№ 2-479/2010
02 березня 2010 року м. Сімферополь
Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - Корогодіної О.Е.
при секретарі - Амірасланові Р.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету по земельних ресурсах Сімферопольського міського управління земельних ресурсів, Сімферопольської міської ради АР Крим про визнання частково недійсним державного акту про право спільної часткової власності на земельну ділянку, припинення права спільної часткової власності, визнання права власності та зобов'язання виконати певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного комітету по земельних ресурсах Сімферопольського міського управління земельних ресурсів, Сімферопольської міської ради АР Крим про визнання частково недійсним державного акту про право спільної часткової власності на земельну ділянку, площею 0,0775 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку по вул.. Калиніна, 5-а у м. Сімферополі, з моменту укладення договору дарування частки домоволодіння, припинення права спільної часткової власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,0775 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку по вул.. Калиніна, 5-а у м. Сімферополі, визнання права спільної часткової власності на вказану земельну ділянку та зобов'язання Сімферопольської міської ради АР Крим видати новий державний акт на спірну земельну ділянку.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що за договором дарування від 09 жовтня 2000 року вона отримала від ОСОБА_2 17/100 часток домоволодіння по вул.. Калиніна, 5-а у м. Сімферополі, однак, у той же час не було вирішено питання про ідчуженя права власності на земельну ділянку, оскільки дарувальник не знав, що рішенням Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради АР Крим № 1459 від 22 жовтня 1999 року йому та іншому співвласнику домоволодіння був виданий державний акт на земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння. Після укладення договору дарування ОСОБА_2 переїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю. Позивачка вважає, що за нею має бути визнано право спільної часткової власності на земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння по вул.. Калиніна, 5-а у м. Сімферополі, у розмірі, достатньому для його частки, що належить їй за договором дарування.
У судове засідання позивач надав клопотання суду, в якому підтримав вимоги свого позову та просив його задовольнити, як обґрунтований та такий, що заснований на вимогах діючого законодавства України.
Представники Державного комітету по земельних ресурсах Сімферопольського міського управління земельних ресурсів та Сімферопольської міської ради АР Крим у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, однак про причини своєї неявки не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за їх відсутністю, а тому суд вважає за можливе, у відповідності до вимог статті 225 Цивільного процесуального кодексу України, провести заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які приймають участь у розгляді справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 09 жовтня 2000 року між ОСОБА_2, як Дарувателем, та ОСОБА_1, як Обдарованим, був укладений договір дарування 17/100 часток домоволодіння по вул.. Калиніна, 5-а у м. Сімферополі з відповідною часткою надвірних споруд, який був засвідчений державним нотаріусом Третьої Сімферопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 за реєстр. № 3-3421.
Державним актом Серія КМ-КІ № 000085 на право спільної часткової власності на землю, який був виданий 02 листопада 1999 року, встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради АР Крим № 1459 від 22 жовтня 1999 року для будівництва та обслуговування житлового будинку була передана у спільну часткову власність земельна ділянка, площею 0,0775 га, по вул.. Калиніна, 5-а у м. Сімферополі.
27 листопада 2008 року ОСОБА_1 звернулася до Державного комітету по земельних ресурсах Сімферопольського міського управління земельних ресурсів з заявою про визнання за нею права спільної часткової власності на земельну ділянку та внесення відповідних змін до державного акту, на що отримала відповідь за вих.. № Т-46 від 15 грудня 2008 року, в якій заявниці рекомендувалося звернутися до суду для вирішення цього питання.
Відповідно до статті 30 ч.1 Земельного кодексу України (1990 року) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
Згідно зі статтею 67 ч.ч.1, 2 Земельного кодексу України (1990 року) громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач. Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.
Пунктом 18 «г» Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати ст. 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після ж 31 грудня 2001 р. право власності на земельну ділянку або її частину може переходити відповідно до ст. 120 ЗК на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладеного відповідно відчужувачем або набувачем. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходить право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких вона належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на них до фізичних або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою. Якщо договором про відчуження жилого будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ті її частини, одна з яких зайнята жилим будинком, будівлею чи спорудою, а інша необхідна для їх обслуговування
Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права спільної часткової власності на земельну ділянку по вул.. Калиніна, 5-а у м. Сімферополі, площею 0,0775 га, оскільки вона є власником 17/100 часток домоволодіння, що розташоване на цій земельній ділянці, право власності попереднього співвласника цього домоволодіння на житловий будинок з надівірними спорудами було припинено на підставі договору дарування, а тому має бути припинено його право і на відповідну частку земельної ділянки, і відповідні зміни мають бути внесені до державного акту.
Відповідно до статті 363 Цивільного кодексу України частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до статті 334 цього Кодексу.
У відповідності до статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати у справі компенсувати позивачці за рахунок державного бюджету України.
На підставі наведеного, керуючись статями 363 Цивільного кодексу України, 30, 67 Земельного кодексу України (1990 року), п. 18 «г» Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», 10, 11, 60, 74, 88, 175, 215-218, 224-233 Цивільного процесуального кодексу України, 383 Цивільного кодексу України, Закону України «Про планування і забудову територій», суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати частково недійсним Державний акт Серія КМ-КІ № 000086 про право приватної власності на землю (спільної часткової), який був виданий 02 листопада 1999 року, на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради АР Крим № 1459 від 22 жовтня 1999 року для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,0775 га, по вул.. Калиніна, 5-а у м. Сімферополі, з 09 жовтня 2000 року.
Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,0775 га, розташовану по вул.. Калиніна, 5-а у м. Сімферополі.
Визнати за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на земельну ділянку, площею 0,0775 га, розташовану по вул.. Калиніна, 5-а у м. Сімферополі.
Зобов'язати Сімферопольську міську раду АР Крим видати ОСОБА_1 державний акт про право спільної часткової власності на земельну ділянку, площею 0,0775 га, розташовану по вул.. Калиніна, 5-а у м. Сімферополі.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з державного бюджету України сплачений нею судовий збір у розмірі 102 грн. та витрати з ІТЗ - 30 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя