вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" січня 2020 р. Справа№ 910/6930/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Козир Т.П.
суддів: Кравчука Г.А.
Коробенка Г.П.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2019
у справі №910/6930/19 (суддя Шкурдова Л.М.)
за позовом споживчого товариства "УТФ"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"
про стягнення 30 463,31 грн.,
У травні 2019 року споживче товариство "УТФ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (далі - відповідач) та просило стягнути 30 463,31 грн., у тому числі: 3% річних в розмірі 1 485,94 грн., інфляційні втрати коштів в розмірі 12 877,66 грн., пеню в розмірі 14 332,36 грн. та 1 767,36 грн. втрачену вигоду, як не отримані проценти, розміщені на депозитному рахунку в банку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору поставки кукурудзи та пшениці №291/2017/КАМ/О від 30.08.2017 та здійснив оплату вартості отриманого товару з порушенням встановленого договору строку.
Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що позивачем не було надано всі документи, передбачені договором, які мали б надаватися відповідачу під час поставки товару, а тому у відповідача не настало зобов'язання по оплаті товару, в зв'язку з чим нарахування штрафних санкцій є безпідставним. Відповідач зазначав, що розрахунок за товар мав бути здійснений протягом 7 календарних днів з дати реєстрації податкової накладної, також позивачем не вірно визначено період прострочення, оскільки включено дату оплати. Відповідач заперечував щодо стягнення втраченої вигоди оскільки позивачем не підтверджено факт настання збитків реальними доказами. Крім цього, відповідачем було заявлено про пропуск позовної давності щодо вимог про стягнення пені.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27 вересня 2019 року позов задоволено частково.
З товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" стягнуто на користь споживчого товариства "УТФ" 3% річних в розмірі 1365,94 грн., інфляційні втрати в розмірі 4059,49 грн. та 342,12 грн. витрати по сплаті судового збору.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" подало апеляційну скаргу, у якій просить частково скасувати оскаржуване рішення та винести рішення, яким в частині стягнення 3% річних задовольнити позов в розмірі 655,39 грн., в частині стягнення інфляційних втрат задовольнити позов в розмірі 645,08 грн., витрати по сплаті судового збору розподілити пропорційно задоволеним позовним вимогам, в іншій частині рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки згідно положень договору оплата здійснюється протягом 7 календарних днів за умови, зокрема, реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних. Відповідні податкові накладні позивачем були зареєстровані 25, 27 та 28.12.2017, тому саме з цих дат повинні обраховуватись строки оплати товару.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 13 грудня 2019 року, сторонам роз'яснено, що апеляційна скарга буде розглянута у письмовому провадженні, без виклику учасників справи.
12 грудня 2019 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що за умовами договору строк поставки відраховується не від дати реєстрації податкової накладної, а від дати поставки товару; податкові накладні позивачем були виписані та надіслані до Державної фіскальної служби України в дату поставки товару, а ДФС реєструє податкові накладні до останнього дня місяця в якому вони складені; відповідач, здійснивши оплату, підтвердив настання умов для розрахунку; розрахунки інфляційних втрат є правильними.
Частиною 2 ст. 270 ГПК України встановлено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Враховуючи, що апеляційне провадження у даній справі було відкрито 26 листопада 2019 року, апеляційна скарга має бути розглянута у строк по 27 січня 2020 року (понеділок).
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2020, у зв'язку із перебуванням судді Євсікова О.О. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі колегію суддів у складі головуючого судді: Козир Т. П., суддів: Коробенка Г. П., Кравчука Г.А.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 30 серпня 2017 року між Споживчим товариством "УТФ", як постачальником, та товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС АГРОМАРС", як покупцем, було укладено Договір поставки кукурудзи та пшениці №291/2017/КАМ/О від 30.08.2017 (далі - договір).
Відповідно до пункту 3.2 договору предметом цього договору є поставка кукурудзи та пшениці, що вирощується на полях, кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю якого та вартість визначені специфікаціями до даного Договору та товарно-супровідними документами на кожну окрему партію товару (далі - Товар).
Згідно з п.3.1 договору постачальник бере на себе зобов'язання здійснити поставку товару та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти на оплатити поставлений постачальником товар в обумовлені сторонами строки.
Відповідно до пункту 7.1 договору вартість товару визначається у рахунку-фактурі, який виставляється позивачем за кожну окрему партію товару.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та визнається сторонами, позивачем поставлено обумовлений договором товар на загальну суму 908044,20 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних №185, №189, №188, №192, №187, накладними №1 від 04.12.2017, №2 від 07.12.2017, №7 від 09.12.2017, №8 від 09.12.2017, №9 від 09.12.2017, підписаними представниками сторін та довіреністю на отримання товару.
Позивачем виставлені рахунки-фактури на оплату товару, а саме: №1 від 04.12.2017 року на суму 193113,60 грн., №2 від 07.12.2017 року на суму 169830,40 грн., №7 від 09.12.2017 року на суму 215027,20 грн., рахунок-фактури №8 від 09.12.2017 року на суму 173768,00 грн., рахунок-фактури №9 від 09.12.2017 року на суму 156305,00 грн.
Відповідачем здійснено оплату за накладною №1 від 04.12.2017 на суму 154 490,88 грн. згідно платіжного доручення №9623042666 від 20.12.17 та на суму 38 622,72 грн. згідно платіжного доручення №9623044029 від 05.01.2018; за накладною №2 від 07.12.17 на суму 135 864,32 грн. згідно платіжного доручення №9623042740 від 20.12.2017 та на суму 33 966,08 грн. згідно платіжного доручення №9623044028 від 05.01.2018; за накладною №7 від 09.12.17 на суму 172 021,76 грн. згідно платіжного доручення №9623044085 від 11.01.2018 та на суму 43 005,44 грн. згідно платіжного доручення №3044212 від 23.01.2018; за накладною №8 від 09.12.17 на суму 34 753,60 грн. згідно платіжного доручення №9623044000 від 03.01.2018 та на суму 139 014,40 грн. згідно платіжного доручення № 9623044083 від 11.01.2018; за накладною №9 від 09.12.17 на суму 31 261,12 грн. згідно платіжного доручення №9623044001 від 03.01.2018 та на суму 125 044,48 грн. згідно платіжного доручення №9623044084 від 11.01.2018.
У зв'язку із порушенням строків оплати позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 1485,94грн., інфляційні втрати коштів в розмірі 12 877,66 грн., пеню в розмірі 14 332,36 грн. та 1 767,36 грн. втрачену вигоду, як не отримані проценти, розміщені на депозитному рахунку в банку.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що позивачем було невірно визначено строки оплати, у зв'язку із чим здійснено неправильний розрахунок, також заперечував щодо стягнення втраченої вигоди, оскільки позивачем не підтверджено факт настання збитків реальними доказами, крім цього, відповідачем було заявлено про пропуск позовної давності щодо вимог про стягнення пені.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем невірно визначено періоди нарахувань, у зв'язку із чим стягненню підлягають 3% річних в розмірі 1365,94 грн. та інфляційні втрати в розмірі 4059,49 грн. Щодо вимог про стягнення пені, то вони не підлягають задоволенню у зв'язку із пропуском позовної давності, а розмір збитків (втраченої вигоди) є недоведеним і ці вимоги також не підлягають задоволенню.
Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору поставки кукурудзи та пшениці №291/2017/КАМ/О від 30.08.2017, який за своєю правовою природою є господарським договором поставки.
Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, є обов'язковим для сторін.
Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань.
Статтею 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яка кореспондується з положеннями ст. 712 ЦК України, встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.
Пунктом 4.8 договору сторони узгодили, що датою поставки вважається дата підписання сторонами видаткових накладних.
Доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема, накладними №1 від 04.12.2017, №2 від 07.12.2017, №7 від 09.12.2017, №8 від 09.12.2017, №9 від 09.12.2017, як підписані представниками обох сторін без зауважень, підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 908 044,20 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Умовами пункту п 7.2 договору визначено, що розрахунок за товар здійснюється на умов 100% післяоплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок позивача протягом семи календарних днів за умови настання наступних умов:
- з дати поставки товару покупцю;
- за умови отримання оригіналів документів, зазначених у п.4.4. Договору;
- за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.
Пунктом 4.4 договору встановлено, що у момент поставки на кожну партію товару постачальник надає покупцю наступні документи: сертифікат якості, товарно-транспортна накладна, видаткова на накладна, оригінал рахунку-фактуру, інші супровідні документи згідно діючого законодавства.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач передав відповідачу товар, який останній прийняв та підписав накладні без будь-яких застережень щодо відсутності оригіналів документів.
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені.
Матеріали справи містять копії податкових накладних, які складені та надіслані позивачем до Єдиного реєстру податкових накладних у день поставки товару по кожній з накладних, що підтверджується квитанціями про їх прийняття.
Отже, позивачем додержано передбачених договором умов, а тому у даному випадку товар мав був оплачений відповідачем протягом семи календарних днів з дати поставки, тому є вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач повинен був здійснити оплату за накладною №1 від 04.12.2017 не пізніше 11.12.2017, за накладною №2 від 07.12.2017 не пізніше 14.12.2017, за накладною №7 від 09.12.17 та №8 від 09.12.2017 не пізніше 16.12.2017, за накладною №9 від 09.12.2017 не пізніше 16.12.2017.
Однак, відповідач одержаний товар оплатив з порушенням зазначених строків, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень.
В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто, мала місце дефляція). Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
Згідно Рекомендацій Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; отже, умовно слід рахувати, що сума, яка підлягає стягненню з 1 по15 числа місяця, індексується за цей період, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця (постанова Верховного Суду від 20.09.2019 у справі №904/4342/18).
Позивач просив суд, зокрема, стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 1 485,94 грн., інфляційні втрати коштів в розмірі 12 877,66 грн., пеню в розмірі 14 332,36 грн.
З розрахунку позивача вбачається, що за накладною №1 від 04.12.2017 ним нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати за період з 12.12.17 по 05.01.2018; за накладною №2 від 07.12.2017 нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати за період з 15.12.17 по 05.01.2018; за накладною №7 від 09.12.17 нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати за період з 17.12.17 по 23.01.2018; за накладною №8 від 09.12.2017 нараховано пеню, 3% річних за період з 17.12.17 по 11.01.18 та інфляційні втрати за період з 17.12.17 по 23.01.2018; за накладною №9 від 09.12.2017 нараховано пеню, 3% річних за період з 17.12.17 по 11.01.18 та інфляційні втрати за період з 17.12.17 по 23.01.2018.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, у розрахунку позивачем не було враховано, що у день часткової оплати сума боргу зменшується та день повної оплати заборгованості не включається в період, а по накладним №8 та №9 строк оплати настав після 16.12.2017, тому інфляційні за грудень нарахуванню не підлягають.
Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат коштів та 3% річних, який наведений у рішенні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що стягненню підлягають 3% річних в розмірі 1365,94 грн. та інфляційні втрати в розмірі 4059,49 грн., а тому вимоги у цій частині також підлягають частковому задоволенню.
Також позивачем було заявлено вимоги про стягнення пені в розмірі 14332,36 грн. та 1 767,36 грн. втраченої вигоди, проте, суд першої інстанції відмовив у їх стягненні і рішення суду в цій частині відповідачем не оскаржується.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Таким чином, суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27 вересня 2019 року - без змін.
2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21.01.2020.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді Г.А. Кравчук
Г.П. Коробенко