ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.01.2020Справа № 915/2027/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи
за позовом Державного підприємства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" (54018, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 42-А)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПОХІМ-ОЛТІГ ГРУП" (01135, м. Київ, вул. В'ячеслава Чорновола, 20, кв. 17)
про стягнення 4799,52 грн
Представники сторін: не викликались
До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Державного підприємства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПОХІМ-ОЛТІГ ГРУП" про стягнення з останнього грошових коштів у загальній сумі 4799 грн 52 коп., з яких: 1439 грн 86 коп. пеня; 3359 грн 66 коп. штраф, з посиланням на неналежне виконання ТОВ "ЕКСПОХІМ-ОЛТІГ ГРУП" зобов'язань за укладеним з позивачем договором від 10.04.2018 №3261 щодо своєчасної та у повному обсязі поставки товару, внаслідок чого на підставі п. 6.3 договору позивачем здійснені нарахування штрафних санкцій.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.09.2019 року відкрито провадження у справі №915/2027/19 та вирішено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження у підготовчому засіданні 28.10.2019.
18.10.2019 до канцелярії суду надійшов відзив, у якому відповідач зазначає, що партія товару у кількості 3600,00 кг на загальну суму 47 955,20 грн була поставлена позивачу в останній день виконання зобов'язання 22.04.2019, тобто, без перевищення строку щодо застосування відповідальності, визначеної у п. 6.3. договору, а тому застосування штрафу у розмірі 7% за прострочку більше чим на 30 календарних днів від вартості товару є незаконним. Що стосується нарахованої пені, то за доводами відповідача, розмір останньої (0,1 % вартості товару за кожен день прострочення) перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нарахована пеня. У відзиві відповідач також наводить орієнтовний розрахунок сум судових витрат понесених відповідачем у розмірі 3 500,00 грн.
Цією ж датою до суду надійшла заява відповідача про передачу справи за підсудністю, оскільки позивачем під час звернення до суду порушено територіальну підсудність.
23.10.2019 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що прострочення поставки товару більше ніж на 30 днів з 23.03.2019 по 22.04.2019 є підставою для застосування штрафу, що не суперечить чинному законодавству та встановленій практиці. Крім того, за доводами позивача, встановлення в договору пені у розмірі 0,1% не суперечить ч. 2 ст. 231 ГК України. Позивач також зауважує, що понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 грн є завищеними, становлять тягар для позивача та не підтверджені належними доказами, а тому просить суд відмовити у їх задоволенні.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2019 матеріали справи №915/2027/19 були направлені за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 18.11.2019 справу №915/2027/19 передано на розгляд судді Пукшин Л.Г.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 суд прийняв справу №915/2027/19 до свого провадження та вирішив здійснювати подальший її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення(виклику) сторін.
10.01.2019 до канцелярії суду надійшло клопотання позивача, у якому останній просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідача до 400,00 грн.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
10 квітня 2018 року між Державним підприємством Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКСПОХІМ-ОЛТІГ ГРУП" (далі - постачальник, відповідач) було укладено договір поставки № 3261 від 10.04.2018 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених даним договором, поставити покупцю хімічну продукцію (далі -товар), зазначений в Специфікації №1 (Специфікаціях), що є Додатком №1 (додатками) до цього договору, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити поставлений товар в порядку та строки, передбачені договором.
Згідно з п. 1.2 договору загальна кількість товару, що підлягає поставці, визначається Специфікацією №1 та іншими Специфікаціями, які в подальшому, при виробничій необхідності, можуть бути оформлені та підписані сторонами.
Додатковою угодою №2 від 30.11.2018 до договору сторони продовжили дію останнього до 31.12.2019.
30 листопада 2018 року між сторонами також була підписана Специфікація №3 до договору, якою узгоджено поставку товару за однією позицією (Тиосульфат натрія кристалічний технічний в. сорт ГОСТ 244-76) в кількості 20 000,00 кг на загальну суму 266 640,00 грн (з ПДВ).
Згідно з п. 4.2 договору строк поставки товару протягом 5-ти робочих днів від дня отримання повідомлення покупця про готовність прийняти товар.
З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до п. 4.2 договору позивачем було направлено відповідачу повідомлення №06/1-534 від 15.03.2019 про готовність отримання товару за специфікацією №3 від 30.11.2018 у кількості 10 000 кг.
Відповідно до видаткової накладної №524 від 19.03.2019 відповідач поставив позивачу товар по Специфікації №3 від 30.11.2018 до договору у кількості 6 400,00 кг на загальну суму 85 324,80 грн. (з ПДВ). Інша частина товару у кількості 3600,00 кг на загальну суму 47 955,20 грн була отримана позивачем 22.04.2019 згідно видаткової накладної №868.
Відповідно до п. 6.3. договору у разі порушення строків поставки товару постачальник виплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% вартості товару, по якому допущена про строчка, за кожен день прострочення, а за прострочення більше чим на 30 календарних днів, додатково нараховується штраф у розмірі 7% зазначеної вартості.
За доводами позивача, спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору, а саме в частині своєчасної поставки товару у кількості 3600,00 кг, що стало наслідком нарахування останньому штрафних санкцій за прострочення поставки у вигляді пені у розмірі 1 439,86 грн та штрафу у розмірі 3 359,66 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №17/1-5209 від 16.07.2019 про сплату штрафних санкцій у розмірі 4 779,52 грн, однак остання була залишена відповідачем без задоволення (лист вих. №05 від 30.07.2019), що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що у п. 4.2 договору сторони передбачили строк поставки товару протягом 5-ти робочих днів від дня отримання повідомлення покупця про готовність прийняти товар.
Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується, що 15.03.2019 позивач звернувся до відповідача з повідомлення №06/1-534 від 15.03.2019 про готовність отримання товару за специфікацією №3 від 30.11.2018 у кількості 10 000 кг.
Таким чином, поставка товару мала відбутись в період з 18.03.2019 по 22.03.2019 включно.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору відповідачем було поставлено позивачу товар у кількості 6 400,00 кг на загальну суму 85 324,80 грн (з ПДВ), що підтверджується підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №524 від 19.03.2019.
Інша частина товару у кількості 3600,00 кг на загальну суму 47 955,20 грн була поставлена позивачу лише 22.04.2019 згідно з видатковою накладною №868.
Тобто, всупереч прийнятим на себе зобов'язанням за договором, відповідач здійснив поставку товару на загальну суму 47 955,20 грн з простроченням.
При цьому, посилання відповідача щодо повідомлення позивача про наявність меншої кількості хімічної продукції для поставки, не підтверджується матеріалами справи, а доводи відповідача щодо відсутності у договорі чітко визначеної кількості товару, що підлягає поставці, спростовуються специфікацією №3 від 30.11.2018 до договору та повідомленням №06/1-534 від 15.03.2019.
Також судом встановлено, що на адресу позивача не надходили повідомлення про обставини непереборної сили та проекти додаткових угод до договору з відповідними обгрунтуваннями щодо зміни строків чи кількості товару, що підлягала поставці.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що відповідно до п. 6.3. договору у разі порушення строків поставки товару постачальник виплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% вартості товару, по якому допущена про строчка, за кожен день прострочення, а за прострочення більше чим на 30 календарних днів, додатково нараховується штраф у розмірі 7% зазначеної вартості.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч.2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
При цьому суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.
В даному випадку суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
При цьому, посилання відповідача на те, що розмір пені, який встановлений за згодою сторін не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, спростовують наступним.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
Поняття суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки, визначено у ч.2 ст. 22 ГК України, відповідно до якої суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
З наявного у матеріалах справи Статуту позивача, затвердженого Наказом Державного концерну «Укроборони» від 18.04.2017 №162, вбачається, що Державне підприємство Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" є державним комерційним підприємством, заснованим на державній формі власності, та передане в управління Державного концерну «Укроборони».
Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги суб'єктний склад сторін договору, суд вважає правомірним застосування до стягнення з відповідача пені у розмірі 0,1 % вартості товарів з яких було допущено прострочення в період з 23.03.2019 по 21.04.2019.
Суд перевіривши розрахунок пені та штрафу встановив, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 1 439,86 грн та штрафу у розмірі 3 359, 66 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Державного підприємства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Що стосується заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКСПОХІМ-ОЛТІГ ГРУП" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00, суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Слід зазначити, що ч. 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з огляду на задоволення позовних вимог Державного підприємства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" в повному обсязі, витрати на професійну правничу допомогу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПОХІМ-ОЛТІГ ГРУП" підлягають залишенню за відповідачем.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПОХІМ-ОЛТІГ ГРУП" (01135, м. Київ, вул. В'ячеслава Чорновола, 20, кв. 17, ідентифікаційний код 38405374) на користь Державного підприємства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" (54018, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 42-А, ідентифікаційний код 31821381) пеню у розмірі 1 439 (одна тисяча чотириста тридцять дев'ять) грн 86 коп., штраф у розмірі 3 359 (три тисячі триста п'ятдесят дев'ять) грн 66 коп. та судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 21.01.2020
Суддя Л. Г. Пукшин