Справа №597/1589/19
Провадження №2/597/16/2020
"13" січня 2020 р. Заліщицький районний суд Тернопільської області
в складі: головуючого судді Дудяка С.В.
з участю:
секретаря судового засідання Богдана В.М.
позивачки ОСОБА_1
представника позивачки ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Заліщики, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя
Представник позивачки в позовній заяві та разом із позивачкою в судовому засіданні просять визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням І - для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, нормативною грошовою оцінкою 210050 грн, ІІ - для ведення особистого підсобного господарства, нормативною грошовою оцінкою 919,97 грн, загальною площею 0,1750 га, посвідчену державним актом серії І-ТР №025459, який зареєстрований та виданий 28.12.2001 року за №287 на ім'я ОСОБА_3 . Також позивачка та її представник просять стягнути з відповідача в користь позивачки понесені судові витрати по справі в сумі 7110 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачка та її представник покликаються на те, що 28.11.1980 року сторони зареєстрували шлюб. За час перебування у шлюбі вони з відповідачем отримали земельну ділянку, що в АДРЕСА_1 , на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку. На вказаній земельній ділянці сторони звели житловий будинок, який ввели в експлуатацію згідно акту від 17.11.2000 року. Власником земельної ділянки, на якій знаходиться спірний будинок є відповідач, однак враховуючи те, що рішенням суду від 31.10.2018 року за позивачкою визнано право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку, вона та її представник переконані, що позивачка має право ще і на 1/2 частину спірної земельної ділянки з огляду на її цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.
Домовитися з відповідачем про поділ земельної ділянки позивачка, як вона стверджує, не може, оскільки державний акт оформлено на його ім'я, тому вимушена звертатись до суду з даним позовом, який просить суд задоволити в повному обсязі позовних вимог.
Ухвалою суду 26.11.2019 року про відкриття провадження у справі відповідачу надано строк для подання відзиву на даний позов та роз'яснено наслідки його неподання без поважних причин.
Відповідач відзиву на даний позов у визначений судом строк не подав, однак в судовому засіданні позов визнав повністю, що підтверджується також його письмовою заявою від 10.01.2020 року.
Відповідно до ст.206 ч.1 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це у заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Заслухавши пояснення сторін, представника позивачки, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи із наступного:
Згідно ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 20.09.2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 28.11.1980 року зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Заліщицького районного управління юстиції Тернопільської області, актовий запис №88. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - Галушка.
Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області 31.10.2017 року по справі №597/1014/17 шлюб між сторонами розірвано. Рішення суду набрало законної сили 11.11.2017 року.
Відповідно до договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві особистої власності від 28.03.1989 року відповідачу ОСОБА_3 надано виконавчим комітетом Заліщицької міської ради земельну ділянку по АДРЕСА_1 .
Спірна земельна ділянка посвідчена Державним актом, серії І-ТР №025459, зареєстрованим та виданим 28.12.2001 року за реєстраційним номером 287 на ім'я ОСОБА_3 та має наступні характеристики:
розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення: І - будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, нормативною грошовою оцінкою 210050 грн, ІІ - для ведення особистого підсобного господарства, нормативною грошовою оцінкою 919,97 грн, загальна площа 0,1750 га.
Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області 31.10.2018 року по справі №597/764/18 за позивачкою визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку, що в АДРЕСА_1 . Рішення суду набрало законної сили 06.12.2018 року.
Відповідно до положень ст.120 ч.1 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Відповідно до положень ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками. У разі поділу такого майна, вважається, що частки співвласників є рівними. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до п.18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України.
Згідно ст.174 ч.4 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Виходячи із роз'яснення наданого постановою №14 від 18.12.2009 року Пленумом Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі", зокрема п.11 абз.6 у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні та в своїй письмовій заяві даний позов визнав, судом встановлено, що дане визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому суд вважає, що визнання відповідачем позову слід прийняти.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що даний позов слід задоволити повністю, за позивачкою слід визнати право власності на 1/2 частину земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням І - для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, нормативною грошовою оцінкою 210050 грн, ІІ - для ведення особистого підсобного господарства, нормативною грошовою оцінкою 919,97 грн, загальною площею 0,1750 га, посвідчену державним актом серії І-ТР №025459, який зареєстрований та виданий 28.12.2001 року за №287 на ім'я ОСОБА_3 .
Вирішуючи, відповідно до ст.141 ЦПК України, питання розподілу між сторонами судових витрат по справі, суд враховує те, що позивачка від вимоги про стягнення в її користь з відповідача судових витрат по справі відмовилася та положення ст.7 ч.3 Закону України "Про судовий збір", відповідно до яких у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
А, тому, суд вважає, що позивачці ОСОБА_1 слід повернути з державного бюджету 50 відсотків сплаченого нею судового збору при поданні позову, що складає 1055 грн, оскільки відповідач визнав даний позов до початку розгляду справи по суті.
Керуючись ст.ст.10, 11, 76-81, 141, 211, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.368, 372 Цивільного кодексу України, ст.120 ч.1 Земельного кодексу України, ст.ст.60, 61, 69, 70 Сімейного кодексу України, постановою Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", постановою №14 від 18.12.2009 року Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі", ст.7 ч.3 Закону України "Про судовий збір", суд,
Позов представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задоволити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , жителькою АДРЕСА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: І - будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, нормативною грошовою оцінкою 210050 грн; ІІ - для ведення особистого підсобного господарства, нормативною грошовою оцінкою 919,97 грн, загальною площею 0,1750 га, посвідчену державним актом серії І-ТР №025459, який зареєстрований та виданий 28.12.2001 року за №287 на ім'я ОСОБА_3 .
Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , жительці АДРЕСА_1 з державного бюджету 50 відсотків сплаченого нею згідно квитанції №25 від 21.11.2019 року судового збору при поданні позову, що становить 1055 (одну тисячу п'ятдесять п'ять) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подано апеляцію, яка подається безпосередньо Тернопільському апеляційному суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 16.01.2020 року.
Суддя
С. В. Дудяк