ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.01.2020Справа № 910/9196/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Нечая О.В., при секретарі судового засідання Грузькому Ю.О., розглянувши у загальному позовному провадженні справу № 910/9196/19
за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
(01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1; ідентифікаційний код: 30019801)
в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз"
(61001, м. Харків, вул. Культури, 20-А; ідентифікаційний код: 25698645)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Агроресурссистеми"
(01133, м. Київ, пров. Лабораторний, 1, оф. 450; ідентифікаційний код: 23723132)
про стягнення штрафних санкцій за договором в розмірі 96 616,14 грн та зобов'язання виконати умови договору,
Представники сторін:
від позивача: Глущенко В.В., довіреність № 1-2020 від 27.12.19;
від відповідача: не з'явились.
Акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Агроресурссистеми" (далі - відповідач) про стягнення штрафних санкцій за договором та зобов'язання виконати умови договору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про закупівлю послуг № 1603000455 від 18.03.2016, внаслідок чого у відповідача виник обов'язок з виконання в натурі зобов'язання щодо надання відповідного обсягу послуг та передання виготовленої продукції, а також зі сплати пені та штрафу в загальному розмірі 96 616,14 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 5 днів з дня вручення цієї ухвали шляхом зазначення у позовній заяві правових підстав позову, на яких ґрунтуються вимоги позивача із посиланням на приписи чинного законодавства України.
22.07.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 відкрито провадження у справі № 910/9196/19, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.08.2019.
13.08.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
У підготовче судове засідання 15.08.2019 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, проте подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, в задоволенні якого судом було відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 відповідача в порядку, визначеному статтями 120 - 121 ГПК України, було викликано в підготовче засідання на 11.09.2019.
05.09.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
У підготовче судове засідання 11.09.2019 представники сторін не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, проте до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, в задоволенні якого судом було відмовлено.
У підготовчому засіданні 11.09.2019 судом, у відповідності до приписів ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 02.10.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 сторін в порядку, визначеному статтями 120 - 121 ГПК України, було викликано в підготовче засідання на 02.10.2019.
02.10.2019 до суду від відповідача надійшло доповнення до відзиву на позовну заяву.
У підготовче судове засідання 02.10.2019 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 02.10.2019 судом було оголошено перерву до 16.10.2019.
10.10.2019 до суду від позивача надійшло клопотання про відхилення поданого відповідачем доповнення до відзиву на позовну заяву.
15.10.2019 до суду від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності.
У підготовчому судовому засіданні 16.10.2019 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 06.11.2019.
28.10.2019 представником відповідача через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
11.11.2019 представником відповідача через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 сторін було повідомлено про те, що судове засідання призначене 04.12.2019, не відбулось у зв'язку із повідомленням про замінування будівель суду, про що складено акт від 04.12.2019. Наступне засідання у справі призначено на 09.01.2020.
У судове засідання 09.01.2020 представник позивача з'явився, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 09.01.2020 не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд
18.03.2016 між Публічним акціонерним товариством «УКРТРАНСГАЗ» (Акціонерне Товариство «Укртрансгаз») в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Харківтрансгаз» (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Агроресурссистеми» (далі - відповідач, виконавець) було укладено Договір про закупівлю послуг №1603000455 (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався надати послуги інженерні (Послуги по виготовленню технічної документації із землеустрою (право земельного сервітуту) та розробку робочого проекту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель та виготовлення агрохімічних паспортів по об'єкту: «Капітальний ремонт газопроводу Шебелинка-Дніпропетровськ-Одеса ШДО-1а на ділянці Шебелинка- Дніпропетровськ, DN 500 (2 нитки), заміна на DN 1000, перехід через р. Вовча, км 115» (далі - послуги), а позивач - прийняти та оплатити такі послуги.
За умовами пункту 5.2 Договору строк надання послуг: з дати укладення Договору до 31.12.2016.
Послуги повинні надаватись у відповідності до узгодженого виконавцем і замовником Календарного плану, що є невід'ємною частиною договору (додаток № 2).
За узгодженим сторонами Календарним планом та відповідно до п. 5.1 Договору, у редакції Додаткової угоди № 4 від 26.01.2018 до Договору, послуги мали бути надані у строк до 30.06.2018 у повному обсязі.
Календарним планом передбачалось, що виконавець забезпечить у строк до 30.06.2018 надання послуг за Етапом 1 «Виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту ПАТ «УКРТРАНСГАЗ». Землевпорядні роботи з встановлення меж обмеженого користування та оформлення права постійного користування. Реєстрація права обмеженого користування та права постійного користування», який включає, зокрема, наступний склад ненаданих послуг:
- послуги за Етапом 2 «Землевпорядні роботи та встановлення меж обмеженого користування та права постійного користування» - вартістю 201 002,41 грн, які не надані;
- послуги за Етапом 3 «Реєстрація права обмеженого користування та права постійного користування» вартістю у 67 440,00 грн, які також не надані.
Крім того, позивач зазначає суду про те, що відповідач мав зобов'язання у строк до 30.03.2018 надати послуги за Етапом ІІ «Розробка робочого проекту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель, порушених проведенням робіт на об'єкті» вартістю 112 378,52 грн, які також надані не були.
Відтак, позивач зазначає суду про те, що часткове невиконання господарського зобов'язання та виконання частини зобов'язання з простроченням загального вартістю 380 820,93 грн суперечить умовам Договору та свідчить про недотримання відповідачем строків надання послуг, що є порушенням господарського зобов'язання з надання послуг.
Відповідач у своєму письмовому відзиві зазначає суду про те, що, зважаючи на ту обставину, що термін дії Договору було вичерпано 28.12.2018 і внести зміни в Договір вже неможливо, надання послуг згідно з Технічним завданням до даного Договору не призведе до отримання необхідних результатів, що фактично унеможливлює виконання робіт в повному обсязі у зв'язку зі змінами в діючому законодавстві відтак, відповідач вважає недоцільним продовження надання послуг за Договором, оскільки змінились його істотні умови.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
З аналізу змісту та правової природи Договору вбачається, що він є договором підряду, за яким підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 839 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст. 887 Цивільного кодексу України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.
Пунктом першим частини першої статті 890 Цивільного кодексу України передбачено, що підрядник зобов'язаний, зокрема, виконувати роботи відповідно до вихідних даних для проведення проектування та згідно з договором.
Нормами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження надання відповідачем послуг (виконання робіт) за Етапом 2 «Землевпорядні роботи та встановлення меж обмеженого користування та права постійного користування» - вартістю 201 002,41 грн, послуг за Етапом 3 «Реєстрація права обмеженого користування та права постійного користування» вартістю у 67 440,00 грн та послуг за Етапом ІІ «Розробка робочого проекту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель, порушених проведенням робіт на об'єкті» вартістю 112 378,52 грн. Відповідачем також не спростовано факту ненадання ним вчасно вказаних вище послуг.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 7.2 Договору за порушення строків надання послуг в менших обсягах без погодження із замовником, що вказані в даному Договорі, виконавець виплачує замовникові пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущенно прострочення надання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, такий вид відповідальності, як сплата неустойки (пені та штрафу), може бути застосовано до особи, яка порушила господарське зобов'язання виключно в межах дії Договору, яким передбачена відповідальність у вигляді неустойки та її розмір.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Як визначено сторонами у Додатковій угоді № 4 до Договору від 26.01.2018, Договір набирає чинності з дати його укладення та діє по 28.12.2018.
Відтак, неустойка (пеня, штраф), яка підлягає сплаті відповідачем за порушення господарського зобов'язання, може бути нарахована виключно за період до 27.12.2018, вказаний строк є присічним, оскільки між сторонами не було досягнуто згоди щодо продовження строку дії Договору.
Крім того, відповідачем додатково заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності щодо нарахування пені та штрафу.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За змістом частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою N 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, N 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 908/799/17.
Пунктом 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду від 25.01.2018 у справі № 910/7394/17.
Оскільки судом встановлено, що відповідачем було допущено прострочення виконання зобов'язань за Договором, а саме, не було вчасно виконано роботи (надано послуги), суд досліджує питання спливу позовної давності.
Як встановлено судом, позивачем було направлено до суду позовну заяву № 100/виз-19-2880 від 09.07.2018 засобами поштового зв'язку 10.07.2019, про що свідчить відбиток штампу поштового відділення на конверті.
В свою чергу, позивачем заявлено до стягнення пеню та штраф за період з 01.04.2018 по 31.12.2018 (з 30.06.2018 за послуги ненадані за Етапом І, та з 31.03.2018 за послуги ненадані за Етапом ІІ), що виходить за межі річного строку позовної давності, визначеного та п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.
З огляду на вищенаведене, враховуючи наявний присічний строк для нарахування пені та штрафу - 27.12.2018, у зв'язку із закінченням строку дії Договору та необхідністю застосування строку позовної давності, судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення розмірів пені та штрафу, з урахуванням скорегованих періодів, та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня в розмірі 54 850,25 грн та штраф в розмірі 18 790,97 грн.
Щодо вимог позивача про зобов'язання виконати умови Договору в натурі, а саме надати відповідний обсяг послуг та передати за результатами виготовлену відповідну документацію, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що на момент звернення до суду з даним позовом про зобов'язання відповідача надати повний обсяг послуг відповідно до технічного завдання та Календарного плану пройшов майже рік з дати закінчення встановленого Договором строку надання послуг відповідачем (30.06.2018) та більше півроку - з дати закінчення строку дії Договору (28.12.2018).
Виходячи з наведеного, судом встановлено відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання вчинити дії, а саме виконати умови Договору в натурі через сплив встановлених Календарним планом дат та строку дії Договору в цілому.
Питання про внесення змін в укладений Договір в частині продовження строку виконання зобов'язань та строку його дії учасниками провадження перед судом не порушувалось.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо його судом не визнано недійсним (презумпція правомірності правочину).
За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Пунктом 7 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно закінчення строку дії договору унеможливлює надання примусового захисту праву сторони на отримання послуги (виконання робіт), проте не позбавляє права іншої сторони виконати своє зобов'язання у добровільному порядку.
Відповідно до частини 7 статті 180 Господарського кодексу України закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Таким чином, позивач може захистити у примусовому порядку своє право на сплату неустойки, що є однією з вимог даного позову.
Крім того, згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
У той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що й унормовано в положеннях статей 4, 5 ГПК України.
Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Частиною першою та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005, заява № 38722/02).
На думку суду, обраний позивачем, в даному конкретному випадку, спосіб захисту порушеного права шляхом зобов'язання виконання умов Договору в натурі щодо надання відповідного обсягу послуг та передати за результатами виготовлену відповідну документацію, не є ефективним та не відновить порушеного права позивача, на відміну від вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Одночасно, надаючи оцінку доводам сторін судом враховано, що згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Згідно з ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам сторін, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами частково доведено обставини, покладені в основу позову, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судовий збір в розмірі 1 464,19 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, оскільки позов підлягає частковому задоволенню.
Судовий збір в розмірі 2 377,81 грн покладається на позивача.
Крім того, відповідач просить суд стягнути з позивача 4 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом встановлено, що 03.09.2019 між відповідачем та адвокатом Шипіциним Олександром Володимировичем було укладено Договір про надання правової допомоги № 03-09/2019, відповідно до умов якого адвокат зобов'язується надати клієнту правову допомогу, пов'язану з будь-якими питаннями, які виникають у клієнта, у тому числі пов'язані з досудовим та/чи судовим вирішенням спірних взаємовідносин з третіми особами.
У якості доказів понесення відповідних витрат, відповідачем надано Договір № 03-09/2019 від 03.09.2019 про надання правової допомоги, Додаткову угоду № 4 від 04.09.2019, щодо надання професійної правничої допомоги безпосередньо під час розгляду справи № 910/9196/19, Акт № 4 приймання-передачі виконаних послуг від 25.10.2019, квитанцію до прибуткового касового ордера № б/н від 25.10.2019 на суму 4 000,00 грн., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2698 від 07.11.2007, ордер серії АН № 1002421 від 03.09.2019.
Відтак, враховуючи вищевикладене та те, що матеріалами справи документально підтверджується розмір судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу та те, що позивачем не було доведено суду неспівмірності таких витрат, суд, керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу, покладає витрати відповідача на професійну правничу допомогу на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись cтаттями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Агроресурссистеми» (01133, м. Київ, пров. Лабораторний, 1, оф. 450; ідентифікаційний код: 23723132) на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1; ідентифікаційний код: 30019801) в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" (61001, м. Харків, вул. Культури, 20-А; ідентифікаційний код: 25698645) пеню в розмірі 54 850 (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот п'ятдесят) грн 25 коп., штраф в розмірі 18 790 (вісімнадцять тисяч сімсот дев'яносто) грн 97 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 464 (одна тисяча чотириста шістдесят чотири) грн 19 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 377,81 грн покласти на позивача.
5. Стягнути з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1; ідентифікаційний код: 30019801) в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Харківтрансгаз» (61001, м. Харків, вул. Культури, 20-А; ідентифікаційний код: 25698645) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Агроресурссистеми» (01133, м. Київ, пров. Лабораторний, 1, оф. 450; ідентифікаційний код: 23723132) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 524 (одна тисяча п'ятсот двадцять чотири) грн 41 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 20.01.2020.
Суддя О.В. Нечай