вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" січня 2020 р. Справа№ 910/509/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Козир Т.П.
суддів: Кравчука Г.А.
Коробенка Г.П.
при секретарі Вага В.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Русскіна О.В. за довіреністю від 17.12.2019;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: не з'явився;
від третьої особи 1: не з'явився;
від третьої особи 2: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В.
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 (повне рішення складено 04.03.2019)
у справі №910/509/18 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В.
до 1. Компанії Рабітурна Лімітед (Кіпр, Нікосія)
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04073, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про визнання недійсним договору поруки від 18.08.2014 № П-2016019/1 та зобов'язання вчинити дії,
У січні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (далі - позивач) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Компанії Рабітурна Лімітед (далі - відповідач 1) та просило суд:
- визнати недійсним, укладений між ПАТ "Дельта банк" та ТОВ "Рабітурна Лімітед" Договір поруки №П-2016019/1 від 18.08.2014 року;
- зобов'язати Рабітурна Лімітед повернути ПАТ "Дельта Банк" оригінали кредитної справи та договорів, переданих відповідно до акту приймання-передачі від 30.12.2014 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що договір поруки укладений з порушенням законодавства України, а саме: договір фактично укладений не 18.08.2014, а 25.12.2014, після віднесення банку до категорії проблемних; договір укладений без погодження з куратором банку; поручителем (відповідачем 1) було здійснення погашення заборгованості ТОВ "Проціон-Торг" за кредитним договором в сумі 212 310 855,75 грн. шляхом перерахування коштів з інвестиційного рахунку, у зв'язку із чим відповідач 1, як кредитор банку, набув переваги перед іншими кредиторами банку; за вказаних обставин договір поруки відповідає ознакам нікчемності правочину, передбаченим пунктами 1, 2, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
У процесі розгляду справи суд першої інстанції залучив до участі у справі співвідповідачем Товариство з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг" (далі - відповідач 2) та третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (на стороні позивача, далі - третя особа 1) та ОСОБА_1 (на стороні відповідачів, далі - третя особа 2).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки договір поруки укладено всупереч обмежень, встановлених постановою Правління НБУ 692/БТ та без погодження з куратором; договір є нікчемним в силу положень ч.2 ст. 215 ЦК України, пунктів 1, 2, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; договір фактично вчинений 25.12.2014, а не 18.08.2014, про що свідчить відображення його у бухгалтерському обліку банку лише 25.12.2014; суд не співставив тексти договору поруки та договору кредитної лінії; суд не розібрався в природі та наслідках укладення договору поруки; судом проігноровано постанова Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 та Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними.
Третьою особою 1 подано письмові пояснення, у яких вона повністю підтримує доводи позивача, просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позов.
З метою виконання положень Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах, яка набула чинності 18.03.2006р., судом відкладався розгляд справи для належного повідомлення про дату та час судового засідання відповідача 1, який знаходиться у м.Нікосія, Республіка Кіпр. Копії ухвал суду отримані відповідачем, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення.
Ухвали суду, направлені відповідачу 2 за адресою, зазначеною у апеляційній скарзі (02094, м.Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1, літ.57, оф.15), яка також є адресою державної реєстрації, повернуті поштою з довідкою "За закінченням терміну зберігання".
Згідно ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Ухвали суду, які направлялись третім особам, отримувались ними, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення.
Отже, судом вчинено всі необхідні процесуальні дії, направлені на повідомлення відповідачів і третіх осіб про розгляд справи, однак відповідачі і третя особа 2 не скористались своїм правом подати відзиви на апеляційну скаргу.
Оскільки явка сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, суд, на підставі ч.12 ст. 270 ГПК України, ухвалив здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників відповідачів і третіх осіб.
Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позов.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18 серпня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", як кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг", як позичальником, було укладено Договір кредитної лінії №ВКЛ2016019, за умовами якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру.
18 серпня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", як кредитором, Товариством з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг", як позичальником, та Компанією Рабітурна Лімітед (Rabiturna Limited), як поручителем, було укладено Договір поруки №П-201619/1 (далі також - Договір поруки).
За умовами п.п. 1.1 - 1.3 Договору поруки, Поручитель зобов'язався перед Кредитором відповідати за виконання Позичальником, умов щодо сплати Кредитору суми кредиту, процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредитної лінії №ВКЛ-2016019 від "18" серпня 2014 року, укладеним між Кредитором та Позичальником, надалі за текстом - "Договір кредиту", за умовами якого Позичальник зобов'язаний повернути Кредитору отриманий кредит в розмірі 550 000 000,00 грн. (п'ятсот п'ятдесят мільйонів гривень 00 копійок), зі сплатою процентів у розмірі у строки (терміни) та на умовах, визначених у Договорі кредиту та додаткових договорах до Договору кредиту, що можуть бути укладені в майбутньому, з кінцевим терміном повернення кредиту до " 17" серпня 2017 року, сплачувати можливі штрафні санкції у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту та цим Договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої порукою вимоги;
Поручитель ознайомлений з умовами Договору кредиту, ніяких заперечень, а також непорозумінь його положень не має.
У разі невиконання Позичальником забезпечених порукою зобов'язань, Поручитель доручає Кредитору здійснювати договірне списання грошових коштів з будь-яких рахунків Поручителя (в національній та/або іноземній валюті), відкритих (чи тих, що будуть відкриті) ним у Кредитора в сумах, що підлягають сплаті за Кредитним договором щодо погашення заборгованості за Кредитом, нарахованими процентами за користування ним, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені. Поручитель доручає Кредитору здійснювати таке договірне списання у сумі, визначеній Кредитором самостійно на підставі Кредитного договору, будь-яку кількість разів протягом строку дії цього Договору до повного виконання будь-яких зобов'язань Поручителя перед Кредитором за цим Договором.
При цьому з метою здійснення Кредитором права договірного списання, передбаченого у першому абзаці цього пункту Договору, Поручитель доручає Кредитору, а Кредитор має право списувати кошти в сумі та валюті з будь-якого рахунку Поручителя в національній та/або іноземній валюті, відкритого у Кредитора (та з будь-яких інших рахунків, що будуть відкриті Поручителем в майбутньому), в наступному порядку:
- у випадку, якщо валюта коштів, списаних Кредитором з будь-якого рахунку Поручителя, відкритого у Кредитора, співпадає з валютою фактичної заборгованості Позичальника за Кредитним договором - в сумі та валюті фактичної заборгованості Позичальника за Кредитним договором,
- у випадку, якщо валюта коштів, списаних Кредитором з будь-якого рахунку Поручителя, відкритого у Кредитора, не співпадає з валютою фактичної заборгованості Позичальника за Кредитним договором - в сумі коштів у іншій валюті, еквівалентній сумі коштів у валюті фактичної заборгованості Позичальника за Кредитним договором і витрат Кредитора (комісій, тощо), які пов'язані з купівлею/продажем/обміном (конвертацією) валюти. При цьому, для погашення такої заборгованості Поручитель доручає Кредитору здійснювати від імені та за рахунок Поручителя купівлю/продаж/обмін (конвертацію) іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України (далі - МВРУ) та/або її обмін на Міжнародному валютному ринку (далі - МВР), за поточним курсом, що склався на МВРУ та/або МВР за цією операцією на дату купівлі/продажу/обміну іноземної валюти, з обов'язковим зарахуванням купленої/обміняної валюти або коштів, одержаних від продажу валюти, на поточний рахунок Поручителя за відповідною валютою.
При цьому курс купівлі/продажу/обміну (конвертації) Кредитором іноземної валюти на МВРУ та/або на МВР, та порядок його визначення з метою виконання вищезазначеного доручення Поручителя, вважаються такими, що узгоджені останнім.
Відповідно до п. 6.2 Договору поруки, останній набирає чинності з дати його укладання. Дія цього договору припиняється на 3650 (три тисячі шістсот п'ятдесятий) день від дати, яка зазначена в п. 1.1 цього договору як кінцевий термін повернення кредиту.
Крім договору поруки було укладеного також ряд інших договорів в забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитної лінії, зокрема:
- договір застави майнових право №ВЛК-2016019/S-1 від 29.08.2014, який укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", як заставодержателем, та ОСОБА_1 , як заставодавцем, відповідно до умов якого предметом застави є майнові права на отримання грошових сум у повному обсязі, включаючи право на отримання суми депозитного вкладу в розмірі 15000 грн., процентів за користування депозитними коштами, пені та штрафів тощо;
- договір застави майнових прав №ВЛК-2016019/S-2 від 31.10.2014, який укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", як заставодержателем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг", як заставодавцем, відповідно до умов якого предметом застави є майнові права на отримання грошових коштів на загальну суму 74 250 000 доларів США, в тому числі які існують на дату укладання цього договору та/або виникнуть у майбутньому у майбутньому у заставодавця з договору купівлі-продажу від 30.07.2014, укладеного між компанією Ronway Trading Limited та заставодавцем.
На виконання умов договору поруки позивач 25 грудня 2014 року, з метою погашення простроченої заборгованості за кредитом згідно договору кредитної лінії, списав з рахунку Компанії Рабітурна Лімітед грошові кошти в загальній сумі 212 310 855,75 грн., що підтверджується меморіальними ордерами від 25.12.2014 №101955775 на суму 205 378 650,75 грн. та №101955777 на суму 6 932 205 грн.
Вказані кошти були списані банком з рахунку № НОМЕР_1 , який був відкритий на підставі договору банківського рахунку №26/2174-117 від 25.02.2009 (з подальшими змінами), який укладений між ТОВ "Комерційний банк "Дельта" (правопопередник позивача) та компанією Рабітурна Лімітед.
Згідно акту приймання-передачі документації від 30 грудня 2014 року позивач, як первісний кредитор, передав, а компанія Рабітурна Лімітед, як новий кредитор, прийняла оригінали Договору кредитної лінії №ВКЛ2016019 та додаткових договорів до нього, оригінали договорів застави майнових прав №ВЛК-2016019/S-1 та №ВЛК-2016019/S-2, оригінал договору поруки та кредитну справу.
На підставі постанови №150 від 02.03.2015 правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 від 02.03.2015 "Про запровадженні тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк". Тимчасову адміністрацію було введено строком на три місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015 (включно).
Рішенням №71 від 08.04.2015 Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду №51 від 02.03.2015 "Про запровадженні тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" строк запровадження тимчасової адміністрації було визначено до 02.09.2015.
Відповідно до рішення №147 від 03.08.2015 Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта банк" тимчасову адміністрацію у позивача було продовжено до 01.10.2015.
02 жовтня 2015 року на підставі постанови №664 від 02.10.2015 правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
На підставі Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (№ 619 від 20.02.2017 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" на два роки до 04.10.2019, продовжено повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк".
Відповідно до Витягу з протоколу № 86 від 12.07.2017 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015, комісією було вирішено затвердити результати перевірки, якою виявлено, що Договір поруки №П-201619/1 від 18.08.2014 є нікчемним відповідно до ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Однак, у матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачів про нікчемність спірного договору поруки в порядку приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Посилаючись на вказані обставини, позивач звернувся до суду із даним позовом та просить визнати недійсним договір поруки, посилаючись на те, що він підпадає під ознаки нікчемності правочину, передбачені пунктами 1, 2, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Також позивач просив зобов'язати відповідача 1 повернути оригінали кредитної справи та договорів, переданих відповідно до акту приймання-передачі від 30.12.2014.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не доведено наявності підстав нікчемності договору поруки, встановлених статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також відсутні підстави для визнання договору недійсним.
Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Цивільні права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі Договору кредитної лінії №ВКЛ2016019, а також на підставі укладених в забезпечення виконанням зобов'язань за кредитом договорах поруки і застави майнових прав.
Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача про визнання недійсним укладеного позивачем та відповідачами договору поруки, з підстав, що він укладений з порушенням чинного законодавства і є нікчемним, а також застосування наслідків недійсності цього договору.
Частиною 1 статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015р. № 6-301цс15 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №916/5073/15).
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У той же час, частиною 2 статті 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських правовідносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За змістом п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Метою вказаного нормативно-правового акту є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст.37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Частиною 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що в обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що спірний договір поруки є нікчемним відповідно до пунктів 1, 2, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Так, стверджуючи про наявність критерію нікчемності, передбачених п.п.2, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач зазначає, що Договір поруки був взятий банком на позабалансовий облік лише в день погашення відповідачем-1 заборгованості позичальника по кредиту - 25.12.2014, що в свою чергу свідчить про те, що спірний договір було укладено пізніше зазначеної в ньому дати та під час обмежень, запроваджених постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ.
Статтями 6 та 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтями 5, 6 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Статтею 43 ГК України передбачено свободу підприємницької діяльності, яка полягає в тому, що підприємці мають права без обмежень, самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Частинами 1 та 2 статті 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин.
Відповідно до ст.628 ЦК України, ст.180 Господарського кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписом ст.638 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст.180 ГК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому, за змістом п.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як вказано у п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).
Отже, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору поруки недійсним, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, підписано без жодних застережень та скріплено печатками текст договору, а отже, спірний правочин було вчинено 18.08.2014.
Доводи позивача про те, що спірний договір поруки було укладено не 18.08.2014, а пізніше - 25.12.2014, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки вказані доводи не підтверджені жодними доказами та ґрунтуються виключно на припущеннях позивача, оскільки взяття банком договору поруки на бухгалтерський облік лише 25.12.2014 (в день погашення за рахунок грошових коштів відповідача 1 заборгованості позичальника (відповідача 2) по кредиту) не є беззаперечним свідченням укладання правочину саме в цей час.
Так, відповідно до п. 3.1 Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, яку затверджено постановою Правління Національного банку України №481 від 27.12.2007, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, банк відображає в бухгалтерському обліку забезпечення за кредитом (майно, у тому числі майнові права на грошові кошти, які розміщені на вклад (депозит), за позабалансовими рахунками за справедливою вартістю такою проводкою: а) отриману заставу: Дебет Рахунки для обліку отриманої застави; Кредит; Контррахунок; б) отриману гарантію (поручительство): Дебет; Контррахунок; Кредит; Рахунки для обліку отриманих гарантій.
Проте, вказаною Інструкцію строку взяття на облік не визначено. Крім того, порушення посадовими особами позивача, що відповідають за бухгалтерський облік Публічного акціонерного товариства "Дельта банк", правил бухгалтерського обліку жодним чином не впливає на момент укладання договору, а тим паче на його відповідність вимогам чинного законодавства.
Позивач вказує, що 30 жовтня 2014 року Правлінням Національного банку України було винесено постанову №692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних".
Однак, спірний договір поруки було укладено 18.08.2014, тобто, до прийняття вказаної постанови, у зв'язку з чим не міг підпадати під обмеження щодо здійснення операцій банку, які були запроваджені цим актом з 30.10.2014.
Крім того, позивач не надав тексту вказаної постанови №692/БТ ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, і вказана постанова відсутня у вільному та відкритому доступі.
За вказаних обставин, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що є необґрунтованими і недоведеними доводи позивача про те, що укладення договору поруки було здійснено з порушенням обмежень, встановлених постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ, про які вказує позивач, тобто, без погодження з куратором банку.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Так, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. (ч. 1 ст. 553 ЦК України)
Пунктом 1.3 Договору кредитної лінії №ВКЛ-2016019, який був укладений між позивачем і відповідачем 2, передбачено, що забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за цим Договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори.
Отже, укладення спірного договору поруки, в забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитної лінії, відповідає як умовам зазначеного кредитного договору, так і наведеним нормам ЦК України.
Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.
До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Отже, виходячи з суті правовідносин поруки, в силу яких обов'язки майнового характеру перед кредитором виникають у поручителя лише у випадку невиконання зобов'язань боржником, та в будь-якому разі передбачають надходження коштів кредитору, є вірним висновок суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень позивача про те, що укладенням договору поруки позивач відмовився від власних майнових вимог.
Позивач також посилався на те, що часткове погашення заборгованості по кредитному договору в сумі 212 310 855,75 грн. було проведено з інвестиційного рахунку поручителя в банку, проблемність якого була встановлена постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ за умов практичної неможливості здійснити переказ коштів зі свого рахунку до інших банків, а тому банк не отримав реальних грошових надходжень на погашення зобов'язань.
Однак, за умовами п.1.3 договору поруки у разі невиконання Позичальником забезпечених порукою зобов'язань, Поручитель доручив Кредитору здійснювати договірне списання грошових коштів з будь-яких рахунків Поручителя (в національній та/або іноземній валюті), відкритих (чи тих, що будуть відкриті) ним у Кредитора в сумах, що підлягають сплаті за Кредитним договором щодо погашення заборгованості за Кредитом, нарахованими процентами за користування ним, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені.
Відповідно до п. 1.19-1 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України;
Наявні у матеріалах справи копії меморіальних ордерів №101955775 від 25.12.2014 на суму 205 378 650,75 грн. та №101955777 від 25.12.2014 на суму 6932 205,00 грн. свідчать про самостійне списання грошових коштів банком з рахунку відповідача 1 в порядку п. 1.3 договору поруки, а не про здійснення відповідачем 1 погашення кредитної заборгованості, як вказує позивач.
При цьому, пунктом 1.3 договору поруки позивачу було надано право самостійно обирати рахунок, з якого здійснювати списання.
За умовами п. 3.1 Договору банківського рахунку №26/2174-117 від 25.02.2009, укладеного між позивачем, як банком, та відповідачем 1, як клієнтом, передбачено, що банк має право здійснювати договірне або примусове списання коштів з рахунку у випадках, передбачених цим договором, іншими договорами, укладеними з банком та чинним законодавством.
Отже, порушення банком правил списання коштів з інвестиційного рахунку відповідача за цільовою ознакою, якщо воно мало місце, своїм наслідком може мати застосування визначеної законом відповідальності до банку, а не до його клієнта.
Доводи позивача про те, що саме внаслідок укладення договору поруки без зустрічного отримання реальних коштів банк став неплатоспроможним та виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами стало неможливим, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки позивач не надав жодних доказів, які підтверджують вказані доводи, а згідно положень спірного договору поруки обов'язки майнового характеру перед банком було покладено саме на Компанію Рабітурна Лімітед як поручителя, а не навпаки, і банк на свій розсуд розпорядився коштами свого клієнта як поручителя.
Щодо доводів позивача про часткове погашення зобов'язань позичальника за кредитним договором, то як вірно встановлено судом першої інстанції, наявним у матеріалах справи актом приймання-передачі документації від 30.12.2014, за яким позивачем передано відповідачу 1 документи, які підтверджують обов'язок боржника (договори та кредитну справу), згідно ч.2 ст. 556 ЦК України підтверджується виконання поручителем зобов'язання у повному обсязі. При цьому, позивачем не надано будь-яких доказів щодо розміру заборгованості позичальника станом на час списання коштів з рахунку поручителя.
Обґрунтовуючи критерій нікчемності, передбачений п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач посилався на те, що на момент укладання спірного правочину відповідач 1 був кредитором Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" та залишок грошових коштів на рахунку відповідача 1 не підпадав під державні гарантії, отже, існували ризики неможливості повного або часткового задоволення вимог цих кредиторів у випадку прийняття рішення щодо ліквідації банку, тому є підстави вважати, що договір поруки не мав на меті досягнення визначеного чинним законодавством результату для поруки - забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, а мав на меті фактичне забезпечення активами банку (майновими правами за кредитними договорами, які згідно чинного законодавства передаються в порядку регресу) грошових вимог до банку самого поручителя, який одночасно був кредитором банку. Такі обставини, за доводами позивача, вказують на те, що шляхом укладання спірного договору поруки відповідачу 1 було надано певні переваги та пільги як кредитору банку.
Вказані доводи відповідача є безпідставними, оскільки згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Однак, у матеріалах справи відсутні докази того, що Компанія Рабітурна Лімітед станом на момент укладення спірного договору поруки була саме кредитором Публічного акціонерного товариства "Дельта банк", а внаслідок такого укладення відповідачу 1 було надано переваги, що прямо не встановлені законодавством чи внутрішніми документами банку. Водночас, сам лише Договір банківського рахунку № 26/2174-117 від 25.02.2009 з додатками, який в копіях подано позивачем до суду, таким доказом не являється.
Також, стверджуючи про наявність критерію нікчемності, передбаченого п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач посилався на те, що за встановлених постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ обмежень укладення Договору поруки суперечило Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Вказані доводи позивача про те, що вчиненням спірного правочину банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", також є необґрунтованими, оскільки при розгляді даного спору судом встановлено факт укладення спірного договору до прийняття постанови Правління Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ. Крім цього, вказані доводи позивача ґрунтуються на хибному розумінні поняття та правової природи поруки, в силу якої банк жодних майнових зобов'язань на себе не прийняв.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи встановлені фактичні обставини справи та наведені норми чинного законодавства, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено наявності підстав нікчемності спірного договору поруки, встановлених статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому позовні вимоги про визнання договору недійсним задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про зобов'язання повернути оригінали документів, переданих по акту приймання-передачі від 30.12.2014, то вони є похідними від вимог про визнання недійсним договору поруки, у задоволенні яких судом відмовлено, а тому також не підлягають задоволенню.
Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 19.07.2018 у справі №910/7084/16, від 10.04.2018 у справі №910/10919/16 від 18.04.2018 у справі 910/10917/16, від 16.05.2018 у справі №910/916/16 відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки зазначені постанови прийняті за інших обставин справи та іншої фактично-доказової бази, ніж у даній справі.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.
Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27 лютого 2019 року - без змін.
2. Справу №910/509/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23.01.2020.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді Г.А. Кравчук
Г.П. Коробенко