20 січня 2020 року справа №200/8445/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Тішевського В.В., представника позивача - адвоката - Куренного С.В., представника відповідача - Помалюк І.В., діючої за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року (головуючий суддя І інстанції - Аляб'єв І.Г.), складене в повному обсязі 04 жовтня 2019 року в м. Слов'янськ Донецької області, у справі № 200/8445/19-а за позовом Публічного акціонерного товариства «Донецький металопрокатний завод» до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
04 липня 2019 року Публічне акціонерне товариство «Донецький металопрокатний завод» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0071784603 від 25.06.2018 року про порушення п.п. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 13 260,00 грн. (а.с. 4-8)
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року у справі № 200/8445/19-а позовні вимоги задоволені у повному обсязі, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25 червня 2018 року № 0071784603 про порушення підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49, пункту 203.1 статті 203 Податкового кодексу України, та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 13 260,00 (тринадцять тисяч двісті шістдесят) грн. (а.с. 151-153).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Донецькій області звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог, зазначивши, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на не правильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права,
На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що перевіркою позивача встановлено, що податкові декларації з ПДВ товариством не подані, чим порушено підпункт 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу, відтак податкове повідомлення-рішення та накладення штрафних санкцій на позивача є правомірним (а.с. 155-156).
Представник відповідача в судовому засідання надала пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Публічне акціонерне товариство “Донецький металопрокатний завод”, (далі - ПАТ “Донецький металопрокатний завод”) є юридичною особою (ЄДРПОУ 05838512; 83009, м.Донецьк, вул. Новоросійська, буд. 13) є платником податків та знаходиться на обліку в органах Державної фіскальної служби.
За результатами камеральної перевірки ПАТ “Донецький металопрокатний завод” з питання несвоєчасності подання та неподання податкової звітності з податку на додану вартість за звітний період березень 2017 року, з травня 2017 року по квітень 2018 року складено акт №1006/05-99-46-03/5838512 від 12 червня 2018 року, у висновках якого зазначено, що позивачем порушено підпункт 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 та пункт 203.1 статті 203 Податкового кодексу України (а.с. 122-123).
Зокрема, встановлено факт несвоєчасного подання декларації з податку на додану вартість за березень 2017 року ,а з травня 2017 року по квітень 2018 року податкова звітність не подана.
За результатами вказаної перевірки, на підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 25 червня 2018 року № 0071784603, яким застосовано до позивача штрафні санкції за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 13 260 грн. (а.с. 9).
Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржено позивачем в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України, відповідно до скарги від 01 квітня 2019 року № 31/12 (а.с. 11-18).
За результатами розгляду прийнято рішення від 30 травня 2019 року за № 24819/6/99-99-11-06-21-25, яким скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 25 червня 2018 року № 0071784603 - без змін (а.с. 19-21).
Правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення є спірним питанням даної справи.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне податкове-повідомлення рішення є протиправним, оскільки відбулось неправомірне відключення позивача від електронної бази ДФС та фізичної неможливості надсилання податкової звітності а електронному вигляді, отже податкова звітність була подана в паперовому вигляді, однак також не прийнята відповідачем.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 16.1.3. ПК України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Відповідно до підпункту 49.1. ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до підпункту 49.18.1. ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Згідно з підпунктом 120.1. ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Як вбачається з матеріалів справи (та не спростовується сторонами) несвоєчасне подання декларацій позивачем у період березень 2017 року, з травня 2017 року по квітень 2018 року відбулось внаслідок відключення останнього від бази ДФС України та фізичної неможливості надсилання відповідної звітності.
Як встановлено в суді та не спростовується відповідачем, позивачем податкова звітність була подана на паперових носіях або надіслана поштою, частка з яких визнано неподатковими, оскільки надані з порушенням п.48.3 ст.48 та п.49.4 ст.49 Податкового кодексу, та складено повідомлення про відмову у прийнятті звітності із зазначенням причин такої відмови, які вручити позивачу не мали можливості з підстав припинення поштового зв'язку .
Вирішаючи питання про наявність вини позивача суд виходить з такого.
Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначає Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 № 233 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2008 р. за N 320/15011), (чинний на час спірних правовідносин), (далі - Інструкція).
Податкові документи в електронному вигляді можуть бути надіслані до органів ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку за звітні періоди у терміни, визначені законодавством для відповідних податкових документів у паперовій формі (пункт 1 Розділ ІІІ Інструкції).
Відповідно до положень пункту 5 Розділу ІІІ Інструкції, платник податків:
- отримує в будь-якому включеному до системи подання податкових документів в електронному вигляді акредитованому центрі сертифікації ключів посилені сертифікати відкритих ключів посадових осіб юридичної особи, що мають право підпису (керівника, бухгалтера), та печатку юридичної особи. Платник податків фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності може обмежитись одним ключем ЕЦП. Особисті ключі знаходяться на ключових (електронних) носіях, що зберігаються в таємниці;
- отримує в органі ДПС за місцем реєстрації або на WEB-сайті ДПА чи регіональної ДПА текст примірного договору про визнання електронних документів (додаток 1), безкоштовне спеціалізоване програмне забезпечення формування та подання до органів ДПС податкових документів в електронному вигляді;
- ознайомившись з редакцією договору, заповнює необхідні реквізити, у тому числі вписує свою електронну адресу, підписує та скріплює печаткою два примірники договору (для фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності за наявності печатки);
- надає до органу ДПС за місцем реєстрації підписані та скріплені печаткою два примірники договору та посилені сертифікати відкритих ключів на електронному носії;
- після підписання договору в органі ДПС за місцем реєстрації отримує один примірник договору. При цьому ставить підпис у журналі обліку договорів про визнання електронних документів (додаток 2) для засвідчення того, що платнику податків було повернуто його примірник договору.
Додатком 1 до Інструкції затверджено примірний договір про визнання електронних документів.
Пунктом 1.2 розділу 3 Примірного договору про визнання електронних документів визначено, що платник податків зобов'язаний для накладання ЕЦП на податкові документи в електронному вигляді при їх передачі до органу ДПС використовувати особистий ключ, відповідно якому посилений сертифікат відкритого ключа надано Платником податків до органу ДПС разом із цим Договором.
Згідно з пунктом 5 Інструкції № 233 платник податків: отримує в будь-якому включеному до системи подання податкових документів в електронному вигляді акредитованому центрі сертифікації ключів посилені сертифікати відкритих ключів
посадових осіб юридичної особи, що мають право підпису (керівника, бухгалтера), та печатку юридичної особи. Платник податків фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності може обмежитись одним ключем ЕЦП. Особисті ключі знаходяться на ключових (електронних) носіях, що зберігаються в таємниці; отримує в органі ДПС за місцем реєстрації або на WEB-сайті ДПА чи регіональної ДПА текст примірного договору про визнання електронних документів (додаток 1), безкоштовне спеціалізоване програмне забезпечення формування та подання до органів ДПС податкових документів в електронному вигляді; ознайомившись з редакцією договору, заповнює необхідні реквізити, у тому числі вписує свою електронну адресу, підписує та скріплює печаткою два примірники договору (для фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності за наявності печатки); надає до органу ДПС за місцем реєстрації підписані та скріплені печаткою два примірники договору та посилені сертифікати відкритих ключів на електронному носії; після підписання договору в органі ДПС за місцем реєстрації отримує один примірник договору. При цьому ставить підпис у журналі обліку договорів про визнання електронних документів (додаток 2) для засвідчення того, що платнику податків було повернуто його примірник договору.
Пунктом 6 Інструкції № 233 передбачено, що орган ДПС, де зареєстрований платник податків, на його запит: видає два примірники договору; записує на електронний носій платника податків безкоштовне спеціалізоване програмне забезпечення формування та подання до органів ДПС податкових документів в електронному вигляді; приймає від платника податків підписані та скріплені печаткою (для фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності за наявності печатки) два примірники договору та електронний носій з посиленими сертифікатами відкритих ключів; звіряє реквізити, вказані у договорі, з реєстраційними даними платника податків в органах ДПС. У разі невідповідності реквізитів повертає платнику податків його електронний носій та надані примірники договору; після підписання договору вносить відповідний запис до журналу обліку договорів про визнання електронних документів з платниками податків та видає платнику податків один примірник договору.
Згідно з пунктом 7.3 Інструкції № 233 після одержання від платника податків податкового документа в електронному вигляді органи ДПС проводять його розшифрування, перевірку ЕЦП, перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту).
Відповідно до пункту 7.4 Інструкції № 233 перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС. Якщо на електронну адресу платника податків не надійшла перша квитанція, то податковий документ вважається неодержаним.
За правилами пункту 7.5 Інструкції № 233 підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.
Пунктом 7.6 Інструкції № 233 передбачено, що якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.
Як вбачається з матеріалів справи, податкова звітність за період березень 2017 року, з травня 2017 року по квітень 2018 року подавались до податкового органу в електронному вигляді, однак за результатами обробки документи не прийнято у зв'язку з можливим або фактичним розірванням договору про визнання електронних документів.
В той же час, доказів того, що укладений 12.08.2015 між органом державної фіскальної служби та позивачем договір № 120820152 (а.с. 87-89) про визнання електронних документів, був розірваний/припинений контролюючим органом в односторонньому порядку суду також не надано, а у 2018 році відповідний договір був переукладений (а.с.83-86).
При цьому, позивач обґрунтовано очікував, що відповідний договір є чинним та підстав для його розірвання немає.
Позивач надав суду докази надіслання відповідачу податкової звітності на паперових носіях поштовим зв'язком , що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення податкових декларацій за травень, червень, серпень, грудень 2017 року, лютий, березень, квітень 2018 року, інша звітність вручена особисте представником підприємства податковому органу.
Отже, апелянтом не спростовуються факти отримання податкової звітності на паперових носіях, однак суду не доведено час отримання даної звітності , порушення строків її подання, час складання повідомлення про відмову в її прийнятті із зазначенням причин такої відмови та час фактичного повідомлення позивача про відмову в прийнятті такої звітності.
Судом апеляційної інстанції сторони було забов'язано надати такі докази та інформацію. Апелянтом, крім розрахунку штрафних санкцій ,інших документальних підтверджень доводів , зазначених в апеляційній скарзі , суду надано не було.
Посилання в апеляційній скарзі на відповідні листи з причинами відмови у прийнятті звітності, без документального підтвердження їх складання та надіслання, судом апеляційної інстанції не приймаються.
Крім того, сам апелянт не спростовує факт того, що в акті перевірки зазначені обставини також не відображені, що позбавляє можливості суд перевірити обставини не надання позивачем звітності в період з травня 2017 року по квітень 2018 року, а також несвоєчасне подання звітності за березень 2017 року , зазначені в акті перевірки від 12.06.2018 року № 1006/05-99-46-03/5838512 ( а.с.122-123)
В межах спірних правовідносин судом апеляційної інстанції встановлено, що неналежне виконання вимог податкового законодавства стосовно своєчасного подання податкової звітності відбулось не з вини позивача, що виключає протиправність діянь платника податку, та як наслідок, притягнення його до відповідальності, що також знайшло підтвердження в рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 26. 02.2019 року, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2019 року у справі за № 200/1871/19-а ,та на даний час є чинним.
Згідно приписам ч.4 ст.78 КАС України,обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відсутність доведеності вини платника податків, як необхідної складової податкового правопорушення, обумовила протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.
Враховуючи вищевикладене, спірне податкове повідомлення рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередньої інстанції.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 250, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду 24 вересня 2019 року по справі № 200/8445/19-а - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 20 січня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 січня 2020 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко
Г.М. Міронова