ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.01.2020Справа № 910/5931/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Київської міської ради
до Державного реєстратора Комунального підприємства "Путрівське" Бондарина Артема Андрійовича, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойка Олега Вікторовича, Громадської організації "Київська міська спілка автомобілістів", Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-Буд"
про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію; визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна.
Представники сторін:
від позивача: Пилипчук І.І., довіреність № 225-КМГ-6382 від 04.11.2019; Воєводіна А.О., довіреність № 225-КМГ-6702 від 15.11.2019;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: не з'явився;
від відповідача 3: не з'явився;
від відповідача 4: не з'явився.
Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Бондарина Артема Андрійовича, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойка Олега Вікторовича, Громадської організації «Київська міська спілка автомобілістів», Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-Буд" про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію; визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним реєстратором Бондариним Артемом Андрійовичем всупереч вимогам Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, при державній реєстрації права власності та прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна від 27.03.2018 № 40338631, оскільки зареєстровано право власності за відсутності документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
В свою чергу вимоги про визнання недійсними Договорів № 464 від 29.03.2018 та № 469 від 30.03.2018, обґрунтовані відсутністю обсягу цивільної дієздатності у Громадської організації «Київська міська спілка автомобілістів» на відчуження нерухомого майна.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 позовну заяву Київської міської ради до державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Бондарина Артема Андрійовича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойка Олега Вікторовича, Громадської організації «Київської міської спілки автомобілістів», Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-Буд" про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію; визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна повернуто без розгляду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2019 апеляційну скаргу Київської міської ради на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 у справі № 910/5931/19 задоволено, ухвалу Господарського міста Києва від 13.05.2019 у справі №910/5931/19 скасовано, матеріали справи № 910/5931/19 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
05.09.2019 до Господарського суду міста Києва повернулись матеріали справи № 910/5931/19.
05.09.2019 розпорядженням керівника апарату за № 05-23/2316 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/5931/19 у зв'язку із відпусткою судді Головіної К.І.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2019, справу № 910/5931/19 передано для розгляду судді Грєховій О.А.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
23.09.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 09.09.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.10.2019.
У судове засідання 21.10.2019 представники позивача з'явились, представники інших учасників справи не з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 04.11.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.
01.11.2019 представником відповідача 3 подано клопотання про відкладення розгляду справи та клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
У судове засідання 04.11.2019 представники позивача з'явились, представники інших учасників справи не з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 18.11.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 18.11.2019 представники позивача з'явились, представники інших учасників справи не з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про продовження строків підготовчого судового засідання та про відкладення підготовчого судового засідання на 09.12.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 09.12.2019 представники позивача з'явились, представник відповідачів не з'явились.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом поставлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.01.2020.
У судове засідання 13.01.2020 представники позивача з'явились, інші учасники судового процесу не з'явились, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Суд враховує, що відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Водночас, відповідачами не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечення внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на викладене, оскільки неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 13.01.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Пунктом 52 Рішення Київської міської ради (далі - позивач) «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» N 411/571 від 24 квітня 2003 року затверджено проект відведення земельної ділянки Київській міській організації Всеукраїнської спілки автомобілістів для будівництва, експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Кудряшова, 16 у Солом'янському районі м. Києва та передано Київській міській організації Всеукраїнської спілки автомобілістів (в подальшому змінено найменування на Громадську організацію «Київська міська спілка автомобілістів» (далі - відповідач - 3), за умови виконання п. 52.1 цього рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,96 га для будівництва, експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Кудряшова, 16 у Солом'янському районі м. Києва за рахунок земель запасу промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Пунктом 52.1 означеного Рішення зобов'язано Київську міську організацію Всеукраїнської спілки автомобілістів:
- виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України;
- у місячний термін замовити у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою;
- забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, розміщених у межах земельної ділянки;
- питання відшкодування відновлюючої вартості зелених насаджень (акт обстеження зелених насаджень від 14.01.2003) та інші майново-правові питання вирішувати в установленому порядку;
- питання пайової участі вирішити відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 N 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва";
- виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації від 22.11.2002 N 18-3515, Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві від 27.01.2003 N 08-8-20/6790 та Головного державного санітарного лікаря в м. Києві від 13.01.2003 N 91.
Рішення Київської міської ради «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТБУДСЕРВІС" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з об'єктами соціально-побутового обслуговування та паркінгом на вул. Кудряшова, 16 у Солом'янському районі м. Києва» N 77/1911 від 26 липня 2007 року вирішено:
1. Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТБУДСЕРВІС" для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з об'єктами соціально-побутового обслуговування та паркінгом на вул. Кудряшова, 16 у Солом'янському районі м. Києва.
2. Передати товариству з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТБУДСЕРВІС", за умови виконання пункту 3 цього рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 1,13 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з об'єктами соціально-побутового обслуговування та паркінгом на вул. Кудряшова, 16 у Солом'янському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
3. Товариству з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТБУДСЕРВІС":
3.1. Виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України.
3.2. Виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 24.07.2007 N 19-7375, дочірнього підприємства "Інститут генерального плану міста Києва" ВАТ "Київпроект" від 28.02.2007 N 561, Київської міської санепідстанції від 05.03.2007 N 1465, управління охорони навколишнього природного середовища від 13.03.2007 N 071/07-7-10/1213 та N 071/04-4-22/968, Головного управління охорони культурної спадщини від 06.04.2007 N 2175.
3.3. Питання відшкодування відновлюючої вартості зелених насаджень (акт обстеження зелених насаджень від 27.02.2007 N 52) та інші питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку.
3.4. У місячний термін звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо організації робіт по винесенню меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовленню документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
3.5. Забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки.
3.6. Проектом будівництва житлового будинку передбачити місця постійного зберігання автотранспорту (крім відкритих автостоянок) у кількості не меншій за одне машиномісце на кожні дві квартири в цьому будинку.
3.7. Питання пайової участі вирішити до початку будівництва відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 N 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва".
3.8. Передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 7 % загальної площі будинку (крім службової) на підставі пункту 36 рішення Київської міської ради від 28.12.2006 N 531/588 "Про бюджет міста Києва на 2007 рік".
3.9. У складі проекту будівництва виконати розрахунки щодо забезпеченості населення об'єктами соціальної сфери (дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи, об'єкти охорони здоров'я тощо) і передбачити їх розміщення та будівництво одночасно із спорудженням житлового будинку.
3.10. Сплатити до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5 % витрат з будівництва загальної площі цього будинку, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Державним комітетом України з будівництва та архітектури для міста Києва станом на 1 січня року, в якому проводиться оплата, на підставі пункту 84 рішення Київської міської ради від 28.12.2006 N 531/588 "Про бюджет міста Києва на 2007 рік".
4. Вважати таким, що втратив чинність, пункт 52 рішення Київської міської ради від 24.04.2003 N 411/571 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування" (лист-згода ГО "Київська міська спілка автомобілістів" від 01.02.2007 N 0702/0108).
5. Попередити землекористувача, що використання землі не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права користування нею відповідно до вимог статей 141, 143 Земельного кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 57/324 за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфортбудсервіс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутності прав користування земельною ділянкою, зобов'язання повернути земельну ділянку, позов задоволено повністю:
- визнано недійсним та скасовано рішення Київської міської ради від 26.07.2007р. за № 77/1911 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Комфортбудсервіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з об'єктами соціально-побутового обслуговування та паркінгом на вул. Кудряшова, 16 у Солом'янському районі м. Києва";
- визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комфортбудсервіс", зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 27.11.07 за № 72-6-00461 у книзі записів державної реєстрації договорів.
- визнано відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфортбудсервіс" права користування земельною ділянкою, що розташована на вул. Кудряшова, 16 у Солом'янському районі м. Києва, площею 11273 кв.м., кадастровий номер 8000000000:72:143:0034, вартість якої згідно нормативно-грошової оцінки становить 26407955,07 грн.
- зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Комфортбудсервіс" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 1,1273 га, кадастровий номер 8000000000:72:143:0034, вартість якої згідно нормативно-грошової оцінки становить 26407955,07 грн.
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфортбудсервіс" в дохід Державного бюджету України 12542,25 грн. - витрат зі сплати державного мита та 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
- стягнуто з Київської міської ради доход Державного бюджету України 12542,25 грн. - витрат зі сплати державного мита та 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Позивач зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:143:0034 належить до земель комунальної власності та не передана в оренду або користування, однак 28.11.2018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Київській міській раді стало відомо, що державним реєстратором Бондариним Артемом Андрійовичем філії Комунального підприємства «Путрівське» (далі - відповідач 1) на підставі технічного паспорту на будівлю від 01.03.2018 та інформаційної довідки від 16.03.2018 серії НЖ-2018 № 509, виданої Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлова будівля), що розташоване за адресою: вул . Кудряшова , 16 у Солом'янському районі м . Києва за Громадською організацією «Київська міська спілка автомобілістів».
Як зазначає позивач, у подальшому приватним нотаріусом Бойком Олегом Вікторовичем (далі - відповідач 2) прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на зазначену нежитлову будівлю за Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК-Буд» (далі - відповідач 4) на підставі Договорів купівлі-продажу від 29.03.2018 № 464 (1/2 частина) та Договору від 30.03.2018 № 469 (1/2 частина).
Звертаючись з позовом до суду, позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора філії КП "Путрівське" у місті Києві Бондарина А.А. за № 40338631 від 27.03.2018 про реєстрацію права власності за ГО "Київська міська спілка автомобілістів" на об'єкт нерухомого майна (нежитлової будівлі), що розташоване за адресою: вул. Кудряшова, 16 у Солом'янському районі м . Києва за відповідачем 3, оскільки державним реєстратором Бондариним Артемом Андрійовичем всупереч вимогам Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, при державній реєстрації права власності та прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна від 27.03.2018 № 40338631 зареєстровано право власності за відсутності документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, оскільки така адреса присвоюється за наявності документів на право власності або право користування земельною ділянкою.
Також, позивач просить визнати недійсними договори купівлі-продажу № 464 від 29.03.2018 та № 469 від 30.03.2018, укладені між відповідачем 3 та відповідачем 4, а також визнати протиправними та скасувати рішення відповідача 2 про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю за відповідачем № 4 від 29.03.2018 за № 409327474 та від 30.03.2018 за № 40408508, які обґрунтовані відсутністю обсягу цивільної дієздатності у Громадської організації «Київська міська спілка автомобілістів» на відчуження нерухомого майна.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Як вбачається з позовної заяви, в підтвердження заявлених позовних вимог, позивачем надано лише Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна та подано клопотання про витребування у відповідача 1 копії реєстраційної справи, яка включає документи, на підставі яких відповідачем 2 проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлова будівля), що розташована за адресою: вул.. Кудряшова , 16 у Солом'янському районі м. Києва за Громадською організацією «Київської міської спілки автомобілістів», а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення реєстраційних дій, у тому числі: Договір купівлі-продажу № 464 від 29.03.2018, Договір купівлі-продажу № 469 від 30.03.2018, клопотання ТОВ «ВК-Буд» № К-36345 від 07.11.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 витребувано у Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Бондарина Артема Андрійовича копію реєстраційної справи, яка включає документи, на підставі яких відповідачем 2 проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлова будівля), що розташована за адресою: вул. Кудряшова , 16 у Солом'янському районі м. Києва за Громадською організацією «Київської міської спілки автомобілістів», а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення реєстраційних дій, у тому числі: Договір купівлі-продажу № 464 від 29.03.2018, Договір купівлі-продажу № 469 від 30.03.2018, клопотання ТОВ «ВК-Буд» № К-36345 від 07.11.2018.
Будь-яких інших клопотань про витребування доказів позивачем не подавалось, як і не подавалось доказів в підтвердження вчинення самостійних дій з метою отримання доказів в підтвердження заявлених позовних вимог.
Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачам для підготовки до судових засідань та надання витребуваних ухвалою суду документів, приймаючи до уваги принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 13 та ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі, суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за наявними в ній матеріалами.
За змістом ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.
Згідно з ч. 3 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини" 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ісмаїлов проти Росії" від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 27.03.2018 державним реєстратором Бондариним Артемом Андрійовичем філії Комунального підприємства «Путрівське» на підставі технічного паспорту на будівлю від 01.03.2018 , інформаційної довідки від 16.03.2018 серії НЖ-2018 № 509, виданої Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», технічного звіту № 029 від 01.03.2018, виданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Орент» та Рішення Київської міської ради № 411/571 від 24.04.2003 прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлова будівля), що розташоване за адресою: вул. Кудряшова, 16 у Солом'янському районі м. Києва за Громадською організацією «Київська міська спілка автомобілістів».
Пунктом 52 Рішення Київської міської ради «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» N 411/571 від 24 квітня 2003 року затверджено проект відведення земельної ділянки Київській міській організації Всеукраїнської спілки автомобілістів для будівництва, експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Кудряшова, 16 у Солом'янському районі м. Києва та передано Київській міській організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, за умови виконання п. 52.1 цього рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,96 га для будівництва, експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Кудряшова, 16 у Солом'янському районі м. Києва за рахунок земель запасу промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Пунктом 52.1 означеного Рішення зобов'язано Київську міську організацію Всеукраїнської спілки автомобілістів:
- виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України;
- у місячний термін замовити у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою;
- забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, розміщених у межах земельної ділянки;
- питання відшкодування відновлюючої вартості зелених насаджень (акт обстеження зелених насаджень від 14.01.2003) та інші майново-правові питання вирішувати в установленому порядку;
- питання пайової участі вирішити відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 N 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва";
- виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації від 22.11.2002 N 18-3515, Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві від 27.01.2003 N 08-8-20/6790 та Головного державного санітарного лікаря в м. Києві від 13.01.2003 N 91.
В подальшому, рішенням Київської міської ради «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТБУДСЕРВІС" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з об'єктами соціально-побутового обслуговування та паркінгом на вул. Кудряшова, 16 у Солом'янському районі м. Києва» N 77/1911 від 26 липня 2007 року вирішено, зокрема, вважати таким, що втратив чинність, пункт 52 рішення Київської міської ради від 24.04.2003 N 411/571 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування" (лист-згода ГО "Київська міська спілка автомобілістів" від 01.02.2007 N 0702/0108).
Однак, рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 57/324, зокрема, визнано недійсним та скасовано рішення Київської міської ради від 26.07.2007р. за № 77/1911 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Комфортбудсервіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з об'єктами соціально-побутового обслуговування та паркінгом на вул. Кудряшова, 16 у Солом'янському районі м. Києва".
Таким чином, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 57/324 визнано недійсним та скасовано рішення Київської міської ради від 26.07.2007р. за № 77/1911 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Комфортбудсервіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з об'єктами соціально-побутового обслуговування та паркінгом на вул. Кудряшова, 16 у Солом'янському районі м. Києва", яким вирішено вважати таким, що втратив чинність, пункт 52 рішення Київської міської ради від 24.04.2003 N 411/571 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування", яким затверджено проект відведення земельної ділянки Київській міській організації Всеукраїнської спілки автомобілістів для будівництва, експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Кудряшова, 16 у Солом'янському районі м. Києва та передано Київській міській організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, пункт 52 рішення Київської міської ради від 24.04.2003 N 411/571 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування" є чинним.
Будь-яких інших доказів які б свідчили про нечинність означеного пункту, позивачем до матеріалів справи не надано.
Також, з означеної Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що нежитловій будівлі присвоєно адресу: вул. Кудряшова, будинок 16к, що спростовує доводи позивача про реєстрацію права власності за відсутності присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
У подальшому, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, приватним нотаріусом Бойко Олегом Володимировичем прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю площею 47,8 кв.м. за Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК-Буд» на підставі Договорів купівлі-продажу від 29.03.2018 № 464 (1/2 частина) та від 30.03.2018 № 469 (1/2 частина).
Суд також враховує, що заявляючи вимоги про скасування рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойка Олега Вікторовича про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю за відповідачем № 4 від 29.03.2018 за № 409327474 та від 30.03.2018 за № 40408508, у якості одного із відповідачів позивачем визначено - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойка Олега Вікторовича, однак фактично відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна такі рішення прийняті приватним нотаріусом Бойко Олегом Володимировичем, при цьому, за приписами ст. 48 ГПК України заміна неналежного відповідача можлива лише за заявою позивача.
В свою чергу, судовий захист майнових інтересів осіб, названих у статті 4 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.
Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання його недійсним, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відтак, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
За приписами ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору із врахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Таким чином, цивільне законодавство обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи.
Зміст добросовісності (bona fides) виражається через поняття "розумність і справедливість". При цьому згідно з обмежувальною функцією добросовісності, правило, обов'язкове для сторін, не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за певних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених сторонами.
Водночас, принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.
При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм.
Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків.
Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).
При цьому, звертаючись з позовом до суду, позивач, який не є стороною правочинів, має право на звернення до суду із позовом про визнання недійсним правочину, якщо він є заінтересованою особою.
Згідно з ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Критеріями визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі є:
1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором;
2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені;
3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).
Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Відтак на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.
Однак, позивачем не доведено яким чином його права чи інтереси можуть бути поновлені внаслідок прийняття судового рішення про визнання недійсними оспорюваних договорів, з огляду на недоведеність наявність прав саме на нерухоме майно - нежитлову будівлю площею 47,8 кв.м., яка відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна є предметом оспорюваних правочинів та фактично предметом спору, з огляду на заявлені позовні вимоги.
При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Таким чином, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу саме на нерухоме майно - нежитлову будівлю площею 47,8 кв.м.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 22.01.2020
Суддя О.А. Грєхова