15 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/1089/19 пров. № 857/11869/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Гром І. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,-
суддя в 1-й інстанції - Грицюк П. П.,
час ухвалення рішення - 30.09.2019 року, 11:22 год.,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - 04.10.2019 року,
Позивач - ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Управління Держпраці в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову №ІФ704/1673/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 11 квітня 2019 року про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами управління Держпраці в Івано-Франківській області №ІФ704/1673/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 11 квітня 2019 року.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що на підставі пп.3, п.5 Порядку №295 Управлінням Держпраці спільно з представниками Головного Управління Національної Поліції України в Івано-Франківській області та Управління Державної Міграційної Служби в Івано-Франківській області проведено інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог законодавства про працю. 20 березня 2019 року під час проведення інспекційного відвідування встановлено, що в кіоску "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: вул. Гната Хоткевича 44, м. Івано-Франківськ, де здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 перебував громадянин Сирійської арабської республіки ОСОБА_10 , який у своїх поясненнях зазначив, що працює продавцем у цьому кіоску майже рік, робочий день триває з 09:00 до 19:00 год., однак між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 трудовий договір не укладено. Надано цивільно-правовий договір, але цим договором не передбачено яку саме кількість товару має викласти виконавець, тобто немає кінцевого результату роботи. Таким чином, ФОП ОСОБА_1 допустив працівника ОСОБА_7 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. Таким чином, у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимоги ст.24 КЗпП України в частині обов'язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а тому оскаржувана постанова про накладення штрафу є правомірною. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, крім того подали до суду заяви про розгляд справи без їхньої участі, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у його відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу про проведення інспекційного відвідування від 20 березня 2019 року №436-Д та направлення від 20 березня 2019 року №04-13/15-10/2093 головним інспектором відділу з питань трудових відносин та зайнятості Соловйовим В. В. проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин із працівниками. Докази пред'явлення позивачу зазначеного наказу та направлення в момент перевірки в матеріалах справи відсутні.
За результатами здійсненої перевірки складено акт №ІФ704/1673/АВ від 21 березня 2019 року. Відповідно до цього акту інспекторами праці виявлено порушення позивачем законодавства про працю, а саме: в порушення вимог статті 24 Кодексу законів про працю України ФОП ОСОБА_1 здійснив фактичний допуск працівника до роботи без укладення трудового договору оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зокрема, в ході інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 20 березня 2019 року встановлено, що в кіоску "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1, на робочому місці продавця перебував громадянин Сирійської арабської республіки ОСОБА_10 у поясненнях наданих під час інспекційного відвідування вказав, що працює продавцем у даному кіоску в ОСОБА_9 майже рік, робочий день триває з 09:00 до 19:00 год., однак від підпису наданих пояснень у присутності свідків відмовився.
З представлених ФОП ОСОБА_5 документів вбачається, що з ОСОБА_6 на час інспекційного відвідування 20 березня 2019 року трудовий договір не укладено. Таким чином, інспекційним відвідуванням встановлено, що ФОП ОСОБА_1 порушив вимоги ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України та фактично допущено до роботи без оформлення трудового договору найманого працівника ОСОБА_7 . Копії пояснень ОСОБА_7 та матеріали фотофіксації додано до акту інспекційного відвідування.
Примірник акта перевірки у зв'язку із неможливістю вручення направлено позивачу 22 березня 2019 року поштовим відправленням із рекомендованим повідомленням про вручення (№7601861275778).
28 березня 2019 року до Управління Держпраці надійшов підписаний ОСОБА_1 примірник Акту інспекційного відвідування разом із запереченнями щодо проведеного інспекційного відвідування.
01 квітня 2019 року інспектором праці Соловйовим В. В. надана відповідь на зауваження, що підтверджується такою за вих. № 05-16/27 (а.с. 32-33).
За результатами інспекційного відвідування 01 квітня 2019 року ФОП Хacco Ахмаду внесено припис про усунення виявлених порушень №ІФ704/1673/АВ/П із вимогою усунути порушення законодавства про працю, який також надіслано позивачу цінним листом з описом вкладення 01 квітня 2019 року (квитанція поштового відправлення 7601861402800) (а.с. 121).
На виконання ним вимог припису 05 квітня 2019 року на адресу Управління Держпраці надійшло від ФОП ОСОБА_1 повідомлення щодо виконання припису про усунення виявлених порушень №ІФ704/1673/АВ/П (а.с.126).
Інспектором праці Соловйовим В. В. складено протокол від 05 квітня 2019 року про адміністративне правопорушення №ІФ704/1673/АВ/П/ПТ за порушення позивачем вимог законодавства про працю, відповідальність за яке передбачено ч.3 ст.41 КУпАП, який супровідним листом №16-07/15-10/2756 від 15 квітня 2019 року направлено на розгляд до Івано-Франківського міського суду.
27 березня 2019 року заступником начальника Управління прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу, справу призначено до розгляду на 11 квітня 2019 року (а.с. 136).
Згідно з рекомендованим листом від 01 квітня 2019 року №0507/15-10/2375 ФОП ОСОБА_1 був повідомлений щодо розгляду справи про накладення штрафу, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень №5514 від 02 квітня 2019 року. 03 квітня 2019 року лист отримано позивачем особисто, що підтверджується відстеженням поштового відправлення (а.с. 142).
Відповідно до п.2 Порядку №509 за порушення законодавства про працю, передбачені ч.2 ст.265 КЗпП України заступником Управління Держпраці 11 квітня 2019 року винесено постанову №ІФ704/1673/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, яка надіслана позивачу рекомендованим листом 12 квітня 2019 року.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів факт порушення ФОП ОСОБА_1 ч.3 ст.24 КЗпП України, оскільки позивач уклав з ОСОБА_6 цивільно-правовий договір, метою якого було досягнення результатів праці - отримання певних послуг, що спростовує необхідність укладення трудового договору, а тому постанова Управління Держпраці в Івано-Франківській області №ІФ704/1673/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 11 квітня 2019 року про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами є протиправною та підлягає скасуванню.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 затверджено "Положення про Державну службу України з питань праці", відповідно до пункту 1 якого, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з пп.6 п.4 Положення №96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
П.7 Положення №96 передбачає, що Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Таким чином, відповідач є повноважним органом, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Івано-Франківської області.
Відповідно до ч.2 ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
П.6 ч.1 ст.24 КЗпП України передбачає, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою.
Відповідно до ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань регламентувалося Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295.
Відповідно до п.2, п.9 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань. Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Згідно з пп.3, 6 п.11 Порядку №295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення; фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки.
П.19 Порядку №295 передбачає, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Відповідно до п.20 Порядку №295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
Згідно з п.23 Порядку №295 припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
П.25 Порядку №295 передбачає, що стан виконання припису перевіряється після закінчення зазначеного у ньому строку усунення недоліків, якщо об'єкт відвідування не надав відповідь або надав її в обсязі, недостатньому для підтвердження факту усунення виявлених порушень.
Відповідно до п.26 Порядку №295 у разі відмови керівника чи уповноваженого представника об'єкта відвідування від підписання або за неможливості особистого вручення акта і припису акт та припис складаються у трьох примірниках. Два примірники акта і припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються об'єкту відвідування рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування та невиїзного інспектування. Об'єкт відвідування зобов'язаний повернути інспектору праці підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання. У разі ненадходження в установлений строк підписаного примірника акта та припису складається акт про відмову від підпису у двох примірниках, один з яких надсилається об'єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з п.29 Порядку №295 заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення визначає "Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509.
П.2 Порядку №509 передбачає, що штрафи можуть бути накладені Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту). Штрафи накладаються на підставі: акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
Відповідно до п.6, 7 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
Згідно з п.8 Порядку №509 постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Як вбачається з матеріалів справи, під час інспекційного відвідування, зокрема, встановлено порушення позивачем ч.3 ст.24 КЗпП України, а саме: ФОП ОСОБА_1 допустив до роботи без оформлення трудового договору найманого працівника ОСОБА_7 та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.
На підтвердження факту допуску особи до роботи в ФОП ОСОБА_1 , інспектором праці відібрано пояснення в ОСОБА_7 , з якого вбачається, що у графі: "найменування роботодавця" зазначено: ОСОБА_9 , працюю з -09:00 до19:00 год., майже рік, посада - продавець. Від підпису ОСОБА_10 відмовився в присутності свідків (а.с. 38).
Колегія суддів звертає увагу, що вищевказані пояснення є єдиним доказом, зібраним відповідачем, які, як правильно зазначив суд першої інстанції, не можуть підтвердити наявність ознак порушення ФОП ОСОБА_1 ч.3 ст.24 КЗпП України, оскільки стосуються роботодавця ОСОБА_9 , інших доказів, які б свідчили про фактичний допуск позивачем працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) відповідачем не надано.
Згідно з абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати і винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків.
Таким чином, підставою для застосування вказаних санкцій є факт допуску без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб'єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України.
Такі відносини регулюються законодавством про працю, при цьому сторони розуміють та усвідомлюють таку обставину, але жодним чином не оформляють таких відносин. Сфера регулювання ст.24 КЗпП України обмежується випадками, коли між підприємством та фізичною особою мають місце відносини, які за своїм змістом регулюються трудовим законодавством, а застосування штрафних санкцій за абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України здійснюється у тому випадку, коли такі відносини не оформлені документами, визначеними КЗпП України.
Разом з тим, загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст.626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Ст.24 КЗпП України передбачає, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст.187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З системного аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Колегія суддів зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно- правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою такого договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 822/723/17, і відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховується іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як вбачається з матеріалів справи, при проведенні інспекційного відвідування позивачем надавався договір цивільно-правового характеру від 19 березня 2019 року, укладений між ним та ОСОБА_6 . Факт існування цивільно-правових відносин підтверджується вищезазначеним договором та актом приймання- передачі виконаних робіт №1 від 29 березня 2019 року (а.с.27-29), яким і передбачено, що його предметом є кінцевий результат праці цієї особи, оскільки він повинен був виконати разові роботи.
Згідно з п.1.1-2.1 цивільно-правового договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати наступні роботи (надати послуги): викладка товару в торговій точці. Виконавець зобов'язується надати послуги в строк до 29 березня 2019 року, про що складається акт виконаних робіт, виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовуючи виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, має право на одержання допомоги із соціального страхування. Замовник забезпечує виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором, а саме: допуск до товару в торговій точці; захистний інвентар та всім іншим необхідним для проведення робіт. Замовник зобов'язаний своєчасно прийняти та оплатити виконану виконавцем роботу, а виконавець повинен вчасно передати та виконати обсяг робіт. За виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду у розмірі 500 гривень. Термін дії договору з 19 березня 2019 року по 19 березня 2019 року.
Матеріалами справи підтверджується, що після виконання цих обсягів робіт між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підписано акт приймання виконаних робіт за цивільно-правовим договором № 1 від 19 березня 2019 року.
Зокрема, у акті визначено договір, на виконання якого складено відповідний акт, реквізити сторін та їх підписи, назву послуг, загальну суму винагороди та відмітки сторін про те, що послуги надані належним чином.
Таким чином, зі змісту вказаного договору вбачається, що такий укладався на здійснення конкретно визначених послуг і не визначав процес організації праці на певній посаді безстроково; виконавець не підлягав внутрішньому трудовому розпорядку та за умовами договору - самостійно на власний ризик надавав послуги та ніс відповідальність встановлену законодавством за неналежне виконання зобов'язання.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вищевказаний договорів укладався для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання певних результатів праці - викладка товару у торговій точці, у зв'язку з досягненням зазначеної мети взаємовідносини між позивачем та ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_6 , відповідно, припинилися у зв'язку з виконанням останнім відповідних робіт до 29 березня 2019 року.
У матеріалах справи відсутні докази, що відносини між позивачем та Шері Шерваном після підписання акту виконаних робіт продовжувалися.
Також у матеріалах справи відсутні докази, що при виконанні робіт за вищевказаним договором ОСОБА_10 підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку позивача, самостійно свою роботу не організовував і не виконував її на власний ризик, а тому колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено, що спірні правовідносини мали ознаки трудових відносин.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що у ст.204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як вбачається з матеріалів справи, доказів наявності у відповідному цивільно-правовому договорі про надання послуг ознак нікчемного правочину відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання судом цього договору недійсним.
Також відповідач не надав суду доказів наявності законодавчо визначеної заборони позивачу щодо укладення вищезазначеного договору, а його тлумачення цієї угоди як трудової, колегія суддів вважає помилковим, оскільки дії позивача щодо укладення цього договору не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність у діях позивача ознак порушення ч.3 ст.24 КЗпП України.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що суб'єкти підприємницької діяльності не обмежені в праві залучати фізичних осіб до виконання певного виду роботи на підставі цивільних договорів, і не зобов'язані законодавством укладати тільки трудові договори.
Колегією суддів встановлено, що за виконану ОСОБА_6 роботу за цивільно-правовим договором позивач сплатив єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за березень 2019 року, податок на доходи з фізичних осіб та військовий збір, що підтверджується копіями квитанцій з АТ «Ощадбанк» №27, №28, №29 від 28 березня 2019 року.
Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що преюдиційним при кваліфікації порушення частини 3 статті 24 КЗпП України є встановлення фактичного допуску працівників до роботи, що в цій справі посадовими особами здійснено не було та не доведено під час судового розгляду справи. Також, за результатами розгляду справи Івано-Франківським міським судом 10 червня 2019 року винесено постанову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрито за відсутності події та складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню, оскільки позивач уклав з ОСОБА_6 цивільно-правовий договір, який є предметом регулювання ЦК України, що спростовує необхідність укладення трудового договору, крім того, у позивача не виникло жодного обов'язку щодо надання тому чи іншому органу повідомлення за формою, встановленою постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2015 року № 413, що свідчить про відсутність у діях позивача ознак порушення ч.3 ст.24 КЗпП України, а тому постанова Управління Держпраці в Івано-Франківській області №ІФ704/1673/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 11 квітня 2019 року про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами є протиправною та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
При цьому, колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 229, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі №300/1089/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий- суддя О. І. Мікула
Судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 20 січня 2020 року.