вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
20.01.2020м. ДніпроСправа № 904/6077/19
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.
та представників:
від позивача: Пясецький Д.В.;
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ)
до Державного навчального закладу "Дніпровський транспортно-економічний коледж" (м.Дніпро)
про стягнення суми пені та 3% річних за прострочення виконання зобов'язань за договором постачання природного газу № 39/16-ТЕ-4 від 19.01.2016 у загальному розмірі 1 423 грн. 85 коп.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного навчального закладу "Дніпровський транспортно-економічний коледж" (далі - відповідач) суму пені та 3% річних за прострочення виконання зобов'язань за договором постачання природного газу № 39/16-ТЕ-4 від 19.01.2016 у загальному розмірі 1 423 грн. 85 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 1 323 грн. 01 коп. - пеня;
- 100 грн. 84 коп. - 3% річних.
Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем (споживачем) зобов'язань за договором постачання природного газу № 39/16-ТЕ-4 від 19.01.2016 в частині своєчасної оплати спожитого у період з січня по березень 2016 року природного газу на загальну суму 104 838 грн. 11 коп., який на теперішній час є оплаченим. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.02.2016 по 26.05.2016 в сумі 1 323 грн. 01 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 16.02.2016 по 26.05.2016 в сумі 100 грн. 84 коп.
Ухвалою суду від 23.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 20.01.2020.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 1167/20 від 10.01.2020), в якому він позовні вимоги позивача визнає в повному обсязі, а саме: в загальній сумі 1 423 грн. 85 коп.
Від відповідача також надійшло клопотання (вх. суду № 1165/20 від 10.01.2020), в якому він просить суд розглядати справу по суті без участі представника відповідача, у зв'язку з повним визнанням відповідачем позовних вимог.
У судове засідання 20.01.2020 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930010867187, з якого вбачається, що ухвала суду були отримана відповідачем 02.01.2020, отже завчасно (а.с.48). Крім того, судом було враховано наявність клопотання відповідача про розгляд справи без участі його представника, яке було задоволено судом.
Представник позивача у судовому засіданні 20.01.2020 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування.
Враховуючи неявку у судове засідання представника відповідача, господарським судом у судовому засіданні 20.01.2020 було оголошено зміст відзиву на позовну заяву.
З урахуванням викладених у відзиві на позовну заяву обставин, а також норм Господарським процесуальним кодексом України, представник позивача у судовому засіданні просив суд повернути позивачу 50% судового збору з Державного бюджету України.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представником позивача у судовому засіданні 20.01.2020 наголошено на тому, що ним повідомлені суду всі обставини та позивачем долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів..
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У судовому засіданні 20.01.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору постачання природного газу, строк дії договору, умови поставки та оплати, факт поставки, загальна вартість поставленого природного газу, настання строку його оплати, допущення прострочення оплати.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 19.01.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - постачальник, позивач) та Державним вищим навчальним закладом "Дніпропетровський транспортно-економічний коледж", який в подальшому змінив своє найменування на Державний навчальний заклад "Дніпровський транспортно-економічний коледж" (далі - споживач, відповідач) було укладено договір постачання природного газу № 39/16-ТЕ-4 (далі - договір, а.с.16-22), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (надалі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити газ, на умовах договору. Газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункти 1.1. та 1.2. договору).
Відповідно до пункту 2.1. договору постачальник передає споживачу з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) газ обсягом до 70,000 тим.куб.м. в тому числі по місяцях, згідно з графіком, передбаченим даним пунктом договору.
В подальшому, додатковою угодою № 2 від 31.03.2016 до договору сторонами були внесені зміни до пункту 2.1. договору, а саме: сторони дійшли згоди викласти його в такій редакції: постачальник передає споживачу в період з 01.01.2016 по 30.04.2016 газ обсягом до 43,903 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів, згідно з графіком, передбаченим цим пунктом (а.с.24-25).
У розділі 12 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.01.2016 і діє в частині реалізації газу до 31.03.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додатковою угодою № 2 від 31.03.2016 до договору сторонами були внесені зміни до розділу 12 договору, а саме: сторони дійшли згоди викласти його в такій редакції: договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 до 30.04.2016, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 розділу ІІІ книги п'ятої Цивільного кодексу України.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 3.1. договору встановлено, що постачальник передає споживачу газ у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе свою відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
У відповідності до пункту 3.4. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
На виконання умов договору позивачем у період з січня по березень 2016 року було передано відповідачу природний газ на загальну суму 104 838 грн. 11 коп., що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу:
- актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 41 480 грн. 24 коп. (а.с. 26);
- актом приймання-передачі природного газу від 29.02.2016 на суму 32 673 грн. 48 коп. (а.с. 27);
- актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2016 на суму 30 684 грн. 39 коп. (а.с. 28).
Вказані акти підписані, зокрема, позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу, акти підписані представником відповідача та скріплені відтиском його печатки.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягу, строку чи якості поставленого у спірний період позивачем природного газу; вищезазначених актів приймання-передачі природного газу вбачається, що акти підписані сторонами без заперечень.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити природний газ відповідає обов'язок покупця оплатити вартість газу і наданих послуг.
У відповідності до частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Так, у розділі 5 договору сторони узгодили ціни на газ. В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено численні додаткові угоди, якими сторони змінювали ціну газу (а.с.23-25).
У пункті 5.4. договору сторони погодили, що загальна вартість договору становить 126 430 грн. 50 коп., крім того ПДВ - 25 286 грн. 10 коп., разом з ПДВ - 151 716 грн. 60 коп.
В подальшому, додатковою угодою № 2 від 31.03.2016 до договору сторонами були внесені зміни до пункту 5.4. договору, а саме: сторони дійшли згоди викласти його в такій редакції: загальна вартість договору становить 89 135 грн. 83 коп., крім того ПДВ - 17 827 грн. 17 коп., разом з ПДВ - 106 963 грн. 00 коп. (а.с.24-25).
Згідно з пунктом 6.1. договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Додатковою угодою № 2 від 31.03.2016 до договору сторонами були внесені зміни до пункту 6.1. договору, а саме: сторони дійшли згоди викласти його в такій редакції: остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (а.с.24-25).
В порушення вказаних умов договору, відповідач поставлений у спірний період природний газ оплатив із порушенням визначених у пункті 6.1. договору термінів.
Позивач посилається на те, що відповідач допускав порушення строків оплати поставленого у період з січня по березень 2016 року природного газу на загальну суму 104 838 грн. 11 коп., який на теперішній час є оплаченим. Отже, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.02.2016 по 26.05.2016 в сумі 1 323 грн. 01 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 16.02.2016 по 26.05.2016 в сумі 100 грн. 84 коп., що і є причиною спору.
Слід звернути увагу, що відповідно до пункту 10.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За нормою частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач поставлений в період з січня по березень 2016 року природний газ оплатив у повному обсязі, але із простроченням. Вказане вбачається із банківських виписок за 18.02.2016, 21.03.2016 та 27.05.2016, а саме:
- спожитий за актом приймання-передачі від 31.01.2016 природний газ на суму 41 480 грн. 24 коп. було оплачено відповідачем 18.02.2016 (а.с. 29);
- спожитий за актом приймання-передачі від 29.02.2016 природний газ на суму 32 673 грн. 48 коп. було оплачено відповідачем 21.03.2016 (а.с. 30-31);
- спожитий за актом приймання-передачі від 31.03.2016 природний газ на суму 30 684 грн. 39 коп. було оплачено відповідачем 27.05.2016 (а.с. 32).
Судом враховано, що відповідно до пункту 6.4. договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного споживачем:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;
3) у третю чергу погашається основна сума боргу.
При цьому, судом було враховано, що під час отримання від відповідача оплат позивач здійснював їх розподіл та зарахування в рахунок погашення основного боргу (без врахування положень статті 534 Цивільного кодексу України та пункту 6.4. договору). Вказане підтверджується розрахунком позивача та самими позовними вимогами, оскільки позивач визнає відсутність заборгованості відповідача щодо оплати спожитого в спірний період газу, а штрафні санкції та втрати, які накопичились через прострочення оплати в цей період позивач заявляє до стягнення у судовому порядку.
В той же час, судом також було враховано, що в призначеннях платежів, які були здійснені відповідачем в рахунок оплати за спірний період, відповідач вказував оплату за природний газ по спірному договору за певний місяць, отже позивач правомірно здійснював зарахування вказаних платежів в оплату спожитого в певному місяці природного газу.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що спожитий у період з січня по березня 2016 року природний газ був оплачений відповідачем із простроченням.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 8.2. договору сторони передбачили, що у разі невиконання споживачем умов пункту 6.1. договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1. договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікованої облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 16.02.2016 по 26.05.2016, з урахуванням вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, в сумі 1 323 грн. 01 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку (а.с.13).
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (за кожним актом приймання-передачі природного газу окремо), з урахуванням фактичних дат оплат (не включаючи в період дату оплати), арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок пені, долучений позивачем до позовної заяви (а.с.13), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1 323 грн. 01 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати газу у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення 3% річних, нараховані за загальний період прострочення з 16.02.2016 по 26.05.2016 в сумі 100 грн. 84 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (за кожним актом приймання-передачі природного газу окремо), з урахуванням фактичних дат оплат (не включаючи в період дату оплати), арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок 3% річних, доданий до позовної заяви (а.с.13), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 100 грн. 84 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Слід також зазначити, що від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги позивача визнав у повному обсязі, а саме: в загальній сумі 1 423 грн. 85 коп.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з частиною 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
В даному випадку, заява відповідача про визнання позову наведена у відзиві на позовну заяву (а.с.51).
Частиною 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Частиною 6 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Враховуючи, що поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому міститься заява про визнання позовних вимог:
- підписаний представником відповідача - Державного навчального закладу "Дніпровський транспортно-економічний коледж", повноваження якого підтверджуються довіреністю від 09.01.2020 № 01/9/20 та якою вказаному представнику надано, зокрема, право повного визнання позовних вимог;
- дії вказаного представника відповідача, враховуючи встановлені судом обставини справи, не суперечать інтересам особи, яку він представляє;
- визнання відповідачем позовних вимог, враховуючи встановлені судом обставини справи, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, суд приймає визнання позову відповідачем.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 1 921 грн. 00 коп.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду:
- позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн. 00 коп.) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (672 350 грн. 00 коп.);
- позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову становила 1 423 грн. 85 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 1 921 грн. 00 коп. (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Під час звернення із позовом до суду, позивач сплатив судовий збір в сумі 1 921 грн. 00 коп. відповідно до платіжного доручення № 7011497 від 09.12.2019 (а.с.12).
В той же час, відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма закріплена в частині 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Так, враховуючи обставини справи та вказані норми закону, представник позивача у судовому засіданні 20.01.2020 просив суд повернути позивачу 50% судового збору з Державного бюджету України.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне в порядку, визначеному частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути позивачу 50% сплаченого ним при поданні позову судового збору у розмірі 960 грн. 50 коп., оскільки до початку розгляду справи по суті відповідачем було подано заяву про визнання позову.
В іншій частині витрати по сплаті судового збору судом покладаються на відповідача у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, що встановлено судом та не заперечувалося останнім під час розгляду справи; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 960 грн. 50 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Державного навчального закладу "Дніпровський транспортно-економічний коледж" про стягнення суми пені та 3% річних за прострочення виконання зобов'язань за договором постачання природного газу № 39/16-ТЕ-4 від 19.01.2016 у загальному розмірі 1 423 грн. 85 коп. - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Державного навчального закладу "Дніпровський транспортно-економічний коледж" (49041, м. Дніпро, вулиця Трудових Резервів, будинок 4; ідентифікаційний код 25004849) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) - 1 323 грн. 01 коп. - пені, 100 грн. 84 коп. - 3% річних та 960 грн. 50 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.
Повернути з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) частину сплаченого судового збору у сумі 960 (дев'ятсот шістдесят) грн. 50 коп., перерахованого згідно з платіжним дорученням № 7011497 від 09.12.2019, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне текст рішення підписаний - 20.01.2020.
Суддя Ю.В. Фещенко