20 січня 2020 року (17 год. 30 хв.)Справа № 280/5487/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідача від 12.12.2018 №Ф-2629-23.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 грудня 2018 року контролюючим органом прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2629-23 з якої вбачається, що станом на 31 жовтня 2018 року у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені у розмірі 17013,57 грн. Зазначена вимога не надсилалась відповідачем на адресу позивача засобами поштового зв'язку, про наявність якої позивачу стало відомо лише при здійсненні виконавчих дій Шевченківським відділом державної виконавчою службою міста Запоріжжя Головним територіальним управлінням юстиції у Запорізькій області. Так, позивач зазначає, що починаючи з 2003 року, позивачем фактично підприємницька діяльність не здійснювалась, так як позивач перебував у трудових відносинах з суб'єктами підприємницької діяльності, що підтверджується випискою з Пенсійного фонду «Індивідуальні відомості про застраховану особу» форма ОК-5. При цьому, фактично державна реєстрація припинення підприємницької діяльності здійснена лише 31.10.2019, що є лише засвідченням факту (юридичним оформленням) припинення підприємницької діяльності. Таким чином, позивач є застрахованою особою, а єдиний внесок за яку регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску як особою, яка була лише зареєстрована як фізична особа-підприємець без фактичного провадження такої підприємницької діяльності. На підставі вищевикладеного, просить скасувати оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.12.2018 №Ф-2629-23.
Ухвалою суду від 02.12.2019 поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду із позовом, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 26.12.2019. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
23.12.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 54295), в якому зазначає, що згідно даних баз податкових органів 20.08.2012 внесено запис щодо державної реєстрації підприємницької діяльності ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п 2963501039). Платника взято на облік ГУ ДПС у Запорізькій області, Олександрівське управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Шевченківський район) 29.08.2012. 31.10.2019 до Єдиного державного реєстру департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради внесено запис щодо рішення фізичної особи - підприємця про припинення підприємницької діяльності. Таким чином, з 29.08.2012 по 31.10.2019 платник обліковувався на обліку у податковому органі як фізична особа - підприємець. У період з 01.07.2013 по 31.10.2019 перебував на загальній системі оподаткування. Стверджує, що з 2017 року набули чинності зміни, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями. Так, з 2017 року у разі якщо такими платниками податку не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, при цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону). З 01.01.2018 фізичні особи-підприємці, які застосовували загальну систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також члени фермерських господарств зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону). Зауважує, що позивачем належним чином не виконувались норми ст. 9 цього Закону, а саме єдиний внесок на відповідні рахунки не сплачено, у зв'язку із чим ГУ ДФС у Запорізькій області 12.12.2019 сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2629-23 на загальну суму 17013,57 грн. за формою та у строки, визначені законодавством, а тому вважає оскаржуване рішення є законним та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 20.08.2012 за № 2 103 000 0000 071019 Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради, основний вид діяльності: Код КВЕД 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу інтернет, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
12.12.2018, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI ГУ ДФС у Запорізькій області позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2629-23 на загальну суму боргу 17013,57 грн., у т.ч.: недоїмка 17013,57 грн. (а.с.11).
31.10.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 21030060002071019 про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , про що свідчить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.17-20).
Позивач не погодившись із вказаною вимогою звернулась до суду із вказаним позовом про її скасування.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до ст.1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 1 статті 4 Закону №№ 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону України №2464-VI).
Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з серпня 2003 року по теперішній час працює найманим працівником.
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) страхувальником-роботодавцем систематично сплачується внесок з його заробітної плати (а.с.21-23).
Суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу, та у зв'язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у позивача відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.
Суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку.
Натомість покладення на позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в даному випадку ОСОБА_1 є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, роботодавцем систематично сплачується внесок з його заробітної плати.
Згідно з ч.3 статті 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ч.4 ст.25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція № 449).
Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Таким чином, чинним законодавством передбачений обов'язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Мінімальний розмір обов'язкового платежу прямо визначений Законом, і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом. При цьому, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що жодною нормою спеціального Закону № 2464-VІ не передбачено обов'язок ФОП, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, сплачувати ЄСВ, якщо вона не здійснює підприємницької діяльності та не отримує доходу від неї.
Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 р. по справі "Вєренцов проти України", в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.
Крім того, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Корецький та інші проти України", ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.
У рішенні від 09.01.2013 по справі "Олександр Волков проти України" (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи "доброго врядування" і "належної адміністрації".
Крім того, у п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE ("Рисовський проти України") заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу "належного урядування", відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). При цьому, Суд наголосив, що саме на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Суд звертає увагу на те, що у період, за який ГУ ДФС у Запорізькій області було нараховано позивачу спірну суму недоїмки зі сплати ЄСВ він не здійснював підприємницької діяльності, зокрема як ФОП, доходу від такої діяльності не мав, а натомість працював у зазначений період як найманий працівник, отримумав заробітну плату за офіційним місцем роботи як найманий працівник і роботодавець сплачував з його заробітної плати відповідні внески. Зворотного відповідачем у справі не доведено.
Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для суду при вирішенні даної справи.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та відповідно, прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2629-23 від 12.12.2018.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності оскарженої вимоги про сплату боргу (недоїмки), вимоги позову відповідають вимогам законодавства та встановленим під час розгляду обставинам справи, що підтверджені належними та допустимими доказами та, за наведених обставин, позов слід задовольнити в повному обсязі, визнавши протиправною та скасувавши вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2629-23 від 12.12.2018.
У відповідності до ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.
Керуючись ст.ст.9, 139, 243-246 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2629-23 від 12.12.2018.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 20.01.2020.
Суддя Ю.В. Калашник