20 січня 2020 року Справа № 280/5321/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Управління Служби безпеки України в Чернігівській області (вул. Шевченка 28, м. Чернігів, 14013, ЄДРПОУ 20001757)
про визнання протиправними дії та стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) до Управління Служби безпеки України в Чернігівській області в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Управління СБ України в Чернігівській області щодо затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з відповідача - Управління СБ України в Чернігівській області, на користь позивача - ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення - 25 червня 2019 року по день фактичного розрахунку - 20 серпня 2019 року, у розмірі 28 661,00 грн. (двадцять вісім тисяч шістсот шістдесят одна) гривня 00 копійок, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що ОСОБА_1 з 11 липня 2008 року по 25 червня 2019 року проходив військову службу в Службі безпеки України. Вказує, що 25 червня 2019 року позивач був виключений зі списків особового складу відповідача на підставі наказу тимчасово виконуючого обов'язки начальника Управляння Служби безпеки України в Чернігівській області №152-ос від 25 червня 2019 року. Відповідно до вищезазначеного наказу та на підставі поданого позивачем рапорту відповідач був зобов'язаний виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 27271,25 грн. Проте в порушення норм діючого законодавства в день звільнення відповідач не здійснив повний розрахунок з позивачем та не виплатив належні суми. Вказує, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у розмірі 27271,25 грн. фактично виплачена лише 20 серпня 2019 року. Позивач вважає такі дії протиправними, отже має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№49260 від 25 листопада 2019 року), відповідно до якого зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства з метою виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно звільненим з військової служби УСБУ в Чернігівській області повинні звертатись до розпорядника коштів Фінансово-економічного управління СБ України для подальшого коригування кошторисних призначень у бік збільшення та виділення відповідної суми УСБУ в Чернігівській області. Вказує, що після перерахування відповідної суми коштів від Фінансово-економічного управління СБ України на рахунки УСБУ в Чернігівській області для здійснення виплат ОСОБА_1 20 серпня 2019 року позивачу перераховано вказану суму та здійснений повний з ним розрахунок. Тобто відповідач дійсно виплатив вказану грошову компенсацію не в день фактичного звільнення, однак такі дії зумовлені специфічним порядком фінансування всіх військових частин, які не є розпорядниками коштів. Крім того, на думку відповідача позивач помилково ототожнює трудові правовідносини та правовідносини, пов'язані із проходженням військової служби. Отже компенсація за речове майно виплачувалась позивачу взамін невикористаного речового майна, а отже не є винагородою за виконану позивачем роботу, і не є грошовим забезпеченням, яке отримував позивач під час проходження служби в СБ України, а тому несвоєчасна її виплата не може бути підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті суд зазначає наступне.
Відповідно до копії сторінок трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 позивач звільнений з військової служби наказом УСБУ в Чернігівській області №152-ос від 25 червня 2019 року.
Відповідно до копії витягу з рахунку позивача грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 27271,25 грн. перераховано на рахунок позивача 20 серпня 2019 року.
Позивач вважаючи такі дії протиправними, звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав.
Порядок проходження військової служби в Службі безпеки України урегульований Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", Законом України "Про Службу безпеки України", Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII(далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Так, статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу у суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За змістом частини 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 78).
Пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
В силу пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Суд зазначає, що жоден із нормативно-правових актів, що регулює питання проходження військової служби в Службі безпеки України та звільнення з неї (Закон України «Про Службу безпеки України» 2229-ХІІ від 25 березня 1992 року, Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України №1262/2007 від 27 грудня 2007 року та Інструкція про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженою Наказом Служби безпеки України №772 від 14 жовтня 2008 року) - не врегульовує момент повного розрахунку з військовослужбовцем при звільненні.
Разом з тим, такі відносини врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008. Зокрема, відповідно до пункту 242 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В свою чергу, з матеріалів справи встановлено, що 25 червня 2019 року, наказом відповідача №152-ос про виключення позивача зі списків особового складу. Проте, на момент виключення позивача зі списків особового складу 25 червня 2019 року розрахунок за неотримане речове майно отримано не було, що не заперечується відповідачем, чим допущено протиправну затримку у розрахунку при звільнені загальною тривалістю 55 календарних днів.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, зокрема, стаття 117, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні при наявності факту порушення власником строку розрахунку та вини власника.
Матеріалами справи підтверджується, що належні позивачу при звільненні грошові кошти, виплачені несвоєчасно та з вини відповідача, адже право особи на отримання грошових коштів не може бути поставлено в залежність від бюджетних асигнувань, про що також зазначав Верховний Суд, зокрема у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 820/660/17.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважував, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, суд визнає доводи відповідача про відсутність грошових коштів на здійснення виплат у день звільнення безпідставними та доходить висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме: з дня звільнення - 25 червня 2019 року по день фактичного розрахунку - 20 серпня 2019 року.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а, за відсутності іншого законодавства розрахунок розміру середнього заробітку слід проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.
Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується і в інших (не передбачених пунктом 1) випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно із пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Згідно Довідки Управління Служби безпеки України в Чернігівській області №67 від 30 липня 2019 року розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 складає 358,80 грн. (за квітень 2019 року 11221,86+ за травень 2019 року 10665,00=21886,86 грн.)
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення за два місяці, що передують звільненню, складає 358,80 грн (21886,86 / 61 календарний день у Квітні 2019 року та травні 2019 року).
Затримка виплати ОСОБА_1 грошових коштів при звільненні за період 26 червня 2019 року по 19 серпня 2019 року становить 55 календарних днів, оскільки 25 червня день звільнення, а 20 серпня здійснено нарахування.
З урахуванням викладеного, стягненню з Управління Служби безпеки України в Чернігівській області на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 19 734 грн. (358,80 грн х 55).
Позивачем суму заборгованості визначено невірно через неправильний розрахунок кількості саме робочих днів за останні два місяці перед звільненням, тому стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 19 734 грн., а не 28661,00 грн, як було попередньо визначено позивачем.
При прийнятті рішення судом враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 20 лютого 2019 року у справі №814/1735/16, від 30 січня 2019 року у справі №806/2164/16 та від 11 жовтня 2018 року у справі №806/829/17.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1статті 2 КАС України).
За приписами частини 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини 1 та 2 статті 76 КАС України).
Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із системного аналізу вищезазначеного, з урахуванням з'ясованих на час розгляду справи обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних дій.
Згідно з частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України в Чернігівській області (вул. Шевченка 28, м. Чернігів, 14013, ЄДРПОУ 20001757) про визнання протиправними дії та стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління СБ України в Чернігівській області (вул. Шевченка 28, м. Чернігів, 14013, ЄДРПОУ 20001757) щодо затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з відповідача - Управління СБ України в Чернігівській області (вул. Шевченка 28, м. Чернігів, 14013, ЄДРПОУ 20001757), на користь позивача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення - 26 червня 2019 року по день фактичного розрахунку - 19 серпня 2019 року, у розмірі 19 734 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України в Чернігівській області (вул. Шевченка 28, м. Чернігів, 14013, ЄДРПОУ 20001757) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 529 грн. 17 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Рішення у повному обсязі складено та підписано 20 січня 2020 року.
Суддя Д.В. Татаринов