20 січня 2020 р. Справа № 520/1500/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бенедик А.П.,
Суддів: Донець Л.О. , Гуцала М.І. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Чудних С.О.) від 11.11.2019 року (повний текст рішення складено 11.11.2019 року) по справі №520/1500/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у зменшенні розміру пенсії позивачу з 80% грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення та невиплати йому перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 у строки, встановлені законодавством;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплачувати позивачу пенсію у розмірі 80% грошового забезпечення по відповідній посаді з 01.01.2016, а також здійснити йому виплату суми перерахованої пенсії за весь період з 01.01.2016 по дату перерахунку пенсії без відстрочення такої виплати згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 та разом з виплатою компенсації за несвоєчасну виплату цієї суми пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 109 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати".
В обґрунтування позовних вимог посилається на протиправність дій відповідача щодо зменшення розміру пенсії позивачу з 80% грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення та невиплати йому перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 у строки, встановлені законодавством, що свідчить про наявність підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії позивачу з 80% грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 01 січня 2016 року перерахунок та виплату пенсії за вислугу років позивачу в розмірі 80% від відповідних сум грошового забезпечення по відповідній посаді.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь позивача судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Не погодившись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 року в частині відмови у задоволені позовних вимог і змінити його резолютивну частину, виклавши її наступним чином:
- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у зменшенні розміру пенсії позивачу з 80% грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення та невиплати йому перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 у строки, встановлені законодавством;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплачувати позивачу пенсію у розмірі 80% грошового забезпечення по відповідній посаді з 01.01.2016, а також здійснити йому виплату суми перерахованої пенсії за весь період з 01.01.2016 по дату перерахунку пенсії без відстрочення такої виплати згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 та від 22.08.2018 року №649, а також разом з виплатою компенсації за несвоєчасну виплату цієї суми пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 109 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати".
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги вказує, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог є незаконним, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Зазначив, що виплата різниці в пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 з урахуванням особливостей, встановлених Кабінетом Міністрів України в постанові від 21.02.2018 № 103, - починаючи з 01.01.2019, не узгоджується із вимогами діючого законодавства. Також позивач вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо відсутності у нього права на отримання компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати нарахованих сум підвищення пенсії за період з 01.01.16, оскільки право на таку компенсацію особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін.
Позивач надав письмову відповідь на відзив відповідача, в якій просив задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційною скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що позивач є пенсіонером МВС, з жовтня 2010 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років, яка призначена відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
На момент призначення пенсії розмір пенсії становив 80% грошового забезпечення.
З 01.01.2016 року позивачу проведено перерахунок пенсії на підставі довідки уповноваженого органу.
Після проведеного перерахунку пенсії з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням та процентної надбавки за вислугу років, пенсія обчислена з розміру 70% грошового забезпечення, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком пенсії.
Також, з матеріалів справи вбачається, що виплата пенсії проводиться поетапно в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяких інших осіб" № 103 від 21.02.2018 року.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо зменшення розміру пенсії з 80% на 70% у період з 01.01.2016 по 31.12.2017 та вважаючи, що відповідачем протиправно здійснено виплату пенсії з урахуванням встановленого постановою КМУ від 21.02.2018 №103 обмеження підвищення, що свідчить про наявність підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо зменшення розміру пенсії позивачу з 80% грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення.
Разом з тим, відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд виходив з того, що відповідач, виплачуючи позивачу перераховану пенсію з обмеженням, встановленим пунктом 3 постанови КМУ №103, не порушив вимог ч.4 ст.63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання здійснити виплату суми перерахованої пенсії за весь період з 01.01.2016 по дату перерахунку пенсії без відстрочення такої виплати згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, що стосуються виплати компенсації втрати частини доходів, оскільки компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу. В даному випадку позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, що, за висновком суду, не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 3 ст. 308 КАС України).
Оскільки рішення суду оскаржується щодо відмови у задоволенні частини позовних вимог, то в іншій частині оскаржуване рішення суду не підлягає апеляційному перегляду.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до частини третьої (четвертої) статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції на момент призначення пенсії), усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у строки, встановлені частиною другою статті 51 цього Закону.
Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII частину 4 статті 63 Закону № 2262-ХІІ викладено у такій редакції: "усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України (набрання чинності з 01.01.2017).
Таким чином, починаючи з 01.01.2017 законодавцем змінено правові підстави перерахунку пенсії військовослужбовцям та віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України визначати умови, порядок проведення перерахунку пенсії та встановлювати розміри проведених виплат.
Учасниками справи не оспорюється, що позивач має право на перерахунок його пенсії починаючи з 01.01.2016 на підставі довідки Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області.
Як зазначає відповідач, такий перерахунок пенсії позивача був проведений, але виплата проводиться поетапно в порядку, встановленому п. 3 постанови КМУ №103.
Колегія суддів зазначає, що одним із спірних питань в межах розгляду цієї справи є незгода позивача із такою поетапно-перерахованою виплатою йому розміру пенсії.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що на виконання частини четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова від 21 лютого 2018 року «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Пунктом 3 постанови КМУ № 103 передбачено перерахувати з 01.01.2016 року пенсії, призначені згідно із Законом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, враховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, відсоткову надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції». Розмір премії визначається у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою (посадами) поліцейського за січень 2016 року.
Виплату перерахованих відповідно до абзацу першого цього пункту пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) проводити з 01.01.2018 року. Сума перерахованих пенсій для виплати за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року обчислюється органами Пенсійного фонду України станом на 01.01.2018 року та виплачується після виділення коштів на їх фінансування з державного бюджету в такому порядку:
з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року - щомісяця окремою сумою у розмірі 50 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року;
з 01.01.2020 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 100 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року та до забезпечення повної виплати розрахованої суми.
Отже, урядовим рішенням визначено порядок виплати перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, а саме: для колишніх працівників міліції перерахунок пенсій здійснюватиметься із урахуванням грошового забезпечення поліцейського за січень 2016, визначеного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103. Виплата коштів здійснюється поетапно.
Колегія суддів вважає, що відповідач при проведенні перерахунку та виплати пенсії позивачу не мав правових підстав для не врахування та не застосування до спірних правовідносин положення пункту 3 Постанови № 103, та у інший спосіб здійснювати таку виплату перерахованої пенсії.
Приписи пункту 3 Постанови №103 станом на час спірних правовідносин та розгляду справи у суді першої інстанції були чинними, оскільки рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2019 року у справі №826/12704/18, яким визнано протиправним та скасовано вказаний пункт постанови, набрало законної сили 19.11.2019 року (дата прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду).
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач, виплачуючи позивачу перераховану пенсію з обмеженням, встановленим пунктом 3 постанови №103, не порушив вимог частини 4 статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити позивачу виплату суми перерахованої пенсії за весь період з 01.01.2016 по дату перерахунку пенсії без відстрочення такої виплати згідно з постановою КМУ від 21.02.2018 № 103.
Доводи скаржника про те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, і за таких обставин, застосування під час перерахунку його пенсії положень постанови КМУ № 103 є неправомірною, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах «Аррас та інші проти Італії», «Сухобоков проти Росії»).
У рішенні Європейського суду з прав людини за заявою «Великоди Валентини Ніканорівни проти України» № 43331/12 від 03.06.2014 року щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19.01.2010 року щодо нарахування та виплати заявниці пенсії у розмірі, встановленому статями 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» після внесення у 2011 році змін до законодавства, Європейський суд з прав людини констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01.11.2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19.01.2010 року, і таким чином для скарги немає підстав.
Цим же рішенням Європейський суд з прав людини підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 року N 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».
У цьому Рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 року (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).
Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Цим Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 4 розділу VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23.12.2010 року № 2857-VІ з наступними змінами.
У іншому рішенні від 25.01.2012 року № 3-рп/2012 Конституційний Суд України дійшов висновку, що «однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості».
Також, в цьому Рішенні вказано, що «суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України».
З системного аналізу наведених рішень слідує, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.
При цьому, як відзначив Конституційний Суд України, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2.1 рішення від 26.12.2011 року N 20-рп/2011).
Колегія суддів зазначає, що в межах розгляду цієї справи установлено, що розмір пенсії позивача після проведеного перерахунку збільшився.
Таким чином, безпідставними є посилання позивача на погіршення умов його пенсійного забезпечення.
Щодо вимоги стосовно виплати компенсації втрати частини доходів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
При цьому, ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
У той же час, п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати № 159 встановлено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
За змістом п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.
При цьому, слід враховувати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої положеннями зазначеного Закону компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Таким чином, обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що вказана у постанові від 11 липня 2018 року по справі за № 487/6923/16-а.
В даному випадку, позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Слід також зазначити, що у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 по справі № 404/6317/16-а, від 18.09.2018 по справі № 522/535/17, від 25.10.2018 по справі № 420/1410/17 зазначено про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, враховуючи їх передчасність, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Отже, позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплати компенсації спрямовані на майбутнє та є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення вказаної частини позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 року по справі №520/1500/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик
Судді(підпис) (підпис) Л.О. Донець М.І. Гуцал