вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" січня 2020 р. м.Київ Справа№ 910/8857/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Куксова В.В.
за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 14.01.2020 року у справі №910/8857/19 (в матеріалах справи).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019, повний текст якого складено та підписано 24.09.2019
у справі №910/8857/19 (суддя Котков О.В.)
за позовом Жванецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області
до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1.Кабінет Міністрів України, 2.Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, 3.Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Хмельницькгаз»
про визнання недійсними окремих пунктів договору.
У липні 2019 року Жванецька сільська рада Кам'янець-Подільського району Хмельницької області (далі-позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання частково недійсними договір №14/543/11 від 11.03.2011, укладений Сокільською сільською радою Кам'янець-Подільського району Хмельницької області та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" щодо здійснення фінансування добудови (будівництва) об'єкта газопостачання: "Підвідний газопровід середнього тиску до сіл Острівчани, Руда, Цвікпівці, Сокіл, Слобідка Малиновецька, Малинівці, Бобшин, Гринчук, Ходорівці, Княгинин, Гаврилівці, Жванець, Брага, Ісаківці, Ластівці, Збруч Кам'янець-Подільського району Хмельницької області" в частині предмету договору, а саме щодо зобов'язання Замовника "повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову (будівництво) Об'єкту" (пункт 1.1. договору), а також в частині обов'язку Замовника "протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування добудови (будівництва) Об'єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову (будівництво) Об'єкта, відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету" (пункт 2.3.13. договору), а також відповідні пункти додаткової угоди N21 від 05.06.2012 до договору №14/543/11 від 11.03.2011 в частині взятих Замовником зобов'язань щодо повернення грошових коштів, отриманих від ПАТ "НАК Нафтогаз України" на добудову (будівництво) об'єкта газопостачання, а саме пункти 2.3.15, 4.6 та 4.7.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між Сокільською сільською радою та ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" договір 14/543/11 суперечить нормам чинного законодавства, оскільки був укладений протягом бюджетного періоду, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань. Оскільки правочин між сторонами укладено на виконання державного замовлення (розпорядження), результати робіт, профінансовані відповідачем за умовами спірного правочину, перейшли у державну власність, зобов'язаною стороною у таких правовідносинах в частині відшкодування витрат товариства слід вважати Державу, а тому договір в частині його умов, що передбачають покладення обов'язку з повернення коштів на сільську раду, є порушенням статей 12,13,183 Господарського кодексу України та бюджетного законодавства, оскільки такі витрати місцевого бюджету не передбачалися та не були погоджені в установленому законом порядку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/8857/19 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Приймаючи вказане судове рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/8857/19 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним з'ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Також, скаржник стверджує, що застосування судом першої інстанції висновків викладених Верховним Судом в постанові від 12.10.2018 по справі №918/33/17 та від 10.04.2019 по справі №908/1270/17, є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод «Право на справедливий суд», а також є порушення ч.4 ст.75 ГПК України, оскільки не враховано висновків Верховного Суду по справі №924/22/17, які є мають у даному випадку преюдиційне значення при вирішенні даного спору.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/8857/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/8857/19; розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/8857/19 призначено на 11.12.2019 о 10:20 год.; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
02.12.2019 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. При цьому, позивач аргументує свою позицію фактично правовою позицію Верховного Суду, яка викладена у постановах по справам №№918/33/17, 918/35/17, 918/34/17, 908/12170/17, 908/44/17, 914/556/15.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 розгляд справи №910/13116/19 відкладено на 14.01.2020.
23.12.2019 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла відповідь на відзив, в якому заперечує проти доводів позивача, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, та звертає увагу на те, що питання дійсності спірного договору судом вже розглядалось в межах справи №924/22/17. Також, посилається на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у справах №922/74/19 та є більш пізнішою від правових висновків викладених у справах, на які посилається позивач.
13.01.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив, в яких заперечує проти доводів скаржника та просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а також наголошує на тому, що висновки Верховного Суду викладені у постанові від 12.10.2018 у справі №918/33/17 є обов'язковими до застосування, оскільки зроблені у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду. Крім того стверджує, що судом під час вирішення спору у справі №924/22/17 було визнано недійсним п.2.3.15 та п.4.7 спірного договору з підстав, які відрізняються від підстав такої недійсності, вказаних в оскаржуваному судовому рішенні.
Треті особи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Крім того, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України та Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Хмельницькгаз» наданим їм процесуальним правом не скористалися та у судове засідання, яке відбулось 14.01.2019, не з'явились, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомленні їх про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У відповідності до п.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, а також нез'явлення Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Хмельницькгаз» не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності зазначених учасників справи.
14.01.2020 у судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
У даному судовому засіданні представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги та підтримав доводи викладенні у відзиві на апеляційну скаргу та запереченнях на відповідь на відзив.
Представник Кабінету Міністрів України у даному судовому засіданні не висловив чіткої та зрозумілої позиції щодо суті спору, а також зазначив, що вирішення спору залишає на розсуд суду.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, відповіді на відзив та заперечення на останню, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Сокільської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області від 08.09.2017 року № 1 «Про добровільне об'єднання територіальних громад» правонаступником всього майна, прав та обов'язків територіальних громад Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, що об'єднались, визнано Жванецьку сільську раду, утворену внаслідок добровільного об'єднання.
11.03.2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Сокільською сільською радою Кам'янець-Подільського району Хмельницької області (далі-замовник) було укладено договір №14/543/11 (далі - Договір).
Як вказано у преамбулі Договору, його укладено між сторонами на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" (зі змінами і доповненнями), внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 року № 1881-р, а також відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України та Закону України «Про трубопровідний транспорт» і діючого законодавства України.
05.06.2012 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Сокільською сільською радою Кам'янець-Подільського району Хмельницької області було укладено додаткову угоду №1 до Договору, в якій сторони дійшли згоди викласти окремі пункти цього договору у новій редакції.
Відповідно до п.1.1 Договору (в редакції додаткової угоди №1 до Договору) Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», відповідно до Розпорядження та на умовах цього договору, на підставі затвердженого рішенням правління Нафтогазу «Переліку об'єктів газопостачання, у спорудженні яких передбачено фінансову участь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», (далі - перелік) та графіку фінансування спорудження об'єкта газопостачання (додаток 1), здійснює фінансування добудови об'єкта газопостачання: «Підвідний газопровід середнього тиску до сіл Острівчани, Руда, Цвіклівці, Сокіл, Слобідка Малиновецька, Малинівці, Бобшин, Гринчук, Ходорівці, Княгинин, Гаврилівні, Жванецв, Брага, Ісаківці, Ластівці, Збруч Кам'янець-Подільського району Хмельницької області» (далі - об'єкт), а замовник зобов'язується здійснити добудову об'єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами договору, забезпечити передачу його, як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об'єкта.
Згідно із п.2.3 Договору (в редакції додаткової угоди №1 до Договору) передбачено обов'язки замовника, зокрема:
- забезпечити виконання всіх належних дій для добудови об'єкта відповідно до діючого законодавства України та умов договору, в тому числі, отримання необхідних дозвільних документів та розробку проектно-кошторисної та іншої документації, надання підтверджуючих документів щодо права власності замовника на інші частки об'єкта та введення в експлуатацію об'єкта і передачу його у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс відповідного спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації, яке здійснює ліцензійну діяльність на території розташування об'єкта, згідно з діючим законодавством України;
- після завершення робіт по добудові об'єкта замовник зобов'язаний забезпечити введення його в експлуатацію з оформленням усіх необхідних документів та у термін, що не перевищує 60 календарних днів від дати введення об'єкта в експлуатацію, забезпечити його передачу як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації (підпункт 2.3.12. пункту 2.3. договору (в редакції додаткової угоди № 1 до Договору);
- замовник зобов'язаний своєчасно здійснити всі необхідні дії для отримання компенсації витрат на добудову об'єкта газопостачання для забезпечення повернення Нафтогазу у встановлений даним договором термін суми грошових коштів, перерахованих ним на добудову об'єкта газопостачання (підпункт 2.3.14. пункту 2.3. договору (в редакції додаткової угоди № 1 до Договору);
- протягом року, наступного за роком введення об'єкта в експлуатацію замовник зобов'язаний повернути Нафтогазу шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об'єкта (підпункт 2.3.15. пункту 2.3. договору (в редакції додаткової угоди № 1 до Договору).
Розділом 3 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 до Договору) передбачено ціну та порядок проведення розрахунків, зокрема у п.3.1 Договору сторонами погоджено загальний обсяг фінансування в сумі 10 990 944,00 грн.
Вартість добудови об'єкта визначається замовником на підставі проектно-кошторисної документації, розробленої і затвердженої в установленому діючим законодавством порядку та не може перевищувати вартості добудови, затвердженої переліком (п. 3.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 до Договору).
Пунктами 3.3, 3.4 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 до Договору) передбачено, що фінансування Нафтогазом робіт із завершення будівництва об'єкта буде здійснюватись у межах витрат, передбачених фінансовим планом та збалансованим бюджетом грошових коштів Нафтогазу на відповідний період. Фінансування робіт з добудови об'єкта за договором здійснюється згідно з додатком 1, який є невід'ємною частиною цього договору.
У відповідності до п.п.4.4, 4.5 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 до Договору) Нафтогаз не несе відповідальності за нефінансування добудови об'єкта. Замовник несе повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Пунктом 4.7 Договору (в редакції додаткової угоди №1 до Договору) передбачено, що невиконання замовником підпункту 2.3.15 пункту 2.3 Договору через відсутність бюджетного фінансування у зв'язку із відхиленням Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо включення до Державного бюджету видатків на погашення заборгованості замовника перед Нафтогазом не може бути підставою для нарахування Нафтогазом пені та штрафів та звернення до суду, проте не позбавляє замовника обов'язку повернути Нафтогазу кошти, отримані згідно з договором.
В силу положень ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як свідчать матеріали справи, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2017 року у справі №924/22/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Сокільської сільської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1.Кабінету Міністрів України, 2.Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, 3. Хмельницької обласної державної адміністрації, 4.Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області про стягнення 22 776 443,62 грн, залишеним без змін постановою Верховного Суд від 12.04.2018 року встановлено наступне:
На виконання умов договору НАК «Нафтогаз України» перераховано Сокільській сільській раді згідно платіжних доручень: №5926 від 07.07.2012 року 2 000 000,00 грн, №2390 від 27.04.2011 року 1 000 000,00 грн, №3936 від 22.06.2011 року 1 700 000,00 грн, №6124 від 15.09.2011 року 2 000 000,00 грн, №5580 від 27.06.2012 року 4 290 944,00 грн. На загальну суму 10 990 944,00 грн.
03.10.2012 року у Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області зареєстровано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації - підвідного газопроводу середнього тиску до сіл Островчани, руда, Цвіклівці, Сокіл, Слобідка Малиновецька, Малинівці, Бабшин, Гринчук, Ходорівці, Княгинен, Гаврилівці, Жванець, Брага, Ісаківці, Ластівці, Збруч Камянець-Подільського району Хмельницької області.
За актом прийняття-передачі основних засобів системи газопостачання від 10.12.2012 року, сільським головою Сокільської сільської ради здано, а директором Кам'янець-Подільської філії ПАТ «Хмельницьказ» прийнято на свій баланс зовнішні мережі газопостачання підвідний газопровід середнього тиску до сіл Островчани, Руда, Цвіклівці, Сокіл, Слобідка Малиновецька, Малинівці, Бабшин, Гринчук, Ходорівці, Княгинен, Гаврилівці, Жванець, Брага, Ісаківці, Ластівці, Збруч.
Позивач надіслав відповідачу претензію на суму 13 711 600,00 грн, в якій просить погасити заборгованість згідно договору від 11.03.2011 року в сумі 13 711 600,00 грн, з яких: 10 969 280,00 грн основний борг, 767 849,60 грн штраф та 1 974 470,40 грн пеня.
У відповідь Сокільська сільська рада у листі №207/02-26 від 11.08.2014 року вказала на невключення видатків на погашення заборгованості перед НАК «Нафтогаз України» до субвенцій з Державного бюджету.
Листом № 3243- 08/28671-01 від 03.07.2018 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі повідомило позивача, що надання субвенції Кабінетом Міністрів України на погашення заборгованості перед НАК «Нафтогаз України» за профінансоване за рахунок коштів компанії будівництво об'єктів газопостачання можливе у разі надходження до Мінекономрозвитку проекту нормативного акта щодо урегулювання вказаного питання.
Підставою для звернення до суду з даним позовом стало те, що, на думку позивача, укладений між Сокільською сільською радою(правонаступником якої є позивач) та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» Договір №14/543/11 від 11.03.2011 року суперечить нормам чинного законодавства, оскільки був укладений протягом бюджетного періоду, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань. Оскільки правочин між сторонами укладено на виконання державного замовлення (розпорядження), результати робіт, профінансовані відповідачем за умовами спірного правочину, перейшли у державну власність, зобов'язаною стороною у таких правовідносинах в частині відшкодування витрат товариства слід вважати державу, а тому договір в частині його умов, що передбачають покладення обов'язку з повернення коштів на сільську раду, є порушенням статей 12, 13, 183 Господарського кодексу України та бюджетного законодавства, оскільки такі витрати місцевого бюджету не передбачалися та не були погоджені в установленому законом порядку.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що укладення спірного Договору протягом бюджетного періоду, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань, є порушенням інтересів територіальної громади та відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання такого договору та додаткової угоди в цій частині недійсними. До того ж зазначив, що підписавши додаткову угоду № 1 до Договору, Сокільська сільська рада (правонаступником якої є позивач) всупереч приписам Бюджетного кодексу України взяла на себе зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань з перевищенням повноважень, встановлених рішенням про місцевий бюджет, що свідчить про існування підстав для визнання недійсними підпункту 2.3.15 пункту 2.3 та пунктів 4.6, 4.7 додаткової угоди № 1 від 05.06.2012 року до Договору.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Статтею 204 Цивільного кодексу України України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу регулюються Бюджетним кодексом України.
Відповідно до ч.1 ст.22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень (частина З статті 22 Кодексу). Згідно з частиною 5 цієї статті головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).
Видатки та кредитування місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтями 88-91 Бюджетного кодексу України (ч. 1 ст. 70 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Згідно з ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державної казначейської служби України.
Частиною 3 статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.
Відповідно до ч.4 ст.48 Бюджетного кодексу України зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Пунктом 20 чатитни 1 статті 116 Бюджетного кодексу України передбачено, що взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, є порушенням бюджетного законодавства.
Отже, законом передбачено, що погашення зобов'язання за рахунок бюджету здійснюється виключно в межах бюджетних асигнувань за наявності відповідного бюджетного призначення, наданого розпорядником бюджетних коштів. У разі, якщо зобов'язання взято без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), бюджетна заборгованість не утворюється.
За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, спірний договір укладено на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України №1001-р від 26.08.2009 "Про добудову підвідних газопроводів з високим рівнем будівельної готовності, які можуть бути введені в експлуатацію в 2009 році".
Так, вказаним розпорядженням було передбачено, що ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування визначену відповідачем.
Умовами п.п.2.3.15 оскаржуваного Договору визначений обов'язок Сокільської сільської ради (правонаступником якої є позивач) протягом року, наступного за роком введення Обєкта в експлуатацію, повернути відповідачу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача суму грошових коштів, отриманих від останнього на добудову (будівництва) Об'єкту.
Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Бюджетного кодексу України).
При цьому, спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами (у тому числі, за участю органу місцевого самоврядування) при укладенні господарських договорів та їх виконанні.
Статтею 2 Господарського кодексу України встановлено, що органи місцевого самоврядування є учасниками відносин у сфері господарювання.
Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону (ч.1 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються, зокрема, на договірній основі (ч.1 ст.18 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В свою чергу, бюджетним зобов'язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п.7 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України).
Таким чином, чинне законодавство розрізняє поняття "бюджетне зобов'язання" та "господарське зобов'язання", які позивач безпідставно ототожнює.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу приписів ст.617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Як вбачається з фабули справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" Суд встановив, що одному з заявників було відмовлено у виплаті грошових коштів з державного бюджету на виконання рішення національного суду у зв'язку з відсутністю відповідних асигнувань в Державному бюджеті України на 2004 та 2005 роки. Суд погодився, що асигнування для виплати державою боргів з державного бюджету можуть викликати певну затримку у виконанні судових рішень, тим не менше, за висновками Суду, не спромігшись протягом двох років передбачити такі асигнування, держава порушила свої зобов'язання за п. 1 ст. 6 Конвенції. Також, Суд дійшов висновку, що неможливість для заявника отримати результат виконання рішення суду протягом майже двох років складає втручання у його право на мирне володіння свої майном у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції.
Рішенням Європейського суду з прав людини №44277/98 від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору та подальше позбавлення особи майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства", майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
У даному випадку колегією суддів враховуються встановлені вище обставини щодо належного виконання відповідачем умов спірного Договору. Так, будівельні роботи Об'єкта газопостачання були профінансовані у повному обсязі, будівництво завершено, а Об'єкт передано у державну власність. Обидві сторони спірного правочину належним чином виконували умови Договору з моменту його укладення у 2011 році до настання дати виконання Сокільською сільською радою (правонаступником якої є позивач) зобов'язання повернути відповідачу профінансовані кошти. Відтак, існує ймовірність непропорційного втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном (обґрунтоване очікування набути майно).
До дого ж, за змістом п.п.2.3.14 п. 2.3 та п.4.5 Договору саме на Сокільську сільську раду (правонаступником якої є позивач) покладався обов'язок своєчасно здійснити всі необхідні дії для отримання компенсації витрат на добудову Об'єкта газопостачання для забезпечення повернення відповідачу в установлений даний договором термін суми грошових коштів, перерахованих ним на добудову Об'єкта газопостачання. Сокільська сільська рада (правонаступником якої є позивач) несе повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.
В силу ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Тобто, ненадання органу місцевого самоврядування відповідних субвенцій з урахуванням змісту укладеного правочину може свідчити про відсутність вини у порушенні умов договору, проте не про його недійсність.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла до висновку, що взяття бюджетного зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань не є підставою недійсності господарського договору, за умовами якого орган місцевого самоврядування взяв на себе грошові зобов'язання перед іншим суб'єктом господарювання.
Крім того, у відповідності до ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Чинне законодавство України розрізняє поняття «бюджетне зобов'язання» та «господарське зобов'язання», які позивач безпідставно ототожнює.
Спірний Договір не суперечить вимогам Бюджетного кодексу України, а відсутність бюджетних асигнувань за бюджетним зобов'язанням, яке Сокільська сільська рада (правонаступником якої є позивач) прийняла за ним, не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки між сторонами у справі на підставі спірного Договору виникли не бюджетні, а майнові відносини, які відповідно до частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, що регулюються актами цивільного законодавства України, а тому з огляду на положення частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов'язку виконати зобов'язання за договором. Наведене відповідає висновку Європейського суду з прав людини, викладеному в рішенні від 18.10.2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України".
Окрім того, колегія суддів враховує те, що Сокільська сільська рада (правонаступником якої є позивач) своїми конклюдентними діями (дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір), які встановлені вище, підтвердила факт згоди на укладення спірного Договору, погодження його умов тощо, а також факт його реального виконання.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що спірний Договорі в розумінні ст.183 Господарського кодексу України за своєю правовою природою не є договором державного замовлення, оскільки у відносинах, що виникли за Договором, Сокільська сільська рада (правонаступником якої є позивач) не є державним замовником, а відповідач не є виконавцем державного замовлення у значенні, що застосовується у Господарського кодексу України.
Більше того, колегією суддів встановлено, що питання дійсності спірного Договору між тими ж сторонами судом вже розглядалось.
Так, постановю Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 по справі №924/22/17 в позові відмовлено та визнано недійсними п. 2.3.15 та п. 4.7 додаткової угоди від 05.06.2012 № 1 до Договору від 11.03.2011 № 14/543/11.
Вказане судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що сільською радою виконано умови договору щодо сприяння оформлення документації, залучення підрядника та укладення з ним договору, прийняття в експлуатацію та передачу у державну власність частини газопроводу, будівництво якого профінансовано позивачем в повному обсязі. При цьому відповідач не є замовником у даному правочині у звичайному значенні цього поняття, оскільки в даному випадку сільська рада, на відміну від "замовника" у зобов'язанні, не набуває будь-якого права на результати робіт, а є лише стороною, зобов'язаною вчинити дії для передачі результату будівництва (частини газопроводу) державі у власність. Крім того, зміни в договір, що передбачають покладення обов'язку з повернення коштів на відповідача є порушенням статей 12, 13, 183 Господарського кодексу України та бюджетного законодавства, оскільки дані витрати місцевого бюджету не передбачалися та не погоджені в установленому законом порядку.
Верховний Суд скасувоючи постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 та залишаючи рішення господарського суду Хмельницької області від 20.03.2017 в силі, яким позов було задоволено, вказав на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано положення ст.183 Господарського кодексу України та ст.ст.1, 96, 627 Цивільного кодексу України, а також того, що відсутність у сільської ради необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє її від обов'язку виконати зобов'язання за договором.
Таким чином, враховуючи положення ч.4 ст.75 ГПК України обставини встановленні у справі №924/22/17 мають преюдиційне значення у даній справі.
Відтак, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.73, 76-79, 86 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання договору та додаткової угоди в оскаржуваних частинах недійсним, а тому визнає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Посилання відповідача на правові позиції Верховного Суду, колегією суддів відхиляються, оскільки відрізняються від даної справи як встановленими фактичними обставинами так і суб'єктним складом, а також є взаємовиключними з правовою позицією, які викладені, зокрема, в постановах від 18.07.2019 по справі №918/229/17 та від 20.11.2019 по справі №922/74/19, при цьому відсутня з відповідного питання правова позиція Великої Палати Верховного Суду.
Інші доводи, наведені позивачем у письмових заявах, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права; в позові слід відмовити у повному обсязі.
Судові витрати зі сплати судового збору на підставі ст.129 ГПК України покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.129, 252, 269, 270, 273, 275, 277, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :
1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/8857/19 задовольнити.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/8857/19 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
3.Стягнути з Жванецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області (32365, Хмельницької обл., Кам'янець-Подільський р-н., с.Жванець, вул. Центральна, 57; код ЄДРПОУ 04404036) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; ідентифікаційний код 20077720) витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 881,50 грн (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну гривню п'ятдесят копійок).
4.Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
5.Матеріали справи №910/8857/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 23.01.2020.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді Є.Ю. Шаптала
В.В. Куксов