22 січня 2020 року м. Одеса справа № 420/855/19
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправними дії та визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-27499-51 від 15.11.2018 року на суму 15527,24 грн.,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов з урахуванням збільшення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправними дії Головного управління ДФС в Одеській області щодо нарахування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 єдиного внесу, як особі, що проводить незалежну професійну діяльність та внесення до інтегрованої картки особового рахунку ОСОБА_1 , податкового боргу зі сплати єдиного внеску від провадження незалежної професійної діяльності у сумі 15527,24 грн.; визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27499-51 від 15.11.2018 року на суму 15527,24 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є фізичною особою-підприємцем та одночасно адвокатом. Позивачем зазначено, що з дати державної реєстрації своєї підприємницької діяльності ним вчасно та в повному обсязі проводилась оплата єдиного соціального внеску, що підтверджується відповідними квитанціями банківських установ. При цьому позивач вказує, що він не повинен сплачувати єдиний соціальний внесок за себе як за фізичну особу-підприємця та адвоката. Разом з тим податковим органом двічі нарахований ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок, а саме як підприємцю та адвокату. Таким чином вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27499-51 від 15.11.2018 року на суму 15527,24 грн. з підстав подвійного нарахування єдиного соціального внеску на позивача на його думку є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Представник Головного управління ДФС в Одеській області надав до суду відзив на адміністративний позов, який мотивований тим, що відповідно до інтегрованої картки платника податків станом на 31.10.2018 року грошове зобов'язання щодо сплати єдиного внеску не сплачено своєчасно у сумі 15 527,24 грн. На підставі виникнення зазначеного боргу відповідачем прийнято та надіслано на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2018 року №Ф-27499-51. Таким чином податковий орган діяв відповідно до норм чинного законодавства та у межах своїх повноважень, а тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 на думку відповідача відсутні.
Також представником відповідача надано пояснення по справі, відповідно до яких зазначено, що фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності. Адвокатська діяльність не є підприємницькою і не може здійснюватись фізичною особою-підприємцем.
Додатково представником відповідача вказано, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно здійснює підприємницьку діяльність зобов'язана перебувати на обліку як платник податків та окремо як платник єдиного внеску, така особа веде різний податковий облік та подає до контролюючих органів різні види податкових декларацій та звітів.
Ухвалою суду від 19.02.2019 року адміністративний позов залишено без руху.
Ухвалою суду від 06.03.2019 року відрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою суду від 18.04.2019 року розгляд справи вирішено проводити за правилами загально позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 03.06.2019 року без виходу до нарадчої кімнати прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог.
Ухвалою суду від 10.06.2019 року провадження у адміністративній справі №420/855/19 зупинено на підставі п.9 ч.2 ст.236 КАС України.
Ухвалою суду від 26.12.2019 року без виходу до нарадчої кімнати провадження у адміністративній справі №420/855/19 поновлено, замінено у зв'язку з реорганізацією в порядку правонаступництва Головне управління ДФС в Одеській області на Головне управління ДПС в Одеській області, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Представник позивача та відповідача до судового засідання не з'явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлялись належним чином та своєчасно, від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи наведене положення Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із неприбуттям у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, а також за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та взятий на облік 07.02.2007 року №6334 у ДПІ у Малиновському районі м. Одеси (правонаступником якої є ГУ ДПС в Одеській області), що підтверджується довідкою ДПІ у Малиновському районі м. Одеси (а.с.180).
Також як вбачається зі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2248 ОСОБА_1 на підставі рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 13.07.2012 року №VI-34/190 має право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.179).
Разом з тим, з дня отримання свідоцтва, а саме 18.07.2012 року позивачем подано до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси заяву (для самозайнятих осіб) форми №5-ОПП за видом діяльності: Адвокатська діяльність, для взяття його на облік як самозайнятої особи (а.с.181).
Підприємницьку діяльність ОСОБА_1 зареєстровано 14.07.2015 року про що здійснено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 2 556 000 0000 116978 та видом діяльності відповідно до якого зазначено зокрема КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права із застосуванням спрощеної системи оподаткування (а.с.15-16, 168-170).
Згідно копій долучених до матеріалів справи квитанцій, встановлено, що позивачем сплачується ЄСВ, як фізичною особою-підприємцем у т.ч. на спрощеній системі оподаткування, за відповідні періоди (а.с.17-30).
07.02.2019 року позивач отримав від Головного управління ДФС в Одеській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2018 року №Ф-27499-51 відповідно до якої станом на 31.10.2018 року рахується податковий борг по сплаті єдиного соціального внеску на суму 15527,24 грн. (а.с.12-14).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на те, що адміністративна справа № 420/855/19 є типовою справою, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 520/3939/19.
При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (ч. 3 ст. 291 КАС України).
Відтак, судом в ході розгляду цієї адміністративної справи враховуються правові висновки Верховного Суду, що викладені ним в ухваленому 02.09.2019 рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 520/3939/19-а, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 провадження № 11-1111заі19.
Дослідивши адміністративний позов позивача та відзив Головного управління ДФС в Одеській області, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 65.1 статті 65 ПК України взяття на облік фізичних осіб-підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Разом з тим, згідно з пунктом 65.2 статті 65 ПК України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, що передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
При цьому, відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Отже, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа (фізична особа-підприємець).
Крім того, факт наявності в особи статусу фізичної особи-підприємця автоматично виключає можливість її взяття на облік в податкових органах як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
З аналізу зазначених положень законодавства слідує, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Крім того, відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
В силу вимог пункту 4, пункту 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності
Отже, законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. При цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом № 2464- VI не передбачений.
Відповідно до статті 5 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330, (далі - Порядок № 1162), який є нормативно-правовим актом у розумінні частини третьої статті 117 Конституції України та джерелом права, яке застосовується судом, відповідно до частини другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).
Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).
Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 1162).
Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.05.2003 № 755-IV (далі Закон від 15.05.2003 № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).
Згідно з частиною третьою статті 5 Закону № 2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1162 від 24.11.2014.
Аналогічне твердження зазначено в п. 1 розділу ІІІ Порядку № 1162.
Аналіз положень Порядку № 1162 свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності Порядок №1162 не передбачає.
Суд зауважує, що оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно з Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", до нього не можуть застосовуватись положення частини третьої статті 5 Закону № 2464-VI. Зазначені висновки суду підтверджуються також положеннями пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець 3 групи єдиного податку із зареєстрованим видом діяльності (діяльність у сфері права).
Відтак, позивач, перебуваючи одночасно на обліку як фізична особа-підприємець та як самозайнята особа (адвокат), єдиний соціальний внесок має сплачувати один раз, а не в подвійному розмірі.
У рішенні від 02.09.2019 по справі № 520/3939/19, яка розглянута Верховним Судом як зразкова, суд дійшов висновку, що взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (пункт 4 частина перша статті 4 Закону № 2464) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі службової записки заступника начальника управління-начальника відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Північного управління у м. Одесі ГУ ДФС в Одеській області №609/11/15-32-51-07 від 20.05.2019 року ОСОБА_1 на підставі вимог Закону №2464 нараховано єдиний внесок за період з 31.12.2017 року по 31.10.2018 року як фізичній особі-підприємцю, а також як особі, що займається незалежною професійною діяльністю.
На підставі поданої звітності ФОП ОСОБА_1 , а саме: звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 та 2018 роки, а також заяви про застосування спрощеної системи оподаткування №1 від 14.07.2015 року до ІКП платника за кбк « 71040000» ЄСВ (а.с. 91-94,163-174), проведено наступні нарахування єдиного внеску як ФОП позивачу, в т.ч. з незалежною професійною діяльністю:
19.04.2018 - 2457,18 грн., нараховано єдиного внеску ФОП, в т.ч. з незалежною професійною діяльністю. Нарахування єдиного внеску №10161452/ev від 19.04.2018, термін сплати 19.04.2018;
02.05.2018 - 8448,0 грн., нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік. Нарахування єдиного внеску №8131724/ev від 19.07.2018, термін сплати 02.05.2018;
19.07.2018 - 2487,18 грн., нараховано єдиного внеску ФОП, в т.ч. з незалежною професійною діяльністю. Нарахування єдиного внеску №10183207/ev від 19.04.2018 року, термін сплати 19.07.2018;
19.10.2018 - 2457,18., нараховано єдиного внеску ФОП, в т.ч. з незалежною професійною діяльністю. Нарахування єдиного внеску №10205903/ev від 19.10.2018 року, термін сплати 19.10.2018;
21.01.2019 - 2457,18., нараховано єдиного внеску ФОП, в т.ч. з незалежною професійною діяльністю. Нарахування єдиного внеску №1460266/ev від 19.10.2018 року, термін сплати 19.10.2018.
Вищенаведені відомості також вбачаються з даних інтегрованої картки позивача з ЄВ (а.с.109-132).
Суд зазначає, що позивачем, як фізичною особою-підприємцем, добросовісно виконувався обов'язок щодо сплати єдиного внеску, що підтверджується квитанціями про сплату ЄСВ та обліковою карткою позивача, а тому відсутні підстави для формування та направлення позивачу спірних вимог про сплату боргу (недоїмки).
Крім того, суд враховує, що відповідно до приписів ст. 4, п. 56.21 ст. 56 ПК України одним з принципів податкового законодавства України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.
Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини (справа «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», рішення від 23 липня 2002 року, п. 110). Зокрема Суд зазначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 КАС України при вирішенні суд справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06)).
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» мас широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення відповідача, як контролюючого органу, щодо нарахування позивачу єдиного внеску за ознакою незалежної професійної діяльності прийнято всупереч вимогам чинного законодавства, є протиправним, порушує майнові права та інтереси позивача і зумовлює ситуацію, при якій платник податків двічі повинен сплачувати один і той самий збір, що є недопустимим.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності оскаржуваної вимоги, що є підставою для визнання її протиправною та скасування.
Враховуючи викладене, дії Головного управління ДФС в Одеській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС в Одеській області) щодо нарахування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 єдиного внеску, як особі, що проводить незалежну професійну діяльність та внесення до інтегрованої картки його особового рахунку податкового боргу зі сплати єдиного внеску від провадження незалежної професійної діяльності у сумі 15527,24 грн. є протиправними, а отже оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 № Ф-13187-55 винесена контролюючим органом відповідно також протиправно, тому підлягає скасуванню.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем до позовної заяви додано квитанцію №0.0.1266993355.1 від 14.02.2019 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 768, 40 грн. (а.с.5), а також до заяви про збільшення позовних вимог додано квитанцію №0.0.1369324428.1 від 31.05.2019 року про доплату судового збору на суму 768,40 грн. (а.с.206).
Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у загальному розмірі 1536, 80 грн. з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Головного управління ДФС в Одеській області щодо нарахування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 єдиного внеску, як особі, що проводить незалежну професійну діяльність та внесення до інтегрованої картки його особового рахунку податкового боргу зі сплати єдиного внеску від провадження незалежної професійної діяльності у сумі 15527,24 грн.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС в Одеській області від 13.05.2019 № Ф-13187-55 на суму 15527,24 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5 код 43142370) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1536, 80 грн. сплачені за квитанціями №0.0.1266993355.1 від 14.02.2019 року та №0.0.1369324428.1 від 31.05.2019 року.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іванов Е.А.
.