Справа № 724/1109/19
Провадження № 2/724/4/20
13 січня 2020 року м. Хотин
Хотинський районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого судді: Гураль Л.Л.
за участю:
секретаря судового засідання: Рижак П.С.
представника позивача: ОСОБА_1
відповідача: ОСОБА_2
представника відповідача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду в місті Хотині Чернівецької області справу
за позовом ОСОБА_4
до ОСОБА_2
про стягнення боргу за договором позики та інфляційних збитків,
І. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
10 червня 2019 року позивач ОСОБА_4 звернувся до Хотинського районного суду Чернівецької області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу з договором позики та інфляційних збитків.
В обґрунтування позову посилається на те, що 01.04.2016р. між сторонами був укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 64 000 доларів США, які відповідач зобов'язався повернути до 01.04.2017р. На підтвердження передачі грошей відповідач власноруч написав позивачу розписку і отримав кошти.
Однак, відповідач свої зобов'язання щодо повернення коштів не виконав, що стало підставою для позивача звернутися до суду з даним позовом.
Також позивач вважає, що грошове зобов'язання має бути виконано в гривнях, у зв'язку з чим за його розрахунком 64000 доларів США станом на 06.06.2019р. становить 1723520,00 грн.
Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідач повинен сплатити інфляційні збитки за період з 01.04.2017р. по 06.06.2019р. в сумі 427260,61 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, вважає їх обґрунтованими поданими доказами. Також зазначив, що між сторонами вже існували правовідносини з позики, і відповідач виконав свої зобов'язання належним чином. Щодо тверджень відповідача, що його позивач змусив підписати договір та розписку зазначає, що дані доводи нічим не підтвердженні. Відповідач не звертався до правоохоронних органів ані на території Російської Федерації, ані на території України. Крім того, позивач неодноразово нагадував відповідачу про наявний борг, однак відповідач жодних дій по поверненню коштів не вчинив.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки між сторонами не відбулася реальна передача коштів. Позивач змусив відповідача підписати договір позики та розписку погрожуючи забрати його товар та завдати ушкоджень його сину. Крім того, між сторонами існували відносини щодо перетину між державним кордоном України до Росії товару, де позивач виступав особою, яка організовувала проходження товару через митницю. Як тільки товар перетнув митний контроль, його забирав відповідач, а в обмін сплачував позивачу грошові кошти за його послуги. Також позивач починаючи з 01.04.2017р. не вимагав повернення позики, а лише в 2019 році звернувся з позовом до суду.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, вказав, що ніяких коштів позивач йому не передавав, однак змусив його підписати договір позики та розписку, оскільки погрожував завдати шкоди його сину, забрав у сина товар та не повертав його. Лише після того, як відповідач підписав договір і розписку, позивач відпустив його сина та повернув товар. Щодо відносин з позивачем зазначив, що вони співпрацювали щодо перетину через митний контроль товару з України до Росії. Зокрема позивач надавав послуги щодо такого перетину, а відповідач сплачував йому за це кошти. Будь-яких договорів між сторонами укладено не було, а працювали згідно усної домовленості. За цей час виникали різні ситуації, в нього і товар забирали, і перешкоджали провозити товар, якщо він не буде це робити за допомогою позивача. В березні 2016 року син відповідача разом з водієм повезли товар, який забрав позивач і не віддавав, а почав вимагати, щоб приїхав відповідач, в іншому випадку товар забере і з сином невідомо що буде. У зв'язку з цим відповідач відразу виїхав в Росію, де зустрівся з позивачем і він заставив, погрожуючи психологічно, підписати договір та розписку про позику. Переживаючи за свого сина, відповідач без вагань підписав усі необхідні документи. Після чого забрав сина, товар і поїхав. Також пояснив, що не звертався в правоохоронні органи, оскільки на той момент між державами вже існував конфлікт, і він не був впевнений, що на території Росії йому хтось допоможе. Коли приїхав в Україну він також не звертався в правоохоронні органи, оскільки не міг довго оговтатися від стресу. Після цих подій він перестав користуватися послугами позивача щодо перевезення товару через кордон, однак позивач в телефонному режимі йому нагадував про розписку і борг. Просить в задоволенні позову відмовити, оскільки він не отримував грошових коштів від позивача.
ІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 11.06.2019 року в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 07.08.2019р. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 04.09.2019р. в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовлено.
В підготовчому судовому засіданні судом залишено без розгляду відзив на позов, оскільки він поданий з порушенням встановленого строку, а поважності причин пропуску строку представником позивача не подано. При цьому судом враховано, що за заявою представника відповідача підготовче судове засідання було відкладено, та надано можливість останньому підготуватися до розгляду справи.
Відповідно до ч.2 ст. 126 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Ухвалою суду від 03.10.2019р. закрито підготовче засідання у справі та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні 25.10.2019р. судом було оголошено перерву, з підстав неможливості вирішення спору в даному судовому засіданні.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
01.04.2016р. між ОСОБА_4 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальником) був укладений договір позики, відповідно до п. 1.1. якого Позикодавець передає в борг у власність Позичальнику особисті грошові кошти в сумі 64 000 доларів США (а.с.5-6).
Пунктом 1.2. Договору передбачено, що Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцю грошові кошти в сумі 64 000 доларів США в строк до 01.04.2017р.
Договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей Позикодавцем Позичальнику, що підтверджується розпискою (п.1.3. Договору).
01.04.2016р. ОСОБА_2 надав розписку про те, що отримав від ОСОБА_4 на підставі договору позики грошові кошти в сумі 64 000 доларів США. Грошові кошти отримав повністю, претензій не має, гроші зобов'язався повернути до 01.04.2017р. відповідно до п. 2.2. договору (а.с.7).
Однак відповідач ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань не виконав - грошові кошти у визначений строк (до 01.04.2017р.) не повернув.
Свідок ОСОБА_5 повідомив суд, що є рідним сином відповідача, і йому відомо, що позивач із застосуванням погроз змусив написати відповідача боргову розписку. Зоркрема ОСОБА_5 разом з водієм повезли товар на реалізацію до Росії. Позивач, як завжди здійснював дії щодо переміщення цього товару через митний кордон, однак після його переміщення, товар не віддав. При цьому приказав, що приїхав його батько і вони будуть між собою розбиратися. На наступний день приїхав ОСОБА_2 і його відвезли на склад. ОСОБА_5 не був присутній при розмові між позивачем і відповідачем, однак, коли повернувся ОСОБА_2 , то повідомив своєму синові, що його змусили написати розписку про отримання грошових коштів в сумі 64 000 доларів США в борг. Також свідок ОСОБА_5 ствердив, що ніяких коштів його батько не мав, і йому не передавалися кошти в зазначеній сумі. При цьому пояснив, що він не був присутній під час підписання договору позики та розписки. Крім того, пояснив, що товар їм повернули повністю.Також пояснив, що вони не зверталися в правоохоронні органи, оскільки на той момент між державами вже існував конфлікт, і він не був впевнений, що на території Росії їм хтось допоможе. На території України також не зверталися до правоохоронних органів.
Свідок ОСОБА_6 , повідомила суду, що знайома з відповідачем, оскільки передавала йому товар на реалізацію, який він возив до Росії. Відносини між ними склалися дружніми та були довготривалими, будь-яких договорів вони між собою не укладали. В 2016 році, відповідач повідомив їй, що вже не може возити товар до Росії, оскільки виникли проблеми, і розказав їй, що його заставили написати розписку про отримання грошових коштів в сумі 60000 доларів США. Однак про подробиці нічого не розповідав, лише сказав, що грошей йому ніхто не передавав. Також їй невідомо, яка подальша доля цієї розписки.
Свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 надали аналогічні за змістом пояснення, що вони співпрацювали з відповідачем ОСОБА_2 , а саме надавали йому товар на реалізацію, який він доставляв до Росії. Після реалізації товару ОСОБА_2 повертав їм кошти. Також їм відомо, що в 2015 році в ОСОБА_2 невідомі особи забрали товар, у зв'язку з чим ОСОБА_2 не зміг вчасно повернути свідкам кошти. Однак в подальшому ОСОБА_2 частково повернув їм кошти. Лише перед ОСОБА_9 в нього залишився неповернутий борг. Свідкам відомо зі слів відповідача, що його змусили написати розписку про отримання в борг грошових коштів, однак в якій сумі невідомо. Ніхто зі свідків не був присутнім під час оформлення договору позики та розписки.
На спростування доводів відповідача представником позивача було надано до матеріалів справи копію розписки від 15.04.2014р., згідно якої ОСОБА_2 взяв у борг в ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 113 000 доларів США, які зобов'язався повернути до 01.01.2015р.
ІV. Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч. 1 ст. 207 ЦК України).
Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
З наявної в матеріалах справи розписки від 01.04.2016р. вбачається, що відповідач ОСОБА_10 отримав від позивача ОСОБА_4 в борг грошові кошти в сумі 64000 доларів США, які зобов'язався повернути до 01 квітня 2017 року.
Судом враховується, що вищезазначена розписка містять в собі відомості щодо суми коштів, отриманих в позику, строку погашення боргу, та скріплена підписом відповідача ОСОБА_10 .
Отже, вказана розписка містить в собі інформацію щодо отримання позичальником коштів в борг та зобов'язання щодо повернення боргу у визначений строк.
Статтею 545 ЦК України врегульовано питання щодо підтвердження виконання зобов'язання, зокрема передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
З наведеного вбачається, що доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригінала боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа.
На підтвердження неповернутого відповідачем боргу за позикою, позивачем до матеріалів справи додано оригінали договору позики від 01.04.2016р. та розписки від 01 квітня 2016 року (а.с.104-106).
Ці обставини, з урахуванням вимог ст. 545 ЦК України, свідчать про невиконання ОСОБА_2 боргового зобов'язання перед ОСОБА_4 .
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Разом з цим, позивач просить суд стягнути суму боргу в національній валюті України в розмірі 1 723 520,00 грн., що еквівалентно станом на 06.06.2019р. 64 000 доларам США.
Тобто позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов'язання та пред'явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 06.06.2019р.
Судом враховується, що відповідач не заперечив, що ця розписка дійсно підписана ним. Його твердження про те, що розписка написана під психологічним тиском позивача та інших осіб, загрозою фізичного впливу та розправою, суд відхиляє, оскільки ОСОБА_2 з цього приводу до правоохоронних органів не звертався і ніяких доказів протиправного впливу на нього немає.
Також відповідач договір в судовому порядку не оскаржував, а тому судом враховується встановлена статтею 204 ЦК України презумпція правомірності правочину.
Належних та допустимих доказів того, що відповідач в дійсності не отримав від ОСОБА_4 суму коштів, зазначену у розписці, суду не надано. При цьому судом враховується, що між сторонами вже існували правовідносини з позики, про що свідчить розписка від 15.04.2014р., яка спростовує доводи відповідача, що між сторонами ніколи не існувало договірних відносин.
Також не враховуються судом покази свідків, оскільки ніхто з них не був присутній під час укладання договору позики та написання розписки. Про наявність такої розписки їм відомо лише зі слів відповідача ОСОБА_2 . При цьому вказані свідки підтвердили той факт, що відповідач заборгував багатьом людям певну суму коштів, починаючи з 2015 року, а потім частинами повертав борг.
Враховуючи вище наведе, позовні вимоги про стягнення основної суми боргу в розмірі 1 723 520,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат за період з 01.04.2017р. по 06.06.2019р. в розмірі 427260,61 грн., судом враховується наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Таким чином, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Оскільки предметом грошового зобов'язання за вказаним договором позики є грошові кошти, визначені у доларах США, і втрати від знецінення національної валюти відновлені шляхом застосування еквіваленту іноземної валюти за курсом, встановленим НБУ на час вирішення справи про стягнення боргу, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат внаслідок несвоєчасного повернення позики за період з 01 квітня 2017 року по 06 червня 2019 року відсутні.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.02.2019р. у справі № 638/10417/15-ц.
Судом встановлено, що позивач здійснив розрахунок інфляційних втрат за період з квітня 2017 року по лютий 2019р., тобто в той період, коли існувало грошове зобов'язання у валюті. Однак в подальшому позивач скористався своїм правом і визначив валюту зобов'язання в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 06.06.2019р. Відтак, з цієї дати валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним саме починаючи з 06.06.2019р. Однак позивач не пред'являв вимог про стягнення індексу інфляції з 06.06.2019р.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі № 340/385/17.
За таких обставин, в задоволенні позову про стягнення 427 260,61 грн. інфляційних втрат слід відмовити.
V. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.
Частиною 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено ставку судового збору за подання позовної заяви майнового характеру в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судом встановлено, що за подання цієї позовної заяви до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 9605,00 грн., що становить п'ять розмірі прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
При визначені розміру судового збору судом враховується, що ціна позову на день сплати становила 2150780,00 грн.
Судом позовні вимоги задоволено частково, у зв'язку з чим судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (80,13%), зокрема з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 7696,49 грн.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та інфляційних збитків - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт № НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 01.04.2016р. в сумі 1 723 520,00 грн. (один мільйон сімсот двадцять три тисячі п'ятсот двадцять гривень 00 коп.).
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт № НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 7696,49 грн. (сім тисяч шістсот дев'яносто шість гривень 49 коп.).
В решті частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду, а якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 20 січня 2020 року.
Суддя: Л. Л. Гураль