ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 січня 2020 року м. Київ № 826/3334/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів: Кузьменка В.А., Огурцова О.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України
про визнання протиправним та скасування наказу-
прийняв до уваги таке:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Мін'юст), в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №2595/5 від 30.08.2016, яким задоволено скаргу громадянина ОСОБА_2 від 17.08.2016 року за вх. №С-21125 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.03.2016 №28949408, прийнятого державним нотаріусом Пирятинської державної нотаріальної контори Полтавської області Михайліченко Т.М. та внесено запис про скасування запису Державного реєстру прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іншого речового права за №13881728, винесеного на підставі цього рішення;
зобов'язати Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іншого речового права за №13881728.
Позов обґрунтовано протиправністю оскаржуваного наказу, не дотримання відповідачем процедури визначеної Порядком щодо розгляду скарг у сфері державної реєстрації. Крім того, вказав на пропуск скаржником ( ОСОБА_2 ) строку на подачу скарги, у зв'язку з чим остання, на думку позивача, мала бути залишена без розгляду.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2017 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду колегією суддів на 13.09.2017.
Відповідач проти позову заперечував з підстав викладених в письмових запереченнях.
У судовому засіданні 13.09.2017 суд на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017) перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
20.07.2011 між Лубенською районною державною адміністрацією в особі голови Алєксєєнка В.М. з одного боку (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1. (орендар) укладено Договір оренди землі (т.1 а.с. 59-60). Згідно п. 8 вказаного Договору, договір укладено на 5 років, починаючи з 13.08.2010 по 13.08.2015. Відповідно до умов даного договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку державної власності загальною площею 88,774 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка розташована на території Тарандинцівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, кадастровий №5322887000:07:002:0029.
В подальшому, на підставі рішення державного нотаріуса Михайліченко Т.М. від 26.03.2016 №28949408 вчиненого, згідно вище вказаного Договору оренди землі, останнім до Державного реєстру внесено запис про реєстрацію речового права за спірною земельною ділянкою за ОСОБА_1 .
Також, у 2016 році, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом про визнання п. 8 Договору оренди землі від 20.07.2011 року - недійсним (в частині строку укладення договору). Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 30.05.2016 року порушено провадження у справі №917/867/16.
Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди землі (т.1 а.с. 51-54 ). Об'єктом оренди, згідно вказаного договору є вільна земельна ділянка загальною площею 88,7715 га, в тому числі рілля 88,7715 га. Строк дії договору, згідно його п. 8 - 7 років. Тобто, договір укладено щодо ділянки тотожної з вказаною позивачем.
В подальшому, як слідує з матеріалів справи, для подальшої реєстрації договору оренди землі від 01.06.2016, ОСОБА_2 звернувся до управління Держгеокадастру у Лубенському районі Полтавської області із заявою про отримання витягу на земельну ділянку, кадастровий номер 5322887000:07:002:0029. У видачі витягу було відмовлено, у зв'язку з реєстрацією права оренди земельної ділянки за ОСОБА_1 з терміном дії права оренди до 27.10.2016. Вказана реєстрація здійснена державним нотаріусом Михайліченко Т.М. 23.03.2016, на підставі договору оренди землі від 20.07.2011.
Вважаючи, протиправною дію державного нотаріуса, щодо здійснення реєстрації договору оренди земельної ділянки, що вже закінчив свою дію, ОСОБА_2 звернувся до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації зі скаргою про скасування реєстрації права оренди за ОСОБА_1
Листами від 29.08.2017 суб'єктам оскарження та позивачу направлено інформацію про розгляд скарги заявника. Крім того, як слідує з матеріалів справи, відповідачем було розміщене оголошення про розгляд скарги ОСОБА_2 на його офіційному сайті.
За результатами розгляду скарги ОСОБА_2 від 27.07.2016, Міністерство юстиції України прийняло рішення у формі наказу №2595/5 від 30.08.2016, яким задовольнило скаргу ОСОБА_2 . Вказаним наказом, скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.03.2016 №28949408, прийняте державним нотаріусом Пирятинської державної нотаріальної контори Полтавської області Михайлвіченко Т.М., та внесено запис про скасування запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іншого речового права за №13881728, внесеного на підставі цього рішення.
Вважаючи скасоване рішення законним, а вказаний наказ таким, що прийнятий з порушенням порядку, а також таким що порушує права позивача, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновків про відсутність порушеного права позивача, зважаючи на таке.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в реакції чинній з 15.12.2017) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в реакції чинній з 15.12.2017) встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в реакції чинній з 15.12.2017) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в реакції чинній з 15.12.2017) суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Надання оцінки щодо правомірності прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень виходить за межі юрисдикції адміністративного суду, оскільки спрямоване на захист права позивача на нерухоме майно від їх порушення іншою особою та при цьому приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 13881728 на підставі оскаржуваного наказу, позивач не мав публічно-правових відносин з відповідачем.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (провадження 11-377апп18) дійшла висновку, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на майно іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж майна; належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Також Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис за №13881728.
Отже, в рамках даної адміністративної справи судом підлягає дослідженню питання виключно в частині дотримання відповідачем при розгляді скарги ОСОБА_2 від 27.07.2016 зареєстрованої Міністерством юстиції України за № с-21125 від 17.08.2016, та прийняття за результатами її розгляду відповідних рішень вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015, при цьому надання оцінки правомірності прийняттю рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 13881728, прийняте за результатом розгляду скарги не належить до юрисдикції адміністративного суду.
Спірні правовідносини виникли в період з 01.06.2016 по 30.08.2016, а отже до них мають застосовуватись норми законодавства чинні на момент їх виникнення.
Частинами першою та другою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги: на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України. Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги: на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав), дії або бездіяльність державного реєстратора; на дії або бездіяльність суб'єктів державної реєстрації прав. Територіальний орган Міністерства юстиції України розглядає скарги щодо державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган.
Згідно з частиною третьою статті 37 вказаного Закону рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 30 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.
Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» днем подання скарги вважається день її фактичного отримання Міністерством юстиції України або його територіальним органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від скаржника поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті. У разі якщо останній день строку для подання скарг, зазначеного у частині третій цієї статті, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем строку вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.
Частиною шостою статті 37 вказаного Закону встановлено, що за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: відмову у задоволенні скарги; задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: скасування рішення про державну реєстрацію прав; скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації; притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України. Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ" та "д" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України. У рішенні Міністерства юстиції України чи його територіального органу за результатами розгляду скарги можуть визначатися декілька шляхів задоволення скарги. Рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, надсилається скаржнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.
Згідно з частиною восьмою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо: скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті; на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується; наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін; наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав; є рішення цього органу з того самого питання; в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника; скарга подана особою, яка не має на це повноважень; закінчився встановлений законом строк подачі скарги; розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу.
Відповідно до частини дев'ятої статті 37 вказаного Закону Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 5 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 встановлено, що перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення: чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб'єкта розгляду скарги (належний суб'єкт розгляду скарги); чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги та вимог щодо її оформлення; чи наявні (відсутні) інші скарги у суб'єкта розгляду скарги.
Згідно з пунктом 7 зазначеного Порядку у разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення, суб'єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у розгляді скарги без розгляду її по суті у формі наказу.
Відповідно до пунктів 9, 10 та 11 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 під час розгляду скарги по суті обов'язково запрошується скаржник та/або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб'єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду. Суб'єкт розгляду скарги своєчасно повідомляє особам, запрошеним до розгляду скарги по суті, про час і місце розгляду скарги в один з таких способів: телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі); шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін'юсту; засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах що додаються до скарги). Копії скарги та доданих до неї документів надаються особам, запрошеним до розгляду скарги по суті (крім скаржника), не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті. Суб'єкт оскарження має право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов'язково приймаються комісією до розгляду. У разі повідомлення скаржником та/або його представником, іншими особами, які беруть участь у розгляді скарги по суті, про наявність судового спору між тими самими сторонами, з того ж предмета, з тих же підстав, про які зазначено у скарзі, ними надається копія відповідного рішення суду на засідання комісії.
Пунктом 12 вказаного Порядку встановлено, що за результатами розгляду скарги суб'єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.
Відповідно до частини 3 ст. 37 Закону, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 30 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю 9 в редакції станом на час правовідносин).
Таким чином, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України протягом 30 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю та під час розгляду скарги по суті обов'язково запрошуються заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів, які повідомляються про час і місце розгляду скарги в один з таких способів: телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі); шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін'юсту; засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах що додаються до скарги) та яким має бути надано не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті копія скарги та доданих до неї документів.
Наказ від 30.08.2016 № 2595/5 прийнято відповідачем за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 від 27.07.2016 зареєстрованої Міністерством юстиції України за № с-21125 від 17.08.2016.
В зазначеній скарзі, копія якої наявна в матеріалах справи, ОСОБА_2 вказано про те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28948408 від 26.03.2016 прийняте державним нотаріусом Михайліченко Т.М. йому стало відомо 01.06.2016 з інформації наданої управлінням Держгеокадастру у Лубенському районі Полтавської області. Відтак, останнім днем подачі скарги в межах строку визначеної законом є 04.07.2016 (з урахуванням вихідних днів). Скарга ж була подана 16.08.2016, як свідчить штамп відповідача (т. 1 а.с. 38).
Суд відхиляє твердження відповідача, вказані в запереченнях, щодо дотримання скаржником строку звернення зі скаргою, посилаючись на ч. 3 ст. 37 Закону, зважаючи що відповідач хибно посилається на редакцію статті Закону, яка ще не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Вказані зміни в частині збільшення строку звернення зі скаргою з 30 на 60 днів, внесені Законом від 06.10.2016 №1666-XIII).
Відтак, суд дійшов висновку про звернення скаржника поза межами строку встановленого ч. 3 ст. 37 Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин).
Разом з тим, суд вважає за необхідне надати оцінку всім обставинам справи та зазначає таке.
Як зазначалось вище, ОСОБА_1 у 2016 році звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом про визнання п. 8 Договору оренди землі від 20.07.2011 року - недійсним (в частині строку укладення договору).
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 30.05.2016 року порушено провадження у справі №917/867/16 (копія роздрукована з ЄДРСР судом та долучена до матеріалів справи).
26.03.2016 державним нотаріусом Михайліченко Т.М. вчинено спірну реєстраційну дію №28949408.
Тобто, суд приходить до висновку про вчинення спірної реєстраційної дії нотаріусом 26.03.2016 на підставі договору, який закінчив свою дію (13.08.2015); більше того, навіть ще до порушення провадження у господарській справі за позовом ОСОБА_1 щодо визнання вказаного пункту Договору недійсним (щодо строку його дії).
Відтак, посилання позивача щодо не врахування відповідачем рішення Господарського суду Полтавської області від 11.07.2016 є необґрунтованими, оскільки на момент вчинення спірної реєстраційної дії 26.03.2016 було відсутнє в природі рішення Господарського суду Полтавської області від 11.07.2016. Більше того, навіть не було порушено провадження у вказаній господарській справі №917/867/16. Суд звертає увагу, що згідно Закону Комісія здійснює перевірку законності дій/рішень державного нотаріуса на момент їх вчинення.
Суд зауважує, що станом на момент розгляду даної справи рішення Господарського суду Полтавської області від 11.07.2016 скасоване постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017.
Так, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Господарського суду Полтавської області від 11.07.2016по справі №917/867/16 скасовано. Прийнято нове, яким у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено повністю. Крім того, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 14.03.2018 касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 залишено без задоволення.
Відтак, на момент розгляду справи, скасоване рішення на яке посилається позивач, не несе ніяких правових наслідків. Не може підтверджувати право позивача на земельну ділянку.
Щодо посилань позивача, що його належним чином не було повідомлено про дату, час та місце розгляду скарги ОСОБА_2 , варто зазначити таке.
Відповідно до висновку комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України від 30.08.2016 ОСОБА_1 був присутнім на засіданні комісії та надав письмові заперечення на скаргу.
Щодо посилань позивача на те, що йому не було надіслано копії скарги ОСОБА_2 , суд звертає увагу на те, що відповідно до положень пункту 11 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 копія скарги має бути надана, а не направлена особам, запрошеним до розгляду скарги по суті, а отже враховуючи те, що позивача, належним чином повідомлено про факт призначення скарги ОСОБА_2 до розгляду та він був присутнім на засіданні щодо розгляду вказаної скарги він мав можливість звернутись до відповідача щодо отримання відповідної скарги, водночас доказів на підтвердження вчинення відповідних дій позивачами суду надано не було, як і не було зазначено про наявність відповідного факту. Поміж тим, відповідачем надано суду докази направлення скарги позивачу (т.1 а.с. 66).
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в реакції чинній з 15.12.2017) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, визначаюсь щодо наявності порушеного права позивача, суд бере до уваги постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017, якою апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Господарського суду Полтавської області від 11.07.2016 по справі №917/867/16 скасовано. Прийнято нове, яким у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено повністю. Відтак, станом на час розгляду справи, (з моменту прийняття постанови 917/867/16 та набрання нею законної сили 12.07.2017) відсутнє порушене право позивача спірним наказом оскільки судом встановлено факт припинення договору оренди від 20.07.2011 між позивачем та Лубенською РДА (т. 1 а.с. 77-80).
У зв'язку з наведеним, хоч судом і встановлено факт пропуску строку звернення ОСОБА_2 зі скаргою до Комісії, однак відсутнє право позивача яке суд може захистити скасуванням спірного наказу.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову розподіл судових витрат судом не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІНП: НОМЕР_1 )
Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ: 00015622)
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Головуючи суддя Р.О. Арсірій
Судді В.А. Кузьменко
О.П. Огурцов