номер провадження справи 27/221/19
15.01.2020 Справа № 908/3290/19
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи
За позовом: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (юридична адреса: 69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14; адреса для листування: 69035 м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, 25, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926)
до відповідача: Комунального підприємства “Водоканал” (69002 м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 61, ідентифікаційний код юридичної особи 03327121)
про стягнення 42 345 грн. 34 коп.
за участю
представника позивача: Черненко А.В., дов. № 443 від 01.10.2019 р.
представник відповідача: Разуваєва К.М., дов. № 94 від 27.11.2019 р.
Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго” звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Комунального підприємства “Водоканал” про стягнення 3 183 грн. 86 коп. 3 % річних за несвоєчасну сплату вартості отриманої активної електричної енергії, 39 161 грн. 48 коп. пені за несвоєчасну сплату вартості отриманої активної електричної енергії.
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 27.11.2019 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3290/19 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
У позовній заяві позивач просив суд розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 02.12.2019, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3290/19. Справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 16.12.2019 року оголошувалася перерва в судовому засіданні до 15.01.2020, відповідно до ст. 216 ГПК України.
У судовому засіданні 15.01.2020 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні 15.01.2020 відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
15.01.2020 представник позивача підтримав заявлені вимоги, на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача 3 183 грн. 86 коп. 3 % річних за несвоєчасну сплату вартості отриманої активної електричної енергії, 39 161 грн. 48 коп. пені за несвоєчасну сплату вартості отриманої активної електричної енергії.
Представник відповідача визнав позовні вимоги в повному обсязі, про що зазначив у письмовому відзиві № 12765/19/9 від 13.12.2019 р. (вх. № 08-078/26057/19 від 13.12.2019). Просив суд розстрочити виконання рішення суду у справі № 908/3290/19 щодо стягнення заборгованості строком на 12 місяців із погашенням щомісяця до 30 (31) числа, рівними частками по 3 528 грн. 77 коп. починаючи з січня 2020 року по січень 2021 року.
Крім того, відповідач просив суд вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 % судового збору, відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України.
Позивач заперечив проти розстрочення рішення суду, про що зазначив у відповіді на відзив.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, вислухавши представників позивача та відповідача, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
31.03.2006 року між ВАТ “Запоріжжяобленерго” (змінено назву на ПАТ “Запоріжжяобленерго”, постачальник електричної енергії) та КП “Водоканал” (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 2.
Відповідно до розділу 1 договору в редакції додаткової угоди від 27.09.2006 Постачальник електричної енергії продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку №1 «Обсяги постачання електричної енергії споживачу», а Споживач оплачує Постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Точки продажу електричної енергії визначаються додатком № 2 «Точки продажу електричної енергії споживачу».
Розділом 2 договору визначено, що під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумов лені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України, зо крема Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ), Правилами улаштуван ня електроустановок (ПУЕ) та технічними умовами.
Згідно із п. 2.2.3 договору споживач зобов'язується оплачувати Постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами Додатків № 4 "Порядок розрахунків" та № 5 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".
Згідно Додатку № 4 «Порядок розрахунків за активну електричну енергію» до Договору про постачання електричної енергії у редакції додаткової угоди від 27.09.2006 визначені наступні умови:
п. 4 - Споживач не пізніше 12-00 годин другого робочого дня місяця, наступного за розрахунковим, направляє свого представника до Постачальника електричної енергії для подання у двох примірниках, підписаних уповноваженою особою Споживача «Акту про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію» та «Актів прийому-передачі електроенергії;
п. 6 - за підсумками розрахункового періоду Постачальник електричної енергії виписує Споживачу рахунок або платіжну вимогу-доручення для остаточного розрахунку. Сума платежу при остаточному розрахунку визначається, виходячи з тарифів на активну електроенергію та фактичного обсягу спожитої електричної енергії, згідно даних наданого Споживачем «Акту про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію» та інших умов Договору з урахуванням сум платежів, що надійшли від Споживача;
п. 10 - Споживач зобов'язаний після розрахункового періоду і проведення постачальником розрахунку обсягу використаної електроенергії у разі не одержання рахунка або вимоги-доручення до 10 числа, направити свого уповноваженого представника отримати платіжний документ на сплату спожитої електроенергії, і не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим здійснити сплату.
Згідно з п. 7.2 договору розрахунки за електроенергію та інші платежі за розрахунковий період здійснюються по діючих тарифах, що визначаються до положень нормативних документів НКРЕ.
Відповідно до п. 9.7 договору, даний договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31 грудня 2006. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії. Умови, а також термін дії договору, можуть бути переглянуті в будь-який момент за узгодженням сторін.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Правовідносини сторін є господарськими та виникли з договору про постачання електричної енергії № 63 від 01.04.2008, який за змістом закріплених у ньому праві та обов'язків сторін є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У зв'язку із неналежним виконанням взятих на себе договірних зобов'язань споживач - КП «Водоканал» порушив умови оплати і терміни розрахунку за використану електричну енергію, які передбачені Договором про постачання електричної енергії № 2 від 31.03.2006 та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року № 312.
Так, за грудень 2018 року Споживачем надано Акти про спожиту електричну енергію, на підставі яких Позивачем виставлено на оплату рахунок № 2/12а від 31.12.2018 на суму 968 424 грн. 06 коп., який отримано відповідачем нарочно 08.01.2019, про що є відповідна відмітка у журналі видачі рахунків.
Оплату вказаного рахунку здійснено відповідачем з порушенням строків виконання грошових зобов'язань, лише 25.02.2019.
У зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну сплату вартості отриманої активної електричної енергії за період прострочення з 16.01.2019 по 25.02.2019 у розмірі 39 161 грн. 48 коп. та 3% річних у розмірі 3 183 грн. 86 коп.
Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Як визначено у ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
За приписами ст. 3 Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно п. 4.2.1 договору, за недотримання термінів сплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну електроенергію (п. 10 Додатка № 4) та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії, Споживач сплачує Постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого не виконане зобов'язання по сплаті, в розмірі 0,5% від суми платежу за кожний день прострочення (але не більш подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати.
Таким чином, договором про постачання електричної енергії № 23 від 31.03.2006 сторони передбачили нарахування пені протягом усього періоду прострочення.
Наданий позивачем розрахунок пені суд визнав вірним як в частині розрахунку сум, так і в частині визначення періоду нарахування штрафних санкцій. Позовні вимоги в цій частині законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено розрахунок 3% річних, виконаний позивачем, та визнано позовні вимоги в цій частині законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений строк.
Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто, подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Відповідач позов визнав у повному обсязі про що зазначено у відзиві вх. № 08-08/26057/19 від 13.12.2019.
Відповідно ч. 1, 2, 4, 5 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
З огляду на викладене, враховуючи визнання позову відповідачем, що не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, суд вважає з можливе позов задовольнити.
З положень ч. 1 ст. 130 ГПК України вбачається, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні, у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічні умови повернення судового збору передбачені частиною 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 960 грн. 50 коп. судового збору, а решта, сплаченого позивачем судового збору, підлягає поверненню з держбюджету.
Крім того, відповідач надав суду заяву про розстрочення виконання рішення суду.
Заява мотивована тим, що основну масу дебіторської заборгованості складають споживачі - населення та бюджетні організації, які не можуть бути позбавлені чи обмежені КП «Водоканал» у наданні послуг з водопостачання та водовідведення, а також немає можливості стягнути штрафні санкції за невчасну оплату, у зв'язку з чим підприємство зазнає збитків, які в результаті приводять до дефіциту оборотних коштів. Серед матеріалів, що необхідно регулярно закуповувати КП «Водоканал» є флокулянти, реагенти, коагулянти, хлор, інші, тобто необхідні для виробництва складові, без яких постачання води та очищення стічних вод є неможливим. Непогашення заборгованості перед постачальниками може призвести до припинення постачання необхідних для виробництва матеріалів.
Розглянувши клопотання про розстрочення виконання рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/3290/19 строком на 12 місяців, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд не вбачає підстав для задоволення даної заяви, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).
Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Недостатність чи відсутність коштів або необхідність виконання зобов'язання за кредитним договором не можна вважати безумовним винятковим випадком, за наявності якого виконання судового рішення можна розстрочити.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України). Також, суд враховує наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Особа, яка подала заяву про відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
В даному випадку, відповідач не надав жодного належного та/або допустимого доказу на підтвердження викладених обставин та не виконав вимоги частини 4 ст. 331 ГПК України.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, судом враховується, що при вирішенні заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 331 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Тобто, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але також необхідно враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
При вирішенні питання про розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Суд зазначає, що положеннями п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 326 ГПК України закріплено принцип обов'язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковим на всій території України. Відповідно до ч. 2 ст. 326 ГПК України невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012 виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
З огляду на встановлені судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як боржника, так і стягувача, а також те, що рішення суду є обов'язковим до виконання та має бути виконане, суд не вбачає правових підстав для розстрочення виконання рішення стоком на 12 місяців.
Позивач і відповідач є суб'єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики та надання розстрочки відповідачу може призвести до негативних наслідків для позивача.
До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Законом України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Наведені заявником доводи, суд не може сприймати у якості достатньої підстави для розстрочки виконання судового рішення, оскільки, вони не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку належного виконання зобов'язань за судовим рішенням.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті б Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Із підстав, умов та меж: надання розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим».
З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.
Судовий збір в порядку статті 130 ГПК України, оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 130, 233, 238, 240, 241, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, м. Запоріжжя до Комунального підприємства “Водоканал”, м. Запоріжжя задовольнити.
Стягнути з Комунального підприємства “Водоканал” (69002 м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 61, ідентифікаційний код юридичної особи 03327121) на користь Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (юридична адреса: 69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14; адреса для листування: 69035 м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, 25, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926) 3 183 (три тисячі сто вісімдесят три) грн. 86 коп. 3 % річних за несвоєчасну сплату вартості отриманої активної електричної енергії, 39 161 (тридцять дев'ять тисяч сто шістдесят одна) грн. 48 коп. пені за несвоєчасну сплату вартості отриманої активної електричної енергії, 960 (дев'ятсот шістдесят) грн. 50 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Видати ухвалу на повернення з Державного бюджету України Публічному акціонерному товариству “Запоріжжяобленерго” (юридична адреса: 69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14; адреса для листування: 69035 м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, 25, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926) 50 (п'ятдесят) % судового збору в розмірі 960 (дев'ятсот шістдесят) грн. 50 коп. судового збору, сплаченого на підставі платіжного доручення № 33429 від 25.10.2019.
Рішення оформлено та підписано 21.01.2020.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.