Провадження № 22-ц/803/1520/20 Справа № 210/4724/19 Суддя у 1-й інстанції - Хлистуненко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
21 січня 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретар судового засідання - Глуб О.О.
сторони справи :
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бутка Олександра Олександровича та відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 жовтня 2019 року, ухваленого суддею Хлистуненко О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 11 жовтня 2019 року,
У серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (надалі - ПАТ«АрселорМіттал Кривий Ріг» ) про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві.
Позовна заява мотивована тим, що 14.03.2000 року у 14 год. 00 хв. на складі руди дробильної фабрики №1 ГЗК, ремонтно-монтажного цеху КДГМК «Криворіжсталь», правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», під час виконання трудових обов'язків покрівельника, внаслідок падіння з висоти у віці 50 років загинув батько позивача ОСОБА_2 Нещасний випадок стався у зв'язку з невиконанням посадовими особами відповідача покладених на них обов'язків з охорони праці, які не забезпечили безпечну організацію робіт. Позивач втратив рідну людину, смерть батька призвела до того, що тривалий час перебував у напруженому психічному стані, думки про його смерть не залишають його до теперішнього часу. Тому, просить суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю батька на виробництві в розмірі 275000,00 грн. без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю батька на виробництві 16000 грн., без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судовий збір в розмірі 1600,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бутко О.О. подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про зміну рішення суду та збільшення розміру стягнутої моральної шкоди до суми заявленої в позові.
В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду ухвалення нового про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог. В мотивування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не врахована вина самого потерпілого у нещасному випадку, оскільки він проводив роботи без використання засобів індивідуального захисту, вини підприємства не встановлено. Визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає, на думку представника відповідача засадам розумності, виваженості та справедливості є значно завищеним. Судом не ураховано, що на момент смерті батька позивач був повнолітнім, відсутні докази його моральних страждань.
Відзив на апеляційну скаргу, не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», який заперечував проти задоволення апеляційної скарги представника позивача та наполягав на задоволенні апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та видно з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого Інгулецьким р/в РАГС, актовий запис №264 (а.с. 8).
Відповідно до свідоцтва про одруження позивач ОСОБА_1 змінив прізвище « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », свідоцтво видано відділом РАЦС Саксаганського районного управління юстиції м. кривого Рогу, актовий запис №429 (а.с. 9).
Відповідно до Акту про нещасний випадок №4 від 29.03.2000 року та вставок №1, №2, №3, №4 до акту форми Н-1 №4 внаслідок нещасного випадку на виробництві, під час виконання трудових обов'язків на Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті «Криворіжсталь» (правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») 14.03.2000 року загинув ОСОБА_2 (а.с.3, 4-7).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягуючи на користь ОСОБА_1 , як сина загиблого моральну шкоду, суд першої інстанції керувався положенням статей 440-1 ЦК України та виходив із того, що нещасний випадок, внаслідок якого загинув батько, стався під час виконання ним посадових обов'язків у Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті «Криворіжсталь» (правонаступником якого є відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення з відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь позивача моральної шкоди, завданої смертю батька на виробництві. Даних висновків суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
На час виникнення спірних правовідносин, 14 березня 2000 р. можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків за рахунок роботодавця на підставі рішення суду, передбачалась пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою КМ України від 23.06.1993 № 472.
Саме застосування цих Правил і перелік осіб, що мають право на відшкодування шкоди після смерті потерпілого, зазначені у ст.456 ЦК УРСР. Перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди також перелічений у п.8 Правил.
Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю моральну шкоду (п.5).
Події, які породили цивільне право позивача на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в частині застосування до спірних правовідносин положення законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, тому доводи апеляційної скарги представника відповідача в цій частині є неприйнятними.
Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Необхідною умовою виникнення зобов'язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою).
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов'язаний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК Української РСР виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв'язку зі смертю його батька в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 427, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року.
При цьому, відповідно до статті 441 ЦК УРСР, організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно зі статтею 450 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), організації, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих, зобов'язані відшкодувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 456 ЦК УРСР в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
До вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до статті 83 ЦК України УРСР 1963 року не застосовуються (п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Тому, доводи апеляційної скарги представника відповідача, що з часу смерті батька позивача пройшло більше 19 років, колегія суддів вважає неприйнятними.
Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів заподіяння позивачеві моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв'язку із смертю батька встановлений матеріалами справи, позивач внаслідок втрати батька пережив нервові потрясіння пов'язані з його смертю та з втратою його турботи і підтримки.
За змістом статті 12 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Колегія суддів вважає доведеним факт моральних страждань позивача через втрату батька у зв'язку із загибеллю на виробництві під час виконання своїх обов'язків.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди сину загиблого, а доводи відповідача в апеляційній скарзі в цій частині є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Згідно зі ст.440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст.3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду України висловленою у постанові № 6-156цс14 від 24 грудня 2014 року.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв'язку з втратою близької людини.
Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 160000,00 грн., суд виходив того, що сам факт загибелі ОСОБА_2 беззаперечно свідчить про те, що його син, відчуває від цього негативні наслідки морального та психологічного характеру. Син втратив близьку людину і таку втрату не можливо відновити, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків і потребує додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, суд дійшов висновку, що сума компенсації моральної шкоди повинна складати 160 000,00 грн., оскільки заявлена у позові сума не вмотивована, є завищеною і не відповідає тяжкості та характеру завданої позивачу шкоди.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивачки, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди " № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання ОСОБА_1 , який втратив батька у повнолітньому віці, залишилася без батьківської турботи і піклування, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідки, що наступили, та їх невідворотність. Судом врахована вина потерпілого у нещасному випадку, який під час виконання робіт в порушення охорони праці, не використовував засоби особистої безпеки.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до аналізу судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанції в інших справах, що не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду, щодо застосування відповідних норм права, тоді як в даному конкретному випадку спір між сторонами щодо застосування норм права відсутній та всі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою суду першої інстанції розміру моральних страждань позивача.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бутка Олександра Олександровича, та Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 січня 2020 року.
Головуючий:
Судді: