ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
22 січня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/537/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Філінюка І.Г.,
суддів: Лавриненко Л.В., Мишкіної М.А.
секретар судового засідання Герасименко Ю.С.
за участю:
від ТОВ «Грінтур-Екс» - адвокат Фелді О.В., довіреність б/н від 15.10.2019;
від ДП «АМПУ» - адвокат Дабіжа Я.І., ордер від 22.01.20;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту)
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.10.2019
суддя - Ткаченко О.В.
Час і місце ухвалення: 12:52:32 год., м. Миколаїв
у справі № 915/537/19
за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс»
про стягнення заборгованості в сумі 1 954 880,98 грн.
15.03.2019 ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії ДП «АМПУ» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІНТУР-ЕКС» про стягнення заборгованості в сумі 1854880,98 грн., який мотивований неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати наданої впродовж лютого-червня 2016 року послуги доступу портового оператора до причалів №13, №14 при перевантаженні останнім рослинної олії на судна згідно з переліком.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що впродовж лютого - червня 2016 року він надав відповідачу послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалів №№ 13, 14 при перевантаженні останнім наливних вантажів (рослинної олії) у загальній кількості 108 190,860 тон на 14 суден згідно з переліком (а.с.8-9 т.1).
На підтвердження факту надання вказаних послуг позивач надає суду копії заявок відповідача, вантажних відомостей, коносаментів, загальних декларації на прихід та вихід суден, статистичних звітів з переробки вантажів відповідача за лютий-червень 2016 року.
Також протягом лютого-червня 2016 року на надану спецпослугу з доступу портового оператора до причалу позивач виставив відповідачу 14 рахунків на загальну суму 1954880,98 грн.
Відповідач виставлені позивачем рахунки не оплатив, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість в сумі 1 954 880,98 грн.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.10.2019 в позові відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач не визнає факту надання послуг, зважаючи на відсутність між сторонами укладеного відповідного договору, фактичне надання послуг має бути підтверджено іншими первинними документами, які свідчать про фактичне надання та споживання відповідачем замовленої ним спецпослуги з доступу портового оператора до причалу для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт наливних вантажів із зазначенням складових операцій та дій працівників позивача в ході надання даної спецпослуги за спірний період.
Наявні в матеріалах справи листи ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» та ТОВ «НОРТРОП ЛОДЖІСТИК» про інформування адміністрації Миколаївського морського порту щодо підтвердження прийому суден для здійснення навантаження вантажу не є заявками на отримання спецпослуги по доступу портового оператора для здійснення перевантаження наливних вантажів, з огляду на те, що ними не підтверджується факт замовлення таких послуг із зазначенням їх назви та обсягу, що з огляду на відсутність між сторонами укладеного письмового договору про надання спецпослуг по доступу портового оператора для здійснення перевантаження наливних вантажів, не може підтверджувати існування таких договірних відносин.
Також судом зазначено, що надані позивачем рахунки на оплату послуг підписані тільки адміністрацією Миколаївського морського порту, які не містять інформації, які саме послуги з доступу портового оператора для здійснення перевантаження наливних вантажів надавалися позивачем.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) звернулось до Південно - західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.10.2020 у справі № 915/537/19 скасувати.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
Скаржник зазначає, що посилання суду першої на застосування у спірних відносинах ч.1 ст.901 ЦК України, як на договірні зобов'язання з надання послуги, є неправомірними, оскільки, в даному випадку господарські зобов'язання виникають безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Чинне законодавство не встановлює обов'язку укладати договори на спеціалізовану послугу, а також вимоги надання заявок на ці послуги.
Також, скаржник зазначає, що листи ТОВ «НОРТРОП ЛОДЖІСТІК», коносаменти, вантажні відомості, штурманські розписки, загальні декларації на прихід та вихід суден за лютий-червень 2016 рік є підтвердженням споживання відповідачем Спеціалізованої послуги, а зобов'язання щодо сплати за Спеціалізовану послугу виникли у Відповідача на підставі настання певних подій, встановлених актами законодавства (ЗУ «Про морські порти України», Постанова КМУ № 405, Наказ МІУ № 541) та не потребують наявності будь-яких інших документів, ніж ті, які додані до позову та підтверджують факт входу-виходу суден з порту та виконання вантажних операцій портовим оператором.
Також ДП «АМПУ» зазначає, що Договір тимчасового користування майном № 20/1/2015-2 від 20.01.2015, укладений між Відповідачем і ТОВ «Європейська транспортна стивідорна компанія», не може бути підставою для користування ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» причалом № 13 та причальною інфраструктурою.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.10.2019 у справі № 915/537/19.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 призначено справу № 915/537/19 до розгляду на 15.01.2020 о 12:00 год.
В судовому засіданні15.01.2020 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги до 22.01.2020 до 11:30.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
19.12.2019 до Південно - західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс» надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого, просить суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області без змін.
Щодо заявлених учасниками справи клопотань під час перегляду справи у апеляційній інстанції.
19.12.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс» заявлено клопотання про закриття апеляційного провадження на підставі п. 2 ч. 1 статті 264 ГПК України, з огляду на відсутність належного підтвердження повноважень адвоката Афанас'євої Ж.Л. на представництво інтересів ДП «АМПУ» у Південно - західного апеляційного господарського суді (у тому числі, на підписання і подання апеляційної скарги).
22.01.2020 до Південно - західного апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про закриття апеляційного провадження.
Ухвалою Південно - західного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс» про закриття апеляційного провадження по справі № 915/537/19 відмовлено.
В судовому засіданні 22.01.2020 представник позивача надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити останню.
Представник відповідача в судовому засіданні 22.01.2020 надав пояснення, в яких заперечував проти апеляційної скарги та просив суд, рішення господарського суду Миколаївської області залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 №133-р «Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту», наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 №163 «Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та наказу Міністерства інфраструктури України від 10.06.2013 №375 «Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 19 березня 2013 року №163» було реорганізовано 20 державних підприємств морського транспорту шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів та утворено внаслідок виділу ДП «АМПУ», яке стало правонаступником вказаних підприємств морського транспорту у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів та актів приймання-передачі.
Міністерством інфраструктури України 13.06.2013 затверджено розподільчий баланс та акт приймання-передачі майна, майнових прав та обов'язків, відповідно до яких від реорганізованого державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» було передано нерухоме майно, яке належить останньому на праві господарського відання, у тому числі, причали № 13, 14, що розташовані на території Миколаївського морського порту.
Частиною 3 статті 23 Закону України «Про морські порти України» встановлено, що державні стратегічні об'єкти портової інфраструктури та інше державне майно, закріплене за адміністрацією морських портів України, належать їй на праві господарського відання. Адміністрація морських портів України володіє, користується та розпоряджається закріпленим за нею державним майном з урахуванням його цільового призначення, а також обмежень правомочностей щодо розпорядження таким майном, визначених цим Законом, іншими законодавчими актами, її статутом.
Відповідно до статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Позивач зазначає, що відповідач здійснює свою діяльність з перевантаження вантажів на двох причалах порту - причалі №13 та причалі №14.
Право користування причалом №14 (інв. № 1031041) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями № 53,54 (інв. №№ 1031089,1031090) та підкрановими коліями (інв. № 1031070) належить відповідачу згідно з умовами договору №А7-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту.
Відповідно до умов договору сервітуту (а.с.35-46 т.2) вбачається, що згідно з преамбулою договору сервітуту цей договір укладено у зв'язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал №10 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії та підкранові колії), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаними причалами та причальною інфраструктурою.
Відповідно до пункту 1.1 договору від 10.07.2013 сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, який розташований за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.
Сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури. Видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з «Планом-схемою причалу №14 та причальної інфраструктури» (додаток №1, який є невід'ємною частиною цього договору), наступною довжиною: причал №14 (інв. №1031041) - 238,0 м.п, технологічна ширина 19,80 м.п; залізничні колії №№53, 54 (інв. №№1031089, 1031090) - 519,59 м.п; підкранові колії (інв. №1031070) - 222,7 м.п у дві нитки (п.п.2.1, 3.1 договору від 10.07.2013).
Пунктом 3.2 договору сервітуту визначено, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у пункті 3.1 даного договору.
У пунктах 4.1, 4.2 договору від 10.07.2013 передбачено, що зміст права сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з пунктом 3.1 договору; сервітут є строковим та оплатним.
Відповідно до пунктів 4.4, 4.5 договору від 10.07.2013 сервітут встановлений за даним договором є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України; сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.
Сторонами у пунктах 5.1-5.7 договору сервітуту узгоджено розмір плати за користування сервітутом причалом №14 та причальною інфраструктурою, а також порядок проведення розрахунків.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін та діє протягом 10 (десяти) років з набуття чинності (п.14.1 договору від 10.07.2013).
Додатковою угодою №1 від 08.08.2013 до договору від 10.07.2013 №А7-А сторонами внесено зміни в частині розміру та порядку внесення плати за сервітут, порядку проведення розрахунків, режиму експлуатації тощо.
Окрім цього, 24.04.2015 за №44-П-МИФ-15 між державним підприємством «Адміністрація морських портів України», як адміністрацією, та товариством з обмеженою відповідальністю «ГРІНТУР-ЕКС», як клієнтом, був укладений договір, відповідно до умов якого, адміністрація зобов'язалась за заявкою клієнта та по можливості надавати клієнту послуги по забезпеченню вантажопереробки рослинних наливних вантажів силами та засобами клієнта через причал №13 згідно з додатком №1, який є невід'ємною частиною договору, а клієнт зобов'язався приймати ці послуги та оплачувати їх згідно рахунків адміністрації.
Даний договір відповідно до умов п. 7.1 набрав чинності з моменту його підписання обома сторонами та діяв по 31.12.2015 включно. Також умовами даного пункту передбачено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не заявить письмово про розірвання протягом одного місяця до закінчення дії цього договору.
Позивач у позові зазначає, що даний договір припинив свою дію 31.12.2015.
Позивачем у позові також зазначено, що відповідно до розпорядження Антимонопольного комітету України від 28.11.2012 № 874-р «Про затвердження Порядку складання та ведення зведеного переліку суб'єктів природних монополій», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.12.2012 за № 2119/22431, ДП «АМПУ» включено до переліку суб'єктів природних монополій. Тому, відповідно до норм ст. 5 Закону України «Про природні монополії», діяльність суб'єктів природних монополій регулюється, зокрема, у сфері спеціалізованих послуг у річкових, морських портах, морських рибних портах та аеропортах відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Згідно з приписами постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2016 №405 до Переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які піддягають державному регулюванню, що є додатком до вищезазначеної постанови, віднесено спеціалізовану послугу забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім, причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.
Частиною 1 статті 21 Закону України «Про морські порти України» визначено, що тарифи на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, та послуги, які оплачуються у складі портових зборів, підлягають державному регулюванню національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту.
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про морські порти України» встановлено, що тимчасово, до створення національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, її функції та повноваження, визначені цим Законом, виконує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.
Таким органом наразі є Міністерство інфраструктури України.
Наказом Міністерства інфраструктури України № 541 від 18.12.2015 були затверджені Тарифи на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні Адміністрації морських портів України. Даний наказ набув чинності з 01.01.2016.
Згідно п. 3 Розділу ІІ Тарифів нарахування плати за послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, здійснюється шляхом множення кількості вантажу, за яку здійснюється нарахування плати, визначеної у одиницях виміру згідно з пунктом 1 цього розділу, на ставку за ці послуги для відповідного вантажу, визначену відповідно до пункту 2 цього розділу.
Згідно Тарифу ставка для перевантаження рослинної олії для групи 1 морських портів, до якої входить морський порт Миколаїв, складає - 0,59 долара США.
Враховуючи вищезазначене, позивач стверджує, що ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» після 01.01.2016 мало сплачувати за перевантаження рослинних наливних вантажів відповідно до Тарифів як за спеціалізовану послугу забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні Адміністрації морських портів України.
Позивач зазначає, що впродовж лютого - червня 2016 року він надав відповідачу послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалів №№ 13, 14 при перевантаженні останнім наливних вантажів (рослинної олії) у загальній кількості 108190,860 тон на 14 суден згідно з переліком.
На підтвердження факту надання вказаних послуг позивач надає суду копії заявок відповідача, вантажних відомостей, коносаментів, загальних декларації на прихід та вихід суден, статистичних звітів з переробки вантажів відповідача за лютий-червень 2016 року (а.с.26, 29-35, 38-43, 46-51,54-60,63-68,71-77,80-86,89-93,96-100,103-107,110-115,118-122,125-129,132-135 т.1).
Також протягом лютого-червня 2016 року на надану спецпослугу з доступу портового оператора до причалу позивач виставив відповідачу 14 рахунків (а.с.27, 36, 44, 52, 61, 69, 78, 87, 94, 101, 108, 116, 123, 130) на загальну суму 1954880,98 грн.
Відповідач виставлені позивачем рахунки не оплатив, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість в сумі 1954880,98 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволені позовних вимог Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) відповідно до наступного.
Предметом спору у цій справі є питання наявності правових підстав для стягнення із відповідача плати за послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу.
Як передбачено ч. 1 ст. 19 Закону України «Про морські порти України», у морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством.
Частиною 2 ст. 21 вказаного Закону передбачено, що перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України.
Відповідно до Переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 405, з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 № 483, до таких послуг з 01.01.2016 віднесено, зокрема, забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.
Наказом Міністерства інфраструктури України № 541 від 18.12.2015 були затверджені Тарифи на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні Адміністрації морських портів України. Даний наказ набув чинності з 01.01.2016.
Згідно п. 3 Розділу ІІ Тарифів нарахування плати за послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, здійснюється шляхом множення кількості вантажу, за яку здійснюється нарахування плати, визначеної у одиницях виміру згідно з пунктом 1 цього розділу, на ставку за ці послуги для відповідного вантажу, визначену відповідно до пункту 2 цього розділу.
Згідно Тарифу ставка для перевантаження рослинної олії для групи 1 морських портів, до якої входить морський порт Миколаїв, складає - 0,59 долара США.
У зв'язку з цим, позивач в обґрунтування свого позову вказує, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу плату за послуги із забезпечення доступу Відповідача (як портового оператора) до причалів №13,14 пропорційно кількості вантажу, яка була перевантажена через такі причали.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що впродовж лютого-червня 2016 року відповідач перевантажив на судна 108190,860 тон вантажу (рослинної олії) через причали №№13, 14.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У п.2 ч.1 ст.395 ЦК України визначено, що речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).
У відповідності до частини першої статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом; частиною першою статті 402 Цивільного кодексу України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Відповідно до ст.403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
Колегією суддів встановлено, що 10.07.2013 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРІНТУР-ЕКС» було укладено договір про встановлення сервітуту А7-А.
Згідно з преамбулою договору сервітуту цей договір укладено у зв'язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал №14 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії та підкранові колії), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаними причалами та причальною інфраструктурою.
Відповідно до пункту 1.1 договору від 10.07.2013 сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, який розташований за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.
Сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури. Видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з «Планом-схемою причалу №14 та причальної інфраструктури» (додаток №1, який є невід'ємною частиною цього договору).
Пунктом 3.2 договору сервітуту визначено, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у пункті 3.1 даного договору.
У пунктах 4.1, 4.2 договору від 10.07.2013 передбачено, що зміст права сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з пунктом 3.1 договору; сервітут є строковим та оплатним.
Відповідно до пунктів 4.4, 4.5 договору від 10.07.2013 сервітут встановлений за даним договором є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України; сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.
Сторонами у пунктах 5.1-5.7 договору сервітуту узгоджено розмір плати за користування сервітутом причалом №14 та причальною інфраструктурою, а також порядок проведення розрахунків.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін та діє протягом 10 (десяти) років з набуття чинності (п.14.1 договору від 10.07.2013).
Додатковою угодою №1 від 08.08.2013 до договору від 10.07.2013 №А7-А сторонами внесено зміни в частині розміру та порядку внесення плати за сервітут, порядку проведення розрахунків, режиму експлуатації тощо.
Позивач стверджує, що договір сервітуту №А7-А надає відповідачу право користування лише причалом №14 та причальною інфраструктурою даного причалу, тоді як правових підстав для здійснення перевантаження вантажів, в тому числі наливних, на причалі №13 у відповідача немає, оскільки на даний причал та причальну інфраструктуру встановлений сервітут ТОВ «Європейська транспортна стивідорна компанія» за договором №А4-А від 10.07.2013.
З наданої відповідачем копії даного договору (а.с.47-58 т.2) вбачається, що умови передачі у користування причалу №13 та причальної інфраструктури товариству «Європейська транспортна стивідорна компанія» є ідентичними умовам, визначеним у договорі №А7-А про встановлення сервітуру для ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС».
При цьому, умови обох договорів містять п. 5.5, яким визначено, що у випаду якщо причал та причальну інфраструктуру, визначені в даному договорі необхідно використовувати суб'єкту господарювання (користувачу), який технологічно пов'язаний з об'єктом сервітуту та не має договору сервітуту з володільцем, такий суб'єкт господарювання укладає з користувачем відповідний договір згідно з п.3 ст. 18 Закону України «Про морські порти України» від 17.05.2012 №4709-VІ.
Частиною 3 статті 18 вказаного Закону, встановлено, що власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська транспортна стивідорна компанія», як користувач причалу №13 та причальної інфраструктури за договором про встановлення сервітуту №А4-А листом від 30.01.2015р. №30/01-4 повідомило позивача, що за договором тимчасового користування майном від 20.01.2015 №20/1/2015-2 ТОВ «Європейська транспортна стивідорна компанія» передає у тимчасове користування ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» технологічне устаткування для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт на причалі та в тиловій частині причалу №13 Миколаївської філії ДП «АМПУ». Отримувати вантажі та обслуговувати вантажлопотоки причалу та тилової частини причалу №13 Миколаївської філії ДП «АМПУ» з укладенням відповідного договору буде ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» (а.с.63 т.2).
Колегія суддів приходить до висновку, що право користування та доступ до причалу № 13,14 для здійснення навантажувально - розвантажувальних робіт відповідач набув на підставі укладеного між сторонами договору сервітуту від 04.07.2013 та договором тимчасового користування майном від 20.01.2015 №20/1/2015-2 укладеного з Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська транспортна стивідорна компанія», а не у зв'язку із наданням позивачем спеціалізованої послуги з надання доступу до причалів.
За таких обставин, судом встановлено, та позивачем не спростовано наявність правових підстав для користування відповідачем причалами №№13,14 для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт з використанням причальної інфраструктури.
Законодавцем не надано визначення поняття спеціалізована послуга із забезпечення доступу портового оператора до причалу, тобто не врегульовано, що саме включає в себе вказана послуга.
Колегія суддів звертає увагу на те, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 № 483, Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1331-р від 14.12.2015 не містять прямої вказівки на те, що правові механізми користування причалом та причальною інфраструктурою мають припинити свою дію або повинні змінитись умови правовідносин сторін. Ані постанова Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 № 483, ані Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1331-р від 14.12.2015 не передбачають інших складових поняття «спеціалізована послуга із забезпечення доступу портового оператора до причалу», не містять вони також вказівки щодо обов'язкового порядку надання цієї послуги та справляння плати за неї всіма портовими операторами.
Позивач в підтвердження факту надання спецпослуги з доступу портового оператора до причалу для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт наливних вантажів на причалах №№13,14 в період з лютого по червень 2016 року надав лише копії рахунків на оплату вказаної спецпослуги та копії листів (а.с.145-148 т.т.) про направлення на адресу відповідача актів наданих послуг та рахунків на їх оплату. Підписаних обома сторонами актів наданих послуг з надання спецпослуги за спірний період позивач суду не надав.
З огляду на невизнання відповідачем факту надання послуги, зважаючи на відсутність між сторонами укладеного відповідного договору, фактичне надання послуг має бути підтверджено іншими первинними документами, які свідчать про фактичне надання та споживання відповідачем замовленої ним спецпослуги з доступу портового оператора до причалу для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт наливних вантажів із зазначенням складових операцій та дій працівників позивача в ході надання даної спецпослуги за спірний період.
Наявні в матеріалах справи листи ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» та ТОВ «НОРТРОП ЛОДЖІСТИК» про інформування адміністрації Миколаївського морського порту щодо підтвердження прийому суден для здійснення навантаження вантажу не є заявками на отримання спецпослуги по доступу портового оператора для здійснення перевантаження наливних вантажів, з огляду на те, що ними не підтверджується факт замовлення таких послуг із зазначенням їх назви та обсягу, що з огляду на відсутність між сторонами укладеного письмового договору про надання спецпослуг по доступу портового оператора для здійснення перевантаження наливних вантажів, не може підтверджувати існування таких договірних відносин.
Крім того, як вірно зазначено місцевим господарським судом, надані позивачем рахунки на оплату послуг підписані тільки адміністрацією Миколаївського морського порту, які не містять інформації, які саме послуги з доступу портового оператора для здійснення перевантаження наливних вантажів надавалися позивачем.
Зважаючи на те, що вказані документи не були підписані ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС», вони не можуть підтверджувати надання вказаної спецпослуги, оскільки суд не може встановити, чи дійсно послуги були прийняті іншою стороною.
Також слід зазначити, що надані суду копії каботажних коносаментів у якості доказу послуг з доступу портового оператор до причалу для організації навантажувально-розвантажувальних робіт наливних вантажів не містять інформації щодо місця, способу проведення навантажувально-розвантажувальних робіт, відповідальних осіб за здійснення таких робіт та не містять відмітки щодо прийняття відповідачем таких робіт. Оскільки коносамент є супроводжуючим товаротранспортним документом, то він не може доводити факт надання будь-яких послуг.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія суддів вважає, що позивачем не надано належних в розумінні статтей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження вчинення ним будь-яких дій, які б свідчили про надання відповідачу послуги та її замовлення останнім.
Оскільки, обсяг набутих відповідачем прав за договором про встановлення сервітуту від 04.07.2013 №№А7-А, А4-А та Договором користування майном від 20.01.2015 №20/1/2015-2, включає в себе можливість здійснення вантажних операцій через причали та причальну інфраструктуру та не потребує вчинення будь-яких додаткових дій; у відповідача відсутня потреба в замовленні і споживанні спецпослуги по забезпеченню доступу до причалів, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої судових інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Відхилення аргументів апеляційної скарги.
Щодо доводів апеляційної скарги, що відповідач є споживачем Спеціалізованої послуги в силу закону, іншого нормативно-правового акту та має сплачувати за таку послугу згідно встановлених тарифів, без укладення відповідного договору.
Як зазначено вище, Постановою КМУ № 405 було введено послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства. Тарифи за надання Спеціалізованої послуги затверджені Наказом МІУ № 541.
Зазначеними нормативно-правовими актами не передбачено, що правові механізми користування причалом та причальною інфраструктурою мають припинити свою дію або повинні змінити умови правовідносин сторін, не містять вони також вказівки щодо обов'язкового порядку надання цієї послуги та справляння плати за неї всіма портовими операторами.
Частиною першої статті 21 Закону України «Про морські порти України», на яку посилається позивач, визначає, що тарифи на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, підлягають державному регулюванню.
Отже, дана норма не містить положення, яке б встановлювало обов'язок портового оператора споживати Спеціалізовану послугу доступу портового оператора до причалу.
Положення Закону України «Про морські порти України», Постанови КМУ № 405, Наказу МІУ № 541 встановлюють факт державного регулювання ціноутворення Спеціалізованої послуги забезпечення доступу портового оператора до причалу; зазначені законодавчі акти не зобов'язують Відповідача отримувати/споживати таку послугу.
Крім того, вказані обставини вже були предметом судового розгляду в межах справи №915/392/16, та в межах даної справи було встановлено відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, які полягали у стягненні з ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» плати за надання позивачем послуг з доступу портового оператора до причалів №№13,14, в т.ч. за перевантаження наливних вантажів за січень 2016 року, з огляду на те, що обсяг набутих відповідачем прав за договором від 10.07.2013 включає в себе можливість здійснення вантажних операцій через причали та причальну інфраструктуру та не потребує вчинення будь-яких додаткових дій; у відповідача відсутня потреба в замовленні і споживанні спецпослуги по забезпеченню доступу до причалу.
Щодо доводів апеляційної скарги, що факт споживання відповідачем Спеціалізованої послуги підтверджується первинними документами, які були надані до позовної заяви, колегія суддів зазначає наступне.
Документи, на які посилається позивач, як на докази замовлення, надання та споживання Спеціалізованої послуги (лист експедитора вантажовласника; заявка портового оператора, загальна декларація (General Declaration) про прибуття; вантажна відомість (Carlo Manifest); коносамент (Вill of Lading); штурманська розписка (Mate's Receipt); загальна декларація (General Declaration) про відхід) є стандартними та супроводжують кожен прихід і вихід судна з порту; підтверджують виключно факти заходу, виходу суден в/з акваторії морського порту Миколаїв, є договорами на перевезення суднами (коносаменти, штурманські розписки, маніфести).
Крім того, відповідно до ч.ч.1,2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Вимоги, щодо оформлення первинних документів наведені також у пункті 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили факт надання Спеціалізованої послуги, а саме - коносаменти, маніфести, генеральні акти - виключно як такі, що містять необхідну інформацію для здійснення розрахунку вартості Спеціалізованої послуги (у випадку її надання).
Щодо доводів апеляційної скарги, що Договір тимчасового користування майном не може бути підставою для користування причалом № 13, колегія суддів зазначає наступне.
Так, можливість укладання договору на користування причалом та причальною інфраструктурою передбачена умовами п. 5.5 договору №А4-А про встановлення сервітуту, а також частиною третьої статті 18 Закону України «Про морські порти України».
Отже, договором № А4-А узгоджена умова можливої передачі стороною-користувачем за договором сервітуту у користування причалу та причальної інфраструктури іншому суб'єкту господарювання (користувачу), який технологічно пов'язаний з об'єктом сервітуту. Окремої додаткової згоди на укладання такого договору з володільцем майна умови договору сервітуту та норм Закону України «Про морські порти України» не передбачають.
Стаття 277 ГПК України встановлює підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
1. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Вищевказаних підстав для скасування оскарженого судового рішення або її зміни колегією суддів при перегляді даної справи в апеляційному порядку встановлено не було.
На підставі викладеного, рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.10.2019 у справі № 915/537/19 є законним та обґрунтованим, оскільки його винесено в результаті повного з'ясування обставин, що мають значення для справи та правильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) суд апеляційної інстанції не вбачає.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту).
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд -
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.10.2019 у справі № 915/537/19- залишити без змін.
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) - залишити без задоволення.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 23.01.2020.
Головуючий суддя І.Г. Філінюк
Суддя Л.В. Лавриненко
Суддя М.А. Мишкіна