ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 січня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1327/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Янішевського Олександра Васильовича, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області
на рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 року, м. Одеса, суддя Шаратов Ю.А., повний текст рішення складено 07.10.2019 року
у справі № 916/1327/19
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ
до відповідача Фізичної особи-підприємця Янішевського Олександра Васильовича, смт.Великодолинське Овідіопольського району Одеської області
про стягнення 101 022 грн. 04 коп., -
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
В травні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», м. Київ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи- підприємця Янішевського Олександра Васильовича, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області, в якій просило суд стягнути заборгованість за Кредитним договором від 06.03.2018 року № Б/Н у розмірі 101 022 грн. 04 коп., з якої 73 042 грн. 04 коп. - заборгованість за кредитом, 7 596 грн. 16 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, 12 000 грн. - заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії, 8 383 грн. 84 коп. - пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
В обґрунтування позовних вимог Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», м. Київ посилається на неналежне виконання Фізичною особою-підприємцем Янішевським Олександром Васильовичем, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області умов договору банківського обслуговування від 06.03.2018 року б/н щодо повернення кредитних коштів та сплати інших платежів, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість на вищевказану суму.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 року у справі №916/1327/19 (суддя Шаратов Ю.А.) задоволено частково позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ до Янішевського Олександра Васильовича , смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області про стягнення з відповідача на користь позивача за договором б/н від 06.03.2018 року грошових коштів в загальному розмірі 101 022 грн. 04 коп. Стягнуто з Янішевського Олександра Васильовича , смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ 73 042 грн. 04 коп. - суму основного боргу, 7 596 грн. 16 коп. - відсотки, нараховані на прострочену заборгованість, 12 000 грн. - відсотки у вигляді щомісячної комісії та витрати на сплату судового збору в розмірі 3 523 грн. 11 коп. В іншій частині позову - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, відсотками у вигляді щомісячної комісії є обґрунтованими та такими, що підтверджені належними доказами. Натомість, Господарський суд Одеської області при винесенні оскаржуваного рішення дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ при укладенні договору з Фізичною особою-підприємцем Янішевським Олександром Васильовичем, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області досягли домовленості між собою про сплату пені за несвоєчасну сплату відсотків та погашення кредитних зобов'язань, а тому, позовні вимоги в частині стягнення суми пені в розмірі 8 383 грн. 84 коп. стягненню не підлягають.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги осіб, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Фізична особа-підприємець Янішевський Олександр Васильович, смт.Великодолинське Овідіопольського району Одеської області з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив суд рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 року у справі № 916/1327/19 скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ у повному обсязі, а також стягнути з позивача витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник, посилаючись на пункти 1.1., 1.2., 1.3., 1.4., 1.5., 1.6. Анкети - заяви від 06.03.2018 року та норми ст. ст. 612, 1046, 1054, 1048, 1049 Цивільного кодексу України, зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги відсутності надання з боку позивача пояснень щодо суми кредитної заборгованості, в тому числі, нарахування заборгованості по відсоткам та штрафам. Крім того, на думку скаржника, заявлені позивачем суми відсотків не ґрунтуються на умовах кредитного договору, а тому стягненню не підлягають. Як вважає Фізична особа-підприємець Янішевський Олександр Васильович, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області, надані позивачем виписка та розрахунок заборгованості за кредитом є одностороннім відображенням арифметичних розрахунків позивача та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог останнього. Разом з тим, позивачем не було надано суду первинних бухгалтерських документів, які підтверджували б видачу кредитних коштів та його часткового погашення, як доказів щодо отримання відповідачем кредитних коштів згідно кредитного договору від 06.03.2018 року.
Скаржник вважає, що позивачем також не надано доказів відкриття відповідачу рахунку, виписки по даному рахунку, який мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, з якого суд, при винесенні рішення, мав би встановити розмір коштів, отриманих позичальником від позивача.
Крім того, Фізична особа-підприємець Янішевський Олександр Васильович, смт.Великодолинське Овідіопольського району Одеської області звертає увагу колегії суддів на те, що за змістом п.п.6,7,8,9,10 ч. 3 ст. 163 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити відомості щодо вжиття заходів досудового врегулювання спору та підтвердження позивача, що ним не подано іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з цих самих підстав, що позивачем виконано не було. З цих підстав, за твердженням скаржника, Господарським судом Одеської області упереджено та неповно вивчено матеріали справи і помилково застосовано норми матеріального права.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Янішевського Олександра Васильовича, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області на рішення Господарського суду Херсонської області від 30.09.2019 року у справі № 916/1327/19, розгляд справи призначено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
17.01.2020 року до Південно-західного апеляційного господарського суду, в порядку ст. 42 Господарського процесуального кодексу України від Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», м. Київ надійшли письмові пояснення, відповідно до яких позивач заперечує проти доводів, викладених в апеляційній скарзі. Зокрема, представник позивача зазначає, що у матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості, який підтверджує наявність боргу скаржника за кредитним договором. Натомість, матеріали справи, за твердженням позивача, не містять контррозрахунку скаржника, яким би спростовувались вимоги позовної заяви. Крім того, Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», м. Київ зазначає, що доказом про отримання відповідачем кредитних коштів є виписка за рахунком № 23903054200738, де маються відомості про перерахування останньому кредиту системи «КУБ» в розмірі 150 000 грн. на поточний рахунок. При цьому, з вищевказаної виписки також вбачається, що скаржником здійснювались погашення за кредитним договором. Разом з тим, позивачем у поясненнях зазначено, що останній не має встановленого законом обов'язку щодо досудового врегулювання спору, хоча і на адресу відповідача було направлено претензію, на яку відповіді отримано не було.
Судовою колегію зазаначені письмові пояснення були долучені до матеріалів справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржене у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця Янішевського Олександра Васильовича, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 року у справі № 916/1327/19 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
06.03.2018 року Фізична особа-підприємець Янішевський Олександр Васильович, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області, шляхом використання електронного цифрового підпису через систему інтернет-клієнт-банкінгу підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання послуги ,,КУБ", відповідно до якої, позичальник приєднався до розділу 3.2.8. Умов та правил надання банківських послуг «КУБ», які розміщені на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» http://privatbank.ua.
Як вбачається з вищевказаної заяви, а саме з п. 1.1., видом кредиту є строковий кредит. Пунктом 1.2. визначено що розмір кредиту визначається ПриватБанком, який вказується у профілі позичальника на сайті kub.pb.ua. Строк кредиту відповідно до п. 1.3. складає 12 місяців з моменту видачі коштів. Проценти (комісія) за користування кредитом становлять 2 % в місяць від початкового розміру кредиту (1.4.). Порядок погашення заборгованості за кредитом визначає сплату щомісяця рівними частинами до календарного числа місяця, в який було здійснено видачу коштів (п. 1.5.). У випадку порушення строку погашення заборгованості за кредитом, що зазначений в пункті 1.5 заяви, проценти за користування кредитом становлять 4 % на місяць від суми заборгованості. При цьому сплачується неустойка в розмірі і згідно розділу 3.2.8. Умов та Правил надання банківських послуг ( п. 1.5.).
З банківської виписки по особовому рахунку Фізичної особи-підприємця Янішевського Олександра Васильовича, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області вбачається, що позивачем перераховано на рахунок відповідача кредитні кошти в розмірі 150 000 грн.
Як убачається з наданого банком розрахунку заборгованості за договором банківського обслуговування від 12.03.2018 року, б/н, станом на 18.04.2019 року у Фізичної особи-підприємця Янішевського Олександра Васильовича, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області утворилась заборгованість за кредитом у сумі 101022 грн. 04 коп., яка складається з наступного:
- 73 042 грн. 04 коп. - залишок простроченої заборгованості;
- 7 596 грн. 16 коп. - заборгованість по процентам за кристування кредитом;
- 8 383 грн. 84 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором;
- 1 2000 грн. 00 коп. - заборгованість по комісії за кристування кредитом.
Згідно того ж розрахунку, відповідачем частково здійснювалась оплата за кредитними зобов'язаннями, а саме: 18.04.2018 року погашено 12 500 грн., 30.05.2018 року - 9 561 грн. 55 коп., 11.06.2018 року - 2 938 грн.45 коп., 23.06.2018 року - 12 500 грн., 23.07.2018 року -7 742 грн. 52 коп., 01.09.2018 року - 1 115 грн. 02 коп., 13.09.2018 року - 8600 грн. 81 коп., 24.09.2018 року - 3 145 грн. 76 коп., 12.11.2018 року - 10 383 грн. 38 коп., 12.12.2018 року - 8 470 грн. 47 коп.
Також матеріали справи містять Акт звірки заборгованості за кредитним договором від 06.03.2018 року № б/н, відповідно до якого заборгованість відповідача станом на 18.04.2019 року становить 101 022 грн. 04 коп. При цьому, вищевказаний акт звірки підписано лише представником ПАТ КБ «ПриватБанк», м. Київ.
Крім цього, на адресу Фізичної особи-підприємця Янішевського Олександра Васильовича, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області, позивачем надсилалась претензія від 14.11.2018 року з вимогою сплати боргу за кредитним договором.
Як встановлено Господарським судом Одеської області та колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, предметом спору у даній справі є стягнення з Фізичної особи-підприємця Янішевського Олександра Васильовича, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області заборгованості за кредитними зобов'язаннями від 16.03.2018 року № б/н та штрафних санкцій.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником у апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як убачається зі змісту ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст. 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він обов'язково повинен бути ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
З урахуванням положень п. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України відносини повинні бути засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Крім того, ст. 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Як встановлено судом першої інстанції та колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, сума заборгованості відповідача за кредитними зобов'язаннями складає 73 042 грн. 04 коп. При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідачем вищевказані кредитні кошти були повернуті у повному обсязі, а тому висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 73 042 грн. 04 коп. є законними, обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.
Крім того, як убачається із змісту анкети-заяви позичальника від 06.03.2018 року, останньою передбачено встановлення відсотків, які нараховуються на прострочену заборгованість за кредитом та становлять 4% на місяць від суми заборгованості. Разом з тим, вищевказана анкета-заява містить застереження щодо встановлення відсотків (комісії) за користування кредитом, які становлять 2% в місяць від початкового розміру кредиту. Відтак, після перевірки правильності розрахунку нарахованих відсотків та щомісячної комісії, наданого позивачем до матеріалів справи, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо стягнення з Фізичної особи-підприємця Янішевського Олександра Васильовича, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області відсотків, нарахованих на прострочену заборгованість у розмірі 7 596 грн. 16 коп. та відсотків у вигляді щомісячної комісії, у розмірі 12 000 грн.
Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення пені за кредитним зобов'язанням, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилалося на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», м. Київ: https://privatbank.ua.
При цьому, Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань Сторонами - п. 3.2.1.6.1. Умов) та інші умови.
Водночас, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки, оскільки підпису позичальника на вищевказаних документах, наданих позивачем не вбачається.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, її конкретний розмір, який би був узгоджений сторонами в договорі, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з приписами чинного законодавства України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Так, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, що відповідає і правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Відтак відсутні підстави вважати, що при підписанні анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги «КУБ» від 06.03.2018 року Фізична особа-підприємець Янішевський Олександр Васильович, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області був належним чином повідомлений, як споживач, про умови застосування до нього такої штрафної санкії, як пеня.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Таким чином, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області, що Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06 березня 2018 року шляхом підписання заяви-анкети. А отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді застосування до відповідача відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Судова колегія не приймає до уваги доводи відповідача у апеляційній скарзі в частині того, що позивачем при поданні позову не надано пояснення щодо суми заборгованості за кредитним договором та щодо нарахування заборгованості по відсоткам. Крім того, матеріалами справи спростовуються твердження скаржника щодо відсутності доказів відкриття на ім'я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який підтверджує рух коштів, наявність та відсутність заборгованості, оскільки як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем на підтвердження кредитних зобов'язань з боку відповідача станом на 18.04.2019 року, Фізична особа-підприємець Янішевський Олександр Васильович, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області частково сплачував заборгованість за кредитним договором, тобто, своїми конклюдентними діями підтвердив факт укладання з банком кредитного договору. А саме, 18.04.2018 року відповідачем в рахунок погашення заборгованості було сплачено 125 000 грн, 30.05.2018 року - 9561 грн. 55 коп., 11.06.2018 року - 2938 грн. 45 коп., 23.06.2018 року - 12500 грн., 23.07.2018 року - 7742 грн. 52 коп., 01.09.2018 року - 1115 грн. 02 коп., 13.09.2018 року - 8600 грн. 81 коп., 24.09.2018 року - 3142 грн. 76 коп., 12.11.2018 року - 10383 грн. 38 коп., 12.12.2018 року - 8470 грн. 47 коп. При цьому, при розгляді вищевказаної справи, відповідачем вказаного факту спростовано не було, як і не було надано відповідних належних та допустимих доказів протилежного.
Разом з тим, посилання скаржника на відсутність в анкеті-заяві від 06.03.2018 року розміру кредитного ліміту також не приймається до уваги колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, оскільки така позиція скаржника спростовується матеріалами справи, а саме, випискою по банківському рахунку з 01.01.2000 року по 19.04.2019 року, відповідно до якої 12.03.2018 року Банком було перераховано на рахунок відповідача кредитні кошти у розмірі 150 000 грн., заперечень щодо їх отримання саме в такому розмірі відповідач не надав, як і не надав суду належних доказів протилежного.
Відтак, вказані обставини свідчать про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ заборгованості за кредитом у розмірі 73 042 грн. 04 коп., відсотків за прострочену заборгованість - 7596 грн. 16 коп., відсотків у вигляді щомісячної комісії - 12 000 грн., в зв'язку з неповерненням кредитних коштів Фізичною особою-підприємцем Янішевським Олександром Васильовичем, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області, отриманих від позивача.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи Фізичної особи-підприємця Янішевського Олександра Васильовича, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області, зазначені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 року у справі №916/1327/19 є таким, що скасуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.
Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.
І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Янішевського Олександра Васильовича, смт. Великодолинське Овідіопольського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 року у справі № 916/1327/19 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 у справі №916/1327/19 - без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
А.І. Ярош