08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
2/381/46/20
381/3922/19
17 січня 2020 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Соловей Г.В.,
з участю секретаря - Момот Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Фастів Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання,-
28.10.2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування належним йому будинком за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою, крім позивача зареєстрований відповідач, проте він в будинку не проживає з 2003 року, не сплачує комунальні платежі. Крім того, позивач просить примусово зняти відповідача з реєстраційного обліку у вказаному будинку.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13.11.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні.
В судове засідання позивач не з'явився, надавши суду заяву, відповідно до якої просив справу розглядати у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
В судове засідання відповідач повторно не з'явився, повідомлявся належним чином про час і місце розгляду справи, в тому числі шляхом публікування оголошення про його виклик на офіційному сайті Фастівського міськрайонного суду Київської області, причини неявки суду невідомі, заяв про розгляд справи у його відсутність до суду не надходило. У встановлений строк відзиву від відповідача на позовну заяву до суду не надійшло, а тому в силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , позивач по справі, є власником будинку АДРЕСА_1 .
З копії домової книги вбачається, що в будинку АДРЕСА_1 зареєстрований позивач по справі та відповідач.
Згідно акта від 08.04.2019 року за підписом голови вуличного комітету Панченко К.В. та сусідів, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проте за вказаною адресою не проживає з червня 2003 року.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК Української РСР, які передбачають право власника використовуватися житлом для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 01.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або для відмови їй у цьому.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 перешкоджає проживанню відповідача в спірному будинку, а також будь-якої домовленості між сторонами щодо користування вказаним житлом.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК).
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Отже, небажання відповідача надавати докази, давало суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає положенням ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Статтею 6 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.
За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість доказів окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням підлягають задоволенню.
З приводу вимоги про примусове зняття відповідача з реєстрації, суд зазначає, що відповідно до ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Отже, приведена норма закону прямо вказує на те, що рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, є прямим доказом для зняття особи з реєстрації місця проживання і не потребує інших додаткових рішень суду для зняття даної особи з реєстрації.
Виходячи з вищевикладеного, суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. 4, 12, 57, 81, 89, 141, 265, 268, 280-284 ЦПК України, на підставі ст. 15, 16, 29, 317, 321,405 ЦК України, ст.150, 168 ЖК УРСР, суд
Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідент.номер: НОМЕР_1 , прож.: АДРЕСА_2 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстр.: АДРЕСА_1 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Фастівський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя Г.В. Соловей