20 січня 2020 р. № 400/3421/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області з позовними вимогами про:
- визнання протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області в частині припинення з 01.01.2017 року виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;
- зобов'язання Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , з моменту її припинення, тобто з 01.01.2017 року та виплатити заборгованість по виплаті пенсії з 01.01.2017 р. по 31.12.2018 р.;
- допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем її проживання вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Миколаєва Миколаївської області, де стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з 01 січня 2017 року припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме з підстав відсутності електронного пенсійного посвідчення, що унеможливлювало його ідентифікацію як внутрішньо переміщену особу. На думку позивача, такі дії Управління ПФУ є незаконними, оскільки порушують її право на пенсійне забезпечення. З огляду на таке, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 18.10.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
28.10.2019 року на виконаня ухвали суду від 18.10.2019 року позивачем до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду надано належним чином оформлену позовну заяву (та її копії для відповідача) із зазначенням номеру телефону та адреси електронної пошти позивача та інформацією про місцезнаходження оригіналів доказів, копії яких додані до позовної заяви.
Ухвалою від 04.11.2019 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/3421/19 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
25.11.2019 року за вх. № 19771 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що виплата пенсії позивачу була припинена у спірному періоді у звя'зку з тим, що було відсутнє електронне пенсійне посвідчення, не надходила заява про виготовлення відповідного посвідчення та надійшла інформація від Служби безпеки України про порушення позивачем законодавства України в частині виплат внутрішньо переміщеним особам, які перебувають на обліку в Миколаївській області. Зазначив, що 19.11.2018 року позивач звернулась із заявою про поновлення пенсії, до заяви була додана довідка від 19.11.2018 року № 1703 про взяття на облік позивача, як внутрішньо переміщеної особи. Після чого, 03.12.2018 року Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат управління соціальних виплат і компенсацій Заводського району Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради прийнято рішення від 03.12.2018 року № 41 про відновлення виплати пенсії. Відповідно до витягу з протоколу виплату пенсії ОСОБА_1 було поновлено з 01.01.2019 року.
Представники сторін в судове засідання, призначене на 10.12.2019 року не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином. До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від позивача та представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.
Суд клопотання представників сторін задовольнив та на підставі частини 9 статті 205 КАС України, суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.
Ухвалою від 16.01.2020 року суд замінив відповідача у справі № 400/3421/19 - Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області - його правноступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі - відповідач).
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач є пенсіонером за віком відповідно до Закону України № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV).
У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в Донецькій області, ОСОБА_1 покинула своє постійне місце проживання та переїхала до м. Миколаєва Миколаївської області.
Управлінням соціальних виплат та компесанцій Заводського району м. Миколаєва ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу, адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Для того щоб отримувати пенсію позивача як внутрішньо переміщену особу було взято на облік до Центрального об'єднаного управління Пенсійного Фонду України м. Миколаєва Миколаївської області з 15.09.2016 року.
З січня 2017 року відповідач припинив виплату пенсії ОСОБА_1 посилаючись на те, що було відсутнє електронне пенсійне посвідчення, не надходила заява про виготовлення відповідного посвідчення та надійшла інформація від Служби безпеки України про порушення позивачем законодавства України в частині виплат внутрішньо переміщеним особам, які перебувають на обліку в Миколаївській області.
На заяву позивача Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області листом від 03.12.2018 року № 746-Б-01 та Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 04.01.2019 року №3892-Б-01 повідомили позивача про відмову у виплаті (відновленні) пенсії з 01.01.2017 року, оскільки ОСОБА_1 не зверталася до Управління з метою подання заяви на виготовлення електронного пенсійного посвідчення та інформації наданої Службою безпеки України від 27.02.2017 року.
19.11.2018 року на ім'я ОСОБА_1 була видана довідка про взяття її на облік як внутрішньо переміщену особу № 1703.
19.11.2018 року позивач звернулась із заявою про поновлення пенсії, до заяви була додана довідка від 19.11.2018 року № 1703 про взяття на облік позивача, як внутрішньо переміщеної особи.
03.12.2018 року Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат управління соціальних виплат і компенсацій Заводського району Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради прийнято рішення від 03.12.2018 року № 41 про відновлення виплати пенсії.
Відповідно до витягу з протоколу виплату пенсії ОСОБА_1 було поновлено з 01.01.2019 року.
Не погоджуючись з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо припинення виплати пенсії за віком пенсії та невиплати заборгованості у період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року включно призначеної за віком пенсії, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), п.2 ч.1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У Рішенні №25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру […]
Частиною 1 та 3 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" встановлено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Суд, враховуючи вищевикладені правові норми діючого законодавства зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи, створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Згідно ч.2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Проте згідно з наявною в матеріалах справи копією листа відповідача від 03.12.2018 року № 746-Б-01 виплата пенсії позивачу з 01 січня 2017 року «була припинена у зв'язку з тим, що було відсутнє електронне пенсійне посвідчення, не надходила заява про виготовлення відповідного посвідчення».
Крім того, виплата пенсії позивачу з 01 січня 2017 року була припинена і в зв'язку з надходженням інформації від Служби безпеки України про порушення позивачем законодавства України в частині виплат внутрішньо переміщеним особам, які перебувають на обліку в Миколаївській області правомірно.
Суд зауважує, що пенсія позивачу припинена з 01.01.2017 року, а інформація від Служби безпеки України щодо ОСОБА_1 надійшла до відповідача лише 27.02.2017 року.
Водночас, Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність електронного пенсійне посвідчення та проведення верифікації за списками СБУ з підстав перевірки місця фактичного проживання пенсіонера.
Будь-які мотиви прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії, а також посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії в листах не містяться.
Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача, що положення Порядку №365 є обов'язковими для ГУПФ України в Миколаївській області, зважаючи на наступне.
За змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Так, конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Крім того, у рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п.25 цього рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд вважає за необхідне зазначити, що втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).
Згідно п. 33 зазначеної постанови, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є зменшення відсоткового розміру основної пенсії, призначеної за Законом № 2262-ХІІ, при здійсненні перерахунку пенсії у зв'язку із прийняттям Постанови КМУ № 704 відповідно до ст. 63 Закону №2262-ХІІ на підставі Постанови КМУ № 103.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
На підставі вищевикладленого, суд доходить висновку, що відповідач приймаючи рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тому позовні вимоги в частині визнання протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області в частині припинення з 01.01.2017 року виплати пенсії ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2017 року, суд зазначає наступне.
Механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визначає Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365.
Відповідно до зазначеного Порядку для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи. Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення вносить на розгляд комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у м. м. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - комісії), подання про призначення (відновлення) або про відмову в призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати. За результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати.
Відповідно до п. 15 Порядку № 365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи.
19.11.2018 року на ім'я ОСОБА_1 була видана довідка про взяття її на облік як внутрішньо переміщену особу № 1703.
Судом встановлено, що 19.11.2018 року позивач звернулась із заявою про поновлення пенсії, до заяви була додана довідка від 19.11.2018 року № 1703 про взяття на облік позивача, як внутрішньо переміщеної особи.
03.12.2018 року Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат управління соціальних виплат і компенсацій Заводського району Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради прийнято рішення від 03.12.2018 року № 41 про відновлення виплати пенсії.
Відповідно до витягу з протоколу виплату пенсії ОСОБА_1 було поновлено з 01.01.2019 року.
Оскільки, відповідачем відновлено виплату пенсії ОСОБА_1 , суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплатити заборгованість по виплаті пенсії з 01.01.2017 р. по 31.12.2018 р., суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.47 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Виплата пенсії за минулий час регулюється ст. 46 наведеного Закону, відповідно до якої нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» відповідно до ч.1 ст.1 якого внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Перереєстрація безробітних, яких у подальшому було зареєстровано як внутрішньо переміщені особи, здійснюється державною службою зайнятості за місцем перебування фактичного проживання особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08 червня 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено, зокрема, Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, який визначає механізм здійснення контролю за проведенням виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (п.1 Порядку).
Відповідно до п.15 наведеного Порядку орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу було поновлено виплату пенсії, яку вона отримує на даний час.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 не отримувала пенсію за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року.
Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ПФУ в Миколаївській області не заперечує наявність права у ОСОБА_1 на виплату їй пенсії за спірний період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року.
Однак, відповідач, з посиланням на п.15 Постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року, зазначає, що пенсійні кошти за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року будуть виплачені позивачу на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Суд зауважує, що на момент розгляду даної справи відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено, однак відсутність відповідного нормативно-правового документу, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.
Посилання відповідача на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, прямо суперечить ст.46 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» та свідчить про застосування до позивача, як до внутрішньо переміщеної особи, дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли наявний єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий час згідно діючого законодавства.
Більше того, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач був зобов'язаний виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, що як встановлено матеріалами справи відповідачем зроблено не було.
Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).
У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
При цьому, суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи те, що в досліджуваних правовідносинах встановлено, що відповідачем протиправно не було виплачено ОСОБА_1 пенсію за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість зі сплати призначеної за віком пенсії, що виникла за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
З урахуванням вказаного, суд доходить висновку про допущення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись статтями 77, 78, 139, 159, 162, 241, 243, 244, 245, 246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. ,Миколаїв, 54018, ідентифікаційний код 13844159) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області в частині припинення з 01.01.2017 року виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованість зі сплати призначеної за віком пенсії, що виникла за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року.
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 20.01.2020 року.
Суддя Г. В. Лебедєва