазначених положень судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не надано належної правової оцінки змісту листів позивача від 20.03.2018р., 23.03.2018р., 10.07.2018р. у їх сукупності. А саме не було належним чином досліджено та проаналізовано їх зміст на предмет визначення позивачем правової підстави для розірвання укладеного з відповідачем договору. Оскільки лист від 20.03.2018р. містить лише твердження про припинення дії договору з 01.04.2018р., тоді як у листах від 23.03.2018р. та 10.07.2018р. зафіксовано, що причиною розірвання договору є необхідність використання орендованого майна для потреб залізниці.
Проте, згідно з приписами ч.3 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій зазначених вище обставин не враховували. Неправильне тлумачення та застосування ст.764 ЦК України та ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" стало наслідком передчасних висновків щодо пролонгації спірного договору оренди.
У зв'язку з цим передчасним є і висновок про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1243,12грн. неустойки за користування майном на підставі ч.2 ст.785 ЦК України.
Отже, судами надано неповну юридичну оцінку документам, наявним у справі, не з'ясовано усіх фактичних обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, неправильно застосовано ст.764 ЦК України та ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що призвело до передчасних висновків про відмову позивачу у задоволенні позову.
Згідно протоколу автоматизованого розподіл судової справи між суддями від 25.07.2019р. справу №906/741/18 передано для розгляду судді Шніт А.В..
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 30.07.2019р. справу прийнято до розгляду, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 24.09.2019р..
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 24.09.2019р. постановлено за клопотанням відповідача продовжити строк підготовчого провадження; підготовче засідання відкласти на 22.10.2019р..
03.10.2019р. до Господарського суду Житомирської області від позивача надійшли пояснення №304 від 02.10.2019р., згідно яких позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.
07.10.2019р. до Господарського суду Житомирської області надійшло клопотання позивача №312 від 03.10.2019р. про проведення підготовчого засідання 22.10.2019р. без участі представника ПАТ "Укрзалізниця". Окрім того, просить призначити справу до розгляду по суті.
16.10.2019р. на електронну пошту Господарського суду Житомирської області та 17.10.2019р. на адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання.
17.10.2019р. на адресу Господарського суду Житомирської області надійшли письмові пояснення відповідача №15/10/19-3 від 15.10.2019р., згідно яких відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 22.10.2019р. постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу №906/741/18 до судового розгляду по суті на 18.11.2019р..
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 07.11.2019р. судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 25.11.2019р..
08.11.2019р. на адресу Господарського суду Житомирської від представника позивача надійшла заява, в якій останній просить розглянути справу без участі представника за наявними в матеріалах справи документами.
Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.11.2019р. у справі №906/741/18 позов задоволено.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Матеріалами справи свідчать, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1568 та додаткових договорів до нього.
Згідно ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Факт приймання-передачі майна в оренду підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі орендованого нерухомого майна.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у позовній заяві наголошує на тому, що він не погоджується на продовження строку дії договору та вимагає повернення спірного майна переданого в оренду відповідачу на підставі договору.
Водночас, відповідач заперечує проти позову посилаючись на такі підстави:
- з метою надання послуг безпроводового доступу до мережі Інтернет пасажирам потягу Інтерсіті+ та іншим користувачам, 30.09.2014р. між РВ ФДМУ по Житомирській області та відповідачем укладено договір оренди №1568;
- в додатковому договорі до вказаного договору оренди в новій редакції (а.с.135-136, т.1) вказано термін його дії до 31.08.2017р., проте сам договір отримано лише 08.11.2017р., що суттєво порушило права відповідача і будь-яких дій з боку орендодавця з питання подальшого продовження договірних відносин між сторонами не було;
- в новій редакції додаткового договору у п.1 вбачається одностороння зміна умов договору оренди з боку позивача - можливість його дострокового розірвання, що також порушує право відповідача як орендаря, порівняно з умовами основного договору оренди №1568 та є зловживанням правами у розумінні ч.3 ст.13 ЦК України;
- додатковий договір діє в запропонованій ним редакції у зв'язку з направленням позивачу 13.11.2017р. листа №13/11/17-1 щодо прийняття вимог відповідача, викладених у протоколі розбіжностей доданого до підписаного ним додаткового договору та невирішенням їх в порядку ч.5 ст.181, ч.4 ст.188 ГК України;
- щодо заявленої суми неустойки зазначено про відсутність підстав для її стягнення, оскільки згідно з актом звірки взаєморозрахунків від 01.05.2018р., підписаного позивачем, сальдо станом на 01.05.2018р. становить переплату у розмірі 8661,90грн.;
- до укладення між сторонами договору оренди, 29.09.2011р. між Державною адміністрацією залізничного транспорту України і ТОВ "Локо Діджітал" укладено договір про співробітництво №210/2011-НЮ від 30.09.2011р., який станом на дату розгляду справи є діючим та на виконання якого відповідач за власні кошти збудував найбільшу волоконно-оптичну магістральну мережу, яка охоплює Київську, Львівську, Полтавську, Донецьку, Харківську, Черкаську, Житомирську, Рівненську, Хмельницьку області, а також місто Київ; на виконання умов зазначеного договору та для належної роботи телекомунікаційної мережі між відповідачем та структурними підрозділами Укрзалізниці укладено більше 200 договорів; відповідачем сплачуються всі платежі за договором оренди, з боку позивача будь-яких претензій щодо прийняття орендної плати не було.
Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Частиною 1 ст.763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з ч.1 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
Відповідно до ч.4 ст.284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Стаття 764 ЦК України, по суті, передбачає поновлення договору найму на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.
Крім цього, ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачає, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Таким чином, для продовження дії договору оренди на підставі ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування орендованим майном; відсутнє письмове повідомлення однієї зі сторін договору, у встановлений строк, про припинення або зміну умов договору.
Отже, Закон визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах без проведення конкурсу. При цьому, для такого автоматичного продовження договору оренди державного та комунального майна передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.
В свою чергу, чинне законодавство не містить заборони на повідомлення орендодавцем орендаря про закінчення договірних відносин після визначеного строку дії договору ще під час його дії.
Поряд з цим, приписи ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не встановлюють форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вимога обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та її направлення у межах строку, встановленого законом.
Отже, сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.07.2019р. у справі №906/742/18, від 22.10.2019р. у справі №910/3705/19, від 31.10.2019р. у справі №905/2018/18.
Відповідно до п.10.1 договору сторони домовились, що договір укладено до 01.04.2015р. включно.
Матеріали справи свідчать, що між сторонами укладались додаткові договори, якими вносились зміни у п.10.1 договору розділу 10 "Строк чинності, умови зміни та припинення договору". Зокрема, додатковим договором від 27.04.2017р. до договору оренди нерухомого майна від 30.09.2014р. №1568 сторони погодили, що договір діє з 01.04.2017р. по 30.06.2017р. включно (а.с.27 на звороті, т.1). Тобто сторони погодили термін дії договору оренди на 3 (три ) місяці.
Також, з матеріалів справи вбачається, що дія договору оренди за відсутності заперечень орендодавця на підставі ст.764 ЦК України та ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" автоматично пролонговувалась на період з 01.07.2017р. по 30.09.2017р., з 01.10.2017р. по 31.12.2017р., з 01.01.2018р. по 31.03.2018р..
Водночас, суд встановлено, що листом від 20.03.2018р. за вих. №НЗР-5/277, позивач повідомив відповідача про те, що відповідно до ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строк дії договору закінчується 31.03.2018р.; позивач вважає договір таким, що припиняє свою дію (є розірваним) з 01.04.2018р.; відповідно до п.п.10.9, 10.10 договору позивач вимагав повернення нерухомого майна за підписаним актом приймання-передачі (а.с.28,т.1).
Враховуючи вказане, а також направлення позивачем 20.03.2018р. (тобто в межах строку дії договору оренди) відповідачу на підставі ч.2 ст.17 "Про оренду державного та комунального майна" заяви про припинення дії договору оренди, суд дійшов висновку що договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1568 від 30.09.2014р., припинив свою дію 31.03.2018р. у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.
При цьому, слід звернути увагу на те, що листи від 20.03.2018р. за №НЗР-5/277, від 23.03.2018р. за №ДН-4/01-4/456, від 10.07.2018р. за №ДН-4-01-4/108, направлені відповідачу балансоутримувачем орендованого майна, про повернення нерухомого майна з оренди також є підтвердженням факту відсутності наміру зі сторони орендодавця продовжувати договір оренди нерухомого майна №1568 від 30.09.2014р. після закінчення його дії.
Також, у листах від 23.03.2018р. за №ДН-4/01-4/456, від 10.07.2018р. за №ДН-4-01-4/108 вказано, що причиною розірвання договору є необхідність використання орендованого майна для потреб залізниці.
Згідно п.1 ч.2 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні положення містить ч.2 ст.291 ГК України.
Частиною 1 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено що, у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
У відповідності до ч.1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Аналогічна норма передбачена сторонами у п.10.9 договору, згідно якого, у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю за участю балансоутримувача.
Майно вважається поверненим орендодавцю та балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання при поверненні майна покладається на орендаря.
Матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем балансоутримувачу за актом приймання-передачі орендованого за договором оренди майна в порядку пунктів 10.9, 10.10 договору оренди та відповідні докази на спростування зворотнього теж не містять.
Враховуючи вище викладене, вимога позивача про повернення орендованого нерухоме майна є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача 1243,12грн. неустойки, слід зазначити наступне.
За приписами ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частиною 2 ст.785 ЦК України встановлено, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до ч.2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Згідно п.3.11 договору оренди №1568 від 30.09.2014р. у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар оплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.
Пунктом 10.11 договору сторони встановили, якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.
Враховуючи вище викладене, а також те, що сторонами за взаємною згодою визначено саме такі умови договору (п.п.3.11, 10.11 договору), що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, слід дійти висновку про наявність підстав для стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за невиконання орендарем обов'язку щодо повернення майна, нарахованої у відповідності до положень договору оренди та приписів ч.2 ст.785 ЦК України.
Неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає у орендодавця у разі несвоєчасного повернення майна орендарем).
Матеріали справи містять розрахунок неустойки позивача, відповідно до якого позивачем було нараховано неустойку за користування майном у період з 01.04.2018р. по 31.07.2018р. в розмірі 1243,12грн. (а.с.45, т.1), тобто після припинення договору оренди.
Оскільки орендар після закінчення строку дії договору не повернув і не намагався повернути об'єкт оренди орендодавцю у визначений договором строк, а продовжив користування орендованим майном, суд доходить до висновку про те, що неповернення об'єкта оренди за договором у період, зокрема, з квітня 2018 року по липень 2018 року включно відбулося виключно з вини самого орендаря, що є умовою для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України.
Враховуючи вище викладене та перевіривши розрахунки позивача вимога останнього про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в сумі 1243,12грн..
Стосовно доводів відповідача щодо відсутності підстав для стягнення неустойки, оскільки згідно акту звірки розрахунків від 01.05.2018р. підписаного між Регіональною філією "Південно-Західна залізниця" виробничим підрозділом Коростенська дирекція залізничних перевезень ПАТ "Українська залізниця" та відповідачем сальдо станом на 01.05.2018р. становить переплату у розмірі 8661,90грн., слід зазначити, що наявність переплати у відповідача з орендних платежів не є підставою для відмови у стягненні з відповідача неустойки в порядку ч.2 ст.785 ЦК України.
Водночас, відповідач не позбавлений права повернення безпідставно набутих коштів на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України чи зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст.203 Господарського кодексу України.
Також, судом не беруться до уваги доводи відповідача стосовно договору про співробітництво №210/2011-ЦЮ від 30.09.2011р., укладеного між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та ТОВ "Локо Діджітал", з огляду на те, що договір оренди №1568 від 30.09.2014р., за яким виникли спірні правовідносини та договір про співробітництво №210/2011-ЦЮ від 30.09.2011р. є різними взаємно непов'язаними договорами, оскільки їх укладено між різними юридичними особами та з різними предметами, у зв'язку з чим дослідження правовідносин щодо договору про співробітництво №210/2011-ЦЮ від 30.09.2011р. виходить за межі заявлених позовних вимог.
Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими згідно вимог чинного законодавства, підтвердженими належними та допустимими доказами, які є у матеріалах справи, та такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Житомирської області від 25.11.2019р. у справі №906/741/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал" - без задоволення.
Керуючись ст.ст.129, 247-252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Локо Діджітал", м.Київ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 25.11.2019р. у справі №906/741/18 - без змін.
2. Справу №906/741/18 повернути до Господарського суду Житомирської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "23" січня 2020 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Демидюк О.О.
Суддя Савченко Г.І.