22 січня 2020 року справа № 580/3615/19
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гараня С.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 далі - позивач) з позовом до управління соціального захисту населення Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області (20001, Черкаська область, м. Христинівка, вул. Соборна, 47, далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність управління соціального захисту населення Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.10.2019 про встановлення статусу інваліда війни (особи з інвалідністю внаслідок війни) та видачі посвідчення інваліда війни;
- зобов'язати управління соціального захисту населення Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.10.2019 про встановлення статусу інваліда війни (особи з інвалідністю внаслідок війни) та видачі посвідчення інваліда війни (особи з інвалідністю внаслідок війни) згідно з вимогами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Ухвалою судді Гараня С.М. від 25.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи в судове засідання).
Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач посилалася на те, що має право на визнання за нею статусу інваліда війни на підставі приписів пункту 9 частини другої статті 7 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII), як особа, яка приймала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та якій встановлена інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Вважає відмову відповідача у наданні їй вказаного статусу протиправною, оскільки така суперечить наведеним положенням законодавства.
Відповідачем подано відзив на позов у встановлений ухвалою суду час, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, та просив в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, аргументуючи свою позицію тим, що позивач не надала належних документів, які підтверджують її участь у складі формувань цивільної оборони під час ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив таке.
У період з 21.09.1986 по 06.10.1986 позивач залучалася для виконання робіт під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Участь позивачки у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, підтверджується його посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії серія НОМЕР_1 . Відповідно до вкладки НОМЕР_2 до вищевказаного посвідчення позивачка є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №462332 від 12.08.2019 позивачці встановлена ІІ група інвалідності. Захворювання пов'язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Позивач звернулася із заявою від 25.10.2019 до управління соціального захисту населення Христинівської районної державної адміністрації з проханням встановити їй статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
За результатами розгляду заяви позивача УПСЗН листом від 01.11.2019 №1763-03 відмовило позивачці у визнанні відповідного статусу та видачі посвідчення, посилаючись на відсутність документальних підтверджень залучення позивачки до участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань цивільної оборони.
Вважаючи такі дії та рішення суб'єкта владних повноважень протиправними, позивач звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII), до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
За змістом пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Отже, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Судом встановлено факт участі позивачки у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивачку як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-ХІІ. Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), необхідно виконати умову щодо прийняття такою особою участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування Цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
З огляду на наведене вище, за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивачки до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, немає.
Документи, які позивач долучила до своєї заяви, адресованої УПЗСН, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують її статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що вона брала участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивачка не надала. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №368/1579/14, від 10.05.2018 у справі № 279/12162/15-а, від 07.06.2018 у справі №377/797/17, від 21.08.2018 у справі № 279/2285/16-а та від 18.10.2018 у справі №753/12234/17.
Надана позивачкою копії довідки №316 не є належним доказом участі позивачки у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань цивільної оборони, оскільки дана довідка містить лише посилання відрядження позивачки поваром для участі у ліквідації аварії на ЧАЕС. Натомість доказів, що такі формування створювали і до них включено позивачку, остання не надала.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову відмовити - повністю.
Копію рішення направити сторонам.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.М. Гарань