15 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.002153 пров. № 857/10220/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Ільчишин Н.В.,
Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Максим Х.Б.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2019 року (прийняте у м. Львові суддею Мартинюком В.Я.; складене у повному обсязі 23 серпні 2019 року) в адміністративній справі № 1.380.2019.002153 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «УкрСиббанк», про скасування податкових повідомлень-рішень,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив визнати протиправними і скасувати прийняті Головним управлінням ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області) податкові повідомлення-рішення за №№ 0003385013, 0003425013 та 0003405013 від 04.04.2019.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що жодного прощення (анулювання) боргу за кредитним договором № 11283222000 від 17.01.2008, укладеним між ним та АТ «УкрСиббанк», не було і, як наслідок, не було підстав для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень. Оскільки ним не було отримано додаткового блага, він не повинен був подавати декларацію, а тому застосована санкція за її неподання є протиправною. Ревізор безпідставно не взяв до уваги довідку АТ «УкрСиббанк» від 07.04.2017 № 62-08-11/1152, із якої видно, що договір про надання споживчого кредиту втратив чинність у зв'язку з погашенням кредитної заборгованості. Також ревізор не з'ясував, чи наявна заборгованість по основному кредиту, не визначив базу оподаткування, не з'ясував - чи не пройшов строк давності та безпідставно не застосував до спірних правовідносин приписи пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПК України). Крім того, відповідно до підпункту 165.1.59 пункту 165.1 ст.165 ПК України сума прощена (анульована) банком у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, які отримані на придбання єдиного житла, не включалась до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та не підлягає оподаткуванню.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який вважає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесене за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує загалом тими ж аргументами, що й вимоги позовної заяви. Крім того вказує, що жодного прощення (анулювання) боргу не було, банк належним чином не повідомляв його про анулювання боргу, а висновки акта перевірки ґрунтуються лише на листі ПАТ «УкрСиббанк» від 25.09.2018 за № 14.2-02/39098. Ревізор не перевірив ні кредитного договору, ні виписок по кредитному рахунку та достовірність наданої банком інформації, чи отримував він будь-які листи від банку про якесь прощення по кредитному договору; фактично було складено акт без з'ясування будь-якої достовірної інформації та не було визначено базу оподаткування.
Представник ГУ ДФС у Львівській області подала відзив на апеляційну скаргу, у якому з покликанням на норми ПК України, постанову Верховного Суду від 08.05.2018 (адміністративне провадження № К/9901/37705/18) та допущені позивачем порушення вказала, що податковий орган у спірних правовідносинах діяв правомірно, а відтак апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «УкрСиббанк» подала до суду заяву, у якій просила здійснювати розгляд справи за відсутності представника АТ «УкрСиббанк»; залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
У судовому засіданні апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги із аналогічних підстав; просить апеляційну скаргу задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, згідно договору про надання споживчого кредиту від 17 січня 2008 року за № 11283222000 публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» надало позивачу кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 99 000 доларів США.
27 березня 2017 року АТ «УкрСиббанк» вручило позивачу під розписку повідомлення про анулювання боргу (в порядку підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України) за вих. № 24-2-03-04/65 від 27 березня 2017 року, згідно якого АТ «УкрСиббанк», як кредитор, з метою виконання вимог підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, повідомив позивача, як платника податку на доходи фізичних осіб - боржника, що АТ «УкрСиббанк» прийнято рішення про анулювання його кредитної заборгованості за кредитним договором № 11283222000 від 17.01.2008, а саме:
- суми основного боргу (кредиту) 42 640,23 долара США, що складає 1 156 597,43 грн за курсом НБУ станом на 27.03.2017.
Крім того, позивача повідомлено, що АТ «УкрСиббанк», як кредитор, прийняв рішення про анулювання заборгованості за цим кредитним договором, а саме: суми процентів - 20 226,23 долара США, що складає 548 627,57 грн за курсом НБУ на 27.03.2017.
Також позивача повідомлено, що відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України анульована сума заборгованості за основним боргом (кредитом) є його доходом, отриманим як додаткове благо і йому необхідно самостійно сплатити податок на доходи фізичних осіб з такого доходу та відобразити його у річній податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб, а також сплатити військовий збір відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.
Листом від 25.09.2018 за № 14-2-02/39098 АТ «УкрСиббанк» на запит ГУ ДФУ у Львівській області надало останньому інформацію про те, що зокрема позивачу нараховані доходи у вигляді основної суми боргу (кредиту), анульованого кредитором за його самостійним рішенням з врученням боржнику відповідного повідомлення про анулювання (прощення) боргу згідно вимог підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України та включення суми анульованого боргу до податкового розрахунку за формою 1ДФ за ознакою «126». Відповідно до цієї норми боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
Згідно отриманої від банку інформації, на підставі наказу ГУ ДФС у Львівській області за № 1118 від 20.02.2019 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки», посадова особа податкового органу провела документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-платника податку ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 31.12.2017, за результатами якої складено акт від 15.03.2019 за № 423/50.13-10/2412914911 (далі - Акт перевірки).
Копія вказаного вище наказу про проведення перевірки, а також письмове повідомлення від 20.02.2019 № 128 про дату початку та місце проведення цієї перевірки були надіслані ОСОБА_1 22.02.2019 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
На підставі інформації, отриманої з листа АТ «УкрСиббанк» від 25.09.2018 № 14-2-02/39098 та відомостей бази даних державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів, контролюючий орган встановив, що вказаний банк в І кварталі 2017 року відобразив як додаткове благо позивача 1 156 597 грн 43 коп.
За результатами перевірки та згідно Акта перевірки контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем порушено приписи:
- підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167 ПК України, у зв'язку з чим донараховано податок на доходи на загальну суму 208 187 грн 54 коп.;
- підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 179.1 статті 179 ПК України в частині неподання декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік;
- підпунктів 1.2, 1.3, 1.5, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення», підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України, у зв'язку з чим донараховано військовий збір на загальну суму 17 348 грн. 96 коп.
Листами від 01.04.2019 та від 09.04.2019 на заперечення та додаткові заперечення позивача відповідач повідомив позивача про правомірність висновків Акта перевірки.
На підставі Акта перевірки та відповідно до встановлених порушень контролюючий орган 04.04.2019 прийняв податкові повідомлення-рішення:
- № 0003385013, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, в розмірі 260 234 грн 43 коп., в тому числі: 208 187 грн 54 коп. - за податковим зобов'язанням та 52 046 грн 89 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- № 0003425013, яким застосував щодо позивача штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 170 грн 00 коп.;
- № 0003405013, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» в розмірі 21 686 грн 20 коп., в тому числі: 17 348 грн 96 коп. - за податковим зобов'язанням та 4337 грн 24 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що наявні у справі докази вказують на те, що позивач отримав додаткове благо у виді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, в сумі 1 156 597 грн 43 коп.
Відтак, контролюючий орган правомірно визначив позивачу податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, в розмірі 208 187 грн 54 коп. та із військового збору в сумі 17 348 грн. 96 коп.
Враховуючи зазначене, а також відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження подання ним декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік, контролюючий орган правомірно застосував до позивача штраф у зв'язку з цим.
При цьому, подана позивачем довідка від 07.04.2017 № 62-08.11/1152 не спростовує вказаних висновків суду, оскільки не містить градації погашеної заборгованості і видана з метою вилучення запису з реєстру заборон; не підтверджує обставин погашення тіла кредиту й виписка по кредитному договору позивача.
Суд не взяв до уваги аргументи позивача з приводу застосування положень пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України при визначенні додаткового блага, так як кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до приписів цієї норми.
Не можуть бути застосовані до спірних правовідносин й положення підпункту 165.1.59 пункту 165.1 ст.165 ПК України, згідно якого сума прощена (анульована) банком у порядку передбаченому законом щодо реструктуризації зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, які отримані на придбання єдиного житла, не включалась до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та не підлягала оподаткуванню, оскільки згаданий Закон не було прийнято.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.
Відповідно до підпунктів 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
За приписами абзацу другого пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
Згідно із підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
За кредитом, що отриманий на придбання житла (іпотечний кредит), платник податку має право на сплату суми податкового зобов'язання, нарахованої на суму боргу (кредиту та/або відсотків), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності, протягом трьох років починаючи з року, в якому задекларовано суму такого податкового зобов'язання. Для розстрочення такої суми податкового зобов'язання платник податку разом із декларацією подає до контролюючого органу заяву у довільній формі, що містить фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов'язання.
А відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Отже, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу (кредиту) та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, у тому числі шляхом повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
За встановлених і підтверджених у цій справі обставин анулювання (прощення) кредитором основної суми заборгованості за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 42 640,23 долара США, що складає 1156 597,43 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказана сума у відповідності до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є додатковим благом платника податку (позивача) та підлягає включенню до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу за 2017 рік.
Пунктом 120.1 статті 120 ПК України визначено, що неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
З огляду на приписи вказаної норми та визначений вище обов'язок позивача подати податкову декларацію у зв'язку з отриманням вказаного доходу, контролюючий орган правомірно застосував до позивача штраф за неподання такої декларації.
Як уже зазначено вище, 27 березня 2017 року кредитор вручив позивачу під розписку повідомлення про анулювання боргу, тобто дотримав умови, з якими положення підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України пов'язують обов'язок платника податків відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу.
Також наявною у справі заявою від 24.03.2017 позивач підтверджував, що ознайомлений з умовами акції, спрямованої на погашення довгострокової простроченої заборгованості клієнтів роздрібного бізнесу та розуміє, що за результатами участі в акції, йому буде частково анульовано борг по кредитному договору № 11283222000 від 17.01.2008, що в свою чергу, призведе до виникнення в нього доходу у вигляді додаткового блага та необхідності, відповідно до вимог підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 та пункту 167.1 статті 167 ПК України, відобразити такий дохід у річній податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб та самостійно сплатити податок на доходи фізичних осіб з такого доходу, а також сплатити військовий збір відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України. З указаними вище умовами та наслідками анулювання боргу Позивач погодився.
Вказане спростовує доводи апелянта про те, що жодного прощення (анулювання) не було, при тому, що ним не подано жодних доказів на підтвердження таких доводів.
Суд апеляційної інстанції суд вважає обґрунтованим відхилення судом першої інстанції доводів позивача про поширення на анульовану банком суму положень пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, адже у цьому випадку відсутні відповідні умови (прощення курсових різниць), за яких застосовуються вказані положення законодавства.
Також суд правильно вказав на неможливість застосування до спірних правовідносин положень підпункту 165.1.59 пункту 165.1 ст.165 ПК України, згідно якого сума прощена (анульована) банком у порядку передбаченому законом щодо реструктуризації зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, які отримані на придбання єдиного житла, не включалась до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та не підлягала оподаткуванню, так як вказаний Закон не набрав законної сили.
Закон України «Про реструктуризацію зобов'язань за кредитами в іноземній валюті (законопроект № 1558-1), що мав зобов'язати банки конвертувати всі споживчі кредити в іноземній валюті за курсом на момент підписання договору, був прийнятий Верховною Радою України 2 липня 2015 року в третьому читанні та в цілому.
18 грудня 2015 року Президент України наклав вето на цей Закон і повернув його до Верховної Ради з власними пропозиціями. 27 січня 2016 року Закон було скасовано без набрання ним чинності.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту).
Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесено зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, у відповідності до яких тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Відтак, за встановлених і доведених належними доказами обставин отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага, правильним є й висновок суду першої інстанції щодо правомірності визначення позивачу грошового зобов'язання зі сплати військового збору, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту).
Крім того, в ході розгляду справи не було встановлено порушення контролюючим органом порядку проведення перевірки і позивач з цього приводу не висловив жодних зауважень. Не було встановлено й помилкового визначення бази оподаткування, ставок оподаткування та розміру податкових зобов'язань, а також пропущення строків давності, визначених статтею 102 ПК України, відтак доводи апелянта в цій частині не підлягають задоволенню, так як не є обгрунтованими та не підтвердженими жодними доказами.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2019 року в адміністративній справі № 1.380.2019.002153 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді Н. В. Ільчишин
В. В. Святецький
Постанова складена у повному обсязі 20 січня 2020 року.