ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.01.2020Справа № 910/14916/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Курахівська»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення вартості недостачі вантажу в розмірі 6 540,25 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Курахівська» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення вартості недостачі вантажу в розмірі 6 540,25 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України не забезпечив збереження вантажу під час перевезення, у зв'язку з чим вагони № 63307045 та № 56108004 з вантажем (вугілля), прибули з недостачею на суму 6 540,25 грн.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2019, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Курахівська» передано на розгляд судді Алєєвій І.В.
Відповідно до Розпорядження № 05-23/2802 від 14.11.2019, у зв'язку з перебуванням судді Алєєвої І.В. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Курахівська», за результатами якого означену позовну заяву передано на розгляд судді Грєховій О.А.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 судом залишено позовну заяву без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду та спосіб їх усунення
25.11.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшли заяви позивача про усунення недоліків, відповідно до яких, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 19.11.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
01.11.2019 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивачем не надано доказів понесення збитків, заявлених до стягнення та доказів наявності вини, у заподіянні позивачу таких збитків.
Також, відповідач зазначає, що згідно із накладними № 49395262 та № 49395288 відправником вантажу є ТОВ «ЦЗВ Курахівська», одержувачем - ВП «Бурштинська теплова електрична станція» АТ «ДТЕК Західенерго», в свою чергу право на пред'явлення позову згідно переуступного напису передано - ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ», а не позивачу, а отже позивач не уповноважений на подання цього позову.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
26.12.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Курахівська» (далі - виконавець, позивач) укладено Договір 26-12/12-12.2-1010, за умовами якого, замовник зобов'язується передати (поставити) виконавцю вугілля для його збагачення, оплатити вартість послуг виконавця пов'язаних зі збагаченням вугілля та прийняти концентрат, а виконавець зобов'язується прийняти вугілля, здійснити його збагачення та передати (поставити) отриманий в результаті збагачення вугілля концентрат замовнику, у строки на умовах, визначених даним Договором та/або Додатковими угодами та/або Специфікаціями, які є невід'ємними частинами даного Договору.
Відповідно до залізничних накладних № 49395262 та № 49395288 від 20.04.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Курахівська» було відправлено на адресу Відокремленого підрозділу «Бурштинська теплова електрична станція» АТ «ДТЕК Західенерго» вугілля, зокрема вагонами №63307045 та 56108004.
По прибутті вагонів № 63307045 та 56108004 на станцію Чаплине Придніпровської залізниці було складено комерційні акти:
- № 454201/33 від 21.04.2019, відповідно до якого недостача вугілля у вагоні № 63307045 складає 1550 кг.;
- № 454201/34 від 21.04.2019, відповідно до якого недостача вугілля у вагоні № 56108004 складає 2250 кг.;
Позивач зазначив, що Акціонерне товариство «Українська залізниця», як перевізник належним чином не виконало зобов'язань щодо збереження вантажу під час перевезення, у зв'язку з чим зобов'язаний відшкодувати позивачу, до якого перейшло право вимоги до залізниці згідно переуступних написів, здійснених одержувачем, збитки у розмірі 6 540,25 грн., заподіяні незбереженням прийнятого до перевезення вантажу згідно залізничних накладних № 49395262 та № 49395288 від 20.04.2019.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі.
Згідно з пунктом 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 920 Цивільного кодексу України обумовлено: у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.
Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Стаття 110 Статуту залізниць України передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.
Згідно зі статтею 113 Статуту залізниць України за незбереження прийнятого до перевезення вантажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача чи пошкодження виникли з не залежних від перевізника причин.
Згідно статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.
Статтею 129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць; для засвідчення маси і кількості вантажу з даними, зазначеними у транспортних документах, складається комерційний акт.
Відповідно до статті 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Статтею 133 Статуту залізниць України передбачено, що передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.
З аналізу ст. 130 та 133 Статуту залізниць України вбачається, що у разі недостачі вантажу, право на пред'явлення позовів набуває саме одержувач, а отже і передача такого права можливе лише вантажоодержувачем вантажовідправнику, оскільки у вантажовідправника, за приписами ст. 130 Статут залізниць України такого права, без його передачі вантажоодержувачем, не виникає.
Як вбачається з матеріалів справи, Акціонерним товариством «ДТЕК Західенерго» видано Довіреність № 125/ЗЕ/2019 від 24.04.2019, якою уповноважено Шмигаля Д.А., директора Відокремленого підрозділу «Бурштинська теплова електрична станція» АТ «ДТЕК Західенерго» та Білика А.Я . , головного бухгалтера Відокремленого підрозділу «Бурштинська теплова електрична станція» АТ «ДТЕК Західенерго», передавати вантажовідправникам право на пред'явлення претензій та позовів до Акціонерного товариства «Українська залізниця» у зв'язку з незбереженням вантажу.
Із залізничних накладних № 49395262 та № 49395288 від 20.04.2019 вбачається, що директором Відокремленого підрозділу «Бурштинська теплова електрична станція» АТ «ДТЕК Західенерго» Шмигаль Д.А. та головним бухгалтером Відокремленого підрозділу «Бурштинська теплова електрична станція» АТ «ДТЕК Західенерго» Білик А.Я. здійснено переуступні написи, відповідно до яких право на пред'явлення, зокрема позовів у зв'язку з недостачею вантажу у вагонах № 63307045 та 56108004 передано ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ».
Таким чином, позивач не є тією особою, якій відповідно до ст. 130 Статуту залізниць України надано право на звернення з позовом до суду в разі недостачі вантажу, оскільки останній не є вантажоодержувачем, та не є тією особою, якій вантажоодержувачем на підставі ст. 133 Статуту залізниць України передано право на пред'явлення такого позову, оскільки такою особою є ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ».
Згідно з ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Відтак на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.
Однак, позивачем не доведено наявності права на пред'явлення позову у зв'язку з недостачею вантажу у вагонах № 63307045 та 56108004, перевезення у яких здійснювалось згідно залізничних накладних № 49395262 та № 49395288 від 20.04.2019, вантажоодержувачем за якими є Відокремлений підрозділ «Бурштинська теплова електрична станція» АТ «ДТЕК Західенерго» та право за яким, зокрема на пред'явлення позовів у зв'язку з недостачею вантажу передано ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ».
При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Оскільки судом не встановлено наявності порушеного права саме позивача та права на пред'явлення відповідно даного позову, інші доводи відповідача, судом не оцінюються.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено: 22.01.2020
Суддя О.А. Грєхова