номер провадження справи 28/131/19
17.01.2020 Справа № 908/2462/19
м.Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Федорової Олени Владиславівни при секретарі Рикун А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом Приватної фірми «СПЛАВ-ТВ» (вул. Незалежної України, буд. 16, кв. 20, м.Запоріжжя, 69006)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «ЕЛЕКТРОТЕХНІКА» (вул. Степова, буд. 246, село Велика Знам'янка, Кам'янсько-Дніпровський район, Запорізька область, 71313)
про стягнення 137728,06 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився, в судовому засіданні 18.12.2019 приймав участь Мурашко О.С., наказ №3-к від 01.07.2004, директор;
від відповідача: не з'явився.
До Господарського суду Запорізької області звернулася Приватна фірма «СПЛАВ-ТВ» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «ЕЛЕКТРОТЕХНІКА» про стягнення 137728,06 грн., з яких 109173,50 грн. - основний борг, 3975,19 грн. - інфляційні збитки, 1931,68 грн. - 3% річних, 22647,69 грн. - пеня.
Підставою для звернення з позовом зазначено порушення відповідачем зобов'язань за договором №006 від 01.03.2013, який укладено сторонами, щодо оплати товару на суму 109173,50 грн., поставленого позивачем відповідачу згідно видаткової накладної №РН0000035 від 25.02.2019. За прострочення оплати товару позивач нарахував на суму боргу інфляційні втрати за період з лютого по липень 2019 року в сумі 3975,19 грн., 3% річних в сумі 1931,68 грн. та пеню в сумі 22647,69 грн. за період з 25.02.2019 по 03.09.2019, які просить стягнути з відповідача разом із сумою основного боргу.
Позов заявлено на підставі норм ст. ст. 11, 22, 509, 526, 530, 549, 623, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 222, 231 Господарського кодексу України.
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2019 позовну заяву передано на розгляд судді Федоровій О.В.
Ухвалою від 10.09.2019 позовну заяву залишено без руху на підставі ст. ст. 174, 234 ГПК України та надано позивачу строк для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 28/131/19. Розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.11.2019 ухвалено розгляд справи №908/2462/19 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, замінено засідання з розгляду справи по суті підготовчим засіданням, судове засідання призначено на 18.12.2019.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.12.2019 закрито підготовче провадження. Справу №908/2462/19 призначено до судового розгляду по суті на 17.01.2020.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався без допомоги звукозаписувального технічного засобу. Фіксування судового процесу за допомогою відеозаписувального технічного засобу судом не здійснювалось у зв'язку з відсутністю у суду такої технічної можливості.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Неявка в судове засідання 17.01.2020 року представників сторін, належним чином повідомлених про дату та час розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті без його участі.
В судовому засіданні 17.01.2020 суд визнав наявні документи достатніми для об'єктивного та всебічного розгляду спору, внаслідок чого, в порядку ст. 240 ГПК України, прийнято рішення у справі. Повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня його прийняття та надісланий на адреси сторін.
Вивчивши матеріали справи, суд
Приватна фірма «Сплав-ТВ» (продавець, позивач у справі) та товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Електротехніка» (покупець, відповідач у справі) 01.03.2013 уклали договір №006 (надалі - договір).
Пунктами 1.1-1.2 договору встановлено, що продавець зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити металопродукцію - стрічку стальну на умовах цього договору. Найменування, асортимент, технічні характеристики, кількість, строки поставки, ціна узгоджуються окремо на кожну партію, та зазначається у рахунках на попередню оплату.
Відповідно до п. 2.1 договору покупець здійснює оплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця наступним чином: а) перерахування попередньої оплати у розмірі 50% від суми рахунку; б) остаточна доплата 50% по факту готовності товару до відвантаження.
Пунктом 3.2 договору встановлено, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем в день отримання товару.
Поставка товару здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту отримання попередньої оплати. Допускається дострокове відвантаження товару.
Зазначений договір в установленому законом порядку не розірвано, не визнано недійсним, доказів припинення його дії суду не надано, отже його умови є чинними на момент розгляду даного спору судом.
На виконання умов договору позивач виставив відповідачу рахунок №СФ-0000029 від 12.02.2019 на суму 209.173,50 грн.
В подальшому позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 209.173,50 грн., ПДВ складає 34.862,25 грн., а саме: стрічку оцинковану 0.23х40 в кількості 3.239 т, загальною вартістю 104.457,75 грн. без ПДВ та стрічку оцинковану 0,23х25 в кількості 2.166т, загальною вартістю 69.853,50 грн. без ПДВ, про що свідчить видаткова накладна №РН-0000035 від 25.02.2019.
Претензій щодо не відповідності товару по кількості або якості, суду не надано.
Факт отримання відповідачем зазначеного товару підтверджується довіреністю №66 від 22.02.2019.
Враховуючи п. 2.1 договору відповідач повинен був здійснити остаточну оплату отриманого товару по факту готовності його до відвантаження, тобто - 25.02.2019.
Втім, відповідач в установлені договором строки оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснив, сплатив лише 100.000,00 грн. (27.02.2019 - 50.000,00 грн., 15.04.2019 - 50.000,00 грн.), чим порушив умови договору. З урахуванням зазначеного сума заборгованості за поставлений відповідачу товар склала 109.173,50 грн.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором №006 від 01.03.2013 стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Спірні правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором №006 від 01.03.2013, який за своєю юридичною природою є договором поставки.
Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Аналогічний припис містить ст. 526 ЦК України.
Частинами 1, 2 ст. 265 Господарського кодексу встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов'язок щодо оплати отриманого товару на суму 109.173,50 грн., у встановлений договором строк, не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений та підтверджується матеріалами справи.
Отже, вимога позивача про стягнення із відповідача 109.173,50 грн. основного боргу обґрунтована та задовольняється судом.
За неналежне виконання умов договору, враховуючи п. 5.2 договору, позивач нарахував до стягнення пеню за період прострочення з 25.02.2019 по 03.09.2019 у розмірі 22.647,69 грн.
Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 5.2 договору встановлено, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару відповідно до діючого законодавства України та сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.
Факт порушення грошових зобов'язань відповідачем є доведеним.
Суд зазначає, що наданий розрахунок пені є невірним, через наявність математичних помилок при складанні загальної суми пені.
Згідно з перерахунком, зробленим судом, сума пені за вказаний позивачем період прострочення, яка підлягає до стягнення складає 22.647,68 грн. (розрахунок здійснено судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство"). В решті вимог щодо стягнення пені у розмірі однієї копійки суд відмовляє.
За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1.931,68 грн. за період з 25.02.2019 по 03.09.2019 та інфляційні втрати за період з лютого 2019 по липень 2019 включно у розмірі 3.975,19 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наданий позивачем розрахунок 3% річних суд визнав виконаними вірно, а вимогу про стягнення з відповідача 1.931,68 грн. 3% річних за період з 25.02.2019 по 03.09.2019, такою, що підлягає задоволенню.
Стосовно вимоги про стягнення інфляційних втрат за період з лютого 2019 по липень 2019 включно у розмірі 3.975,19 грн., суд зазначає наступне:
Відповідно до п. 3.1 - 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті «Бизнес» від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Як свідчать матеріали справи підставою для звернення з позовом до стало порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару, який було поставлено відповідачу на видатковою накладною №РН-0000035 від 25.02.2019.
Умовами п. 2.1 договору сторонами узгоджений порядок та строки оплати , а саме: а) перерахування попередньої оплати у розмірі 50% від суми рахунку; б) остаточна доплата 50% по факту готовності товару до відвантаження.
Матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем зобов'язань щодо здійснення попередньої оплати у розмірі 50% від вартості рахунку.
В той же час, суду надані докази поставки та отримання відповідачем товару в рамках договору №006 від 01.03.2018. Також суду надані докази часткової оплати відповідачем отриманого товару, що в свою чергу підтверджує факт виконання позивачем зобов'язань за договором.
Враховуючи той факт, що поставка товару відбулася з недотриманням відповідачем умов п. 2.1 договору, суд вважає, що в даному випадку повинні застосовуватися положення ст. 692 ЦК України, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.
Як вже зазначалося раніше відповідач отримав товар 25.02.2019, отже оплата повинна була бути саме цього дня - 25.02.2019.
Приймаючи до уваги рекомендації Вищого господарського суду України, що викладені в постанові №14 від 17.12.2013 розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції.
Таким чином, позивач повинен був нараховувати інфляційні втрати за прострочення оплати отриманого товару 25.02.2019 - починаючи з березня 2019.
З урахуванням викладених обставин даний позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з лютого 2019 по липень 2019 за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, суд визнав виконаним невірно, оскільки позивачем неправомірно нараховані інфляційні втрати за місяць в якому відбулося прострочення платежу.
Згідно з перерахунком, зробленим судом, сума інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з березня 2019 року по липень 2019 року включно складає 2.078,07 грн. (розрахунок здійснено судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство").
159.173,50 грн. (сума заборгованості) х 1,009 (сукупний індекс інфляції) - 159173,50 грн. = 1.432,56 грн. (за період прострочення березень 2019)
109.173,50 грн. (сума заборгованості) х 1,0059127421(сукупний індекс інфляції) - 109.173,50 грн. = 645,51 грн. (за період прострочення з квітня 2019 по липень 2019 включно)
Решта вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1.897,12 грн. задоволенню не підлягає, оскільки заявлена безпідставно.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Доказів виконання зобов'язань у визначений умовами договору строк, відповідач суду не надав. Факт наявності заборгованості за договором №006 від 01.03.2013 не спростував. Також доказів відсутності правових підстав для нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних або невірного розрахунку суду не надав.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог. А саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі: 2.037,46 грн. (135.830,93 грн. (задоволено) х 1,5% = 2.037,46 грн. Решта судових витрат у розмірі 28,46 грн. залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 6, 11, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 629 ЦК України, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 130, 231, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Законом України "Про судовий збір" суд, -
1. Позов приватної фірми «СПЛАВ-ТВ» до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «ЕЛЕКТРОТЕХНІКА» про стягнення 137.728,06 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «ЕЛЕКТРОТЕХНІКА» (вул. Степова, буд. 246, село Велика Знам'янка, Кам'янсько-Дніпровський район, Запорізька область, 71313, ідентифікаційний код 32166551) на користь приватної фірми «СПЛАВ-ТВ» (вул. Незалежної України, буд. 16, кв. 20, м.Запоріжжя, 69006), ідентифікаційний код 19275366) 109.173,50 грн. (сто дев'ять тисяч сто сімдесят три грн. 50 коп.) основного боргу, 22.647,68 грн. (двадцять дві тисячі шістсот сорок сім грн. 68 коп.) пені, 1.931,68 грн. (одну тисячу дев'ятсот тридцять одну грн. 68 коп.) 3% річних, 2.078,07 грн. (дві тисячі сімдесят вісім грн. 07 коп.) інфляційних втрат, 2.037,46грн. (дві тисячі тридцять сім грн. 46 коп.) судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Відмовити в частині стягнення 0,1 грн. (одна копійка) пені та 1.897,12 грн. (одна тисяча вісімсот дев'яносто сім грн. 12 коп.) інфляційних втрат.
4. Витрати зі сплати судового збору в розмірі 28,46 грн. покласти на позивача.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 22 січня 2020 року.
Суддя О.В. Федорова