20 січня 2020 року м. Чернігів Справа № 620/3916/19
Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - Військова частина НОМЕР_1 ) про: визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 15.10.2015 та за період з 20.05.2016 по 16.12.2019; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 по 15.10.2015 та за період з 20.05.2016 по 16.12.2019.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не нарахована та не виплачена йому за період з 01.07.2015 по 15.10.2015 та за період з 20.05.2016 по 16.12.2019 індексація грошового забезпечення, хоча остання є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 26.12.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову - 15-денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем, у встановлений судом строк, подано до суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити, оскільки кошторисними призначеннями Державної прикордонної служби України з 01.07.2015 по 28.02.2018 не передбачено виплату індексації грошових доходів персоналу; кошти ІНФОРМАЦІЯ_2 для виплати індексації не надходили, у зв'язку з чим позивачу індексація з 01.07.2015 по 15.10.2015 та з 20.05.2016 по 28.02.2018 відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась. Також відповідачем зазначено, що з 01.03.2018 по 16.12.2019 нарахована індексація позивача становить 1896,47 грн. у зв'язку з підвищенням посадових окладів з 01.03.2018.
Судове засідання здійснювалося в порядку, передбаченому статтею 263 КАС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що позивач у спірний період з 01.07.2015 по 15.10.2015 і з 20.05.2016 по 16.12.2019 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону імені Князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 16.12.2019 №649-ОС «Про особовий склад» прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - начальника 2 групи силової підтримки відділення силової підтримки відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » I категорії (тип Б), звільненого з військової служби у запас наказом начальника 105 прикордонного загону імені Князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 18.11.2019 №588-ОС за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 16.12.2019 (а.с.12,17,18,32,33).
10.12.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за час проходження ним військової служби.
Листом від 13.12.2019 №11/4000 відповідач надав позивачу відповідь та довідку від 16.12.2019 №418 про нараховану та виплачену індексацію, в якій зазначено, що кошторисні призначення Державної прикордонної служби України не дозволяють здійснити видатки на виплату індексації грошових доходів військовослужбовцям Державної прикордонної служби України за минулі періоди, починаючи з 01.07.2015 по 28.02.2018, у зв'язку з чим позивачу індексація грошового забезпечення з 01.07.2015 по 15.10.2015 та з 20.05.2016 по 28.02.2018 відповідачем не нараховувалась. Також у довідці зазначено, що з 01.03.2018 по 16.12.2019 виплачена позивачу індексація становить 1896,47 грн. (а.с.13-14).
Аналогічного змісту і довідка від 03.01.2020 №4, надана відповідачем на вимогу суду (а.с.31).
Водночас, як вбачається з довідки виконуючого обов'язки командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2020 №3 про доходи ОСОБА_1 , останньому нарахована та виплачена індексація у грудні 2018 року у сумі 71,08 грн., у січні 2019 року у сумі 71,08 грн., у лютому 2019 року у сумі 71,08 грн., а також у листопаді 2019 року у сумі 1571,48 грн. за березень-червень 2019 року по 134,47 грн. кожного місяця, за липень-листопад 2019 року по 206,72 грн. кожного місяця та у грудні 2019 року у сумі 111,75 грн. При цьому нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу за період з липня 2015 року по жовтень 2015 року та з травня 2016 року по листопад 2018 року не проводились (а.с.30).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Так, у відповідності до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Так, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина 2 статті 1-2 Закону № 2011-XII).
У свою чергу, частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Так, статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 2016 року - 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Таким чином індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Водночас пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
У свою чергу, відповідач у відзиві на позов посилається на той факт, що кошторисними призначеннями Державної прикордонної служби України з 01.07.2015 по 28.02.2018 не передбачено виплату індексації грошових доходів персоналу; кошти Чернігівському прикордонному загону для виплати індексації не надходили, у зв'язку з чим позивачу індексація з 01.07.2015 по 15.10.2015 та з 20.05.2016 по 28.02.2018 відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась.
Проте суд вважає необґрунтованими вищевказані посилання відповідача, оскільки у відповідності до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Отже посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування, як на причину невиконання покладеного на нього обов'язку по проведенню нарахування та виплати індексації, є необґрунтованим та не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.
За таких обставин доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, не можуть бути підставою для відмови позивачу у нарахуванні та виплаті гарантованих Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» сум індексації.
Щодо посилання відповідача у відзиві на позов та довідках Військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2019 №418 і від 03.01.2020 №4 на той факт, що з 01.03.2018 по 16.12.2019 виплачена позивачу індексація становить 1896,47 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) з 01.03.2018 підвищено розміри посадових окладів всіх категорій військовослужбовців, а отже вказаний місяць є місяцем підвищення доходу для проведення подальшої індексації.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Як вбачається з довідки виконуючого обов'язки командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2020 №3 про доходи ОСОБА_1 , посадовий оклад останнього з березня 2018 року збільшився і становив 2820,00 грн., при цьому індексація грошового забезпечення з березня 2018 року по листопад 2018 року становить 0,00 грн. Позивачу нарахована та виплачена індексація у грудні 2018 року у сумі 71,08 грн., у січні 2019 року у сумі 71,08 грн., у лютому 2019 року у сумі 71,08 грн., а також у листопаді 2019 року у сумі 1571,48 грн. за березень-червень 2019 року по 134,47 грн. кожного місяця, за липень-листопад 2019 року по 206,72 грн. кожного місяця та у грудні 2019 року у сумі 111,75 грн. При цьому нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу за період з липня 2015 року по жовтень 2015 року та з травня 2016 року по листопад 2018 року не проводились (а.с.30).
За таких обставин у позивача наявне право на нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 15.10.2015 та з 20.05.2016 по 28.02.2018, а у подальшому таке право повинно бути реалізовано з урахуванням Постанови № 704.
У той же час суд зазначає, що прийняття вказаної вищевказаної постанови не звільняє відповідача від обов'язку нараховувати та виплачувати індексацію у відповідності до приписів чинного законодавства, та не скасовує положення Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078.
Разом з тим суд звертає увагу відповідача на той факт, що обов'язок розрахунку конкретних помісячних розмірів індексації грошового забезпечення позивача покладається саме на відповідача, а отже й встановлення факту перевищення або не перевищення розміру підвищення грошового доходу над сумою індексації, що склалась у березні 2018 року, та, як наслідок, позитивного значення розміру індексації з березня 2018 року по грудень 2019 року з урахуванням вимог пункту 5 Порядку № 1078.
Отже посилання відповідача на Постанову № 704, як на підставу для відмови у задоволенні позову за період з 01.03.2018 по 16.12.2019, суд відхиляє.
При цьому суду не надано жодних належних та допустимих доказів щодо здійснення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по листопад 2018 року у відповідності до Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078.
Водночас суд враховує, що з грудня 2018 року по грудень 2019 року відповідачем нарахована та виплачена позивачу індексація грошового забезпечення у сумі 1896,47 грн. (а.с.30).
Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно з загальними засадами права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
При цьому в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 по 15.10.2015 та з 20.05.2016 по 30.11.2018, що свідчить саме про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 по 15.10.2015 та з 20.05.2016 по 30.11.2018, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне визнати протиправною таку бездіяльність.
У свою чергу позовна вимога у частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 по 15.10.2015 та з 20.05.2016 по 30.11.2018 також підлягає задоволенню, оскільки є похідною від визнаної судом протиправної бездіяльності відповідача.
Разом з тим не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 16.12.2019 та про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.12.2018 по 16.12.2019, оскільки, як встановлено судом вище та підтверджується матеріалами справи, з грудня 2018 року по грудень 2019 року відповідачем нарахована та виплачена позивачу індексація грошового забезпечення у сумі 1896,47 грн.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
Керуючись статтями 241, 243, 244-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 по 15.10.2015 та з 20.05.2016 по 30.11.2018.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 по 15.10.2015 та з 20.05.2016 по 30.11.2018.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, через Чернігівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (вул. Квітнева, 3-В, м. Чернігів, 14026, код ЄДРПОУ - 14321765).
Суддя В.В. Падій