вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
14.01.2020м. ДніпроСправа № 904/5530/19
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.а участю секретаря судового засідання Вязовської К.В., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс", м. Дніпро
до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро
про відшкодування збитків в розмірі 67 920,00 грн. за договором про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування
Представники:
Від позивача Дячкіна Т.О. - представник
Від відповідача Колоколов А.Є. - представник
Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування збитків в розмірі 191 400,00 грн. за Договором про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю Відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості належного позивачу майна, завданої шкоди-пошкодження складових частин вагонів.
Ухвалою від 26.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 17.12.2019.
Ухвалою від 17.12.2019 відкладено розгляд справи на 14.01.2020.
21.12.2019 відповідач надав відзив на позові, в якому проти задоволення позову заперечив, та зазначив, що ТОВ «Металургтранс» згідно накладної не є вантажоодержувачем, а являється власником (орендарем) порожніх вагонів, а відтак, не має права від свого імені заявляти позов до залізниці з приводу пошкодження вантажу - порожніх приватних вагонів.
Також відповідач звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, що засвідчують передачу вантажоодержувачем, зазначеним у накладній, ТОВ «Металургтранс» права на пред'явлення позову.
Крім того, відповідач стверджує, що у складі наданих позивачем доказів відсутнє належне підтвердження понесений збитків ТОВ «Металургтранс» а також їх фактичний розмір.
Так, у матеріалах позовної заяви Позивачем надано Договір № 49у про надання послуг з організації ремонту залізничних вагонів від 27.06.2019, укладеним між ТОВ «Металургтранс» та ТОВ «Ремвагонторг» на виконання дій пов'язаних з організацією ремонту залізничних вагонів Позивача розобладнаних запасними частинами/деталями/вузлами, внаслідок розкрадання та вчинення протиправних дій третіми особами.
Відповідно до п. 1.1 Виконавець надає Замовнику комплексну послугу з організації ремонту залізничних вагонів Замовника розобладнаних запасними частинами/деталями/вузлами, внаслідок розкрадання та вчинення протиправних дій третіми особами.
Відповідач зазначає, що виходячи з того факту, що фактично Договір від 27.06.2019 передбачав надання з боку ТОВ «Ремвагонторг» лише послуг з організації ремонту залізничних вагонів ТОВ «Металургтранс», а у складі позовної заяви відсутні договори укладені ТОВ «Ремвагонторг» з вагоноремонтними підприємствами, залишається недоведеним з боку Відповідача на якій підставі ТОВ «Ремвагонторг» проведено саме ремонт вагонів № 55267348 та № 52226263.
Відповідно до долучених до позовної заяви Повідомлення від 10.08.2019 року та Повідомлення від 05.08.2019 року форми ВУ-36М Затвердженої наказом Укрзалізниці від 01.04.2011 № 114-ц про приймання вантажних ваганів № 55267348 та № 52226263 з технічного обслуговування, але з цих Повідомлень неможливо зрозуміти, що саме пошкоджено у вищезазначених ваганах, які роботи потрібно провести і яка ціна за придбані деталі.
Також відповідач вказує на те, що відсутні докази підтвердження закупівлі Виконавцем запасних частин, їх вартості, узгодження ціни з ТОВ «Металургтранс», у якості доказів понесення збитків надано акт № 05 наданих послуг від 17.10.2019, які складаються з наданих послуг по організації виконання ремонту Вагона в вагоноремонтних підприємствах АТ «Укрзалізниця», поставки і доукомлектації запасними частинами/деталями/вузлами, які по-перше, не підтверджені жодними доказами походження, ціноутворення, по-друге, не містять переліку таких послуг та по-третє, жодним чином не підтверджують того, ким надавалися послуги з ремонту і чим вони підтверджуються.
Відповідач звертає увагу на те, що з акту загальної форми ГУ-23 не можливо зрозуміти, що саме розукомплектоване, а Позивач, у якості обґрунтування обсягу наданих послуг і суми, що заявлена до стягнення надав додаткову угоду № 1 до договору № 49у від 27.06.2019, якою, серед іншого, передбачено надання послуги з організації ремонту упору торцевого на суму 544 560 грн. 00 коп., що не відповідає сумі, заявленій ТОВ «Металургтранс» до стягнення з АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця», а відтак заявлена сума є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Витрати на правову допомогу відповідач вважає завищеними та просить відмовити у їх стягненні.
09.01.2019 позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що в оглядовому листі Вищого господарського суду України "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" від 29,11.2007 № 01-8/917 зазначається, що "приватні" (власні) порожні вагони, які перевозяться залізницею за перевізними документами зі сплатою залізничного тарифу, мають правовий статус "вантажу" (вантаж на колесах).
Тобто, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", які залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України.
Крім того, позивач зазначив, що ним на умовах попередньої плати здійснювалось перерахування грошових коштів ТОВ «Ремвагонторг», що в наступному регулюється Актами взаєморозрахунків, та актами виконаних робіт.
Позивач звертає увагу на те, що ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позов.
Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні 14.01.2020 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши представників сторін, господарський суд прийшов до наступних висновків.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.
Предметом доказування у даній справі є встановлення факту понесення позивачем збитків заподіяних відповідачем.
09.11.2015 між Державним підприємством «Придніпровська залізниця» (далі - виконавець, відповідач) на Товариством з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» (далі - замовник, позивач) укладено договір №ПР/М-15103/НЮі про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування (далі - договір), 26.11.2018 між позивачем та відповідачем підписано додатково угоду №4 до зазначеного договору.
Цей договір регулює взаємовідносини сторін, пов'язані з організацією курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування та наданням послуг, пов'язаних із цими перевезеннями (п. 1.1. договору).
Замовник зобов'язується: на виконання погоджених вантажовідправниками обсягів перевезень вантажів у вагонах замовника забезпечувати його подачу під навантаження в межах заявлених обсягів; використовувати власні вагони для перевезення вантажів відповідно до їх конструкції і спеціалізації (п.п. 2.1, 2.1.4, 2.1.8 договору).
Виконавець зобов'язується повідомити замовника про випадки несправності вагонів, що виникають під час руху для вирішення питання ремонту таких вагонів (при відсутності договору на гарантоване обслуговування власних вантажних вагонів із залізницею) (п.п. 2.2, 2.2.5 договору).
Замовник має право самостійно вирішувати питання щодо технічного обслуговування власних вагонів, які знаходяться на коліях загального користування (п.п. 3.1, 3.1.2 договору).
Пунктом 9.1. договору в редакції додаткової угоди № 4 встановлено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019 включно. Сторони можуть домовитися про внесення змін до договору, шляхом підписання додаткового договору, який має бути виконаний у письмовій формі та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками.
Відповідно до п. 9.3. договору при прийнятті замовником рішення щодо пролонгації договору, він зобов'язаний не менше, ніж за 30 діб до закінчення строку дії договору направити виконавцю лист з пропозицією щодо його пролонгації.
Як зазначено в позовній заяві у серпні 2019 року відповідач здійснював перевезення вантажних вагонів власності (оренди) позивача, що підтверджується залізничними накладними № 45797164, 45860939 (а.с.68, 76).
Прямуючи до пункту призначення, зі станції відправлення до станції призначення у період знаходження вагонів № 555267348, 52226263 на відповідальності відповідача, вагони були пошкоджені та відчеплені із зазначенням причини відчеплення - розукомплектація деталей, про що складені відповідні Акти загальної форми ГУ-23 (а.с. 69, 79) та повідомлення про ремонт форми ВУ-23М (а.с. 70,83).
Право власності (оренди) позивача на зазначені вагони підтверджується додатковою угодою №4 від 26.11.2018, договором піднайму № 32а/16 від 05.12.2016, актами приймання передачі (а.с. 65-67).
В наслідок пошкодження (розукомплектування) вагонів позивач змушений передати структурному підрозділу експлуатаційного вагонного депо регіональної філії відповідача аналогічні деталі, які були відсутні на зазначених вище вагонах, для подальшого їх встановлення на вагони, оскільки дані вагони використовуються у господарській діяльності позивача.
Відповідно до повідомлень форми ВУ-36М вагони прийняті структурним підрозділом експлуатаційного вагонного депо регіональної філії АТ «Українська залізниця» для проведення ремонту та технічного огляду (а.с. 74-75, 83-84).
У відповідності до повідомлень проведення ремонтних робіт на структурному підрозділі експлуатаційного вагонного депо регіональної філії АТ «Українська залізниця» вагон вантажних вагонів завершено, та по факту виконання поточного ремонту вагонів складено Акти надання послуг № 1 від 02.09.2019 та № 5 від 17.10.2019 (а.с. 71-73, 81-82).
Після проведення ремонту позивач прийняв на підставі Актів виконаних робіт та оплатив поточний ремонт вагонів, загальна вартість якого склала 67 920,00 грн.
Роботи з ремонту вагонів на замовлення позивача проводились ТОВ «РЕМВАГОНТОРГ» Згідно умов Договору про надання послуг № 25у/14 від 19.02.2014, укладеного між позивачем та ТОВ «РЕМВАГОНТОРГ» (а.с. 60-61).
Позивачем ТОВ «РЕМВАГОНТОРГ» перераховані кошти за ремонт вагонів, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 85).
Таким чином, за весь час, коли вагони позивача знаходилися на шляху прямування залізничними коліями загального користування та перебували у володінні відповідача, внаслідок незабезпечення останнім схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні залізничним транспортом, позивачу завдано збитків у сумі 67 920,00 грн. (з ПДВ).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, надавши оцінку аргументам, наведеним сторонами, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України “Про залізничний транспорт”, законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із законів України "Про транспорт", Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.
Частиною 2 вищезазначеної статті передбачено, що нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Статтею 2 Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Статтею 7 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), а також п.6 Статуту залізниць України передбачено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою договору на перевезення вантажу, який укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
Умови приймання до перевезення залізничного рухомого складу, в т.ч. порожніх вагонів, передбачені пунктом 1 статті 5 СМГС, а також Правилами перевезення приватних вантажних вагонів і вагонів залізниці, зданих нею в оренду (додаток 10 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення).
Також частиною 1 ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до ст. 124 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Частинами 1, 2 ст. 217 ГК України встановлено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно із ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 1 ст. 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до ч. 2 ст. 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.
Аналізуючи вищевикладене, суд зазначає, що відшкодування збитків є видом відповідальності за правопорушення при здійсненні господарської діяльності. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно ч. 1 ст. 226 ГК України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
Отже, умови відшкодування збитків передбачені статтею 226 ГК України, із якої також слідує, що головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин.
На кредитора покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язанням і завданими збитками і їх розмір, на боржника відсутність вини (ст. 614, 623 ЦК України).
Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.
Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
Як вже зазначалося вище, відповідно до положень статті 126 Статуту залізниць України за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Тобто, спеціальна норма (ст. 126 Статуту залізниць України) встановлює матеріальну відповідальність у випадках пошкодження вагонів, у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного суду у складі Касаційного господарського суду № 904/8012/17 від 08.10.2018, № 910/15119/18 від 30.08.2019.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Заперечення відповідача відносно того, що порожній вагон не можна вважати вантажем на свої осях судом не приймається, оскільки відповідно до п. 4.14 Правил експлуатації власних вантажних вагонів перевезення власних вантажних вагонів із заводським номером (від вагонобудівного підприємства до пункту, на утилізацію тощо) здійснюється за погодженням із відправником і залізницею як вантаж на своїх осях.
Тобто, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", які залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України.
Отже, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати , мають статус "вантажу", і якими залізниця не має права розпоряджатися на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має відносно залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, право у разі пошкодження або розукомплектування , або втрати частини вагонів із групи - витребувати у залізниці складання комерційного та інших актів та заявити вимоги про відшкодування збитків у встановлених Статутом залізниць розмірах.
Зазначена позиція викладена у Постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2017 № 904/4195/16 від 17.01.2017 № 904/3013/16 та в Постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 08.10.2018 у справі № 904/8012/17.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі із стягненням з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 67 920,00 грн.
Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 8 400,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги у межах цієї справи, позивач надав: договір про надання професійної правничої допомоги № 01/08/19 від 01.08.2019, укладений між позивачем та Адвокатським об'єднанням "Снарк" (а.с. 22-24), копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю № 1321 видане 09.11.2004 на ім'я адвоката Федорова О.М. (а.с. 21), попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (а.с.19), акт прийому-передачі наданих послуг від 14.11.2019 (а.с. 26), рахунок-фактрура № СФ-0000129 від 14.11.2019 на суму 8 400,00 грн. (а.с. 27), платіжне доручення № 10738 від 15.11.2019 на суму 8 400,00 грн. (а.с. 28).
Відповідач у відзиві на позов заперечив проти суми витрат на правову допомогу та зазначив, що враховуючи незначну складність даної справи, підготовка якої не вимагала надмірного обсягу юридичної і технічної роботи та недоведеністю затрат того часу, який вказав Позивач у Акті № 1 від 14.11.2019, затрати часу загальною тривалістю 7 годин є необґрунтованими та свідомо завищеними, а сума у розмірі 8 400,00 грн. заявлена позивачем у якості гонорару адвоката є спробою покласти на Відповідача цілком неспівмірні з ціною позову витрати.
На підставі викладеного суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспіврозмірним з ціною позову, отже підлягає стягненню з відповідача 5 000,00 грн. витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги.
В частині стягнення 3 400,00 грн. витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги слід відмовити.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" м. Київ в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування збитків в розмірі 67 920,00 грн. за Договором про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" м. Київ в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" збитки у розмірі 67 920,00 грн., витрати на оплату судового збору - 1 921,00 грн. та 5 000,00 грн. - витрат на правову допомогу, про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення 3 400,00 грн. витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 20.01.2020
Суддя Н.Г. Назаренко