ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.01.2020Справа № 910/2064/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Державного підприємства "Буське лісове господарство" (80500, Львівська область, Буський район, м. Буськ, вул. Січових Стрільців, будинок 39, код ЄДРПОУ 00992504)
до 1) Закарпатської митниці ДФС (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, 20, код ЄДРПОУ 39515893)
2) Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646)
про стягнення 549 101,40 грн,
Представники сторін:
від позивача: Гейвич М.М. адвокат
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
Державне підприємство "Буське лісове господарство" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Закарпатської митниці ДФС та Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 659939,60 грн.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю Закарпатської митниці ДФС, що призвело до понесення позивачем збитків у розмірі 656 939,60 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.02.2018 № 910/2064/18 вказану позовну заяву залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 232, ст.ст. 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.03.2018 № 910/2064/18 позовну заяву повернуто заявнику на підставі ст. 43, ч. 2 ст. 232, ст.ст. 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 ухвалу Господарського суду м. Києва від 19.03.2018 скасовано, справу № 910/2064/18 передано до Господарського суду м. Києва для розгляду.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 № 05-23/705 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/2064/18, за результатами якого зазначену справу передано на розгляд судді Балацу С.В.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.05.2018 справу № 910/2064/18 прийнято до провадження судді Балаца С.В.
Проаналізувавши заяву Державного підприємства "Буське лісове господарство" про зменшення розміру позовних вимог, поданої 19.06.2018 до суду, відповідно до якої останній просить суд стягнути матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок неправомірної бездіяльності Закарпатської митниці ДФС у розмірі 549 101,40 грн, суд дійшов до висновку про те, що вказана заява не суперечить вимогам норм чинного законодавства та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому приймається судом до розгляду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 у справі № 910/2064/18, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2019, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 07.10.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 у справі № 910/2064/18 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2019 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ від 17.10.2019, справу № 910/2064/18 передано для розгляду судді Андреїшиній І.О.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.10.2019 справу № 910/2064/18 справу прийнято до свого провадження; підготовче засідання призначено на 26.11.2019.
22.11.2019 до суду від позивача засобами поштового зв'язку надійшли додаткові пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 11.12.2019.
У судовому засіданні 11.12.2019 судом відкладено розгляд справи на 15.01.2020.
Представники відповідачів у судове засідання 15.01.2020 не з'явились.
У судовому засіданні 15.01.2020 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,
29.12.2012 між ДП "Буське лісове господарство" (далі - позивач, замовник) та Державним підприємством "Український транспортно-логістичний центр" (виконавець), співвиконавці: Державне підприємство "Дарницький вагоноремонтний завод", Державне підприємство "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" було укладено договір № 2358/1285-2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних на піввагонах (далі - договір), відповідно до умов якого, основний виконавець та співвиконавці зобов'язуються за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у напіввагонах співвиконавців.
Згідно ч.10 договору додатки до договору є його невід'ємною частиною. Зокрема, договір № 2358/1285-2012 від 29.12.2012 містить наступні додатки:
- додаток №1 Перелік додаткових послуг та розмір плат, пов'язаних з перевезенням вантажів;
- додаток №2 Протокол погодження договірної ціни між сторонами, між основним виконавцем та замовником;
- додаток №3 Протокол погодження договірної ціни між сторонами, між основним виконавцем та співвиконавцями.
24.02.2016 між позивачем (продавець) та Фірмою "Multikemia Kereskedelmi Kft." (покупець) укладено контракт № 24022016, відповідно до якого продавець зобов'язався продати, а покупець купити паливну деревину породи: береза, сосна, осина, вільха, граб, дуб кількістю 2500 м3 загальною вартістю 62 500,00 Євро.
На виконання вказаного контракту, позивачем, 12.05.2016 здійснено завантаження лісопродукції вагонами №№ 96395033, 96399340, 32262636, які замитнені згідно з вантажною митною декларацією № 209050000/2016/001472.
Вагони, які відправлялись на адресу фірми-нерезидента, не пройшли митного огляду та були затримані Закарпатською митницею ДФС (далі - відповідач-1) на станції Батьово, зокрема, і вагони № 96395033, № 96399340, № 32262636.
За доводами позивача, відповідачем-1 не було своєчасно здійснено визначених законом дій для вчинення митних процедур щодо пропуску залізничних вагонів № 96395033, 96399340, 32262636 на станції Батьово, що призвело до завдання позивачеві збитків у розмірі 549 101,40 грн, з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог.
На підтвердження вказаних доводів позивач посилається на те, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 у справі № 813/2237/16, яка залишена без змін ухвалою від 16.02.2017 Львівського апеляційного адміністративного суду та ухвалою від 11.04.2017 Вищого адміністративного суду України, позовні вимоги Державного підприємства "Самбірське лісове господарство", Державного підприємства "Бродівське лісове господарство", Державного підприємства "Буське лісове господарство", Державного підприємства "Бібрське лісове господарство", Державного підприємства "Турківське лісове господарство", Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство", Державного підприємства "Сколівське лісове господарство", Державного підприємства "Золочівське лісове господарство" задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Закарпатської митниці ДФС щодо затримки залізничних вагонів, зокрема, і вагонів Державного підприємства "Буське лісове господарство" №96395033, № 96399340, № 32262636 та зобов'язано Закарпатську митницю ДФС завершити митні формальності щодо пропуску через митний кордон України залізничний вагон державного підприємства.
Тобто, у межах провадження в адміністративній справі № 813/2237/16 було встановлено факт неправомірної поведінки (бездіяльності) Закарпатської митниці ДФС (відповідача-1 у справі № 910/2064/18), як елемент цивільного правопорушення, і відповідні обставини у розумінні ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України не потребують повторного доведення.
Листами-вимогами № ЦТЛ-19/1125, № ЦТЛ-19/1126, № ЦТЛ-19/1127 від 13.06.2017 філія "Центр транспортної логістики" ПАТ "Українська залізниця" просила позивача сплатити 219 289,40 грн додаткових зборів по вагону № 96395033, 212 709,90 грн додаткових зборів по вагону № 96399340, 224 940,30 грн додаткових зборів по вагону № 32262636, а саме: маневрова робота, зберігання вантажів, плата за користування вагонами, надання інформації про вантажні роботи, зважування вантажів.
Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця», у відповідності до договору № 2358/1285-2012 від 29.12.2012 року нараховано за надані послуги додаткові платежі, з урахуванням уточнень від 14.06.2018 року № 384/05 відповідно до позиції Верховного Суду щодо застосування ст.199 Митного кодексу України:
Стосовно затриманого вагону № 32262636: затримка відбулась з 13.06.2016 по 26.11.2016, заборгованість становить 189 397,60 грн, яка складається з таких платежів: користування вагоном 3 944 год. - 145 265,40 грн, зберігання вантажу 165 діб - 32 081,00 грн, телеграми та повідомлення в кількості 5 шт. - 610,00 грн, маневрова робота 8 год. - 5 388,40 грн, участь представника залізниці - 152,30 грн, тариф - 2 579,00 грн, вагонна складова - 722,40 грн, подавання та збирання вагонів - 2 426,00 грн, зважування - 173,10 грн.
Стосовно затриманого вагону № 96399340: затримка відбулась з 13.06.2016 по 26.11.2016, заборгованість становить 177 296,70 грн, яка складається з таких платежів: користування вагоном 3 926 год. - 144 602,40 грн, зберігання вантажу 165 діб - 29 198,60 грн, тариф - 2 599,00 грн, вагонна складова - 723,60 грн, зважування - 173,10 грн.
Стосовно затриманого вагону № 96395033: затримка відбулась з 13.06.2016 по 26.11.2016, заборгованість становить 182 407,10 грн, яка складається з таких платежів: користування вагоном 3 944 год. - 145265,40 грн, зберігання вантажу 165 діб - 33 646,00 грн, тариф - 2 599,00 грн, вагонна складова - 723,60 грн, зважування - 173,10 грн.
Зазначені вище суми сплачені підприємством згідно вимог Філії «Центр транспортної логістики» ПАТ «Укрзалізниця» від 13.06.2017 № ЦТЛ-19/1125, № ЦТЛ-19/1126, № ЦТЛ-19/1127, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № 3522 від 01.09.2017 в сумі 112 470,15 грн, № 3830 від 02.10.2017 в сумі 112 470,15 грн, № 4122 від 01.11.2017 в сумі 106 354,95 грн, № 4422 від 29.11.2017 в сумі 106 354,95 грн, № 4592 від 15.12.2017 в сумі 109 644,70 грн, № 4704 від 22.12.2017 в сумі 109 644,70 грн.
Суд, з'ясувавши обставини доведеності факту заподіяння збитків та наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою Закарпатської митниці ДФС і Державного підприємства "Буське лісове господарство", встановив, що такі дії Закарпатської митниці ДФС призвели до нарахування Акціонерним товариством «Українська залізниця» позивачу додаткових платежів, а саме 549 101, 40 грн додаткових зборів по вагонам № 32262636, № 96399340, № 96395033, які сплачені позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями, у тому числі по закінченню встановленого статтею 199 Митного кодексу України граничного тридцяти денного строку перебування товарів комерційного призначення у пунктах пропуску через державний кордон України для здійснення митних процедур.
Отже, суд дійшов до висновку, що зазначені вище обставини свідчать про доведеність заподіяння збитків і наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, що в сукупності підтверджує наявність складу цивільного правопорушення в діях Закарпатської митниці ДФС.
У додаткових поясненнях, поданих до суду 22.11.2019, стосовно стану кримінального провадження № 42016140000000143 від 08.08.2016 року за фактами внесення лісовими господарствами Львівської області завідомо неправдивих відомостей у документи, які стали підставою для експорту лісо продукції, позивач повідомив про наступне.
За результатами досудового розслідування 20.07.2018 прокуратурою Львівської області прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 42016140000000143 на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, тобто у зв'язку з відсутністю у службових осіб лісогосподарських підприємства складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 Кримінального кодексу України.
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду від 22.11.201 у справі № 910/906/18.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, врахувавши позицію Верховного Суду, викладену у Постанові у даній справі від 07.10.2019, якою справу №910/2064/18 було направлено на новий розгляд, суд дійшов висновку про наступне.
Спір по справі стосується стягнення з Державного бюджету України 549 101,40 грн матеріальної шкоди, з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, заподіяної внаслідок неправомірної бездіяльності Закарпатської митниці ДФС.
Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до положень частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У розумінні положень статті 1173 Цивільного кодексу України (яка визначена підставою позову) відшкодування шкоди відбувається незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Відповідно до частини 1 статті 4 Митного кодексу України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. Митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.
Згідно з частиною 2 статті 218 Митного кодексу України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.
Частинами 1, 2 статті 325 Митного кодексу України визначено, що за письмовою заявою власника товарів або уповноваженої ним особи та з дозволу органу доходів і зборів можуть здійснюватися навантаження, вивантаження, перевантаження, усунення пошкоджень упаковки, розпакування, упакування, перепакування, зважування та визначення інших істотних характеристик товарів, що перебувають під митним контролем, взяття проб та зразків таких товарів, зміна ідентифікаційних знаків чи маркування на цих товарах або їх упаковці, транспортних засобах комерційного призначення, а також заміна транспортного засобу комерційного призначення. Зазначені операції здійснюються за рахунок власника товарів, що переміщуються через митний кордон України, або уповноваженої ним особи. У разі відмови у наданні дозволу на здійснення зазначених операцій орган доходів і зборів зобов'язаний невідкладно письмово повідомити особу, яка звернулася із заявою про надання такого дозволу, про причини і підстави відмови. У встановлених цим Кодексом випадках органи доходів і зборів з власної ініціативи або з ініціативи правоохоронних органів мають право у письмовій формі вимагати від осіб, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України, проведення операцій, передбачених частиною першою цієї статті. У такому разі витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються органом, з ініціативи якого вони проводилися. Якщо в результаті проведення таких операцій виявлено порушення законодавства України, витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються власником товарів, транспортних засобів комерційного призначення або уповноваженими ними особами.
Діяльність залізниці регулює Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457.
Згідно з статтею 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.
Пунктом 2, 3 Правил користування вагонами та контейнерами (далі - Правила), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, передбачено, що за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату. Облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), Актів загальної форми ГУ-23 (додаток 6). За договором між вантажовласником і залізницею всі ці документи можуть оформлятися і надаватися в електронному вигляді. Порядок здійснення електронного документообігу під час перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні регламентується додатком до договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.
Відповідно до пункту 4 Правил плата за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу нараховується за Відомостями плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу (додаток 10), які оформляються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів. Відомості плати за користування вагонами, контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами оформляються в електронному або паперовому вигляді. На вимогу вантажовласника йому надається копія Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів.
Згідно з пунктами 1 - 15 Розділу ІІІ Правил Плата за користування нараховується за кожний вагон і контейнер після прийняття його залізницею від вантажовласника. У разі неповернення залізниці вантажовласником вагона (контейнера) протягом 15 діб після прийняття їх вантажовласником плата за користування за ці 15 діб, а потім за кожні 5 діб стягується, не очікуючи повернення вагона (контейнера).
Час користування обчислюється окремо для кожного вагона і контейнера за його номером. Номерному обліку часу користування підлягають усі вагони і контейнери, подані під вантажні операції на місцях загального користування, а на місцях незагального користування - вагони і контейнери парку залізниць України й інших держав, передані на під'їзні колії або орендовані ділянки колій.
Усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.
Час користування вагонами на залізничних під'їзних коліях, що обслуговуються локомотивами власників колій, обчислюється з моменту їх передавання на передавальних коліях.
У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ (додаток 4). Наказ підписується посадовою особою, визначеною начальником залізниці.
Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією.
Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" (додаток 5) до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення.
Акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах - один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів.
Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).
Не прийняті залізницею від вантажовласника вагони (неочищені, неправильно навантажені або неправильно запломбовані та з іншими комерційними та технічними несправностями, що виникли з вини вантажовласника) залишаються в користуванні вантажовласника до усунення недоліків.
Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.
Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.
Причини, які є підставою для нарахування плати за користування вагонами в разі затримки їх на підходах до припортових станцій призначення, зазначаються в актах про затримку вагонів.
Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.
Розмір плати за користування вагонами і контейнерами в залежності від часу користування встановлюється згідно з чинним законодавством.
За час перебування на під'їзних коліях та інших місцях незагального користування вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, плата не вноситься. Якщо такі вагони затримані на станції призначення чи на підходах до неї або на станції відправлення з причин, що залежать від вантажовласника, то плата за користування сплачується в розмірі 50 відсотків.
При цьому за змістом пункту 1.8 розділу ІІІ "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги", затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317 (далі - Збірник тарифів) за маневрову роботу, що виконується локомотивом залізниці не одночасно з подачею або забиранням вагонів на вимогу власника під'їзної колії, вантажовласника або порту, яка оформлена пам'яткою про подавання/забирання вагонів (форми ГУ-45), із зазначенням у ній часу, протягом якого виконувалась маневрова робота, нараховується збір у розмірі 292,60 грн за кожні півгодини роботи локомотива, рахуючи неповні півгодини за повні.
Пунктом 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, визначено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.
Таким чином, власники товару або уповноважені ними особи мають обов'язок щодо оплати операцій, здійснених під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від факту виявлення або не виявлення незаконного переміщення товару під час здійснення такого контролю.
Крім того, судами адміністративної юрисдикції у справі №813/2237/16 було встановлено, що Закарпатська митниця ДФС не здійснила визначених законом дій для вчинення митних процедур щодо пропуску залізничних вагонів, в тому числі ДП "Буське лісове господарство" вагонм №96395033, № 96399340, № 32262636, через державний кордон України у строк, встановлений статтею 199 Митного кодексу України. У адміністративній справі також було встановлено, що митне оформлення товару у залізничних вагонах розпочалося з дати, що підтверджена відмітками органу доходів і зборів на вантажно-митних деклараціях, які знаходяться в матеріалах справи.
У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип Верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Таким чином, обставини, встановлені у адміністративній справі №813/2237/16, обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.
До того ж, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Із рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що одним з основних елементів Верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Україна-Тюмень" проти України").
У справі "Желтяков проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (аналогічна позиція викладена у рішеннях "Христов проти України", "Брумареску проти Румунії", "Рябих проти Росії").
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, відповідно до частини 1 статті 199 Митного кодексу України граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення у пунктах пропуску через державний кордон України не може перевищувати 30 днів, а для автомобільного транспорту - п'ять днів з моменту прибуття у пункт пропуску через державний кордон України для здійснення митних процедур.
Щодо посилання у відзиві на досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016140000000143 від 08.08.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 190, частиною 1 статті 364, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки в силу приписів частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якою ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Врахувавши положення чинних нормативно-правових актів України, зокрема, Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги", затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317 та Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, судом було здійснено перерахунок матеріальної шкоди, завданої позивачу та встановлено, що розмір шкоди, заподіяно внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача складає 549 101,40 грн, з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку що позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, покладені в основу позову, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
При здійсненні розподілу судових витрат господарський суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір за розгляд даної справи судом першої інстанції не сплачується на підставі п 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір».
У частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Одночасно з цим, при новому розгляді справи підлягає розподілу судовий збір, який був сплачений учасниками справи за подання апеляційної та/або касаційної скарги/скарг, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Матеріалами справи підтверджується, що за подання апеляційної скарги рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 у справі № 910/2064/18 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 14 781,14 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 500 від 12.03.2019 (а.с. 101 т. 2), та за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2019 у справі № 910/2064/18 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 19 708,19 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1503 від 23.07.2019 (а.с. 161 т. 2);
Відтак, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, з відповідача-1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 34 489,33 грн (14 781,14 грн +19 708,19 грн = 34 489,33 грн).
Також судом встановлено, що позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного суду від 18.12.2018 у справі №910/4881/18.
Щодо доводів відповідача-1 про те, що сума витрат з оплати послуг адвоката є завищеною, з підстав наявності різної судової практики щодо можливості розгляду питання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу за клопотанням сторони або за відсутності відповідного клопотання сторони, то суд вважає, що вони є безпідставними.
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження витрат у сумі 15 000,00 грн представник позивача надав договір про надання правової допомоги №08/11/19 від 08.11.2019, укладений між позивачем та адвокатським об'єднанням "Парпан і партнери", платіжне доручення № 2446 від 19.11.2019.
Враховуючи наведене, зважаючи на наявність в матеріалах справи доказів понесення позивачем витрат на професійну правову допомогу, приймаючи до уваги, що відповідачем-1 не було доведено неспівмірності таких витрат, господарський суд вважає за необхідне покласти на відповідача-1, з неправильних дій якого виник даний спір, понесені позивачем витрати на професійну правову допомогу в сумі 15 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Буське лісове господарство" (80500, Львівська область, Буський район, м. Буськ, вул. Січових Стрільців, будинок 39, код ЄДРПОУ 00992504) 549 101 (п'ятсот сорок дев'ять тисяч сто одна) грн 40 коп. шкоди, заподіяної внаслідок неправомірної бездіяльності Закарпатської митниці ДФС (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, 20, код ЄДРПОУ 39515893).
Стягнути з Закарпатської митниці ДФС (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, 20, код ЄДРПОУ 39515893) на користь Державного Підприємства "Буське лісове господарство" (80500, Львівська область, Буський район, м. Буськ, вул. Січових Стрільців, будинок 39, код ЄДРПОУ 00992504) судових витрат в розмірі 34 489 (тридцять чотири тисячі чотириста вісімдесят дев'ять) грн 33 коп та 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 21.01.2020
Суддя І.О. Андреїшина