20 січня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3215/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув за правилами спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства оборони України (відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить суд: 1) визнати незаконним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України, у вигляді протоколу від 14.06.2019 року №78, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги; 2)визнати протиправними дії відповідача щодо не призначення одноразової грошової допомоги; 3)зобов'язати відповідача призначити і виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 27-місячного грошового забезпечення відповідно ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, що діяла на день встановлення інвалідності, визначеного ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що має повне право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як особа з інвалідністю ІІІ групи, пов'язаної з виконання обов'язків військової служби у відповідності до вимог статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, що діяла на день встановлення йому інвалідності, та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 499 від 28.05.2008 року. Отже, відповідачем було протиправно відмовлено у виплаті такої, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 16.12.2019 року відкрито спрощене провадження у справі. (а.с.1)
16.01.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки за отриманням грошової допомоги позивач звернувся поза тримісячний строк. Крім того, не подано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. (а.с.35-41)
10.01.2020 року до суду також надійшли письмові пояснення третьої особи по суті позовних вимог, в яких представник також просить в задоволенні позову відмовити. (а.с.26-33)
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами.
Відповідно матеріалам справи, позивача 15.08.1986 року звільнено зі строкової військової служби.
Як слідує з висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 21.12.2016 р. №2935/Ж та витягу з протоколу № 5219 від 26.12.2016 р. під час походження служби в республіці Афганістан позивач отримав поранення голови, спини, правої верхньої кінцівки та обох нижніх кінцівок (а.с.13-15).
23.05.2017 позивачу повторно встановлено ІІІ групу інвалідності (поранення, контузія, захворювання, пов'язані з виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії). (а.с.12)
Враховуючи це, позивач звернувся з відповідною заявою щодо виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з виплатою одноразової грошової допомоги № 78 від 14 червня 2019 року позивачу відмовлено в призначенні такої допомоги.
16 червня 2019 року рішення комісії затверджено керівником Міністерства. (а.с.17)
Позивач вважаючи неправомірним рішення та дії відповідача, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Як вбачається з витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 14.06.2019 р. №78 в призначенні одноразової грошової допомоги відмовлено тому, що заявнику інвалідність встановлена понад 3-місячний термін, оскільки зі строкової військової служби його звільнено 15.08.1986р., а інвалідність встановлено лише 23.05.2017 р. під час первинного огляду органам МСЕК. Крім того, заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено п. 11 "Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги…..", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. №975 (а.с.17).
Згідно з ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно Закону України від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).
20 грудня 1991 року було прийнято Закон України за № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який введено в дію 10 січня 1992 року постановою Верховної Ради України за № 2012-XII "Про порядок введення в дію Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Зазначеною постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 Установити, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255); допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Судом встановлено, що 11.01.1994 року позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності (загальне захворювання). 23.05.2017 року позивачу повторно встановлено ІІІ групу інвалідності (поранення, контузія, захворювання, пов'язані з виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії). (а.с.10, 12)
Предметом спору у цій справі є вимога позивача нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю ІІІ групи.
Отже, на час подання заяви про виплату одноразової грошової допомоги визначено, що моментом виникнення у особи права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу інвалідності, а саме Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ, в редакції від 30.04.1993 року.
Ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на момент встановлення інвалідності) передбачалось, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р. № 488 затверджено Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, згідно пункту 1 яких державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, проводиться установами Української державної страхової комерційної організації (Укрдержстраху) за рахунок коштів державного бюджету, що виділяються Міністерству оборони, Національній гвардії, Державному комітетові у справах охорони державного кордону, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки та іншим військовим формуванням, що створені Верховною Радою України*.
Підпунктом "б" пункту 6, затверджених Умов встановлено, що установи Укрдержстраху виплачують страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Отже, у зв'язку із встановленням ІII групи інвалідності позивач набув право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням на умовах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р. № 488, яка була чинною станом на момент встановлення IIІ групи інвалідності.
Законом України № 328-V від 03.11.2006 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" статтю 16 Закону №2011-ХІ викладено в новій редакції, яка вступила в дію з 01 січня 2007 року, та якою було введено поняття "одноразова грошова допомога".
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09.11.2018 року у справі № 759/5707/16-а.
Право на виплату одноразової грошової допомоги згідно з Порядком № 975 позивач автоматично не набув, оскільки вказане право безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положеннями законодавства, яке було чинним саме на той момент.
В той же час, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов'язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядком та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 року у справі № 278/307/17, зазначив, що законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. "Обов'язкове особисте державне страхування" та "одноразова грошова допомога" є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Разом з тим, періодичне підтвердження раніше встановленої групи інвалідності або відсотка втрати працездатності не є обставиною, яка спричиняє виникнення у військовослужбовця нових прав у сфері соціального захисту, якщо про це прямо не вказано у законодавстві, що регулює ці правовідносини.
Таким чином, встановивши, що позивачу ІІІ групу інвалідності встановлено 11.01.1994 р., після чого не виникло обставин, з якими Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язує право на отримання одноразової грошової допомоги (встановлення більшого відсотка втрати працездатності, встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі) позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги як інвалід ІІІ групи на умовах Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції на час підтвердження ІІІ групи інвалідності при повторному огляді) та Порядків №499 та №975.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07.02.2019 року у справі №127/12061/17 та від 14.03.2019 року у справі №127/12394/17.
Відповідно ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Одночасно, суд зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №822/220/18 акти судово-медичного дослідження та витяги із протоколу військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв не є достатніми та належними доказами про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовця, зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Враховуючи викладене та у зв'язку з тим, що на час встановлення інвалідності позивачу не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги та ненадання позивачем доказів про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовця, зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння,або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, суд приходить до висновку про відсутність протиправності дій Міністерства оборони України під час прийняття оскарженого рішення, та як наслідок відсутність підстав для скасування спірного рішення та задоволення адміністративного позову.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Керуючись ст.ст.9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України. Відповідно до підпункту 15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько