Провадження № 22-ц/803/787/20 Справа № 179/560/19 Суддя у 1-й інстанції - Кошля А. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
21 січня 2020 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Городничої В.С.
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.
при секретарі - Порубай М.Л.
розглянувши в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи, в письмовому провадженні у м. Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У березні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк"звернувся до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що відповідач звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву № б/н від 16.05.2014 р., згідно якої отримала кредит у розмірі 1000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала. Станом на 07.02.2019 року за відповідачем рахується заборгованість за кредитним договором в розмірі 12835,60 грн., яка складається з: 0,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2963,84 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 7046,50 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання; 1737,85 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 587,41 грн. - штраф (процентна складова).
У зв'язку з чим, АТ КБ "ПриватБанк"просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором № б/н від 16.05.2014 року в розмірі 12835,60 грн., а також судові витрати.
Заочним рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2019року у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк"було відмовлено, з чим позивач не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В своїй апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", не скористалася.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16.05.2014 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку шляхом заповнення та підписання анкети-заяви.
Встановлено, що відповідно до вказаної анкети-заяви від 16.05.2014 року ОСОБА_1 не вказано, яку послугу надано (яку карту) та не вказано суму кредитного ліміту, що унеможливлює встановлення факту отримання відповідачем кредитного ліміту на суму, вказану у позові.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк",суд першої інстанції виходив із недоведеності та необгрунтованості позовних вимог, зокрема, що наданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку не містить підпису відповідача, а тому не визнається судом належним, допустимим та достатнім доказом ознайомлення відповідача з вказаними Умовами та тарифами, а також доказом погодження сторонами істотних умов кредитного договору в письмовій формі, як це передбачено нормами ст.ст.207,1055 ЦК України; позивачем не доведено належними та достатніми доказами факт укладення кредитного договору з відповідачем в порядку, передбаченому законом, доведення до відома останнього положень цього договору та погодження всіх його істотних умов та обґрунтованості розрахунку заборгованості.
Колегія суддів не може погодитися з таким рішенням суду у повному обсязі, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України), обов'язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1ст. 81 ЦПК України), збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов'язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК України).
З матеріалів справи, а саме, з анкети-заяви, заповненої 16.05.2014 року ОСОБА_1 вбачається, що у вказаній заяві відсутні будь-які дані стосовно визначення розміру процентів, пені, штрафів.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків, пені та штрафів.
При цьому колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що договір № б/н від 16.05.2014 року був оформлений відповідною анкетою-заявою відповідача, яка містить підпис останнього про ознайомлення його з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" і "Тарифами Банку". Колегія суддів не може прийняти до уваги витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку як належний, допустимий та достатній доказ, оскільки матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з усіма істотними умовами договору. Тобто, відсутність підпису відповідача на Умовах та правилах надання банківських послуг фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем.
Таким чином, враховуючи той факт, що позивачем не долучено до позовної заяви Умов та правил про надання банківських послуг, які б містили підпис позичальника, колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ "ПриватБанк" не доведено, що під час підписання заяви-анкети позичальника відповідач був ознайомлений саме з тими Умовами та правилами надання банківських послуг, які надані позивачем до позову.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 203/5497/13-ц (провадження №61-1391св18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк", тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Колегія суддів звертає увагу, що укладений між сторонами кредитний договір від 16.05.2014року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що заборгованість за тілом кредиту позивачем визначена у розмірі 0,00 грн., колегія суддів дійшла висновку, що підлягають задоволенню вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 2963,84 грн.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк».
На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору, сплачених при подачі позовної заяви та апеляційної скарги, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1108,90 грн.
Тож, керуючись положеннями ст. ст. 259, 367, 369, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - задовольнити частково.
Заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2019року - скасувати.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 16 травня 2014 року станом на 07 лютого 2019 року в розмірі 2963,84 грн., що складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" судовий збір в розмірі 1108,90 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова