Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/158/20 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1 ,
Категорія ч.2 ст.127 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
13.01.2020 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2019 року, якою стосовно обвинуваченого
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Митрофанівки Бобринецького району Кіровоградської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
продовжено строк тримання під вартою до 60 днів, тобто до 20 лютого 2020 року.
Також цією ухвалою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 20 лютого 2020 року,
В провадженні Бобринецького районного суду Кіровоградської області перебувають матеріали кримінального провадження №12014120110000442 про обвинувачення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст.127, ч. 2 ст. 189 КК України.
В судовому засіданні районного суду 23 грудня 2019 року від процесуального прокурора надійшло клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 строком до 60 днів.
Клопотання мотивоване тим, що строк тримання під вартою ОСОБА_8 закінчується 28.12.2019 року, останній обвинувачуються у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст.127, ч. 2 ст. 189 КК України, які є тяжкими та вчиненими із застосуванням насильства до потерпілого, ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зникли, обвинувачений перебуваючи на волі зможе переховуватися від прокурора та суду, ухилятися від відповідальності, незаконно впливати на свідків та потерпілого, які ще не давали свої покази в судовому засіданні.
Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2019 року задоволено клопотання прокурора та відносно обвинуваченого ОСОБА_8 продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 20 лютого 2020 року.
Своє рішення суддя мотивував тим, що ОСОБА_8 обвинувачуються у скоєнні тяжких злочинів із застосуванням насильства до потерпілого, раніше притягувався до кримінальної відповідальності.
Обставини вчинення злочину в сукупності з мірою покарання, яка загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування їх від суду, незаконного впливу на потерпілого та свідків, ризику вчинити інші кримінальні правопорушення, що не дає достатніх підстав для зміни раніше обраного запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу районного суду та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора та обрати його підзахисному запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, а саме особисте зобов'язання.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що 30.10.2019 колегією суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду вирок Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15 червня 2017 року щодо обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 скасовано та призначено новий судовий розгляд у Бобринецькому районному суді Кіровоградської області.
У ОСОБА_8 відсутня потреба переховуватись від слідства та суду, оскільки в період з 2014 року по 2017 рік, тобто під час досудового розслідування та під час розгляду справи у суді першої інстанції та апеляційного розгляду, ОСОБА_8 з'являвся за викликом до слідчого та суду і не мав наміру переховуватися.
Вказує, щообвинувачений має постійне місце проживання, міцні сімейні стосунки та двох малолітніх дітей і крім того, ОСОБА_8 не має судимості. Перебуваючи в ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор», у ОСОБА_8 останнім часом значно погіршився стан здоров'я, обстеження та лікування якого, потребує звернення до медичних закладів та значних витрат коштів на лікування. ОСОБА_8 готовий співпрацювати та допомагати розібратися у інкримінованому йому злочині та нести справедливе покарання.
З урахуванням цих обставин обвинувачений не має наміру переховуватись від суду або знищувати речові докази, які перебувають у слідчих органах і обвинувачений не має до них доступу, як і не має наміру ОСОБА_8 впливати на свідків. При цьому, обвинувачений має постійне місце проживання та сім'ю, яку потрібно утримувати.
Вважає, що в клопотанні прокурора не достатньо обґрунтовані ризики передбачені ст.177 КПК України, а тому мети для застосування такої жорстокої міри запобіжного заходу, як тримання під вартою ОСОБА_8 об'єктивно не має, у зв'язку з чим ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою та незаконною.
Сторона захисту впевнена, що з урахуванням усього, переліченого вище, подальше тримання під вартою ОСОБА_8 не тільки не обумовлено метою, передбаченою у ст. 177 КПК України, а й не буде відповідати загальної спрямованості реформи кримінального судочинства на гуманізацію та підвищення гарантій захисту прав особи.
ОСОБА_8 беззаперечно буде виконувати усі, покладені на нього судом обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши матеріали клопотання і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягають, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до частини п'ятої цієї статті слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, в провадженні Бобринецького районного суду Кіровоградської області перебувають матеріали кримінального провадження №12014120110000442 про обвинувачення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст.127, ч. 2 ст. 189 КК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.127, ч. 2 ст. 189 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до клопотання доказами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що ОСОБА_8 міг вчинити кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст.127, ч. 2 ст. 189 КК України.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_8 до вчинення злочину, підозра у якому йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Тобто, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_8 встановив наявність ризиків передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Твердження сторони захисту про відсутність у даному кримінальному провадженні доказів на вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення у вчиненні яких йому повідомлення про підозру, не заслуговують на увагу, оскільки, на переконання колегії суддів, обґрунтованість підозри доведена доданими до клопотання матеріалами, з яких вбачається, що об'єктивний неупереджений спостерігач міг би зробити висновок про можливе вчинення підозрюваним інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Такі дані містяться зокрема у протоколах допиту свідків; протоколах допиту потерпілого; протоколі слідчого експерименту.
Крім того, всупереч положенням ч. 5 ст. 132 КПК України, апелянтом не надано доказів на підтвердження зазначених обставин, з огляду на засади змагальності сторін, проте стороною обвинувачення обґрунтованість підозри доведена доданими до клопотання матеріалами.
Разом з тим, факт заперечення наявності обґрунтованої підозри не є визначеною законом підставою для її спростування. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України та є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України (ст.ст. 22, 26 КПК України).
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим та прокурором у клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні.
Отже, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_8 на свободу.
Доводи захисника щодо відсутності у даному кримінальному провадженні ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного містять лише посилання на незгоду з наданими стороною обвинувачення матеріалами, а тому їх слід визнати непереконливими.
Що стосується тверджень захисника про те, що до ОСОБА_8 , можливо застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, то такі доводи захисника на переконання колегії суддів не спростовують висновок слідчого судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про продовження щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
При цьому колегія суддів погоджується з думкою районного суду про те, що не визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення, тяжкість злочинів у яких обвинувачується ОСОБА_8 поєднаний з погрозою застосування насильства, факт того, що ОСОБА_8 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, однак на шлях виправлення не став, в сукупності з мірою покарання, яка загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування їх від суду, незаконного впливу на потерпілого та свідків, ризику вчинити інші кримінальні правопорушення.
Також колегія суддів залишає без задоволення доводи захисника стосовно того, наявності родини у обвинуваченого ОСОБА_8 , яких необхідно утримувати, як підставу для зміни запобіжного заходу, оскільки, як вбачається з обвинувального акту причиною вчинення кримінального правопорушення було відсутність коштів та бажання одержати чуже майно.
Доводи про неналежний стан здоров'я обвинуваченого не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки належна медична допомога може бути надана в медичній частині СІЗО.
Враховуючи вищенаведене, слідчий суддя при розгляді даного клопотання повно та об'єктивно дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним інкримінованих кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення, у зв'язку із чим посилання захисника на незаконність та необґрунтованість ухвали слідчого судді, порушення вимог Кримінального процесуального Закону при її винесенні, на переконання колегії суддів, є безпідставними.
Отже, колегія суддів вважає, що належна процесуальна поведінка обвинуваченого не може бути забезпечена застосуванням менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 необхідно залишити без задоволення, а ухвалуБобринецького районного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2019 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 продовжено строк тримання під вартою до 60 днів, необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2019 року, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 20 лютого 2020 року, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3