ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.01.2020Справа № 910/13762/19
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
справу № 910/13762/19
за позовом Благодійної організації "Дніпропетровський обласний благодійний фонд
"Лікарня ім.І.І.Мечникова"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології для життя"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - комунального закладу "Дніпропетровська обласна клінічна
лікарня ім. І.І. Мечникова"
про стягнення 319 802,00 грн,
за участю представників сторін:
від позивача: Бадогін С.Г., довіреність б/н від 10.2.2019;
Комок А.С., довіреність б/н від 10.12.2019;
від відповідача: Марків Н.В., ордер АА №1008034 від 16.10.2019;
від третьої особи: Сивун Т.С., довіреність № 4/1393 від 02.12.2019.
Благодійна організація "Дніпропетровський обласний благодійний фонд "Лікарня ім. І.І.Мечникова" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології для життя» про стягнення 319 802,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, отримавши суму попередньої оплати, у строк, встановлений Договором поставки № 070619 від 07.06.2019, товар не поставив, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати в розмірі 319 802,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/13762/19 від 08.10.2019 позовну заяву Благодійної організації "Дніпропетровський обласний благодійний фонд "Лікарня ім. І.І.Мечникова" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології для життя" про стягнення 319802,00 грн залишено без руху та надано строк на усунення недоліків протягом 10 (десяти) днів з дня отримання ухвали.
23.10.2019 на виконання ухвали суду від 08.10.2019 від Благодійної організації "Дніпропетровський обласний благодійний фонд "Лікарня ім. І.І.Мечникова" надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13762/19, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
19.11.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи з викликом учасників справи.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.11.2019 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології для життя" про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології для життя" про розгляд справи № 910/13762/19 з викликом учасників справи задоволено. Судове засідання призначено на 12.12.2019.
29.11.2019 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, посилаючись на те, що товар за Договором поставки № 070619 від 07.06.2019 на суму 319 802,00 грн. фактично був поставлений та використовується у господарській діяльності Комунальним закладом "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова".
Крім того, 29.11.2019 через відділ автоматизованого документообігу Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології для життя" до Благодійної організації "Дніпропетровський обласний благодійний фонд "Лікарня ім.І.І.Мечникова", Комунального закладу "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім.. І.І. Мечникова" про витребування майна з чужого незаконного володіння.
03.12.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли клопотання про долучення письмових доказів до матеріалів справи та заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - комунальний заклад "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова". В обґрунтування поданої заяви відповідач посилається на те, що саме вказана юридична особа фактично користується обладнанням, що було поставлено на підставі Договору поставки № 070619 від 07.06.2019 на суму 319 802,00 грн, на підтвердження чого до відзиву на позовну заяву були додані відповідні докази передачі та введення в експлуатацію спірного медичного обладнання.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.12.2019 на підставі ч. 6 ст. 180 ГПК України зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології для життя" до Благодійної організації "Дніпропетровський обласний благодійний фонд "Лікарня ім.І.І.Мечникова", Комунального закладу "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім.. І.І. Мечникова" про витребування майна з чужого незаконного володіння було повернуто, у зв'язку із пропуском строку на звернення із зустрічним позовом.
09.12.2019 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.12.2019 клопотання Благодійної організації "Дніпропетровський обласний благодійний фонд "Лікарня ім. І.І.Мечникова" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції залишено без розгляду.
Присутні у судовому засіданні 12.12.2019 представники позивача позовні вимоги підтримали та заперечили щодо залучення третьої особи.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Суд, дослідивши матеріали справи та подані відповідачем в обґрунтування клопотання докази, враховуючи положення ст. 50 ГПК України, дійшов висновку про наявність підстав для залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - комунальний заклад "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова".
При цьому, представники позивача просили призначити наступне судове засідання в режимі відео конференції, проведення якої доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.12.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - комунальний заклад "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова" та відкладено розгляд справи в режимі відеоконференції на 16.01.2020. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції було.
10.01.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів направлення відзиву з додатками третій особі.
Позивач ухвалу суду від 12.12.2019 не виконав та докази направлення на адресу залученої третьої особи копії позовної заяви з додатками, а також відповідь на відзив з доказами на спростування заперечень, наведених відповідачем не надав.
Третя особа також не надала суду письмових пояснень по суті заявлених позовних вимог.
Присутні в судовому засіданні 16.01.2020 представники позивача позовні вимоги підтримали з посилання на обставини, наведені у позовній заяві.
Представники відповідача проти позову заперечив, посилаючись на те, що товар за договором фактично було поставлено, проте позивач ухиляється від оформлення бухгалтерських документів на підтвердження поставки товару.
Представник третьої особи зазначив про те, що Комунальний заклад "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова" не має жодного відношення до господарський відносин, які виникли між позивачем та відповідачем, а також не є стороною Договору поставки № 070619 від 07.06.2019
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 28.11.2019р., відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
07.06.2019 між відповідачем (за договором - постачальник) та позивачем (за договором - покупець) було укладено Договір поставки № 070619 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати покупцю, а покупець прийняти та оплатити обладнання, що іменується у подальшому медичне обладнання, вказане в Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору), який є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно з п. 2.1. договору, загальна вартість медичного обладнання згідно Специфікації становить: 319802,00 грн, в тому числі ПДВ - 20921,63 грн.
Пунктом 2.3. договору визначено, що право власності на медичне обладнання переходить до покупця після підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної про приймання медичного обладнання.
Згідно із п. 10.2 договору, останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019 р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
На виконання умов договору сторони підписали Додаток № 1 до Договору № 070619 від 07.06.2019 - Специфікація, якою затвердили перелік та вартість товару, що поставляється за Договором поставки № 070619 від 07 червня 2019 року.
Як вбачається із матеріалів справи, а саме з платіжного доручення № 286 від 20.06.2019, позивачем на виконання умов договору було здійснено 100% попередню оплату вартості товару у розмірі 319 802,00 грн.
16.07.2019 позивач за допомогою сервісу ТОВ «Нова Пошта» надіслав на адресу відповідача претензію за вих. № 61 від 15.07.2019 з вимогою виконати умови договору, а саме поставити товар не пізніше, ніж через 5 календарних днів з моменту отримання даної претензії або повернути кошти в розмірі 319 802,00 грн.
Оскільки відповідач не виконав вимогу позивача про поставку товару або повернення коштів у розмірі 319 802,00 грн, останній звернувся за захистом порушених прав до господарського суду.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що обладнання, яке є предметом Договору № 070619 від 07.06.2019, було передано КЗ "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова" та змонтовано ще в грудні 2018 року. Проте, документальне оформлення поставки медичного обладнання за вимогою третьою особи та позивача було оформлено двома окремими договорами. При цьому, медичне обладнання, що виступало предметом поставки за Договором поставки № 210618-1 від 21.06.2018 та Договором поставки № 070619 від 07.06.2019 є елементами цілісного медичного обладнання - операційний стіл класу «експерт» для нейрохірургії та мікрохірургії MST-7300ВX. На даний час спірне медичне обладнання використовується в діяльності КЗ "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова" та його гарантійне обслуговування було здійснено відповідачем у листопаді 2019 року, про що до матеріалів справи долучено відповідні докази.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Благодійної організації "Дніпропетровський обласний благодійний фонд "Лікарня ім.І.І.Мечникова" задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ч. 1, ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги укладений між сторонами договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Стаття 525 Цивільного кодексу України визначає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як свідчать умови укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є договором поставки.
При цьому, в умовах Договору поставки № 070619 від 07.06.2019 сторони не визначили конкретних строків поставки товару за договором.
Відтак, 16.07.2019 позивач за допомогою сервісу ТОВ «Нова Пошта» надіслав на адресу відповідача претензію за вих. № 61 від 15.07.2019 з вимогою виконати умови договору, а саме поставити товар не пізніше, ніж через 5 календарних днів з моменту отримання даної претензії або повернути кошти в розмірі 319 802,00 грн.
Проте, за твердженнями позивача, відповідач вказану вимогу не виконав товар не поставив кошти у розмірі 319 802,00 грн не повернув.
Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Під час розгляду справи відповідач на підтвердження своїх заперечень надав суду докази поставки товару за договором, які є більш вірогідними, ніж докази, надані позивачем в обґрунтування своїх вимог. При цьому, позивач жодним чином не спростував докази відповідача.
Крім того, судом враховано відсутність доказів, які свідчать про неможливість третьою особою користуватись медичним обладнанням - операційний стіл класу «експерт» для нейрохірургії та мікрохірургії MST-7300ВX, у зв'язку з неотриманням частини обладнання.
Також, судом враховано, що позивач отримав від відповідача для підписання видаткову накладну № Т-00000080 від 20.06.2019 на підтвердження поставки товару за договором, докази чого наявні в матеріалах справи, проте її не підписав та жодної відповіді на адресу відповідача не направив.
Дані обставини не заперечувалися представниками позивача в судовому засіданні під час дослідження доказів судом.
Суд наголошує, що відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованих, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому, добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Таким чином, з зібраних у справі доказів вбачається недобросовісність поведінки позивача та зловживання своїми цивільними правами
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97- ВР від 17.07.1997р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового спору під час розгляду даної справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладені вище обставини справи, зібрані докази та надані учасниками судового процесу поясненнями, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Згідно положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 21.01.2020.
Суддя А.І. Привалов