ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.01.2020Справа № 910/15841/19
За позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 71 221,38 грн.
Суддя Борисенко І.І.
Секретар судового засідання Холодна Н.С.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання.
Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 71 221,38 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було здійснене перевезення вантажу, оформленого залізничною накладною №50587021 від 08.07.2019. В ході перевезення було встановлено факт нестачі, що було зафіксовано шляхом складання комерційного акта №414115/55/44 від 13.07.2019, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 71 221,38 грн. розміру недостачі (вартості втраченого вантажу).
Судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлявся про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 22.09.2019 була відправлена за адресою місцезнаходження відповідача, визначена в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5.
Через відділ діловодства суду 23.12.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач проти позову заперечив, з тих підстав, що саме на відправникові лежить обов'язок підготувати вантаж до навантаження відповідно до вимог, які б забезпечували його збереження на шляху слідування. Крім того, звернув увагу на те, що позивачем при розрахунку суми збитків за нестачу вантажу не були прийняті до уваги положення ст. 114 Статуту Залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 06.04.1998 № 457 та п. 27 Правил видачі вантажів (ст. 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту), затвердженого Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 64).
23.12.2019 позивачем через відділ діловодства суду подана відповідь на відзив, відповідно до якої відповідач проти тверджень відповідача, викладених у відзиві заперечив.
08.01.2020 позивачем подана заява про розгляд справи без участі представника позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов до висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд
08.07.2019 вантажовідправник - ПРАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" зі станції "Маріуполь - Сортувальний" по залізничній накладній № 50587021 відправив на адресу Ізмаїльського морського торгового порту для ООО "Метінвест-Шиппінг" сталь листову покрівельну у піввагоні №54215546 - 9 місць у кількості 61 250 кг. Ця продукція була відвантажена відповідно до умов контракту № 12ЕХР/01-14 від 01.04.2014 p., який був укладений між ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" Україна та покупцем "METINVEST INTERNATIONAL S. А. ", Швейцарія.
Вищевказаний вагон був відправлений позивачем згідно з договором перевезення вантажу. Укладання договору перевезення вантажу, відповідно до ч.3 ст. 909 ЦК України та ч. 2 ст. 307 ГК України, підтверджується складанням транспортної накладної № 50587021 від 08.07.19 р.
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, вини відповідача у частковій втраті вантажу під час його перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки на суму 71 221,38 грн.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором перевезення, який підпадає під правове регулювання глави 64 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України, положень Закону України "Про залізничний транспорт".
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі (ч. 3 ст. 307 Господарського кодексу України).
Матеріалами справи (накладною №50587021 від 08.07.2019) підтверджується прийняття вантажу до перевезення Акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник) від вантажовідправника та здійснення його перевезення зі станції відправлення до станції призначення - Ізмаїльського морського торгового порту.
За приписами ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Частиною 1 статті 110 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (надалі - Статут залізниць України), передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Пунктами 1, 2 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, передбачено, що при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, складаються комерційні акти та акти загальної форми; комерційні акти складаються для засвідчення таких обставин, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу даним, зазначеним у перевізних документах.
На станції Тимкове Одеської залізниці було проведено комісійне зважування вагону №54215546, вантаж було видано з комерційним актом № 414115/55/44 від 13.07.19 p., який свідчить про недостачу одного рулону у кількості 5220 кг.
Відповідно до супровідних документів позивачем було відправлено сталь листову покрівельну, в тому числі оцинковану, у кількості 9 місць, вагою 61250 кг. Маса визначена відправником по трафарету - шляхом підсумовування маси, яка вказана в кожному вантажному місці.
Фактично виявилося: кількість місць 8, рулони розміщені в 5-ти ложементах. Над першим візком за рухом поїзда 4-й рулони по два рулони в ложементі з номерами місць: 2- 15343,2-15487,2-15486,2-15485, над 2-м візком 4 рулони по два рулони в ложементі, номера місць: 2-15483, 2-15484, 2-15480, 2-15481.
По середині вагону ложемент порожній. Окантовочні смуги на рулонах не пошкоджені. Рулон під номером місця 2-15482, зазначений в документі, відсутній. Відповідно до сертифікату якості № 10681 від 07.07.2019 р. маса брутто відсутнього рулону 5,220 тн, нетто 5,160 тн. Вантаж, якого не вистачає, у вагоні поміститися міг.
При повторному перерахунку кількість місць 8 підтвердилась. При видачі вантажу розбіжностей з комерційним актом № 414115/55/44 від 13.07.19 р. немає, що засвідчено підписами робітників станції призначення.
Відповідно до статті 6 Статуту та п. 1.2 Правил оформлення перевізних документів (затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року) накладна - основний перевізний документ, встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна (залізнична) є обов'язковою двосторонньою письмовою Формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення.
Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем.
Згідно з п. 1.1 Правил оформлення перевізних документів накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Як свідчить запис у залізничній накладній № 50587021 «вантаж розміщено й закріплено згідно з п. 15.23 глава 3 додатка 3 до СМГС». Вагон був прийнятий дорогою до перевезення без зауважень.
Про невідповідність фактичної маси вантажу з масою вантажу, яка зазначена вантажовідправником у накладній № 50587021, та складання комерційного акту №414115/55/44 від 13.07.2019 p., який свідчить про недостачу одного рулону, у накладній № 50587021 була зроблена відповідна відмітка.
Згідно з п. 2 Правил складання актів (затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002 року) комерційні акти складаються для засвідчення (крім іншого) обставин невідповідності маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах.
Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.
Судом встановлено, що комерційний акт №414115/55/44 від 13.07.2019 складений у відповідності з Правилами складання актів.
Статтею 920 ЦК України встановлено, що у випадку порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.
Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Згідно статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.
Відповідно до ч.1 статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Отже, обставини недостачі, які зафіксовані у комерційному акті №414115/55/44 від 13.07.2019 свідчать про незабезпечення залізницею збереження вантажу в процесі перевезення.
Частина 1 статті 314 ГК України передбачає, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Відповідно до ч. 2 статті 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Згідно з п. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ст. 6 Статуту залізниць України, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
Згідно ст. 105 Статуту залізниць України залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Згідно статті 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ст. 114 Статуту).
Матеріалами справи доведено, що Відповідач не виконав покладених на нього законом та договором перевезення, укладеним між ним та вантажовідправником на користь Позивача, цивільно-правових зобов'язань в частині забезпечення схоронності перевезеного вантажу.
Порушення відповідачем своїх обов'язків полягає в частковій втраті вантажу і складається з ними в причинно-наслідковому зв'язку.
Згідно із частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою Відповідача та збитками, завданими Позивачеві доведений обставинами та фактами встановленими судом, якій полягає у тому, що внаслідок недбалого ставлення до своїх обов'язків за Договором на перевезення в частині забезпечення схоронності перевезеного вантажу (Позивачу) було завдано майнової шкоди.
Про наявність вини Відповідача свідчать два елементи: а) наявність у останнього реальної можливості діяти правомірно і попередити наступ негативних наслідків (збитків) і б) невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення протиправної поведінки та попередження настання збитку.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказами, за визначенням ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, враховуючи обставини, встановлені у комерційному акті №414115/55/44 від 13.07.2019 відповідачем не було спростовано надані позивачем докази та не доведено суду, що втрата вантажу сталася не з вини перевізника.
Статтею 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Згідно п. 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів мають у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу - одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Заперечення відповідача не приймаються судом до уваги, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.
Згідно з ч.4 п.28 Правил перевезення вантажів вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.
Відповідно до параграфу 19 розділу 1 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі, правильність розміщення та закріплення вантажів перевіряє залізниця.
Вантаж - сталь листова покрівельна у вагоні № 54215546 - був розміщений та закріплений згідно з п. 15.23 глава 3 додатка 3 до СМГС, про що вказано у графі 20 накладної, кількість місць 9 вказана у графі 22 накладної. У графі 9 накладної № 50587021 вказані сертифікати якості № 10681, 10682. Вагон був прийнятий дорогою до перевезення без зауважень.
Заперечення залізниці щодо того, що на відправникові лежить обов'язок підготувати вантаж до навантаження відповідно до вимог, які б забезпечували його збереження на шляху слідування, придатність рухомого складу для перевезення вантажів у комерційному відношенні визначає відправник, не звільняє відповідача від відповідальності за нестачу вантажу.
Спірний вантаж був прийнятий залізницею до перевезення на станції Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці 08.07.2019р без зауважень, а комерційний акт №414115/55/44 від 13.07.2019 р. про відсутність одного рулону був складений вже на станції Тимкове Одеської залізниці.
Згідно з ч. 3 ст. 917 Цивільного кодексу України перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.
Що до твердження відповідача відносно арифметичної помилки під час розрахунку дійсної вартості втраченого вантажу. Вказані твердження судом визнаються також безпідставними.
Відповідно до п. 27 Правил видачі вантажів недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, розраховується з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу та природної втрати вантажу під час перевезення. Згідно до останнього абзацу зазначеного пункту норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці.
Нестача - 5220 кг (відповідно до п. 27 Правил видачі вантажів норми недостачі або надлишку вантажів розраховуються від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці).
Сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто становить 0,5% (від маси брутто 5220 кг): 5220 кг* 0,5% = 26,10 кг
Таким чином, кількість фактичної недостачі складає: 5160 кг (маса нетто) -26,10 кг = 5133,90кг (5,13 тн).
Вартість однієї тони відповідно до специфікації № 3030SF від 11.06.2019 р. до контракту № 12ЕХР/01-14 від 01.04.2014 р. складає - 574,00 дол. за тонну.
Курс долару НБУ на 27.09.2019 р. становить 100 доларів - 2418,6956 рн.
Вартість однієї тони вантажу - 13 883,31 грн.
Вартість нестачі становить: 5,13 тн х 13883,31 грн. = 71 221,38 грн.
Отже, доводи Відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не спростовують доводи Позивача та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку ціни позову, господарським судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника становить 71 221,38 грн.
Таким чином, приймаючи до уваги встановлений судом факт втрати частини вантажу, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд до дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення суми збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 71 221,38грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -
Позов Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1; ідентифікаційний код 00191129) суму збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 71 221 (сімдесят одну тисячу двісті двадцять одну) грн. 38 коп. та судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.
Наказ видати відповідно до ст. 327 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення набирає законної сили в порядку в порядку встановленому в ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 21.01.2020
Суддя І.І. Борисенко