проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"15" січня 2020 р. Справа №905/945/19
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,
при секретарі Довбиш А.Ю.,
за участю представників:
позивача - Мамедова Н.Т., довіреність №23 від 26.12.2019 року;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м.Харків, (вх.№3383Д/1-40) на рішення Господарського суду Донецької області від 07.10.2019 року по справі №905/945/19
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Харків,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерства аграрної політики та продовольства України, м.Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», м.Маріуполь, Донецька область,
про розірвання договору оренди і зобов'язати повернути майно,-
У травні 2019 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», в якому просило суд:
- розірвати договір оренди №951/2002 від 23.05.2002 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», на державне майно - цілісний майновий комплекс державного підприємства «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», розташований за адресою:87532, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Архітектора Нільсена, 28;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» вчинити певні дії, а саме: повернути до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України цілісний майновий комплекс державного підприємства «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», розташований за адресою:87532, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Архітектора Нільсена, 28, шляхом підписання акту приймання-передачі, відповідно до вимог Порядку повернення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом ФДМУ №847 від 07.08.1997 року;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області витрати зі сплати судового збору у сумі 3842,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем істотних умов договору оренди №951/2002 від 23.05.2002 року, а також невжиття вичерпних заходів щодо усунення порушень, що є підставою для розірвання договору та повернення орендованого майнового комплексу уповноваженому органу управління державним майном.
Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст. 9, 10, 17, 18, 19, 26, 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст. 180, 188, 193, 284 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 611, 638, 651, 771 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 19, 20, 24, 30, 162-164, 247, 249 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.10.2019 року у справі №905/945/19 (суддя Чернова О.В., повний текст складено та підписано 11.10.2019 року) у задоволені позову відмовлено в повному обсязі.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Донецької області від 07.10.2019 року по справі №905/945/19 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити. Крім того апелянт просить стягнути з відповідача на свою користь судові витрати по даній справі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідачем було фактично передано в суборенду без погодження з Регіональним відділенням Фонду державного майна нерухоме майно зі складу цілісного майнового комплексу іншим суб'єктам господарювання, що є порушенням умов договору оренди №951/2002. Такі обставини були встановлені в межах господарських справ, зокрема, №905/1212/19, №905/1156/19 та №905/1158/19. Вказане на думку апелянта дає йому законні та цілком нормативно обґрунтовані підстави вимагати розірвання договору оренди №951/2002 від 23.05.2002 року.
Скаржник вказує на порушення відповідачем і інших істотних умов договору оренди, що надає підстави для його розірвання, а саме, невикористання відповідачем об'єкта оренди за цільовим призначенням.
Апелянт наполягає на тому, що оскаржуване рішення прийнято на підставі хибних та некоректних висновків, що призвело до помилкового тлумачення норм матеріального права, зокрема, ст. 774 Цивільного кодексу України та не застосування судом норм матеріального права, які мали бути застосовані до спірних правовідносин - ст.651, ч.2 ст.783 Цивільного кодексу України та ч.3 ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача; встановлено строк на протязі якого відповідач та третя особа мають право подати відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання.
Ухвалою суду від 16.12.2019 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, а також забезпечення повного та всебічного розгляду справи по суті, колегія суддів дійшла висновку про неможливість закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні та відклала розгляд справи на іншу дату.
09.01.2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№124), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвала суду про відкладення розгляду справи на 15.01.2020 року була направлена учасникам справи рекомендованими листами 17.12.2019 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана ними, а саме відповідачем -24.12.2019 року та третьою особою - 23.12.2019 року, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи. Однак, відповідач та третя особа у судове засідання не з'явилися, про причини не з'явлення суд не повідомили.
Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, а також враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком, з огляду на положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні за відсутності представника другого відповідача.
У судовому засіданні 15.01.2020 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Так, 23.05.2002 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) підписано договір оренди №951/2002, згідно з умовами п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс - Державного підприємства «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» (підприємство), яке розміщене за адресою: 87532, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Енгельса, 28.
Склад і вартість майна визначено відповідно до наведених у додатках №№1, 2, 3 акта оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу позивача, складеного станом на 01.03.2002 року і становить 551102,00 грн. (первісна вартість - 1662321,01 грн., знос - 1111218,54 грн.), у тому числі: основні фонди за залишковою вартістю 321654,00 грн.; с амортизовані основні фонди згідно експертної оцінки 229448,00 грн.
Орендар вступає у строкове платне користування підприємством у термін вказаний у договорі, але не раніше дня підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі підприємства (п.2.1. договору).
Згідно п.2.2 договору передача підприємства в оренду не тягне за собою виникнення права власності у позивача на це майно. Власником залишається держава, а позивач користується ним протягом строку оренди.
Розділом №3 договору визначені умови щодо орендної плати.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що амортизаційні відрахування на орендоване майно підприємства залишаються в розпорядженні орендаря і використовується для відновлення орендованих основних засобів. Поліпшення орендованого майна підприємства, здійсненні за рахунок амортизаційних відрахувань є власністю держави (п.4.2.).
Розділом 5 договору визначені обов'язки Орендаря. Так, орендар зобов'язується використовувати орендоване майно - підприємство відповідно до його призначення та умов цього договору (п.5.1.).
Згідно з п.5.3. договору орендар зобов'язується забезпечити збереження орендованого майна підприємства, запобігати його пошкодженню і псуванню, здійснювати заходи протипожежної безпеки. Своєчасно здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна підприємства (п.5.4. договору).
За змістом п.п.6.1, 6.3 договору позивач має право самостійно визначати і здійснювати напрями господарської діяльності підприємства в межах, визначених його установчими документами, чинним законодавством і цим договором, з дозволу відповідача вносити зміни до складу орендованого майна підприємства тощо.
Умовами п.6.2. договору визначено, що орендар має право за згодою орендодавця передавати окремі інвентарні об'єкти із складу орендованого майна підприємства у суборенду і передавати свої права та обов'язки за цим договором щодо цих цінностей іншій особі, за умови, що це не спричинить зміни вартості підприємства і не порушує інших положень цього договору.
За приписами п.10.1. (в редакції додаткової угоди №3 від 15.08.2008 року) цей договір діє з 23.05.2002 року по 25.05.2033 року.
Пунктом 10.4. договору визначено, що за ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством.
Чинність цього договору припиняється, зокрема, достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду, при наявності заборгованості по орендній платі понад трьох місяців, а також у разі невиконання орендарем взятого на себе зобов'язання щодо страхування орендованого майна протягом одного місяця з дати укладання договору (10.7. Договору).
23.05.2002 року сторонами підписано акт приймання-передачі, за яким відповідачем було передано, а позивачем прийнято державне майно - цілісний майновий комплекс «Маріупольський лікеро-горілчаний завод».
Рішенням Господарського суду Донецької області від 12.07.2010 року у справі №30/74пд, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.08.2010 року, внесено зміни до договору оренди цілісного майнового комплексу від 23.05.2002 року №951/2002, а саме, у пункт 1.1 зазначеного договору додано речення такого змісту: «Частина цілісного майнового комплексу підприємства, а саме: використовується за цільовим призначенням - «адміністративно-торгівельний комплекс».
12.07.2018 року наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України в Донецькій області №00441 «Про проведення періодичного комплексного контролю» створено робочу комісію та вирішено з 16.07.2018 року по 16.09.2018 року здійснити комплексний контрольний огляд цілісного майнового комплексу Державного підприємства «МЛГЗ», переданого ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» за договором оренди №951/2002 від 23.05.2002 року з приводу виконання орендарем умов договору за період з 01.04.2016 року по 31.03.2018 року.
Листом №10/08/2018 від 10.08.2018 року відповідач повідомив позивача про належне виконання умов спірного договору.
Листом №30/08/2018 від 30.08.2018 року відповідач додатково повідомив позивача, що під час зміни керівництва підприємства передача майна та документації не здійснювалась у зв'язку з відсутністю попереднього директора підприємства. Також, що інвентаризація орендованих основних засобів заплановано на 01.11.2018 року.
30.09.2018 року, за результатами комплексного контрольного огляду державного майна - ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», переданого ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», складено Звіт, згідно якого встановлено, що:
1. Орендар не використовує за цільовим призначенням (виробництво лікеро-горілчаних напоїв та адміністративно-торгівельний комплекс) орендований цілісний майновий комплекс;
2. Орендар має випадки несвоєчасного страхування державного майна;
3. На підприємстві відсутня фінансова та бухгалтерська документація за минулі роки;
4. Орендарем не надані належним чином завірені копії документів стосовно інвентаризацій, проведених у періоді, що підлягає контрольному огляду; згідно з наданою ТОВ «МЛГЗ» інформацією, залишок невикористаного амортизаційного фонду за даними бухгалтерського обліку (електрона версія) станом на 01.04.2018 року складає 414,056 тис.грн.
При цьому, фактів незаконної передачі в суборенду державного майна зі складу ЦМК ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» на момент проведення огляду з виїздом на місце розташування підприємства комісією на встановлено.
Також, орендарю запропоновано:
- вжити заходи щодо відновлення фінансової та бухгалтерської документації ТОВ «МЛГЗ» за минули роки, провести інвентаризацію всіх активів та зобов'язань незалежно від їх місцезнаходження.
- зазначено про необхідність проведення аудиторської перевірки орендних операцій в частині формування вартості орендованого майна, руху державних основних засобів, повноти нарахування та використання амортизаційних відрахувань за період оренди та результати надати Регіональному відділенню ФДУ;
- своєчасно страхувати орендоване майно підприємства відповідно до умов договору оренди та в порядку, визначеному законодавством;
- не допускати фактів передачі державного майна в суборенду всупереч вимогам договору оренди та чинному законодавству;
- протягом місяця надати пропозиції щодо усунення недоліків, які встановлені робочою комісією в ході комплексного контрольного огляду державного майна - ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» та проінформувати регіональне відділення.
Листом №11-04-05275 від 20.11.2018 року позивач направив відповідачу Звіт контрольного огляду державного майна - ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», переданого ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» та зобов'язав останнього проінформувати Регіональне відділення ФДМУ про вжиті заходи з наданням підтверджуючих документів.
26.12.2018 року Міністерство аграрної політики та продовольства України звернулось з листом №33-21-15/27715 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області з проханням вжити можливих заходів, пов'язаних з передачею органу управління цілісного майнового комплексу МЛГЗ, відповідно до Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом Фонду державного майна України №847 від 07.08.1997 року, у зв'язку з невиконанням ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» своїх обов'язків як орендаря та у разі невжиття останнім заходів щодо усунення недоліків, встановлених робочою комісією РВ ФДМУ.
24.01.2019 року позивачем направлено на адресу відповідача лист №11-04-00289, в якому позивачем запропоновано відповідачу розірвати договір оренди №951/2002 від 23.05.2002 року у зв'язку з відсутністю інформації щодо усунення відповідачем порушень, виявлених під час комплексного контрольного огляду об'єкту оренди. Зазначений лист отриманий відповідачем - 29.01.2019 року, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія повідомлення про вручення поштового відправлення №6105714163670.
Посилаючись на порушення відповідачем істотних умов договору оренди №951/2002 від 23.05.2002 року, а також невжиття вичерпних заходів щодо усунення порушень, позивач наполягав на примусовому розірванні договору та поверненні орендованого майнового комплексу уповноваженому органу управління державним майном.
Сутність розгляду позову по даній справі полягає у припиненні договору оренди шляхом його розірвання у зв'язку з невиконанням відповідачем його істотних умов та поверненні орендованого майна.
Правовідносини у даній справі регламентуються насамперед положеннями договору та іншими актами господарського законодавства, зокрема - Законом України «Про оренду державного та комунального майна», Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.
Відповідно до ч.1, 2, 6 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з ч.1, 2 ст.773 Цивільного кодексу України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Згідно норм ст. ст. 626, 628, 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.2 ст.638 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Положеннями ст.284 Господарського кодексу України визначені істотні умови договору оренди.
Так, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч.1 ст.284 Господарського кодексу України).
Разом з цим, ч.1 ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Проаналізувавши договір №95/2002 від 23.05.2002 року можна стверджувати, що сторонами при його укладенні погоджено всі істотні умови, які визначались законодавством для даного виду договорів та необхідні для його дійсності.
Тобто, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір оренди цілісного майнового комплексу №95/2002 від 23.05.2002 року є належною підставою для виникнення у останніх зобов'язань, визначених його умовами.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач, в обґрунтування вимог до відповідача про розірвання договору оренди №95/2002 від 23.05.2002 року, посилається на порушення останнім його істотних умов, які полягають у наступному:
1. ненаданні фінансової та бухгалтерської документації,
2. не проведенні інвентаризації орендованого майна;
3. передачі орендарем частини орендованого майна у суборенду без згоди позивача.
4. невикористанні об'єкта оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства;
Відповідно до положень ч.3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Положеннями ст. 783 Цивільного кодексу України визначено перелік підстав за яких наймодавець має право вимагати розірвання договору найму.
Частиною 2 ст.651 Цивільного кодексу України врегульовано загальні підстави зміни та розірвання договорів і яка, відповідно, застосовується в комплексі з положеннями спеціальних норм законодавства, що регулюють відповідні види договірних правовідносин таких як - ч.3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст. 783 Цивільного кодексу України. Вказаною нормою права передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках встановлених договором або законом.
Як вбачається з умов спірного договору, пунктом 10.4. встановлено право сторони ініціювати у суді розірвання даного договору у випадках, передбачених чинним законодавством.
Між тим, право односторонньої відмови від договору сторони в договорі не передбачено як і не визначено переліку підстав які надають право орендодавцю на розірвання договору.
Отже, враховуючи, що в договорі сторони не визначили чіткого переліку підстав, які надають право орендодавцю на розірвання договору, то встановлюючи наявність підстав для розірвання договору оренди державного майна на вимогу наймодавця, суду необхідно виходити з того, що сам лише факт наявності певних порушень зобов'язань за договором не може бути безумовною підставою для розірвання договору, за винятком випадків визначених у ст. 783 Цивільного кодексу України, оскільки вказані наслідки набувають ознак безумовних лише у разі, коли вони призводять до істотного порушення договору.
При цьому, положення вказаних статей не ототожнюють факт істотності порушення лише з самим фактом порушення умови договору, яка в силу вимог закону належить до істотних умов договору.
Водночас, ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України тлумачить зміст поняття істотного порушення договору, відповідно до якої, істотним є таке порушення стороною договору, коли в наслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відтак, позивач, звертаючись до суду, повинен довести факт істотності тих порушень договору відповідачем, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог про розірвання договору та, відповідно, факт завдання цими порушеннями такої шкоди, яка позбавила його того, на що він розраховував при укладенні договору.
Щодо ненадання відповідачем фінансової та бухгалтерської документації та не проведення інвентаризації орендованого майна, то колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідні умови не віднесено до істотних умов договору оренди у розумінні положень ч.1 ст.284 Господарського кодексу України та ч.1 ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
При цьому, як свідчить договір, сторонами не узгоджені умови щодо надання орендарем фінансової та бухгалтерської документації орендаря та/або проведення інвентаризації, які останніми віднесено до істотних умов.
Таким чином, факт ненадання фінансової та бухгалтерської документації та не проведення інвентаризації орендованого майна, не може розцінюватись як доведеність позивачем істотності порушення відповідачем умов договору, оскільки зазначені обставини не свідчать про те, що позивач, як сторона договору, значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору, оскільки основною метою оренди для орендодавця є отримання прибутку від орендованого майна у вигляді орендної плати. Крім того, сторонами не заперечується, що відповідачем належним чином виконуються зобов'язання зі сплати орендної плати.
Щодо підстави для розірвання договору оренди - передання Товариством з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» частини орендованого майна без згоди орендодавця - позивача, що є порушенням ч.1 ст.774 Цивільного кодексу України та п.2 ч.1 ст.783 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст.783 Цивільного кодексу України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі.
Статтею 774 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Зазначені норми закону не передбачають обов'язковість розірвання договору оренди, в разі порушення орендарем зобов'язань за договором, а надають можливість їх застосування в залежності від конкретних обставин справи.
При цьому, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт укладення договору піднайму (суборенди) за відсутності згоди наймодавця (орендодавця).
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №915/742/17.
Статтею 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди.
При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди. Плата за суборенду цього майна, яку отримує орендар, не повинна перевищувати орендної плати орендаря за майно, що передається в суборенду. Різниця між нарахованою платою за суборенду і тією її частиною, яку отримує орендар, спрямовується до державного або місцевого бюджету. Контроль за визначенням розміру плати за суборенду та спрямуванням її (в частині, що перевищує суму орендної плати за майно, яке передається в суборенду) до відповідного бюджету покладається на орендодавців, зазначених у статті 5 цього Закону. Порядок використання плати за суборенду майна визначається: Кабінетом Міністрів України - для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для об'єктів, що перебувають у комунальній власності. До договору суборенди застосовуються положення про договір оренди.
Як встановив суд першої інстанції, позивачем не надано до матеріалів справи жодного належного та допустимого доказу укладення відповідачем договорів суборенди з третіми особами без його згоди (копій договорів оренди чи будь-яких інших доказів).
Так, обґрунтовуючи укладення відповідачем договорів суборенди, як підстави порушення істотних умов договору оренди, позивач посилається на факт, встановлений в постанові Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 року у справі №905/1532/18, а також на обставини встановлені в судових рішеннях по справі №905/1212/19, №905/1156/19 та №905/1158/19.
Проте, як вірно відзначено місцевим господарським судом, висновку суду по справі №905/1532/18 не вбачається, що відповідачем укладено саме договір суборенди з третьою особою. Натомість, судом при вирішенні справи №905/1532/18 встановлено, що відповідачем укладено договір на виконання платних робіт (послуг), який визнано судом недійсним з підстав відсутності обсягу цивільної дієздатності на укладання цього договору.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на судові рішення по справам №905/1212/19, №905/1156/19 та №905/1158/19, оскільки вони не були предметом дослідження в суді першої інстанції.
Щодо посилання скаржника у скарзі на те, що в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017050000000196 від 28.02.2017 року прокуратурою встановлено фактичне передання відповідачем без погодження з позивачем нерухомого майна зі складу цілісного майнового комплексу іншим суб'єктам господарювання, то колегія суддів їх не приймає до уваги, оскільки належним доказом у розрізі кримінального провадження є вирок чи інший процесуальний документ, який позивачем не надано.
Щодо підстави для розірвання договору оренди як невикористання орендарем об'єкту оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Донецької області від 12.07.2010 року у справі №30/74пд, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.08.2010 року, внесено зміни до договору оренди цілісного майнового комплексу від 23.05.2002 року №951/2002, а саме, у пункт 1.1 зазначеного договору додано речення такого змісту: «Частина цілісного майнового комплексу підприємства, а саме: використовується за цільовим призначенням - «адміністративно-торгівельний комплекс».
Як підставу необхідності внесення змін до договору судом зазначено про неможливість передбачення сторонами в момент укладання договору оренди від 23.05.2002 року №951/2002 якісних змін об'єкту оренди, внаслідок яких господарська діяльність з виробництва лікеро-горілчаної продукції є неможливою.
При цьому, як зазначено судом, зміна обставин, які існували на час укладання спірного договору оренди, від ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» не залежала, оскільки зміна відбулась внаслідок погіршення стану орендованого майна, яке було побудоване в період 1893-1912р.р. та на теперішній час не відповідає технічним показникам по безпеці і експлуатації будівель.
Про неможливість використання спірного об'єкту за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства також зазначено у Звіті комплексного контрольного огляду державного майна - ДП «Маріупольський лікеро-горілчаний завод», переданого ТОВ «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» від 30.09.2018 року.
Отже, твердження позивача щодо невикористання відповідачем об'єкту оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, що є порушенням умов договору оренди від 23.05.2002 року №951/2002 є неспроможними.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи позивача, викладені у апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правовідносин між позивачем і відповідачем та не спростовують обґрунтованих висновків місцевого господарського суду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 07.10.2019 року по справі №905/945/19 має бути залишене без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 07.10.2019 року по справі №905/945/19 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 20 січня 2020 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя О.В. Ільїн
Суддя В.В. Россолов