ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
10.01.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/941/19
Господарський суд Івано-Франківської області у складі:
судді Стефанів Т. В.,
секретар судового засідання Сегін І. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Гача Василя Павловича
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рона"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк"
про визнання недійсним договору про заставу майна,
за участю:
від позивача: Хоптій М. В.,
від позивача: Гач В. П.,
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 .
Під час судового розгляду справи здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Рішення у даній справі ухвалено у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих доказів.
Суть спору.
ФОП Гач В. П. звернувся до суду з вимогою до ТОВ "Компанія "Рона" про визнання недійсним договору № 08/14 про заставу майна від 09.07.2014.
Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
Ухвалою суду від 06.09.2019 позовну заяву ФОП Гача В. П. залишено без руху; зобов'язано позивача у десятиденний строк, з дня отримання даної ухвали, усунути недоліки позовної заяви, а саме надати суду докази сплати судового збору в сумі 1921 грн 00 коп.
Ухвалою суду від 16.09.2019 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 10.10.2019; сторонам встановлено відповідні строки для подачі до суду відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив; позивача зобов'язано надати суду оригінали долучених до позовної заяви документів, для огляду в судовому засіданні.
Ухвалою суду від 10.10.2019, з урахуванням поданого АТ "ПУМБ" клопотання № КНО-61.1.1/110 від 01.10.2019 (вх. № 18776/19 від 01.10.2019), залучено до участі у справі АТ "ПУМБ" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача; відкладено підготовче засідання у справі на 07.11.2019; зобов'язано позивача, негайно після отримання даної ухвали - направити на адресу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - АТ "ПУМБ" копію позовної заяви з додатками, докази чого подати суду; зобов'язано третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - АТ "ПУМБ", в п'ятиденний строк з дня отримання копії позовної заяви з додатками - надати суду письмові пояснення стосовно даного позову.
В судовому засіданні 07.11.2019 судом оглянуто оригінал договору № 08/14 про заставу майна від 09.07.2014 та встановлено його відповідність наявній в матеріалах справи копії.
Ухвалою суду від 07.11.2019 продовжено підготовче провадження строком на 30 днів до 15.12.2019; відкладено підготовче засідання на 05.12.2019; зобов'язано третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - АТ "ПУМБ", в п'ятиденний строк з дня отримання копії позовної заяви з додатками - надати суду письмові пояснення стосовно даного позову.
Ухвалою суду від 05.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.12.2019.
В судовому засіданні 26.12.2019 оголошено перерву до 10.01.2020.
Відповідач явку повноважного представника в судові засідання жодного разу не забезпечив (явка представника не визнавалась обов'язковою), хоча про час та місце розгляду справи належним чином був повідомлений, про що свідчать відмітки на повідомленнях про вручення поштових відправлень; відзиву на позов не подав.
Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, оскільки містить достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Судом в повній мірі забезпечено можливість реалізації сторонами процесуальних засобів захисту своїх прав, дотримання засад рівності всіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності в судочинстві.
Позиції сторін (учасників справи).
Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, вказавши при цьому на те, що підставами для визнання недійсним договору про заставу майна № 08/14 від 09.07.2014 є: недотримання вимог щодо форми правочину; відсутність істотних умов договору; відсутність будь-яких оплат по договору; передача предмета застави в іпотеку банку; відсутність згоди ОСОБА_2 , як члена подружжя на укладення договору. В судовому засіданні вказав на необхідність визнання недійсним договору про заставу майна хоча б в частині ціни договору.
Відповідач відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача проти позову заперечив, вказавши на те, що договір про заставу майна № 08/14 від 09.07.2014 є нікчемним в силу закону, відтак не підлягає визнанню недійсним. При цьому вказує, що обраний позивачем спосіб захисту прав не призведе до реального відновлення його порушених прав. Правова позиція викладена у письмових поясненнях щодо позовної заяви № КНО-61.1.1/139 від 18.11.2019 (вх. № 20436/19 від 21.11.2019). В судовому засіданні представник АТ "ПУМБ" зазначив, що договір про заставу майна № 08/14 від 09.07.2014 не є нікчемним, оскільки він - неукладений.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
09.07.2014 між СПД Гачем В. П. та "Компанія "Рона" укладено договір про заставу майна № 08/14, згідно п. 1.1 якого СПД Гач В. П. зобов'язався передати, а "Компанія "Рона" прийняти в платне строкове володіння та користування нерухоме майно, тобто: цех - виробниче приміщення; офісне приміщення; в тому числі трансформаторна підстанція; допоміжні площі; земельна ділянка (об'єкти, що заставляються згідно дальшого переоформлення перед банком).
У п. 1.3 договору визначено адресу нерухомого майна: АДРЕСА_1 (об'єкти знаходяться у власності ТзОВ "Авторемгаз", директор Гач В. П.).
Як вказує п. 2.1 договору приймання-передача об'єктів, що заставляються, не спричиняє передачу "Компанії "Рона" право власності на це майно. Власником об'єктів по договору залишається СПД Гач В. П., а "Компанія "Рона" користується ними протягом строку дії цього договору. Приймання-передача об'єктів здійснюється комісією, що складається із представників двох сторін.
В силу п. 2.2 договору об'єкти, що заставляються, приймаються-передаються двосторонньою комісією, що складається із представників двох сторін протягом 3-х календарних днів з моменту підписання сторонами даного договору.
Термін застави складає 12 календарних місяців від дати застави об'єктів (п. 3.1 договору).
Згідно п. 4.1 та 4.2 договору місячна плата за користування застави об'єктів складає 50000 грн 00 коп. Сума орендної плати може здійснюватись протягом дії цього договору.
Як стверджує позивач, майно, що являлось предметом спірного договору передано в іпотеку банку на підставі іпотечного договору.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вказує ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір про заставу майна № 08/14 від 09.07.2014 за своєю правовою природою є договором найму (оренди).
У відповідності до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму, в силу п. 1 ч. 1 ст. 760 ЦК України, може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Всупереч наведеній нормі закону спірний договір не містить вказівки на індивідуальні ознаки предмета оренди, зокрема, не вказано на: площу приміщень та земельної ділянки, реєстраційного номера об'єкта нерухомості, детального опису майна (поверх, корпус), правовстановлюючі документи на нерухоме майно.
Як зазначено у ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Оскільки предметом спірного договору є земельна ділянка, до даних правовідносин слід застосовувати також положення Закону України "Про оренду землі".
Об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (ст. 17 Закону України "Про оренду землі").
Доказів передачі майна наймачеві, у строки визначені п. 2.2 договору про заставу майна, матеріали справи не містять. Державна реєстрація права оренди також відсутня. Більше того, сам позивач зазначає, що майно по спірному договору відповідачу не передавалось, а реєстрація не проводилась.
Крім того, договір не містить реквізитів однієї із сторін договору - "Компанії "Рона", відтак неможливо ідентифікувати юридичну особу як таку.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Зокрема, істотними є умови, що визнані такими законом або необхідні для даного виду договорів, а також ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.
Частиною 3 ст. 180 ГК України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як вбачається зі змісту спірного договору сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних його умов.
Договір про заставу майна № 08/14 від 09.07.2014 є неукладеним, а отже не породжує правових наслідків і тому не потребує визнання недійсним.
Суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на той факт, що на відміну від неукладеного правочину, недійсний правочин - це акт, який здійснився, однак у силу наявних у нього недоліків не має правової сили. Неукладений правочин ніколи не існував та існувати не міг, тому правової сили не мав.
У ч. 8 ст. 181 ГК України зазначено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Слід зазначити, що з неукладеного правочину не виникають договірні зобов'язання і він не породжує жодних цивільних правовідносин. У свою чергу, недійсний правочин не породжує тих правових наслідків, які притаманні правочинам даного виду, але він породжує правові наслідки, які випливають з його недійсності, тобто його наслідком є зобов'язання сторони повернути все те, що було отримано на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення - відшкодувати вартість одержаного. Таким чином, неукладений правочин за своїми характеристиками дуже схожий з нікчемним правочином, тобто є таким, що з самого початку суперечить вимогам закону.
Встановивши, що договір про заставу майна № 08/14 від 09.07.2014 є неукладеним, суд на цій підставі залишає позов про визнання правочину недійсним без задоволення. Наслідки недійсності правочину до неукладеного правочину не застосовуються, так як вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст. 16 ЦК України, відповідно, підстав для його задоволення немає.
Не беруться судом до уваги вимоги позивача стосовно необхідності визнання недійсним спірного договору хоча б в частині ціни позову з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.
Правові наслідки недійсності окремих частин правочину встановлені ст. 217 ЦК України, згідно якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.
Нормами цивільного законодавства встановлено, що договір не може існувати без умов щодо ціни вартості товару. Відповідно до ст. 180 ГК України, без погодження сторонами ціни договору такий договір є неукладений. Отже, договір не може бути визнаний недійсним в цій частині.
Такої правової позиції дотримано у постанові Верховного суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16.
Іпотечні договори з додатками, висновок експерта за результатами проведеної оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи, матеріали кримінального провадження стосовно вчинення злочину, які долучено позивачем до позовної заяви не потребують доведення, оскільки такі обставини не входять до предмета доказування у даній справі.
Суд також враховує позицію Європейського Суду з прав людини, сформовану в п. 58 рішення від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001).
Висновок суду.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Водночас, як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії", навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до норм ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
В контексті наведеного, з огляду на те, що договір про заставу майна № 08/14 від 09.07.2014 є некуладеним та не породжує правових наслідків, у позові слід відмовити.
При цьому, суд приймає до уваги, що у справі "Серявін та інші проти України", Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Судові витрати.
З огляду на відмову у позові, враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 13, 73, 74, 86, 129, 165, 178, 202, 236, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
в позові Фізичної особи-підприємця Гача Василя Павловича до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Рона", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" про визнання недійсним договору про заставу майна - відмовити.
Судовий збір залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до п. п. 17.5 п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 20.01.2020.
Суддя Т. В. Стефанів