ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.01.2020Справа № 910/16253/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н. І., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" (вул. В. Кільцева, буд.56, Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08131, код ЄДРПОУ 35429675)
до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (вул.Здолбунівська,буд.7-д, м.Київ, 02081, код ЄДРПОУ 00034186)
про стягнення 66 894,44 грн.
Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення страхового відшкодування в розмірі 66 894,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту CLAU №12454 від 16.09.2018 здійснено виплату страхового відшкодування власнику автомобіля «Hyundai», державний номер НОМЕР_1 , а тому до нього відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. За твердженнями позивача, відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля «Opel», державний номер НОМЕР_2 водієм якого скоєно ДТП, застрахована Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування шкоди покладається на відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/16253/19, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
11.12.2019 відповідачем подано до канцелярії суду відзив на позовну заяву, в якому Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що ОСОБА_1 на час настання дорожньо-транспортної пригоди не ввозив автомобіль «Opel», державний номер НОМЕР_2 в Україну для своїх особистих потреб, таке володіння не буде правомірним (відповідно до ст. 380 Митного кодексу України), а відтак дана особа не буде вважатися особою, відповідальність якої застрахована.
18.12.2019 позивачем подано до канцелярії суду відповідь на відзив, у якому посилається на те, що уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди, а тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування (позивач), згідно зі ст.ст. 3,5 Закону реалізує право вимоги, передбачене ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування».
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
У зв'язку з тим, що суддя Господарського суду міста Києва Ягічева Н.І. перебувала у відпустці, розгляд справи здійснюється після виходу судді з відпустки.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування"). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 Цивільного кодексу України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Предметом позову є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 66 894,44 грн.
Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов'язань :
1) договірне зобов'язання між позивачем і потерпілим - за договором добровільного майнового страхування;
2) деліктне зобов'язання між потерпілим та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;
3) договірне зобов'язання між відповідачем і винною особою - за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За приписами статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Як свідчать матеріали справи, 16.09.2018 між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту CLAU №12454 від 16.09.2018 предметом є майновий інтерес страхувальника, що не суперечить закону, пов'язаний з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Hyundai», державний номер НОМЕР_1 .
За змістом пункту 7.4.3 Договору, передбачено, що страховик бере на себе зобов'язання при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у передбачений Договором строк.
Строк дії договору добровільного страхування наземного транспорту CLAU №12454 від 16.09.2018 з 17.09.2018 по 16.09.2019.
16.05.2019 в м.Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Opel», державний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 та автомобіля «Hyundai», державний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Дорожньо-транспортна пригода відбулась з огляду на порушення водієм транспортного засобу «Opel», державний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 пункту 15.12 Правил дорожнього руху України. Вину вказаного водія у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, встановлено постановою Шевченківського районного суду м.Києва від 21.06.2019 по справі №761/21505/19 (провадження №3/761/4775/2019).
04.06.2019 страхувальник за Договором добровільного страхування наземного транспорту CLAU №12454 від 16.09.2018 звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування вх. №15/04/9.01/1447.19 у зв'язку з ДТП, яке є страховим випадком відповідно до умов Договору.
Відповідно до рахунку №ВДиС-0028242 від 04.06.2019, виданого Товариствм з обмеженою відповідальністю «ВіДі Автострада», вартість відновленого ремонту транспортного засобу «Hyundai», державний номер НОМЕР_1 становила в загальному розмірі 71 054,94 грн.
Як вбачається зі страхового акту №3647 від 11.06.2019 страховиком здійснено розрахунок та прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування в загальному розмірі 68 894,44 грн.
Позивачем на виконання умов Договору добровільного страхування наземного транспорту CLAU №12454 від 16.09.2018, приймаючи до уваги заяву страхувальника, було перераховано на рахунок ТОВ «ВіДі Автострада» страхове відшкодування в розмірі 68 894,44 грн відповідно до платіжного доручення №2609 від 14.06.2019.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Суд зауважує, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.
Окрім того, Законами України "Про страхування" та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 по справі № 924/675/17.
Таким чином, судом встановлено, що внаслідок пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 16.09.2018, транспортного засобу «Hyundai», державний номер НОМЕР_1 , позивачем були понесені витрати на виплату страхового відшкодування в сумі 68 894,44 грн.
З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача із заявою №15/04/8.04/355-19 від 08.08.2019 та заявою №15/4/8.04/428-19 від 09.10.2019 про виплату страхового відшкодування, однак відповідач прийняв рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, оскільки водії ОСОБА_1 на час настання дорожньо-транспортної пригоди не був правомірним користувачем транспортного засобу «Opel», державний номер НОМЕР_2 .
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, як страховик особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди в повному обсязі відповідно до встановлених Полісом № АМ/9736841 лімітів відшкодування по майну та франшизи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
При цьому, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.
Згідно зі статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 Цивільного кодексу України.
Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
При цьому, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Згідно з частинами 1, 4 статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
Як вказувалося вище, вина водія транспортного засобу «Opel», державний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 встановлена постановою Шевченківського районного суду м.Києва від 21.06.2019 по справі №761/21505/19 (провадження №3/761/4775/2019).
Позивач, в обґрунтування підстав звернення з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» посилається на те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Opel», державний номер НОМЕР_2 станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди 16.09.2018, була застрахована відповідачем згідно полісу № АМ/9736841 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до полісу № АМ/9736841 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, забезпеченим Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» транспортним засобом є «Opel», державний номер НОМЕР_2 . Вказаний поліс діяв станом на дату дорожньо-транспортної пригоди - 16.09.2018, ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну - 200 000,00 грн, франшиза 2000 грн.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи постанова Шевченківського районного суду м.Києва від 21.06.2019 по справі №761/21505/19 (провадження №3/761/4775/2019) та поліс №АМ/9736841обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є належними доказами страхування цивільно-правової відповідальності власника (водія) транспортного засобу «Opel», державний номер НОМЕР_2 саме відповідачем.
Нормами статті 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Враховуючи те, що винна у дорожньо-транспортній пригоді особа має поліс страхування цивільно-правової відповідальності, то відповідно до статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Абзацом 2 пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Так як цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Opel», державний номер НОМЕР_2 , станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди 16.09.2018 була застрахована Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» за полісом № АМ/9736841 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язок відшкодувати шкоду замість винуватця у заподіянні такої шкоди несе страховик (відповідач) в межах встановлених лімітів відповідальності та за вирахуванням франшизи.
За таких обставин, до позивача перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, звернення Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" з розглядуваним позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення страхового відшкодування 66 894,44 грн (в межах лімітів відповідальності та з врахуванням франшизи, встановлених полісом № АМ/9736841) є обґрунтованим.
Водночас, суд відхиляє посилання відповідача на відсутність підстав для виплати страхового відшкодування у зв'язку з тим, що водій автомобіля «Opel Astra», державний номер НОМЕР_3 неправомірно володів транспортним засобом, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1.4. статті 1 Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
При цьому, за змістом пункту 1.6. статті 1 вказаного Закону власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Крім того, за змістом частин 1, 3 статті 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
За приписами частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 статті 380 Митного кодексу України встановлено тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов'язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.
При цьому, за змістом частини 5 статті 380 Митного кодексу України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб.
Транспортні засоби особистого користування, що класифікуються за товарною позицією 8903 згідно з УКТ ЗЕД, можуть використовуватися громадянами, які ввезли їх в Україну, а також громадянами-резидентами та громадянами-нерезидентами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення, за умови використання транспортного засобу від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення.
Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.
За змістом частини 5 статті 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним поки не буде доведено протилежне.
Відповідно до пункту 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Крім того, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відтак, за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується.
При цьому, відповідачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-77 ГПК України на підтвердження відсутності реєстраційних документів у водія транспортного засобу автомобіля «Opel», державний номер НОМЕР_2 , на момент дорожньо-транспортної пригоди, чи доказів відсутності посвідчення водія у громадянина ОСОБА_1 .
У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували незаконне заволодіння транспортним засобом ««Opel», державний номер НОМЕР_2 , водієм ОСОБА_1 .
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії".). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункту 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного суду по справі № 910/13407/17.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму страхового відшкодування.
Враховуючи те, що заявлена до стягнення сума страхового відшкодування 66 894,44 грн підтверджені належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо розміру страхового відшкодування, суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог позивача до відповідача щодо стягнення 66 894,44 грн, а тому вони підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати, які складаються зі сплаченої позивачем суми судового збору, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 73-74, 76-77, 86, 129, 232, 233, 237- 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (вул. Здолбунівська, 7-д, корпус Г, м.Київ, 02081, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" (вул. В. Кільцева, буд.56, Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08131, код ЄДРПОУ 35429675) страхове відшкодування в розмірі 66 894 (шістдесят шість тисяч вісімсот дев'яноста чотири) грн 44 коп. та судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн 00 коп.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 13.01.2020
Суддя Н.І. Ягічева