Справа № 379/100/20
2/379/191/20
22.01.2020 року м.Тараща
Суддя Таращанського районного суду Київської області Зінкін В.І., розглядаючи матеріали позовної заяви Таращанського районного споживчого товариства (09501, Київська область, м. Тараща, вул. Шевченка, 25) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення орендної плати та пені,
Позивач 21.01.2020 звернувся до суду з даним позовом. Просить суд, стягнути з відповідача на його користь заборгованість по сплаті орендної плати в сумі 10271,43 грн, пеню в сумі 61324,61 грн та сплачену суму судового збору в розмірі 1921,00 грн.
Дослідивши матеріали позову, суд приходить до висновку, що останній не може бути прийнятий до розгляду у порядку цивільного судочинства, виходячи з наступного.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Також, суд зазначає, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
При визначенні судової юрисдикції щодо вирішення справи, суд виходить з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмета спірних правовідносин.
Частиною 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: у спорах між суб'єктами господарювання.
Відповідно до п.3Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 24.10.11р. № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України: господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин.
Відповідно до ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
В силу ч. 2 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Як вбачається із тексту позовної заяви, відповідачем зазначена фізична особа підприємець ОСОБА_1 , а не фізична особа ОСОБА_1 .
Крім того, як вбачається із тексту позовної заяви та доданих до неї матеріалів відповідачка була зареєстрована як фізична особа-підприємець, на дату подачі позову припинила підприємницьку діяльність, тобто втратиластатус суб'єкта підприємницької діяльності, позивач у спірних правовідносинах є суб'єктом господарювання, а предметом спору є невиконання умов укладеного між ними договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Крім того, відповідно до п. 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 провадження № 14-144 цс 18 з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно ст. 186 ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви.
Отже, враховуючи суб'єктний склад учасників справи, характер правовідносин,що склались між ними, приходжу до висновку, що вимоги позивача не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з чим, у відкритті провадження слід відмовити та роз'яснити позивачу право на звернення з даним позовом до Господарського суду Київської області.
Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Так як, згідно п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі, сплачену позивачем суму судового збору слід повернути.
Керуючись статтями 4, 13, 19, 186 ч. 1 п. 1, 258, 260, 261, 352-355 ЦПК України, статтями 4, 20 ГПК України, статтями 3, 55 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд,
У відкритті провадження у цивільній справі за позовом Таращанського районного споживчого товариства (09501, Київська область, м. Тараща, вул. Шевченка, 25) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення орендної плати та пені - відмовити.
Зобов'язати Управління Державної казначейської служби у Таращанському районі Київської області, ЄДРПОУ 37483467, місцезнаходження: вул. Шевченка, 28, м. Тараща Київської області, повернути Таращанському районному споживчому товариству, код ЄДРПОУ 30117324, місцезнаходження: 09501, Київська область, м. Тараща, вул. Шевченка, 25, судовий збір в розмірі 2102,00 грн, сплачений згідно платіжного доручення №10916 від 20.01.2020, в зв'язку з відмовою у відкритті провадження у справі.
Копію ухвали та позовні матеріали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Таращанський районний суд Київської області.
СуддяВ. І. Зінкін